Освіта в умовах війни: між реформами, нерівністю та втраченими можливостями
Чи має кожна дитина реальний і рівний доступ до освіти - незалежно від того, де вона живе і в яких умовах навчається
Сьогодні українська освіта функціонує в умовах постійного навантаження. Окупація та деокупація територій, масова міграція, економічний тиск і пріоритет оборонних витрат – усе це одночасно формує нові виклики для системи. Попри це, реформи в освіті продовжують впроваджуватися.
ОСВІТА МІЖ МОДЕРНІЗАЦІЄЮ І ВИЖИВАННЯМ
Ключова освітня реформа МОН – Нова українська школа – стартувала ще до повномасштабного вторгнення. Тоді інші були економічні умови, інші ресурси й інший горизонт планування.
Війна ці умови зламала. Але темп і вимоги до впровадження реформи залишилися майже незмінними.
У мене виникає питання: чи здатна система освіти одночасно витримати війну і реформування? І головне – чи не надто високу ціну за це платить дитина?
СТАРША ШКОЛА: АМБІТНА МОДЕЛЬ І СКЛАДНА РЕАЛЬНІСТЬ
У межах НУШ передбачено оптимізацію мережі закладів освіти. Загальнонаціональний запуск старшої профільної школи розпочнеться 1 вересня 2027 року.
Суть реформи – учні 10–12 класів навчатимуться в академічних ліцеях, де зможуть самостійно обирати профіль навчання та предмети для поглибленого вивчення, орієнтуючись на власні інтереси та майбутні професійні цілі.
Уже цього року 150 пілотних ліцеїв розпочнуть завершальний етап старшої школи.
Ідея виглядає логічною і сучасною. Але виникає ключове питання – чи є рівними стартові умови?
З 2024 року до мене надходять звернення щодо обмеження доступу до освіти: відсутність шкільних автобусів, погані дороги, ліквідація або реорганізація шкіл. Динаміка показова – 4 звернення у 2024 році, 79 – у 2025-му і вже 43 лише за перші п’ять місяців 2026 року. Це тривожний сигнал щодо рішень, які ухвалюються на місцях.
У сільських територіях ситуація часто однакова: школу закривають, а найближча – за десятки кілометрів. Дороги подекуди в такому стані, що ускладнюють рух автомобіля, не те що шкільного автобуса. У прифронтових, деокупованих і гірських громадах ситуація взагалі межує з колапсом доступу до освіти.
Показовою є ситуація з Комарівською школою на Чернігівщині. Після звернення батьківської громади я направив відповідне подання селищному голові. Рішення про ліквідацію закладу було скасовано, права 50 дітей – відновлено. Водночас такі історії не повинні виникати. Перед ухваленням рішень має бути повноцінна оцінка наслідків. Неможливо говорити про рівний доступ до освіти, коли базові умови для цього відсутні.
Під час зустрічі з міністром освіти і науки України Оксеном Лісовим 26 травня я наголосив, що рішення потрібно знайти для кожної дитини. Воно має бути системним і враховувати всі реалії сьогодення та державні плани на майбутнє.
Після нашої зустрічі я бачив публічну відповідь про пом’якшення однієї з вимог реформи старшої профільної школи. Зокрема, міністр повідомив, що оновлене положення про ліцей дозволить, як виняток, зберігати у структурі закладу не лише 10–12 класи, а й початкову та базову школу.
Зміни до Положення про ліцей, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №498 від 22 квітня 2026 року, на які освітня спільнота чекала місяцями, прийняті відповідно до законів України. Якщо виконання норм закону можна вважати пом’якшенням реформи старшої школи, то такий крок справді зроблено. Водночас варто чітко розуміти: без оновленого Положення про ліцей реалізація реформи профільної старшої школи була б неможливою в принципі.
НМТ: ТЕСТ, ЯКИЙ ЖИВЕ ОКРЕМО ВІД ШКОЛИ
Ще одна проблема – розрив між шкільною програмою та реальними вимогами НМТ.
Як батько випускниці цього року, я це відчуваю дуже чітко: вимоги тесту і шкільна програма не завжди збігаються. Наприклад, щоб отримати максимальний результат на НМТ з англійської мови, потрібен рівень близько C1, тоді як шкільна програма часто дає рівень B1–B2. Це різні планки.
У результаті стандартної освіти недостатньо для успішного складання іспиту. Це формує системну нерівність, коли частина учнів змушена звертатися до репетиторів і платних курсів. Для багатьох родин це серйозне фінансове навантаження. І виникає принципове питання – що робити тим, хто не має можливості оплачувати додаткову підготовку?
