Охорона праці в Україні: чому нова реформа змінює відповідальність роботодавців
Нова модель охорони праці змінить правила для бізнесу й працівників
Після підписання Закону № 5007-IX Україна готується перейти від контролю за формальними процедурами до управління ризиками на кожному робочому місці. Але чи означатиме це зменшення травматизму, а не лише збільшення кількості документів?
Україна розпочинає один із наймасштабніших за останні десятиліття переглядів правил охорони праці. Верховна Рада 12 жовтня 2026 року ухвалила Закон «Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі» № 5007-IX (законопроєкт № 10147). Президент підписав його 9 листопада, а 10 листопада документ було офіційно опубліковано. Його головна ідея — запобігати небезпеці для людини ще до того, як станеться травма чи виникне професійне захворювання.
Проте негайної заміни системи охорони праці не відбудеться. Згідно з перехідними положеннями, новий закон почне застосовуватися через шість місяців після припинення або скасування воєнного стану. До цього діятимуть Закон «Про охорону праці» № 2694-XII та чинні підзаконні вимоги. Для роботодавців це не привід відкладати підготовку, але й не підстава скасовувати інструктажі, навчання чи інші обов’язкові процедури вже зараз.
Травматизм зменшується, але ціна помилки залишається високою
За публічним звітом голови Держпраці Ігоря Дегнери, у 2025 році зареєстровано 1815 випадків виробничого травматизму (без урахування травмованих унаслідок війни) проти 2010 у 2024 році. Це зниження приблизно на 9,7%. Кількість загиблих унаслідок нещасних випадків на виробництві, за наведеною у звіті класифікацією, становила 255 осіб проти 269 роком раніше. Окремо зафіксовано 222 випадки загибелі внаслідок війни у 2025 році та 224 — у 2024-му.
Ці цифри свідчать про позитивну динаміку зареєстрованого травматизму, але самі собою не доводять, що всі виробничі ризики зменшилися. На статистику можуть впливати структура зайнятості, скорочення або переміщення виробництв, особливості обліку подій та інтенсивність роботи підприємств. Крім того, окремий облік жертв війни свідчить про те, що традиційні виробничі небезпеки й загрози внаслідок російських атак потребують паралельних систем профілактики.
У звіті Держпраці також зазначено, що у 2025 році було проведено 102 477 превентивних заходів, серед них — 89 820 технічних консультацій на робочих місцях. Охоплено 97 290 суб’єктів господарювання та 605 237 працівників. Важливо не лише те, скільки консультацій проведено, а й те, скільки небезпечних процесів після них було реально змінено.
Від формального контролю до управління професійними ризиками
Одна з головних проблем охорони праці полягає в тому, що наявність необхідних документів не завжди свідчить про фактичну безпеку робочого середовища. Проведений інструктаж і затверджені інструкції самі собою не гарантують, що працівник не наражатиметься на небезпеку під час виконання своїх обов’язків. Саме тому нова модель передбачає перехід від формального контролю за дотриманням процедур до системного виявлення та усунення професійних ризиків.
Закон № 5007-IX передбачає наближення українського законодавства до принципів Директиви Ради ЄС 89/391/ЄЕС. Його положення охоплюють оцінювання професійних ризиків, запровадження запобіжних заходів, інформування працівників та їхню участь у питаннях безпеки. Крім того, закон закріплює низку понять, зокрема «інцидент», «професійний ризик», «оцінювання професійних ризиків», «аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі» та «представники працівників».
Практичне значення цих змін полягає в тому, що під час оцінювання ризиків потрібно враховувати реальні умови роботи: справність обладнання, безпечне використання хімічних речовин, можливість евакуації персоналу, фізичне навантаження та інші чинники, що можуть загрожувати здоров’ю. Водночас професійна безпека охоплює не лише запобігання травмам, а й захист від шкідливих виробничих чинників та психосоціальних ризиків, зокрема надмірного навантаження і психологічного тиску.
За такої моделі відповідальність за безпеку стає частиною загального управління підприємством, а не лише функцією інженера з охорони праці. Керівники виробничих, кадрових і закупівельних підрозділів мають враховувати можливі ризики під час вибору обладнання й технологій, організації робочих графіків та залучення підрядників. Зовнішні консультанти можуть допомагати з оцінюванням ризиків, однак відповідальність за організацію безпечних умов праці залишається за роботодавцем.
Позиція фахівців: профілактика замість реакції на травму
У роз’ясненні, оприлюдненому після підписання закону, Держпраці окреслює його логіку як послідовність дій: вчасно виявити небезпеку, оцінити ризик і запобігти травмі чи шкоді здоров’ю. Для роботодавця це означає системну профілактику як складову щоденного управління, а для працівника — обізнаність щодо ризиків і участь у рішеннях із питань безпеки.
Міжнародна організація праці у Програмі гідної праці для України на 2026–2029 роки пов’язує відновлення ринку праці з посиленням захисту працівників, соціальним діалогом та створенням якісних робочих місць. Її аналітичні матеріали про психосоціальне робоче середовище наголошують на необхідності враховувати навантаження, організацію робочого часу, чіткість ролей та справедливість управлінських процедур. Це розширює розуміння охорони праці: вона охоплює не лише традиційні засоби захисту, як-от каски та спецодяг, а й належну організацію роботи.
У вересні 2026 року голова Держпраці Ігор Дегнера взяв участь у семінарі з питань безпеки праці в енергетичному секторі. Учасники обговорили ризики для працівників, які забезпечують роботу енергетичної інфраструктури та залучені до її відновлення після російських атак. Серед запропонованих заходів — оновлення протоколів безпеки для ремонтних бригад, забезпечення їх засобами індивідуального захисту та вдосконалення навчання. Цей приклад показує, що українська система управління професійними ризиками має враховувати не лише звичайні виробничі небезпеки, а й загрози, пов’язані з воєнними умовами.
