Ціна азарту: як ігрова залежність впливає на економіку і національну безпеку

Знайти баланс між економічними інтересами держави, свободою вибору людини та відповідальністю за суспільні наслідки азартних ігор

Коли ми говоримо про ігрову залежність, найчастіше уявляємо людину, яка втратила контроль над грою, набралася позик і потребує психологічної допомоги. Це зрозумілий, але далеко не повний погляд на проблему.

За кожною такою історією можуть стояти значно ширші наслідки: родина, що опинилася у боргах, працівник, який більше не може повноцінно виконувати свої обов’язки, або військовослужбовець, чию вразливість ворог може використати для тиску.

Ігрова залежність починається як проблема окремої людини, але її наслідки не залишаються в межах особистого життя. Саме тому сьогодні ми маємо говорити про лудоманію не лише в контексті охорони здоров’я. Це також питання економічної стійкості, соціальної стабільності та, особливо в умовах повномасштабної війни, національної безпеки.

ХТО НАСПРАВДІ ПЛАТИТЬ

Щоб зрозуміти, чому протидія лудоманії має бути одним із пріоритетів державної політики, варто подивитися на її економічну ціну. У країнах, де такі підрахунки вже проводили, вона вимірюється мільярдами.

Так, у Чехії дослідники з’ясували, що публічні витрати, пов’язані з негативними наслідками азартних ігор, становили близько 9 млрд крон на рік. У Швеції сукупні суспільно-економічні втрати сягнули, за оцінками фахівців, уже 11,5 млрд крон. Причому майже половина цієї суми – це втрати продуктивності через безробіття, пропуски роботи та зниження працездатності.

Українське дослідження, проведене у 2026 році за ініціативи Мінцифри, також виявило тривожні тенденції. Його якісна частина показала, що у випадках тяжкої залежності фінансові втрати можуть набувати катастрофічних масштабів. Експерти зафіксували історії боргів понад мільйон гривень, продажу квартир та автомобілів. В окремих випадках на обслуговування кредитів спрямовувалося 80–90% заробітку.

УДАР ПО ПРОДУКТИВНОСТІ

Повномасштабна війна вже суттєво обмежила можливості нашої економіки. За оцінкою Світового банку, у 2025 році ВВП України залишався на 21% нижчим, ніж у 2021-му. Серед причин, які стримують відновлення, – руйнування інфраструктури, дефіцит робочої сили та недостатня продуктивність підприємств.

За таких обставин ігрова залежність створює додатковий ризик для економіки. Адже її наслідки можуть позначатися не лише на доходах людей, а й на обсягах виробництва. Працівник, який через залежність втрачає концентрацію, регулярно пропускає роботу або взагалі залишає ринок праці, – це потенційно менше виробленої продукції, менше наданих послуг і менша додана вартість. А отже, й менша база для оподаткування.

ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ

В умовах повномасштабної війни лудоманія набуває ще одного виміру – безпекового. У серпні 2025 року ексочільник ГУР Кирило Буданов звернув увагу на те, що люди з ігровою залежністю можуть бути особливо вразливими до вербування спецслужбами.

Лудоманія нерідко супроводжується фінансовими труднощами, психологічним виснаженням і втратою контролю над власними рішеннями. За таких обставин людина може бути більш чутливою до зовнішнього впливу та маніпуляцій.

В умовах війни ці ризики потребують особливої уваги. Адже йдеться не лише про особисту безпеку людини, а й про потенційні загрози для суспільства та держави. Саме тому профілактика ігрової залежності, своєчасне виявлення проблемної поведінки та доступ до допомоги мають розглядатися і як складові ширшої системи національної безпеки.

ВІД НАСЛІДКІВ ДО ЗАПОБІГАННЯ

Якщо державна політика обмежуватиметься лише реагуванням на наслідки, ми постійно матимемо справу з проблемами, яким у багатьох випадках можна було запобігти.

Саме тому Україні потрібен інший підхід – не чекати, поки ігрова залежність зруйнує життя людини, а працювати з ризиками значно раніше.

У серпні 2026 року Уряд ухвалив Стратегію боротьби з лудоманією до 2035 року. До її виконання залучені майже 40 державних органів, кожен із яких матиме конкретну зону відповідальності.

МОЗ працюватиме над раннім виявленням і лікуванням залежності: від скринінгів у сімейних лікарів до доступної психологічної допомоги. МОН – над профілактикою серед дітей і молоді, зокрема через освітні програми та підготовку педагогів. Мінсоцполітики – над підтримкою людей і родин, які постраждали від залежності, їхньою реабілітацією та поверненням до повноцінного життя.

Окремий напрям – захист військовослужбовців. Міноборони та сектор безпеки працюватимуть над раннім виявленням ризикованої ігрової поведінки й навчанням командирів розпізнавати ознаки залежності.

Мінцифри та PlayCity зосередяться на цифрових інструментах: розвитку Державної системи онлайн-моніторингу, сервісів самообмеження та онлайн-допомоги гравцям. А PlayCity спільно з правоохоронцями продовжать протидію нелегальному гральному ринку, де механізми захисту гравців фактично не працюють.

Конкретні заходи, строки та відповідальних виконавців визначатиме Операційний план на 2027–2029 роки.

БАЛАНС, ЯКИЙ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗНАЙТИ

У найближчі роки перед Україною постане складніше завдання, аніж просто впорядкувати гральний ринок. Нам доведеться знайти баланс між економічними інтересами держави, свободою вибору людини та відповідальністю за суспільні наслідки азартних ігор.

І тут немає простих рішень. Надмірні обмеження можуть підштовхувати гравців до нелегальних платформ, тоді як недостатній контроль залишає людей сам на сам із ризиками. Тому майбутнє регулювання – не в постійному нарощуванні заборон, а в здатності держави розуміти поведінку гравців, вчасно помічати небезпечні тенденції та коригувати свої рішення.

Зрештою, справжнім випробуванням реформи стане не те, наскільки добре держава навчиться контролювати азартні ігри, а те, наскільки добре вона навчиться управляти ризиками, які вони створюють.

Наталя Денікеєва, заступниця міністра цифрової трансформації України