Вища кваліфікаційна комісія суддів України та судова реформа: Україна на порозі нового етапу

Від оновлення ВККС залежить скорочення кадрового дефіциту в судах, довіра до правосуддя та євроінтеграція України

Довіра до суду формується у повсякденних ситуаціях, коли людина захищає свої права, майно або намагається домогтися виконання судового рішення. Тривалий розгляд справ і кадровий дефіцит у судах безпосередньо впливають на доступ громадян до правосуддя. Тому ефективність судової реформи визначається не лише виконанням європейських вимог, а й здатністю держави забезпечувати реальний захист прав.

Одним із ключових органів у цьому процесі є Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС), яка проводить добір кандидатів на суддівські посади та кваліфікаційне оцінювання суддів. Від її рішень залежить кадрове оновлення судової системи, а від принципів, за якими формується сама Комісія, — довіра до цього процесу.

Нині реформа наближається до важливого етапу: у червні 2027 року завершуються повноваження 15 із 16 членів чинного складу ВККС. Водночас правила наступного конкурсу залишаються предметом законодавчої дискусії, а запропонований урядом механізм отримав суттєві зауваження Венеційської комісії. На початку жовтня ситуація ускладнилася: профільний парламентський комітет рекомендував відхилити урядовий законопроєкт № 16018-1 і водночас узяти за основу депутатський законопроєкт № 16018. Отже, головний виклик полягає не лише в тому, яку модель відбору обере Україна, а й у тому, чи встигне вона визначити правила та запустити процедуру без ризику інституційної паузи.

Чому від роботи ВККС залежить доступ до правосуддя

Кадровий дефіцит у судах призводить до надмірного навантаження на суддів і затягування розгляду справ. Для громадян це означає триваліше очікування рішень, для бізнесу — невизначеність у спорах, а для держави — зниження ефективності правового захисту.

Масштаб кадрового завдання демонструють конкурси, які проводить ВККС. У серпні 2026 року Комісія повідомляла, що загалом 2366 учасників продовжують брати участь у процедурах добору або переведення до місцевих судів. Того ж місяця було оголошено конкурс на 272 вакантні посади суддів у місцевих адміністративних судах, а заяви на участь подали 268 осіб. Ці цифри показують, наскільки масштабним і тривалим є процес кадрового оновлення судової системи.

Водночас кількість призначених суддів не може бути єдиним показником успіху. Важливо, щоб кандидати відповідали вимогам професійної компетентності та доброчесності, а результати конкурсу були обґрунтованими й прозорими. Якщо спроба швидше заповнити вакансії призведе до послаблення перевірок, реформа ризикуватиме відтворити проблеми, які мала б подолати.

Саме тому ВККС має подвійне завдання: допомагати скорочувати кадровий дефіцит і водночас забезпечувати належну якість суддівського корпусу. Для цього потрібні не лише чіткі критерії оцінювання кандидатів, а й незалежність самого органу від політичного впливу та корпоративних інтересів.

Міжнародна участь: гарантія незалежності чи предмет суперечки

Питання формування ВККС стало особливо чутливим після того, як у 2023 році її чинний склад призначили за результатами конкурсу із залученням міжнародних експертів. Перший склад Конкурсної комісії налічував шістьох членів: трьох представників суддівської спільноти та трьох експертів, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями. Його повноваження завершилися 1 червня 2025 року. У червні 2025 року народні депутати зареєстрували законопроєкт № 13382 про продовження участі міжнародних експертів у конкурсній процедурі, однак парламент його не ухвалив.

Міжнародна участь у таких конкурсах має конкретну мету: посилити гарантії незалежного відбору та зменшити ризик впливу зацікавлених груп на кадрові рішення. Венеційська комісія прямо зазначила, що така участь сама по собі не посягає на суверенітет України: Конкурсна комісія залишається українським органом, діє за українським законом, а остаточне рішення про призначення членів ВККС ухвалює Вища рада правосуддя. Ідеться про додатковий тимчасовий запобіжник, покликаний підсилити довіру до процедури.

Міжнародна участь не має бути самоціллю: її завдання — посилити гарантії доброчесного відбору, доки національні інституції не зможуть самостійно забезпечувати достатній рівень прозорості та незалежності.