ІСПИТ ПІД СИРЕНАМИ
Інша проблема – умови складання НМТ. Вже 13-й рік триває війна, але держава досі не забезпечила стабільного проведення тестування в укриттях у всіх регіонах.
У Харкові це вже працює. Водночас у Києві та інших містах із наявною інфраструктурою укриттів – ні. Логічне питання: чому цей досвід не масштабується? В Україні є тисячі укриттів, і їх адаптація для проведення тестування є питанням управлінського рішення.
НМТ і так є надзвичайно стресовим етапом у житті дитини. Але коли його ще й переривають повітряні тривоги – іноді не один раз за сесію – як у таких умовах дитина має зосередитися, заспокоїтися і показати реальний рівень знань?
ПРОФЕСІЙНІ КАДРИ ПІД ЗАГРОЗОЮ
Окремо викликає занепокоєння ситуація з професійно-технічною освітою. Сьогодні основна увага зосереджена на формуванні мережі академічних ліцеїв, тоді як система профтехосвіти продовжує працювати за застарілими програмами та підходами.
За ці роки оновлено лише одну сферу – автомобільну справу. Решта – у вигляді обіцянок із горизонтом реалізації до старту реформи старшої школи у 2027 році.
Після завершення війни державі критично потрібні будуть кваліфіковані спеціалісти. Питання лише в тому, де їх брати, якщо підготовка не відповідає сучасним потребам. Саме тому оновлення професійно-технічної освіти необхідне вже зараз, а не у відкладеній перспективі.
ОСВІТА І ТОТ: ТИХА ВТРАТА МАЙБУТНЬОГО
Не менш важливим є забезпечення права на вищу освіту для молоді з тимчасово окупованих територій.
Насамперед викликає занепокоєння щорічне затвердження умов вступу. У 2026 році Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти був затверджений лише 20 березня. Для вступників з ТОТ це означає втрату часу на підготовку документів, планування виїзду та організацію вступу.
Проблемною залишається і комунікація. Попри наявні ресурси МОН, інформація часто подається складною мовою нормативних актів, малодоступною для підлітків. Потрібні прості інструкції, відеоформати та зрозуміла цифрова комунікація.
Кількість вступників із ТОТ зменшується. Це підтверджується цифрами: у 2024 році за спрощеною процедурою до закладів вищої освіти вступили 11 325 осіб, тоді як у 2025 році – 9 418. Водночас держава досі не має точних даних про реальне охоплення молоді з ТОТ українською освітою. В офіційній статистиці ця категорія об'єднується зі вступниками з територій активних бойових дій. Без точних даних неможливо сформувати ефективну політику.
У результаті ризик очевидний: поступова втрата молоді, яка обиратиме інші освітні системи, інші країни та втрачатиме зв’язок з Україною. Саме тому підхід до освітньої політики щодо молоді з ТОТ потребує системних змін.
ВЧИТЕЛЬ ЯК ОПОРА СИСТЕМИ
Не можна не згадати й про вчителя – ключову опору всієї освітньої системи. Саме вчитель щодня перетворює реформу на реальність у класі. Усі зміни програм, підходів і стандартів зрештою зводяться до одного місця – уроку.
Але разом із новими вимогами не завжди приходять інструменти їх реалізації. У результаті вчитель постійно балансує між очікуваннями системи та реальністю класу, часто самостійно знаходячи способи виконати те, що змінюється швидше, ніж з’являється підтримка.
Тому важливо говорити прямо: без вчителя жодна реформа не працює. Але й жоден вчитель не має тягнути це все сам – без зрозумілих правил і нормальних умов.
Українські вчителі сьогодні потребують не тиску і зайвих вимог, а розуміння, підтримки і поваги – як люди, на яких тримається освіта.
ЄДИНИЙ КРИТЕРІЙ, ЯКИЙ МАЄ ЗНАЧЕННЯ
Усі ці питання я піднімав під час зустрічі з міністром освіти і науки України Оксеном Лісовим 26 травня. Очікуємо від МОН подальших комплексних і системних змін.
Головний критерій успішності не в кількості реформ і не в темпі змін. Він простий: чи має кожна дитина реальний і рівний доступ до освіти – незалежно від того, де вона живе і в яких умовах навчається. І саме цього чекаю я, діти, батьки та всі учасники освітнього процесу, які, попри війну, продовжують виборювати право наших дітей на освіту.
Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини