Інтерв’ю Мендель: українці демонструють потужний імунітет до брехні
Сказане ексречницею президента не змогло розколоти українське суспільство, але на Заході стало «інструментом» ворожої пропаганди
Інтерв’ю Юлії Мендель американському пропагандисту Такеру Карлсону, яке було оприлюднене 11 травня 2026 року, стало своєрідним, але надзвичайно показовим стрес-тестом для всього українського інформаційного простору. Ті, хто, потираючи руки, очікував, що слова колишньої прессекретарки глави держави спровокують в Україні масштабну внутрішню кризу – прорахувалися. Ми, звісно, не беремося оцінювати глибинну реакцію суспільства з математичною точністю, як це роблять соціологи з їхніми репрезентативними вибірками та фокус-групами. Втім, якусь більш-менш загальну, але цілком об’єктивну картинку настроїв все ж можемо скласти, проаналізувавши сотні, а то й тисячі коментарів під відповідними дописами.
Здавалося б, такий демарш мав би викликати паніку або принаймні глибоку розгубленість серед українців. Проте суспільство відреагувало зовсім інакше. Ми побачили холодну відразу та чітке розуміння природи того, що відбувається. Цей кейс кристалізував кілька надзвичайно важливих аспектів нашого колективного медіаімунітету, продемонструвавши, що за роки постійних інформаційно-психологічних атак з боку Російської Федерації українці навчилися віртуозно препарувати будь-які наративи, навіть якщо вони лунають з вуст колишніх «своїх».
АНАТОМІЯ ПРОПАГАНДИСТСЬКОГО ПОСТРІЛУ ТА ЧИ СПРАВДІ ПЕРЕБІЛЬШЕНА ЗАГРОЗА?
Аналізуючи інтерв'ю, експерти сходяться на думці, що перед нами не просто випадковий сплеск емоцій ображеної експосадовиці, а ретельно сконструйований медійний продукт. Розмова буквально прошита червоними нитками давно відомих кремлівських наративів, які цього разу були адаптовані спеціально для американської аудиторії. Щоб відповісти на запитання, як оцінювати цей виступ з точки зору наслідків і чи не є уявлення про його шкоду перебільшеним, ми звернулися до провідних українських медіаекспертів, комунікаційників та політологів.
Директорка Інституту масової інформації, відома журналістка та медіаекспертка Оксана Романюк пропонує дивитися на цю ситуацію крізь призму інформаційної спецоперації. «Я не сприймаю це інтерв’ю як звичайний медійний виступ чи як просто емоційні висловлювання колишньої прессекретарки. На мою думку, це цілком спланована комунікаційна акція. Там видно попередню підготовку, це далеко не просто такий собі «потік свідомості», – зазначає Романюк.
За словами експертки, фокус цього інформаційного удару – не український ринок. Головною мішенню є зовнішня аудиторія, а конкретно – західний політикум, зокрема представники Республіканської партії США. Головна ціль – створити навколо української влади ореол безпрецедентної токсичності. «А отже, підвести до висновку, що морально погано підтримувати Україну з такою владою. Метою могло бути посіяти ось такий непрямий сумнів, деморалізувати союзників. У цьому сенсі важливий і сам майданчик. Такер Карлсон давно виступав проти масштабної зовнішньої допомоги іншим державам, зокрема й Україні», – підкреслює вона.
А щодо внутрішньої шкоди, Романюк переконана, що в межах України цей випад зазнав фіаско, оскільки викликав лише відторгнення фігури самої Мендель. Проте експертка застерігає від легковажного ставлення до можливих зовнішніх наслідків. Окремі шматки цього відео неодмінно будуть вирвані з контексту та розтиражовані консервативними медіа на Заході. Вони слугуватимуть сировиною для антиукраїнських кампаній, додатковим аргументом для тих, хто прагне згорнути військову допомогу Києву.
