Цивільна аптечка - не формальність: чому Україні потрібні єдині правила домедичної допомоги

Чому наявність аптечки ще не означає готовність урятувати життя - і що потрібно змінити на державному рівні

Сьогодні багато людей ставить питання, які базові речі мають бути в аптечці, чи існують єдині вимоги про її склад; хто і як повинен контролювати і відповідати за якість; чи є відповідальність за те, що нема належних засобів надання домедичної допомоги в публічних місцях.

У Києві швидка допомога їде 10–15 хвилин, а за цей час людина може померти, якщо в неї масивна кровотеча. Саме в цей період життя залежить від того, чи є поруч людина, готова діяти, і чи має вона засоби, якими можна зупинити кровотечу.

У попередній публікації я писала, чому домедична допомога в умовах війни стала базовою грамотністю українця. Але розмови про готовність цивільного населення залишатимуться неповними, доки ми не відповімо на просте питання: чи готові ми не тільки навчитися рятувати життя, а й мати під рукою все необхідне для цього?

За даними міжнародних досліджень, неконтрольована кровотеча є однією з провідних причин смерті, якій можна запобігти після травми; у деяких дослідженнях частку догоспітальних смертей, яким можна запобігти, оцінювали до 39%. Ці дані не є прямою статистикою по Україні, однак вони показують ціну перших хвилин. Тяжка крововтрата здатна стати смертельною менш ніж за п’ять хвилин – це медичний орієнтир, а не універсальний прогноз для кожної ситуації. Українські дані в умовах війни можуть бути неповними й потребують окремого системного збору.

Уявімо звичайну, на жаль, уже не гіпотетичну ситуацію: людина стає свідком ракетного удару, дорожньо-транспортної пригоди або іншої надзвичайної події. Поруч – постраждалий із критичною кровотечею. Хтось викликає екстрену медичну допомогу, хтось намагається допомогти, хтось шукає аптечку. І саме тоді з’ясовується: аптечка може бути, але в ній немає потрібних засобів. Або вони є, проте людина не знає, як ними користуватися.

АПТЕЧКА МАЄ ВІДПОВІДАТИ РИЗИКАМ, А НЕ ФОРМАЛЬНИМ ВИМОГАМ

Ми звикли сприймати аптечку як обов’язковий атрибут автомобіля, офісу, підприємства чи громадського закладу. Проте сама наявність сумки з медичними засобами не гарантує, що вона допоможе в критичній ситуації.

Важливо розуміти три речі.

По-перше, комплектація має бути відповідно до можливих ризиків та умов використання. Аптечка для побутових потреб і набір засобів для допомоги в разі тяжкої травми виконують різні завдання.

По-друге, засоби мають бути якісними, придатними до використання та належно зберігатися. Наявність виробу в переліку ще не означає, що він спрацює в потрібний момент.

По-третє, людина повинна вміти користуватися вмістом аптечки. Найкраще обладнання не компенсує того, що немає практичних навичок.

Отже, цивільна безпека потребує комплексного підходу: стандартизована аптечка, якісні засоби і підготовлена людина.

ЧОМУ УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ЄДИНИЙ ПІДХІД

Сьогодні необхідно предметно визначити, якою має бути базова цивільна аптечка, де вона повинна бути обов’язковою, хто відповідатиме за контроль її комплектації та придатності. Йдеться про транспорт, підприємства, заклади освіти, установи, громадські простори та об’єкти критичної інфраструктури. Вимоги для різних середовищ можуть бути різними, але вони мають спиратися на зрозумілі принципи, а не на довільні рішення. Наявність певних галузевих вимог не означає існування одного універсального стандарту цивільної аптечки для всіх об’єктів. Саме ця фрагментарність є проблемою: десь наявний орієнтовний перелік, десь – загальний обов’язок «мати аптечку», а єдиної логіки щодо ризиків, якості засобів, відповідальних осіб і навчання немає.

Україні потрібна системна робота за такими напрямами:

• Єдиний підхід до комплектації. Визначити базовий склад цивільної аптечки з урахуванням ризиків, призначення і місця використання.

• Вимоги до якості. Установити чіткі критерії щодо медичних виробів, їхньої придатності, умов зберігання, обліку строків придатності та періодичної перевірки.

• Зрозумілі правила обов’язкової наявності. Визначити категорії об’єктів і ситуацій, у яких аптечка має бути обов’язковою, а також відповідальних за її належний стан.

• Навчання людей. Запровадити практичні курси, під час яких учасники не слухають лекцію, а відпрацьовують алгоритми дій у змодельованих надзвичайних ситуаціях.

