Василь Вірастюк, спортсмен, найсильніша людина світу
Професійними богатирями стають навіть баскетболісти
- Насправді ми займаємося різними справами, хоч напрямок один - це фізична культура та спорт, але ми ж не переходимо їм дорогу. Вони собі існують як окремі федерації, наприклад, тієї ж важкої атлетики чи пауерліфтингу. Це олімпійські види спорту, вони виступають на Олімпіаді, на відміну від нас. У цьому їхня перевага, їхній козир. Наш вид спорту, стронгмен, має свою специфіку, ми не прагнемо Олімпіади. Це як у Формулі-1 - вона прекрасно існує і без олімпіади, це спорт, мільйони прихильників, блискучі кар'єри… Можна жити і без цього.
- А як щодо амбіцій ? Усе ж таки звання олімпійського чемпіона - це верх бажань для спортсмена. Чи стронгменові вистачає звання "найсильнішої людини планети"?
- Ну, якщо є сильне прагнення стати саме олімпійським чемпіоном, то спортсмен має вибрати важку атлетику, а не стронгмен.
НАЙКРАЩІ УКРАЇНСЬКІ СТРОНГМЕНИ - У ВАГОВІЙ КАТЕГОРІЇ ДО 110 КГ
- До вас же приходять не новачки, а переважно люди з певними досягненнями в інших видах спорту...
У нашому спорті не сприймають спортсмена за національністю - є кінцевий результат, тебе за ним оцінюють і сприймають
- Так, у наш вид приходять часто на рівні кандидатів та майстрів спорту, примітно, що найчастіше із пауерліфтингу. Хоча й із важкої атлетики, бодібілдингу також. Я свого часу прийшов із легкої атлетики. В американців зараз діючий чемпіон, один із найкращих стронгменів світу, колись був баскетболістом…
- Як котируються українські спортсмени у світовому рейтингу стронгменів?
- Примітно, що у нашому спорті не сприймають спортсмена за національністю - є кінцевий результат, тебе за ним оцінюють і сприймають.
- Тобто, зустрічають не за паспортом, а за медалями…
- Можна казати й так.
А щодо українців у світовому рейтингу стронгменів треба говорити про різні категорії в цьому спорті. Наразі їх є три, коли ще виступав я, була всього одна. Зараз це спростмени до 95 кг, до 110 кг і супертяжі. Найкращі наші результати наразі у середняків, тобто, 110 кг. Дуже цікаві Павло Гайша та Олексій Новіков, чемпіони України. Володя Рекша - він поки що найкращий, мабуть, це двократний чемпіон світу. Напевно був би й утретє, але поїхав на змагання травмований, мав надірваний м'яз, і не вистачило часу на реабілітацію, тому став другим. Так стається у професійному спорті. А серед супертяжів можна виділити 6-разового чемпіона України Олександра Вашина з Маріуполя. Хоча на світовому рівні він, відверто кажучи, не входить, напевно, у першу 10-ку.
ЖИДРУНАС САВІЦКАС ДОСІ ВИСТУПАЄ, У НЬОГО ІМУНІТЕТ ДО ТРАВМ
- А хто зараз тримає лідерство у світі?
- Воно переходить з рук в руки постійно, але останнім часом це американець Браян Шоу або литовець Жидрунас Савіцкас.
- О, він досі виступає?
- Так, колись ми разом змагалися. Що тут скажеш - пощастило. У нього імунітет до травм, не мав складних випадків.
- До цього можна якось підготуватися - маю на увазі, виробити цей імунітет до травм, чи це удача?
- Частка везіння є, безперечно, але якщо спортсмен може собі дозволити належну реабілітацію і відновлення, він собі добряче помагає. Комплекс, насправді, великий: це баня, басейн, ванни сольові, содові, хвойні, термальні, гідромасажі, душ Шарко, спортивний масаж… Усе для того, аби м'язи відновити, бо коли ти постійно тренуєшся, м'язи забиті, вони тверді, і їх дуже легко порвати. Якщо також є загальна втома організму, голова не працює на 100% - дуже легко помилитися на змаганні, й порвати м'язи, не розрахувавши сил.
КОЛИ ЙДЕШ НА КУРАЖІ, ПРО ТРАВМИ ВЗАГАЛІ НЕ ДУМАЄШ
- Ви не виступаєте уже майже 10 років - з 2008-го. Шкодуєте?
- Звісно. Але треба розуміти, що у кожного свій час у спорті - у мене був отакий.
- Закороткий, вважаєте?
- Я думаю, що у спорті достатньо показав і взяв. Двічі став найсильнішою людиною планети. Хоча й не здобув титулу переможця на змаганнях "Арнольд Классік". Три рази був дуже близький до перемоги на цьому турнірі - але щоразу заважали травми. На одному з цих турнірів порвав біцепс і взагалі завершував змагання із порваним м'язом - хоча саме того разу був найближчим до виграшу.