Працівник має бути учасником, а не пасивним об’єктом контролю
Європейський підхід передбачає інформування працівників і проведення консультацій із ними. Для ефективного захисту персонал повинен мати зрозумілий канал для повідомлення про небезпечну ситуацію, можливість порушити відповідне питання без страху переслідування та отримати зворотний зв’язок. Саме по собі запровадження формального опитувальника такого результату не забезпечить.
Особливий виклик становлять психосоціальні ризики: перевтома, надмірне навантаження, ненормований робочий час і психологічний тиск. Їх не можна усунути лише за допомогою індивідуальних засобів захисту. Потрібні рішення щодо графіків роботи, розподілу завдань, кадрової підтримки та управлінської культури. Саме ці питання можуть стати новим критерієм якості робочого середовища.
Чи стане реформа додатковим фінансовим навантаженням для бізнесу
Одним із найбільш дискусійних питань залишається економічний бік реформи. Запровадження системного оцінювання професійних ризиків потребуватиме від підприємств часу, кадрових ресурсів і фінансування. У деяких випадках доведеться модернізувати обладнання, змінювати виробничі процеси, облаштовувати робочі місця або залучати спеціалізованих фахівців.
Для великих підприємств такі витрати можуть бути частиною планової модернізації. Натомість малий і середній бізнес має значно менше можливостей для додаткових інвестицій. Особливо це стосується підприємств, які працюють в умовах нестабільного попиту, дефіциту кадрів, пошкодженої інфраструктури або обмеженого доступу до фінансування.
Тому виникає ризик, що за відсутності зрозумілих механізмів підтримки нові вимоги сприйматимуться передусім як чергові витрати на дотримання законодавства. У такому разі підприємства можуть зосередитися на підготовці документації та формальному виконанні мінімально необхідних процедур, не забезпечуючи реального поліпшення умов праці.
Водночас такий підхід не враховує економічної вартості виробничого травматизму та професійних захворювань. Нещасні випадки призводять до втрати робочого часу, потреби замінювати працівників, додаткових витрат на компенсації та лікування, а також до порушення виробничих процесів. Для підприємства втрата досвідченого фахівця може мати наслідки, які значно перевищують вартість профілактичних заходів.
Особливо важливим це питання є для України в умовах повномасштабної війни. Дефіцит робочої сили, мобілізація, вимушене переміщення працівників і пошкодження підприємств посилюють потребу зберігати наявний трудовий потенціал. За таких обставин безпека праці стає не лише соціальною гарантією, а й одним із чинників економічної стійкості.
Профілактика професійних ризиків дає змогу зберігати кваліфіковані кадри, зменшувати кількість простоїв і підтримувати стабільність виробництва. Тому інвестиції в безпечне робоче середовище доцільно розглядати не лише як обов’язкові витрати, а і як вкладення, що мають довгостроковий економічний ефект.
Важливо, однак, щоб держава не обмежилася встановленням нових обов’язків. Бізнесу потрібні доступні методики оцінювання ризиків, зрозумілі роз’яснення, професійні консультації та пропорційні вимоги з урахуванням масштабів і специфіки діяльності підприємств. Інакше реформа ризикує створити додатковий адміністративний бар’єр саме для тих суб’єктів господарювання, які мають найменше ресурсів для адаптації.
Які норми діють зараз і що ще потрібно ухвалити
Наразі базовим актом залишається Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві здійснюються відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, у чинній редакції. Важливе значення мають також Кодекс законів про працю України та законодавство про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Закон № 5007-IX визначає нову законодавчу рамку та змінює низку суміжних актів. Кабінет Міністрів України має протягом року після офіційного опублікування підготувати необхідні підзаконні рішення й узгодити чинні нормативні акти. Саме конкретні методики оцінювання ризиків, вимоги до підготовки фахівців та процедури державного нагляду визначатимуть, чи буде реформа однаково зрозумілою великим заводам, комунальним підприємствам і малому бізнесу. Водночас важливо розрізняти вже затверджені норми та методики, які ще належить розробити.
Окремою проблемою залишається узгодження вимог охорони праці з особливостями правового режиму воєнного стану. У Держпраці наголошують, що воєнний стан не скасовує чинності основних нормативних актів з охорони праці, однак впливає на підходи до їх застосування. Зокрема, роботодавці мають враховувати додаткові загрози, пов’язані з обстрілами, руйнуванням будівель, пожежами та перебоями з електропостачанням. Отже, до набрання чинності новою системою підприємства повинні продовжувати виконувати чинні вимоги безпеки та адаптувати заходи захисту працівників до умов воєнного часу.
Що визначатиме успіх реформи
Ефективність нової системи доцільно оцінювати не за кількістю розроблених положень, а за динамікою травматизму з урахуванням змін у зайнятості, часткою усунутих критичних ризиків, рівнем участі працівників і швидкістю реагування на небезпечні інциденти. Такі індикатори допоможуть відрізнити реальне поліпшення від формального виконання вимог.
Важливо, щоб держава забезпечила підприємства практичними типовими методиками, консультаціями та зрозумілими роз’ясненнями, а роботодавці — необхідними ресурсами й управлінською увагою. Тоді зміни можуть допомогти зберегти працівників та їхню кваліфікацію, необхідні для повоєнного відновлення. Якщо ж головним результатом стане лише новий комплект паперів, реформа не виправдає своїх цілей.
Діана Горбачук, Київ