• Контроль якості навчання. Сформувати вимоги до програм і підготовки інструкторів, щоб люди отримували не формальний сертифікат, а реальні навички.

Ці питання потрібно розглядати разом. Якщо стандартизувати аптечку, але не навчити людей нею користуватися, результат буде обмеженим. Якщо навчати людей, але не забезпечити доступність необхідних засобів, система також залишиться неповною.

ДОМЕДИЧНА ДОПОМОГА – ЦЕ ТАКОЖ ПИТАННЯ ПРАВА

Ефективна система домедичної допомоги потребує не тільки професійних протоколів, а й чітких правових механізмів.

Конституція України гарантує право на охорону здоров’я. Закон України «Про охорону праці» покладає на роботодавця обов’язок створити безпечні умови праці та організувати заходи безпеки. Закон України «Про екстрену медичну допомогу» та підзаконні акти регулюють систему екстреної і домедичної допомоги. Певні галузеві документи вже існують: наказ МОЗ України від 06.04.2021 №637 затверджує орієнтовний перелік медичних виробів, лікарських засобів та інших матеріалів для медичної укладки в закладах загальної середньої освіти, а наказ МОЗ України від 09.03.2022 №441 затверджує порядки надання домедичної допомоги особам у разі невідкладних станів.

Проте наявність цих актів не знімає головного питання: Україна досі не має цілісного підходу до цивільної аптечки як елемента системи безпеки. Необхідно проаналізувати чинне законодавство і визначити, які норми потребують уточнення або доповнення – зокрема щодо вимог до аптечок, обов’язків роботодавців і відповідальних осіб, організації навчання та правового статусу людини, яка надає допомогу в межах своїх знань і підготовки.

Правове регулювання має чітко розмежовувати домедичну допомогу, яку може надавати підготовлена немедична особа, та медичну допомогу, що належить до професійної діяльності медичних працівників. Людина, яка намагається врятувати життя, повинна розуміти межі своїх повноважень, знати алгоритм дій і не боятися обґрунтовано допомагати через невизначеність правових наслідків. Потрібні чіткі правила добросовісного надання домедичної допомоги в межах підготовки. Водночас не варто обіцяти абсолютного імунітету від відповідальності: це питання потребує чіткішого законодавчого врегулювання та правових роз’яснень. Нові вимоги мають бути реалістичними: доступні навчальні програми, зрозумілі стандарти, належний перехідний період і відповідальність за виконання встановлених правил. Обов’язок держави – не просто встановити нові вимоги, а створити умови, за яких їх можна виконати.

ЩО ВАРТО ЗАКРІПИТИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ

Ідеться не про ще один формальний перелік «для галочки», а про законодавче визначення базових елементів системи:

• категорій об’єктів, для яких наявність цивільної аптечки є обов’язковою;

• мінімальних вимог до комплектації залежно від ризиків і місця використання;

• відповідальних осіб;

• порядку перевірки аптечок;

• обліку строків придатності;

• вимог до якості медичних виробів;

• періодичності практичного навчання.

Без цього аптечка й надалі ризикує залишатися формальністю, а не інструментом порятунку.

ІЗ ЧОГО СЛІД ПОЧАТИ

Перший крок – фаховий діалог між органами державної влади, народними депутатами, медичною спільнотою, експертами з домедичної допомоги, роботодавцями та громадськими організаціями. Такий діалог має привести до конкретних результатів:

1. Аналіз чинних вимог до цивільних аптечок та їхньої практичної ефективності.

2. Обґрунтовані рекомендації щодо базової комплектації для різних умов використання.

3. Визначення категорій осіб і об’єктів, для яких необхідно передбачити обов’язкове навчання та наявність аптечок.

4. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

5. Доступна система практичного навчання населення.

Саме так можна перейти від окремих ініціатив до послідовної державної політики.

Як голова ГО «Громадська платформа “Укртакмед”», я вважаю одним із наших завдань сприяти формуванню такої системи – через експертну роботу, громадський діалог і підготовку конкретних пропозицій для органів влади. Ми маємо говорити не лише про те, що люди повинні вміти рятувати життя. Потрібно створити умови, щоб вони мали для цього необхідні засоби, знання і зрозумілі правила дій.

Готовність до надзвичайної ситуації починається не тоді, коли лунає сирена. Вона починається з рішень, які ми ухвалюємо заздалегідь.

Лідія Дмитрусь, юристка, адвокатка, керівниця Громадської платформи «УКРТАКМЕД»

Заглавне фото: Радіо Трек