- Ви тоді знали про ризик? Чому не спрацював "стоп" у голові?
Спортсмени дивні люди, вони подекуди не знають свого "стоп"
- Це "стоп" узагалі у спортсменів, які прагнуть результату, рідко спрацьовує. Спортсмени дивні люди, вони подекуди не знають цього "стоп". Коли ти йдеш на куражі, розумієш, що воно в натяжці, може порватися - але як ти можеш зупинитися? Це твій шанс. Або пан - або пропав. Та й тут навіть важко оцінювати, прислухаючись щоразу до болю. Адже чим більше ти виступаєш, тим менше відчуваєш біль дрібний, який тобі сигналізує про проблему. Коли я порвав біцепс на змаганнях, це сталося на другій вправі, я після того зробив ще чотири.
- Обкололи обезболюючими?
- Так, але більше було, що закусився - і пішов.
- У вас на змаганнях, до речі, строго із антидопінгом? Зрозуміло, щоб підіймати такі надваги - людині потрібна "хімічна" допомога.
- Перевіряють на міжнародних турнірах, на нижчому рівні - ні, бо це дорого. Ви знаєте, я би тут сказав інакше. Автомобіль може, в принципі, їздити й на 76-му бензині. Може ж ? Але він буде багато працювати, і його енергоресурс швидко вичерпається. А для чого це, якщо є можливість працювати на 95-му високооктановому? Так само й у спортсменів. Повірте, якщо людина йде на такому рівні на великих обертах, вона собі більше нашкодить, якщо не приділить цьому достатньої уваги. Тому медична фармакологія та харчування мають велике значення.
ЗАМІСТЬ ШКОЛИ ВІРАСТЮКА ХОЧУ СТВОРИТИ МЕРЕЖУ СПОРТКОМПЛЕКСІВ
- Діти стронгменів люблять, ви зі свого боку їх агітуєте ставати богатиряти у майбутньому?
- Ми їх агітуємо ходити до спортзалу, а не сидіти в комп'ютері. Сучасних дітей важко зацікавити спортом. Та й стронгмен - це не дитячий вид спорту. До нас приходять уже повністю сформованими, після 18 років. Були випадки, як з братами Пилип'юками зі Львова, які прийшли у сптронгмен в 16-17 років. Але вони єдині такі, це напевно, виняток.
- Як сказав ваш закарпатський колега Михайло Гал, "у сучасних дітей рука заточена не під штангу, а під мишку". Ви прагнете це змінити?
- Так, я зі свого боку розумію, що поки я впізнаваний, маю популярність, треба її використовувати на те, аби залучати дітей до спорту. Це теж така робота. Тому багато спілкуюся з дітьми на різних презентаціях і подібних заходах.
- На початку розмови ми говорили про посилення інтересу до спорту. Мені здається навпаки, зараз не сила та накачане тіло - показник успішності…
- З одного боку так, справді, фізична культура в українському суспільстві нівелюється, але, можливо, люди схаменуться. Говорячи про молодь - не про дітей, завважте, бо там ситуація гірша, - але в молодіжному середовищі наразі є попит на гарне тіло. Люди ходять до спортзалу з метою його мати.
- У зв'язку з цим - чи не прагнете відкрити свою школу силових видів - імені Вірастюка?
- Ні, замість якоїсь школи Вірасюка хочу створити мережу спорткомплексів із силових видів спорту по всій країні. Саме тому ми зараз на Закарпатті розмовляли з владою - зокрема в Ужгороді - про побудову комплексу силових видів спорту. Наразі схожий проект реалізується у Вінниці. Його кошторис - 300 тисяч доларів. Мова про 2-поверховий спорткомплекс із майданчиком і трибунами поряд. Маємо інвесторів, що готові вкладати у це кошти. Прагнемо звести мережу таких комплексів по Україні.
У Вінниці проект стартував, в Ужгороді - на етапі погодження з місцевою владою, також виявили зацікавлення ідеєю в Мукачевому. Від місцевої влади нам потрібна тільки ділянка у межах 25-30 соток та підведення комунікацій. Насправді, таке партнерство вигідне всім, бо ми забезпечуємо роботою спортсменів як тренерів, збільшуємо кількість спортсменів, надаємо їм якісні послуги за помірну ціну (адже маючи власну будівлю, можемо демпінгувати на цьому ринку послуг). А крім цього наш проект має соціальну складову - плануємо за рахунок прибутку виділяти в місцевий бюджет гроші на розвиток спортивної федерації чи секції у тому місті, де знаходиться цей зал. Тобто, мова йтиме про утримання в межах 10-15 тис. грн на місяць місцевої збірної команди - чи то зі стронгмену, чи з пауерліфтингу, чи з важкої атлетики.
Тетяна Когутич, Ужгород.
Фото: Сергій Гудак, Олександр Лапін / Укрінформ.