Шукаючи роботу, розберись з тим, що ти можеш і хочеш

Як війна змінює професійні цінності українців, чому люди шукають не лише роботу, а й сенси і які кар'єрні кризи залишаються непомітними для інших

Знайти комфортну роботу швидко в Україні – практично завдання із зірочкою. За даними експертів, середній термін пошуку зараз становить від 3 до 9 місяців. У таких обставинах шукачі дедалі частіше звертаються до кар’єрних консультантів. Про те, як змінився ринок праці з початком повномасштабного вторгнення, чого шукають українці в новій реальності та чи потрібен консультант самому консультанту, розповідає експертка з ринку праці Уляна Ходорівська. Сама пройшовши через кризу самовизначення, вона вже багато років досліджує, як українці шукають професійний шлях.

КОТЯЧІ ВИСТАВКИ, ДАУНШИФТИНГ І КАР’ЄРНЕ ВИГОРАННЯ

«Я шукала собі застосування. Розуміла, що в офіс ніяк не піду, – так починає розмову про свій шлях у цю професію Уляна. – Ця криза тривала доволі довго. Роки три, мабуть, або чотири. Я думала: може, хочу консалтинг для бізнесів? Спробувала – не те. Може, IT? Спробувала – не те. Може, це взагалі вигорання? Пішла «дауншифтнулася» в асистентку психотерапевтки. І теж зрозуміла: не те». Співрозмовниця каже, що на якомусь етапі поставила сама собі запитання, з яким тепер звертаються до неї: що мені цікаво? І дозволила собі експериментувати.

«Я сіла, виписала, що я вмію, і почала пробувати все підряд. Паралельно я пробувала професію консультантки з Tinder – консультувала людей, як провести вдалі побачення. Але дуже швидко стало ясно, що для цього треба бути психологом. Я абсолютно точно не він». Уляна оформлювала весільні машини як флористка, трохи працювала прессекретаркою котячих виставок, навіть сама розводила й продавала породистих котів: «У 2014 організувала виставку «Купи кота – допоможи АТО». Це дуже сильно зайшло, багато відгуків і резонансу було». Втім, жодна зі справ не ставала тією, якій хотілося присвятити життя.

«Було ясно, що це виходить, але не можу собі уявити, що я це роблю кожний день». На початку 2017 року Ходорівська наважилася провести свою першу кар'єрну консультацію. Це не був стрибок у зовсім незнайому сферу: співрозмовниця вже працювала в сфері консультування кандидатів в одній з організацій пошуку роботи й допомагала знайомим із резюме та пошуком вакансій. 

«Я пам'ятаю свою першу консультацію майже похвилинно. Вона відбувалася телефоном, і мені за неї зайшло 100 гривень. І я пам'ятаю оцей кайф від цих грошей. Ці 100 гривень приносили значно більше задоволення, ніж усі гроші, зароблені до того разом узяті».

Тоді ж вона усвідомила ще одну річ: шлях, який довелося пройти самій, може допомогти пройти іншим. «Я сама проходила цей шлях і пам'ятаю, що ніхто не міг допомогти. Психотерапевти не знали. Вони ж не знають, які бувають професії, куди, як вибирати».

Втім, навіть після цього Ходорівська ще довго не була певна, що знайшла справу свого життя. «Перший рік-півтора ти свою практику штовхаєш просто кожен день. Воно провалюється, там треба підтримка, треба якийсь коучинг постійний, треба дуже багато сили, грошей, терпіння». Лише приблизно через два роки після старту вона дозволила собі сказати: це вже не експеримент. «Коли я вперше сказала собі, що вже два роки оплачую своє життя і життя своєї доньки, до мене прийшло відчуття: все, це професія. Це я не пробую і дивлюсь, як воно піде. Це дійсно відбувається».

Наприкінці 2019 року Ходорівська запустила свою першу групову програму й відчула, що практика стала не лише покликанням, а й стабільною справою. Коли ж ми починаємо говорити про кар'єрне консультування як окрему професію, Уляна сміється. Каже, що колись була майже переконана: її просто не існувало.

«Тоді вже в мене була колега, з якою ми одночасно почали, і ми обидві думали, що придумали цю професію. Тоді нам справді здавалося, що ми її вигадали».

ПРОФЕСІЯ, ЯКА ДОПОМАГАЄ ПОШУКОВЦЯМ

Сьогодні ситуація із розумінням професії змінилася не надто. Каже: люди все ще не до кінця розуміють, чим займаються такі фахівці, а саму професію часто плутають із роботою HR або навіть психолога. Втім, на її думку, нічого дивного в цьому немає.