Що не влаштувало Венеційську комісію

25 вересня 2026 року Венеційська комісія та Генеральний директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи оприлюднили терміновий спільний висновок щодо урядового законопроєкту № 16018-1, який передбачає зміни до конкурсних процедур формування ВККС і Вищої ради правосуддя. Європейські інституції підтримали продовження участі міжнародних експертів, але рекомендували суттєво доопрацювати запропоновані правила.

Одне з ключових зауважень стосується механізму голосування. Якщо рішення можна ухвалити без належної підтримки міжнародних членів Конкурсної комісії, їхня участь ризикує стати формальною. Тому Венеційська комісія рекомендувала застосовувати до всіх рішень щодо кандидатів однакове правило: щонайменше чотири голоси, з яких не менше двох мають належати членам, номінованим міжнародними організаціями. Це має стосуватися оцінювання доброчесності, професійної компетентності та формування списку рекомендованих кандидатів.

Інша проблема — можливість замінювати міжнародних експертів представниками українських органів, якщо міжнародні організації не подадуть достатньої кількості кандидатур у встановлений строк. Такий механізм може послабити незалежний компонент конкурсу. Натомість Венеційська комісія пропонує продовжувати строк подання кандидатур або передбачити нейтральний механізм, який збереже міжнародний характер цієї квоти.

Важливим є також питання організаційної незалежності. Перевірка кандидатів не обмежується співбесідами та аналізом документів: вона потребує збору інформації, оцінювання ризиків і належної аналітичної підтримки. Венеційська комісія рекомендує надати Конкурсній комісії власну секретарську та аналітичну підтримку, підзвітну саме їй, а роль секретаріату Вищої ради правосуддя обмежити логістичним і технічним забезпеченням.

Венеційська комісія також рекомендувала не обмежувати роботу Конкурсної комісії наперед визначеним дворічним строком, а дозволити їй працювати до завершення завдання. Відбір нового складу ВККС варто починати щонайменше за шість місяців до завершення повноважень чинних членів, а закон має передбачити механізм безперервності — продовження їхніх повноважень до призначення наступників у межах визначеного законом максимального строку. Це має знизити ризик інституційної паузи.

Отже, незалежність конкурсу має забезпечуватися конкретними процедурними гарантіями, а не лише присутністю міжнародних експертів.

Що каже чинне законодавство і де виникає правова розвилка

Конституція України прямо не визначає склад чи порядок формування ВККС. Водночас статті 126 і 128 Основного Закону закріплюють незалежність суддів та конкурсний принцип призначення на посаду, а стаття 131 визначає ключові повноваження Вищої ради правосуддя. Тому механізм добору членів ВККС регулюється законом, але має працювати так, щоб не послаблювати конституційні гарантії незалежності судової влади.

Базовим актом є Закон «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII. За статтею 92 ВККС — державний колегіальний орган суддівського врядування у складі 16 членів, вісім із яких мають бути суддями або суддями у відставці. Комісія є повноважною за умови призначення щонайменше 11 членів, серед яких не менше шести суддів або суддів у відставці. Стаття 93 відносить до її повноважень, зокрема, добір кандидатів на посади суддів і кваліфікаційне оцінювання.

Стаття 95 цього Закону передбачає, що членів ВККС за результатами конкурсу призначає Вища рада правосуддя строком на чотири роки. Оскільки 16 членів чинного складу були призначені 1 червня 2023 року, а повноваження 15 із них, за даними Венеційської комісії, спливають у червні 2027-го, часовий запас для нового конкурсу вже обмежений. Закон містить запобіжник на випадок втрати Комісією повноважності: член ВККС може продовжити виконання повноважень до призначення наступника, але не більш як на три місяці.

Окремо важлива стаття 95-1. За чинною постійною моделлю суб’єктами формування Конкурсної комісії є Рада суддів України, Рада прокурорів України, Рада адвокатів України та Національна академія правових наук України. Міжнародний компонент був передбачений спеціально для першого складу Конкурсної комісії й завершився у червні 2025 року. Тому без нових перехідних правил відбір наступного складу ВККС відбуватиметься за звичайною національною моделлю.

