На порозі тарифного апокаліпсиса: хто захистить переселенців

Чому окремий механізм захисту ВПО має стати частиною тарифної реформи ще до першого підвищення плати за житлово-комунальні послуги

Україна з горем навпіл готується до переходу на економічно обґрунтовані тарифи. Але за нинішніх доходів населення тарифна реформа ризикує перетворитися на комунальну катастрофу, а для мільйонів переселенців – на справжній ВПОкаліпсис.

Людина може опинитися за порогом навіть чужого, орендованого дому.

ПЛАТІЖКИ НЕПОСИЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ

Розмови про майбутнє підвищення тарифів зазвичай починаються з того, скільки насправді мають коштувати газ чи електроенергія. Але значно важливіше інше питання: скільки українські родини здатні платити вже сьогодні? І чи зможуть платити завтра?

На початок 2026 року заборгованість населення за житлово-комунальні послуги сягнула 113,4 млрд грн. Лише за останній квартал 2025-го вона зросла на 12,5%. Після сезонного зменшення у першому кварталі борг усе одно перевищував 101 млрд грн. Найгірше люди розраховувалися за тепло і гарячу воду – сплатили лише 87,2% нарахованої суми.

Ще промовистіша динаміка виконавчих проваджень. Станом на початок липня 2026 року в Єдиному реєстрі боржників налічувалося майже 830 тисяч боргів за комунальні послуги. Лише за перше півріччя додалося понад 108 тисяч нових проваджень. Порівняно з початком 2021 року їх кількість зросла більш ніж удвічі.

Майже 62% проваджень формально завершені, але це не означає, що люди розрахувалися. Часто причина значно прозаїчніша: у боржника немає офіційного доходу чи майна, на яке можна звернути стягнення. Це вже не статистика фінансової недисциплінованості. Це статистика неплатоспроможності.

І санкції цілком реальні: пеня, судовий наказ, арешт рахунків, заборона розпоряджатися майном, відключення окремих послуг. У крайніх випадках виконавче провадження може дійти й до примусової реалізації житла.

Отже, тарифний апокаліпсис для частини українських родин – це не страшилка про майбутнє. Він уже почався: з першої платіжки, яку людина відкладає, бо мусить вибирати між комуналкою, їжею та ліками.

ВІДМОРОЖЕНИЙ МОРАТОРІЙ

Формально під час воєнного стану діє мораторій на підвищення тарифів на газ, тепло і гарячу воду. Але він не накриває захисним куполом усю комунальну платіжку. І аж ніяк не означає, що її остаточна сума заморожена.

Поза межами мораторію залишаються холодна вода і водовідведення, управління багатоквартирними будинками, вивезення відходів та низка супутніх послуг. Тому основні тарифи можуть централізовано не переглядати, а загальна сума до сплати все одно зростатиме.

У Львові, наприклад, з 1 серпня сукупний тариф на водопостачання і водовідведення зріс більш ніж удвічі – до 56,38 грн за кубометр.

З 1 серпня на 25% підвищено й тариф Укренерго на передачу електроенергії – до 928,45 грн за МВт-год. Населення не побачить цього окремим рядком у квитанції, але зрештою відчує у вартості води, товарів, транспорту та послуг. Бізнес і комунальні підприємства закладатимуть додаткові енергетичні витрати у собівартість.

Отже, маємо своєрідну «тарифну матрьошку»: усередині формально незмінної ціни на світло ховається подорожчання всього, що за допомогою електроенергії виробляють, перевозять, охолоджують, підігрівають і продають.

«ЕКОНОМІЧНО ОБҐРУНТОВАНИЙ» АБСУРД

Оновлені домовленості з МВФ передбачають підготовку поступового переходу до тарифів на газ та електроенергію, які покриватимуть витрати енергетичного сектору. Підвищення може розпочатися з 2027 року, але перед цим держава має оцінити чинну систему субсидій і створити ефективнішу адресну підтримку вразливих родин.

Економічна логіка зрозуміла: пошкоджена енергетика потребує грошей на ремонти, резерви та відновлення. Абсурд починається там, де економічно обґрунтованою вважають лише ціну ресурсу, але не дохід людини, яка має цей ресурс оплачувати.

У 2026 році мінімальна зарплата в Україні становить 8647 грн – приблизно 173 євро. Це у три з половиною рази менше за найнижчу мінімальну зарплату в ЄС – 620 євро у Болгарії. Українська мінімальна пенсія становить 2595 грн, а чверть пенсіонерів отримують менш як 4 тисячі грн на місяць.

За оцінкою Світового банку, у 2025 році за національною межею бідності перебувало 41,6% населення – проти 37% рік тому. А в першому кварталі 2026 року реальний ВВП скоротився на 0,6% у річному вимірі.

Тому перехід до ринкових цін без відповідного зростання доходів загрожує не оздоровленням енергетичного сектору, а комунальним апокаліпсисом. Якщо тариф покриває економічні витрати підприємства, але забирає критичну частину сімейного бюджету, він може бути бездоганно обґрунтованим у бухгалтерській таблиці – і абсолютно непіднімним у реальному житті.

Не можна підтягувати платіжки до Європи, залишаючи зарплати, пенсії та соціальні виплати далеко позаду. Інакше в сухому залишку реформи, яку виношують під підвищеним тиском МВФ, матимемо лише вбивчий абсурд і реальний фінансовий крах домогосподарств.

ЗВИЧАЙНИЙ ВПОКАЛІПСИС?

Для внутрішньо переміщених осіб здорожчання всього і вся ризикує перетворитися на справжній ВПОкаліпсис.

Для більшості родин комунальні платежі є платою за користування власним житлом. Переселенець часто спочатку платить за право жити в чужому помешканні, а потім – за світло, воду і тепло в ньому.

Водночас орендоване житло – нерідко старе, не утеплене й енергетично не ефективне. Орендар не може самостійно замінити вікна, утеплити стіни чи модернізувати систему опалення, але саме він щомісяця оплачує всі тепловтрати.

Навіть за доволі стриманими оцінками Міжнародної організації міграції 59% родин ВПО вже обмежують користування комунальними послугами, 75% повністю або частково витрачають заощадження, а 17% мають борги за оренду.

Отже, переселенці входять у тарифну реформу не з фінансовою подушкою, а з уже затягнутим на шиї борговим зашморгом.

Для них підвищення тарифів означатиме не лише необхідність споживати менше. Воно може призвести до втрати орендованого житла. Власник не чекатиме, доки накопичиться критична заборгованість: він просто розірве оренду або відмовиться продовжувати домовленість. Особливо якщо договір не офіційний, а комунальні рахунки оформлені на самого власника.

Хто має захистити переселенців? Держава – але не черговою виплатою постфактум. Потрібен окремий тарифний запобіжник для ВПО: автоматичний доступ до субсидії за фактичним місцем проживання, врахування сукупних витрат на оренду й комунальні послуги, а також гарантована підтримка мешканців місць тимчасового проживання та соціального житла.

Тому окремий механізм захисту ВПО має стати частиною тарифної реформи ще до першого підвищення. Інакше адресна допомога традиційно наздоганятиме людину вже після того, як її адреса знову зміниться – цього разу на «нікуди».

Переселенці не повинні вдруге втрачати дах над головою – цього разу не через російський обстріл, а через українську платіжку.

Максим Ткаченко, народний депутат України, співзасновник ГО «ВПО України»