«Люди не розуміють зміст професії – і це нормально. Зараз професій дуже багато. Якщо людина не занурена в якусь сферу, то вона більшість професій не розуміє. Ну от що робить дата-аналітик? Люди кажуть, що це робота з даними? А що з даними? Куди дані? Як? Чому? Чим він відрізняється від соціолога?»

Головна відмінність між кар'єрним консультантом і менеджером з персоналу, переконана Ходорівська, полягає не в інструментах, а в тому, чиї інтереси представляє фахівець. «HR (фахівець з добору персоналу, – ред.) працює на компанію. Він підбирає спеціалістів під потреби компанії. А кар'єрний консультант працює на стороні клієнта».

Завдання консультанта не просто допомогти знайти вакансію, а розібратися, яка саме робота підходить конкретній людині. Іноді це означає зрозуміти, що проблема не в професії, а в ролі, яку вона виконує. «Навіть у межах однієї професії можуть бути різні набори функцій. Як-от журналіст: є той, який бере інтерв'ю, а є розслідувачі, є ті, хто перевіряють факти, роблять дослідження. Це різні компетенції».

Різні компетенції і у консультантів. Одні спеціалісти допомагають із резюме чи підготовкою до співбесіди, інші супроводжують зміну професії або спеціалізуються на вікових і кар'єрних кризах. «Бувають люди, які працюють із входом у нову сферу. Або ті, хто спеціалізується на конкретних професіях. Бувають кар'єрні консультанти, які знають, як проходять професійні кризи в різному віці, у різних ситуаціях, і що з цим робити».

Ходорівська взагалі не вірить у «чисті» професії. Каже, нам лише здається, що колись вони були простішими. «Професія виникає на перетині потреби людини або суспільства і способів її задоволення. Просто зараз потреб стало більше, знань стало більше – і виникло таке різноманіття, в якому здається, що можна загубитися. Ну, це правда, дійсно можна загубитися. Але можна і розібратися».

І саме в цьому, на її думку, полягає роль кар'єрного консультанта – допомогти людині зорієнтуватися в цьому різноманітті та зрозуміти, де саме її місце.

МІЖ БАЖАННЯМИ, ІЛЮЗІЯМИ ТА РЕАЛЬНІСТЮ: ДЕ ПРАЦЮЄ КАР’ЄРНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

Для більшості людей кар'єрне консультування досі асоціюється насамперед із пошуком нової роботи: як написати резюме, де шукати вакансії, як пройти співбесіду. Але, за словами Уляни Ходорівської, це лише найпомітніша частина її роботи.

«Найпростіша проблема, яка видима, – це пошук роботи. Але це базовий рівень кар'єрного консультування». Насправді люди часто приходять із питаннями, які не мають нічого спільного зі зміною місця роботи. Хтось не знає, як поводитися в конфлікті з колегами чи керівником. Хтось намагається впоратися з конкуренцією всередині команди. А хтось раптом отримує омріяне підвищення і не розуміє, як оцінювати власну роботу.

«Зараз у мене багато клієнтів, які отримали підвищення і приходять зі словами: «Щось я не вигрібаю. Мені здається, що я не справляюся». А за цими словами, як правило, стоїть те, що цінність моєї роботи як експерта була одна, а цінність моєї роботи як менеджера – інша. І ті лінійки, якими я міряла себе раніше, більше не працюють».

Не менш поширений запит – коли зовні все виглядає добре, але всередині людина відчуває, що виросла зі своєї роботи. «От я все, що роблю, роблю вже дуже давно. Роблю добре, питань до мене немає. Загалом мені комфортно. Але кожен день мені дедалі скучніше і скучніше. Я це вже робила, це вже знаю. А куди далі? Сюди страшно. А може сюди? Так я не впишусь».

Саме в такі моменти, пояснює Ходорівська, людині часто потрібні не готові відповіді, а хтось, хто поставить правильні запитання. Втім, найбільшою ілюзією вона називає очікування, що після кількох тестів консультант просто повідомить, яка професія «призначена» конкретній людині.

«З 60-х років минулого століття залишилося таке уявлення: зараз ми вас протестуємо, поговоримо з вами і видамо чітку інструкцію, ким вам працювати. І досі приходять люди й кажуть: дайте мені тест, поставте правильні запитання і скажіть точно, куди мені піти, щоб було добре». На практиці це працює інакше. Бо професію, як і будь-який життєвий вибір, неможливо повністю зрозуміти лише в уяві.