Саме тут і виникає правова розвилка. Законопроєкти № 16018 та № 16018-1 пропонують змінити правила нового циклу добору, але чинний закон продовжує діяти доти, доки Верховна Рада не ухвалить зміни. Водночас Венеційська комісія наголошує: продовження міжнародної участі є допустимим і не суперечить суверенітету України, однак такий механізм має залишатися тимчасовим, реально впливати на рішення та бути захищеним від контролю органу, який згодом призначатиме членів ВККС.

Отже, відповідність конкурсу принципам верховенства права, публічності та політичної нейтральності залежатиме від сукупності гарантій: прозорого голосування, незалежної аналітичної підтримки, врегулювання конфлікту інтересів і можливості оскарження процедурних рішень.

Жовтневий поворот: урядовий законопроєкт під загрозою відхилення

На початку жовтня законодавча дискусія перейшла в нову фазу. Комітет Верховної Ради з питань правової політики рекомендував парламенту взяти за основу депутатський законопроєкт № 16018, а альтернативний урядовий законопроєкт № 16018-1 — відхилити. 1 жовтня було зареєстровано відповідні проєкти постанов № 16018/П та № 16018-1/П. Станом на 12 жовтня обидва законопроєкти очікують розгляду Верховною Радою.

Це важливий момент для судової реформи. Висновок комітету ще не означає рішення Верховної Ради, але показує, що профільний комітет віддав перевагу іншій законодавчій моделі. Водночас терміновий висновок Венеційської комісії стосувався саме урядового законопроєкту № 16018-1. Тому його не можна автоматично трактувати як схвалення положень депутатського проєкту № 16018 — останній потребує окремого зіставлення з європейськими рекомендаціями.

Парламент має врахувати рекомендації європейських інституцій і водночас не затягувати ухвалення рішення, адже повноваження 15 членів ВККС завершуються в червні 2027 року. Це обмежує час для доопрацювання правил і проведення нового конкурсу.

У цій ситуації важливо не підмінити зміст реформи політичним змаганням між різними законопроєктами. Відхилення одного документа саме по собі не розв’яже проблему, якщо парламент не запропонує дієвої альтернативи. Так само ухвалення закону в стислі строки не буде успіхом, якщо його положення не забезпечать прозорості та незалежності відбору.

Європейська інтеграція — не лише фінансовий індикатор

Реформа ВККС має значення для ширшого процесу європейської інтеграції України. Незалежність судової влади, доброчесність призначень і ефективність правосуддя належать до принципових вимог, за якими оцінюється здатність країни забезпечувати верховенство права.

Участь міжнародних експертів у конкурсній комісії ВККС також пов’язана з європейськими реформаторськими зобов’язаннями. Виплати за програмою Ukraine Facility залежать від виконання погоджених кроків Плану України, серед яких є реформи у сфері правосуддя та верховенства права. Тому затримка або неналежне виконання відповідних кроків може впливати на оцінку прогресу та графік фінансування. Водночас прив’язувати всю реформу ВККС до однієї конкретної суми допомоги без прямого офіційного розрахунку було б некоректно.

Водночас реформу не можна зводити до фінансових стимулів. Її головна мета — забезпечити доброчесний відбір суддів і незалежність кадрових рішень. Тому парламенту важливо своєчасно ухвалити якісні правила, врахувавши рекомендації Венеційської комісії та не перетворюючи виконання євроінтеграційних зобов'язань на формальність.

Головний критерій — довіра до правосуддя

Успіх судової реформи не можна вимірювати лише кількістю ухвалених законів або завершених конкурсів. Важливіше, чи вдається скорочувати кадровий дефіцит, забезпечувати розгляд справ у розумні строки та формувати суддівський корпус, професійність і доброчесність якого не викликають обґрунтованих сумнівів.

ВККС не може самостійно розв'язати всі проблеми судової системи, однак без незалежного добору й оцінювання суддів її оновлення буде значно складнішим. Найближчі місяці покажуть, чи зможе парламент своєчасно визначити правила формування нового складу Комісії та забезпечити безперервність її роботи.

Зрештою, результат реформи визначатиметься тим, чи зможуть громадяни швидше отримувати справедливі рішення та розраховувати на реальний захист своїх прав. Саме довіра суспільства має стати головним критерієм ефективності змін.

Діана Горбачук, Київ