«Уявіть, що ви збираєтеся у відпустку в Карпати. Ви вже бачите гори, чан із травами, чай, карпатське вино, кінні прогулянки. А потім приїжджаєте – а там комарі. Дощ. Кінь вирішив піти кудись не туди, і ви вже не знаєте, кричати чи ще почекати, бо, може, він щось знає. Те саме з професією. Коли ми думаємо про неї головою, нам здається одне. Коли потрапляємо в неї – буде інше».

Саме тому, переконана консультантка, одна з найважливіших частин її роботи – допомогти людині «продегустувати» майбутню професію чи навіть компанію ще до того, як вона остаточно зробить вибір.

АНТРОПОЛОГІЯ ВІЙНИ: НАВІЩО МИ ВЗАГАЛІ ПРАЦЮЄМО

За словами Уляни Ходорівської, за останні роки змінилися не лише запити її клієнтів, а й саме уявлення українців про успішну кар'єру. Якщо до повномасштабного вторгнення багато хто був готовий ризикувати, змінювати сфери й експериментувати, шукати дорого-багато, то тепер на перший план дедалі частіше виходять зовсім інші потреби – стабільність, безпечне середовище, передбачуваність і люди, на яких можна покластися.

«У нас настільки мало зараз базової безпеки в житті, що сильно виросла цінність стабільності хоча б десь. Втім, це не означає, що українці стали готові миритися з нелюбимою роботою. Навпаки: «Історія «потерплю ще трохи» трапляється все рідше. Я кілька разів чула аргумент: «Зараз ракета прилетить, а я так і не жила. Скільки того життя, а я так і не роблю те, що хочу».

Змінилися й самі запити. Якщо раніше люди часто шукали способи працювати ще більше й досягати ще більшого, то тепер дедалі частіше намагаються зрозуміти, як не втратити себе. «Ми вже не мріємо встигнути все. Слава тобі, Господи, ми тепер думаємо, як нам встигнути головне».

Разом із цим зросла, на думку експертки, цінність планування, делегування і навіть права зробити щось не ідеально. «Зараз уже розумію, що навіть якщо кістками ляжу, все одно не зроблю все ідеально. На другий-третій нервовий зрив – якось доходить».

Водночас, каже пані Уляна, українці дедалі менше орієнтуються на зовнішні атрибути успіху. «Я бачу, що люди в своєму пошуку стали менше орієнтуватися на бездумні кар'єрні висоти. От просто тому, що офіс, дорога машина, Канари і так далі. Зараз люди більше про безпеку, про цікавість, про процес, про можливість вчитися, про відчуття цінності та гідності».

Ще одна помітна зміна – дедалі більше людей приходять із розмовою про сенси. «Мені здається, що стали більше говорити про сенс, який робота несе мені, про цінності, які вона дозволяє реалізувати, про відчуття, що це все робиться недарма, що я роблю». 

При цьому консультантка не погоджується з думкою, що українці відкладають життя на потім: «Не треба недооцінювати цінність наших ілюзій про себе. Ми через ці ілюзії доходимо до того, чого справді хочемо. Я можу бути з собою сто разів чесною, але поки не спробую – не дізнаюсь».

НЕ ВІК, А ЦІКАВІСТЬ ДО НОВОГО: ЩО БУДЕ З КАР'ЄРАМИ ПІСЛЯ 50

Україна стрімко входить у демографічну кризу, а війна лише поглиблює дефіцит людей на ринку праці. Водночас суспільство досі живе зі стереотипами про «занадто молодих» керівників або «занадто дорослих» кандидатів, яким нібито вже пізно опановувати нове, тільки у двірники.

Уляна Ходорівська переконана: вік сам по собі не є головною проблемою. Так, молодим спеціалістам найближчими роками буде непросто. Через стрімкий розвиток штучного інтелекту частина завдань, на яких традиційно навчалися початківці, вже автоматизується.

«Молодші зараз матимуть багато проблем. Не в цю секунду, але найближчим часом буде ускладнений вхід у професії через нейронні мережі. Частина тих функцій, на яких навчався молодий персонал, уже делегована штучному інтелекту. Це не означає, що молоді люди не зайдуть на ринок. Це означає, що ринку потрібен час, щоб перебудуватися».

Не менше про дискримінацію говорять і люди старшого віку. За спостереженнями консультантки, реальні труднощі після 50 років існують, але нерідко їх посилюють власні страхи кандидатів. «Якщо людина вичистить із голови ці установки, дістане свої сильні сторони, зробить нормальну самопрезентацію, якщо вона здорова, активна і добре себе почуває – вона знаходить роботу. Я не бачу, щоб люди 50+ шукали її довше за інших».

Значно більше значення має не дата народження, а готовність залишатися сучасним. «Коли людина каже: «Ой, я не знаю цих ваших чатів GPT. Ой, у мене табличне резюме, яке я двадцять років тому зробила і тільки дописала останнє місце роботи» – тоді, звісно, буде складніше».

На думку Ходорівської, майбутнє українського ринку праці взагалі належатиме більш зрілим кандидатам. «Ми рухаємося до ринку, на якому домінуватимуть зрілі люди, тому що їх просто чисельно більше». І саме тому суспільству доведеться інакше подивитися на переваги віку. «Зрілий вік несе дуже багато переваг: досвід, розуміння нюансів, здатність до системного аналізу. Молодшим людям, якими б вони не були досвідченими в «нейронках», й не уявляється багато комунікаційних речей, деталей, ризиків. От на цьому треба фокусуватися».

А головним маркером старості Ходорівська взагалі вважає не кількість прожитих років. «Останнім часом я думаю про те, що таке старість. І для мене старість – це коли я втрачаю інтерес до новизни, яка з'являється у світі».

Вона усміхається, згадуючи молодого таксиста, який скаржився, що «раніше було краще». «Я теж ностальгую за часами, коли в мене не боліла спина. Але що тепер, вже не цікавитися новим?  І додає фразу, яка, мабуть, могла б стати життєвим правилом не лише для тих, кому за п'ятдесят: «Якщо я в позиції, що я жити хочу, тоді проблем з пошуком роботи не буде».

КАРТА – ЦЕ НЕ МІСЦЕВІСТЬ: ЯК ВИЖИВАТИ У ЦЬОМУ МІНЛИВОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ СВІТІ

Попри багаторічний досвід, Уляна Ходорівська зізнається: у моменти професійних криз їй самій теж хочеться звернутися до кар'єрного консультанта. «Я ж теж людина, я теж вигораю, у мене теж кризи. І періодично, коли я сильно втомлююсь, думаю: «Боже, кому зараз треба те кар'єрне консультування, війна ж у країні». А потім ловлю себе на тому, що сиджу і думаю: «Господи, от якби себе клонувати і до самої себе сходити. От зараз. Щоб хтось зі мною поговорив так, як я з людьми говорю».

На думку співрозмовниці, сучасне професійне життя стало надто складним, щоб завжди справлятися з ним наодинці. Ми дедалі менше спираємося на звичні життєві сценарії й дедалі більше – на власні рішення: «Добре було б мати такого коуча чи консультанта, до якого можна періодично прийти й сказати: «Ой, щось у мене сумніви. Поговори зі мною. Постав мені запитання. Не обов'язково через глобальні кризи. Просто щоб навести різкість».

Для цього пані Уляна наводить у розмові метафору, яку колись почула в коучинговому середовищі: карта – це не місцевість. «Якщо подивитися на улюблений район Києва, стоячи посеред нього, і подивитися на карту: це зовсім різне буде сприйняття. Іноді корисно вийти з місцевості й зайти в карту».

Вона пояснює це на простому прикладі: можна опинитися в занедбаному дворику біля Золотих воріт і вирішити, що навколо суцільні проблеми. Але достатньо зробити кілька кроків – і перед тобою вже Софійська площа чи Володимирська гірка.

«Ми іноді втикаємося в якусь проблему. Мозок еволюційно так зроблений, що він не бачить нічого іншого. І здається, що ця проблема – це весь світ. А потрібен хтось, хто допоможе побачити більшу картинку».

Можливо, саме це і є головним у роботі кар'єрного консультанта: не сказати людині, ким їй бути, а допомогти відійти на кілька кроків і побачити власне життя як карту. Здається, Уляна Ходорівська робить саме так. «Професія дуже мене змінила. Я стала бачити людей значно складнішими істотами, ніж думала раніше. Побачила, наскільки різноманітною є людська природа і скільки факторів впливає на наші рішення».

Одне з її найважливіших відкриттів народилося вже під час повномасштабної війни. «Я колись думала, що справжнє життя – це коли в мене багато сил, я багато встигаю і все виходить. А потім зрозуміла: навіть коли я лежу на підлозі в депресії й не знаю, де брати роботу, це теж хороше місце. Воно допомагає побачити межі своїх можливостей, свої справжні потреби і зрозуміти, як мені більше не можна».

І додає наостанок: «Увесь професійний шлях насправді цінний. І хороші є періоди, і погані. Якщо навчитися це прийняти, то в професійному житті щодня показують щось дуже красиве. Для мене це великий подарунок».

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото: Alina Kondratenko.