Аналіз головної редакторки популярного медіатаблоїда «Антоніна» Лєни Чиченіної звертає увагу на не менш важливий аспект – яскраво демонструє, як форма може нівелювати зміст.
«Дивитися було важко, перш за все через жахливу акторську гру Мендель, особливо у моменті звернення до Путіна. Я згідна з тим, що вона прийшла із чітким планом – що і як потрібно сказати аудиторії Карлсона», – ділиться враженнями Чиченіна. Увесь набір меседжів був до болю знайомим: звинувачення президента у диктаторських замашках, небажанні завершувати війну через нібито особисте збагачення та тотальну корупцію, яку намагаються подати як явище, страшніше за саму збройну агресію. «Частина сказаного Мендель – це, на жаль, правда, але все інше – абсолютна маячня. Щодо масштабу загрози всередині України, Чиченіна схиляється до думки, що уявлення про шкоду дещо гіперболізоване. На її думку, для іміджу країни це, безперечно, негативний фактор, проте сказане Мендель не містить жодної сенсації чи катастрофічної новизни. Аудиторія Карлсона, звісно, сприйме це через призму довіри до «інсайдера», але для українців цей скандал став лише гучним емоційним подразником на тлі інших, куди більш важливих внутрішньополітичних подій.
Продовжуючи тему форми та морального виміру цього вчинку, журналістка, політтехнологиня та медіаекспертка Тетяна Мокріді висловлюється з максимальною категоричністю. Для неї цей кейс лежить за межами будь-якої етики.
«Інтервʼю Мендель – удар не по Зеленському, це удар по Україні, по кожному з нас. (…) Таке враження, що глядача викинули в смітник і відмитися неможливо», – емоційно підкреслює Мокріді. І додає, що постійні гримаси, недоречний сміх та манірні зітхання справляли абсолютно огидне враження, створюючи ілюзію, ніби героїня отримує садистське задоволення від процесу публічного знищення репутації власної батьківщини. «Як людина, що працювала з політиками та першими особами, не розумію її мотивації. Вона справді така дурепа чи це спланована спецоперація?» – запитує політтехнологиня. Мокріді переказує сумну реальність політичного закулісся: люди, які працювали на найвищих щаблях, часто швидко списуються з рахунків і залишаються нікому не потрібними. Проте вона наголошує, що ця болюча реальність і неможливість знайти нову статусну роботу жодним чином не виправдовує руйнівної злоби. «Це свідоме нищення міжнародного іміджу України. Огидно», – резюмує вона.
А це редакторка української служби «Голосу Америки» Тетяна Ворожко: «У найближчі дні та тижні уривки з висловлюваннями Мендель, ймовірно, стануть повсюдними на X та в соціальних і традиційних медіа, супроводжуючись відповідними коментарями».
Проте реальний масштаб шкоди для репутації нашої країни, за словами Ворожко, залежатиме від того, наскільки ефективними та оперативними виявляться наші власні дії, спрямовані на локалізацію та нейтралізацію токсичних наслідків у західному інфополі.
Відеоблогерка, лекторка та засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем» Оксана Мороз дивиться на ситуацію крізь призму довгострокових стратегій впливу: «На мій погляд, це добре поставлений і зрежисований формат. Складається враження, що готувала його не сама Мендель – очевидно, їй допомагали. Там дуже ретельно вибудувана компіляція саме російських наративів».
Експертка акцентує: хоча російська сторона і раніше продукувала подібні фейки, тепер у них з'явився козир у вигляді так званого «інсайдера». Росіяни отримали ідеальну заготовку для просування тези про те, що найближче оточення українського лідера нібито почало розповідати «правду». «Шкода точно буде, але її реальний розмір ми зможемо оцінити лише з часом. Багато залежатиме від того, як ця історія розвиватиметься. І в мене є відчуття, що ми поки побачили лише частину гри. Думаю, на Мендель ця історія не завершиться», – прогнозує експертка з інфогігієни.
СУСПІЛЬНА РЕАКЦІЯ: ТЕСТ НА ПСИХОЛОГІЧНУ ЗРІЛІСТЬ
Як це інтерв'ю вплинуло на українців і яким був загальний суспільний настрій після його виходу?
Перша і найпотужніша емоційна хвиля, як і слід було очікувати, прокотилася платформою Facebook. Яскравим прикладом такої народної рефлексії став допис журналістки Юлії Забєліної, яка дуже влучно намалювала психологічний портрет ситуації: «Немає нікого більш зручного для вербування, аніж люди з ображеним великим его, бо спецслужби вербують або через слабкості, або через жагу помсти». Ця думка викликала величезний резонанс, зібравши сотні реакцій. Абсолютна більшість коментаторів і не намагалася спростувати цю тезу; навпаки, вони активно розбудовували її, погоджуючись, що марнославство стало ідеальним гачком у цій грі.
Володимир Анфімов, експерт зі стратегічний комунікацій, задав тональність емоційного сприйняття, написавши, що йому було «фізично важко, місцями навіть огидно» дивитися це відео. І саме ця характеристика – «фізично огидно» – стрімко розлетілася мережею, ставши неофіційним, але максимально точним лейтмотивом усієї фейсбучної дискусії.
Аналізуючи інші реакції, ми бачимо широкий спектр емоцій. Журналістка Оксана Щербак емоційно вимагала жорсткої відповідальності: «За те, що вона зробила проти народу України і армії, треба не просто штраф, а значно сильніші санкції». Користувачка Юлія Мельник намагалася заспокоїти загальнонаціональний гнів раціональним аргументом про швидкоплинність інформаційного циклу: «Радує те, що вже післязавтра (максимум через тиждень) про неї і про це інтерв'ю ніхто не згадає». А Тарас Федорчак підсумував: «Це просто класичний набір російських пропагандистських тез. Вона просто надала свій рот в оренду. Печаль в тому, що це ж таки колишня пресаташе Президента. Ото треба думати, як не брати на відповідальні посади всяких потороч типу Мендель, Арестовича тощо».
Окремим, майже трагікомічним жанром стали коментарі під публікацією самої Мендель, яка, намагаючись відбитися від цунамі критики, не вигадала нічого кращого, ніж прикритися біблійною цитатою: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять». Ця спроба апелювати до сакрального викликала справжній вибух обурення. Коментатори масово побапчили у згадці про Бога лише жалюгідну спробу замаскувати абсолютну відсутність у самої себе просто совісті. Порівняння з біблійним Юдою, який зрадив за дрібні гроші, стало масовим патерном, що повторювався у десятках різних гілках коментарів абсолютно незалежних один від одного. «30 рублів – це завжди 30 рублів…» – написав медіаексперт Олександр Глущенко.
На платформі X дискусія набула більш геополітичного та конспірологічного забарвлення. Користувачі масово висловлювали тверду впевненість: це інтерв’ю є не стільки ударом персонально по Зеленському, скільки масштабним актом інформаційної агресії проти всієї України. Також ширилися теорії про те, що це не збіг обставин, а елемент великого «договорняка», що вигідний як російському диктатору, так і певним політичним силам у США в контексті спроб посилити тиск на Київ та змусити українську владу до болючих поступок агресору.
На платформі Threads, яка традиційно орієнтована на дещо молодшу аудиторію, розквітнув формат просвітницьких тредів: «пояснюю для тих, хто не в контексті». Користувачі детально розбирали біографію Карлсона, пояснювали специфіку його аудиторії та розтлумачували, в чому саме полягає небезпека сказаного Мендель для міжнародної підтримки нашої держави. Звісно, на маргінесі знайшлася мізерна кількість тих, хто намагався «підтакувати» героїні інтерв'ю, проте їхні голоси губилися у загальному хорі засудження.
Відомий політолог Ігор Рейтерович, оцінюючи загальний вплив, зазначає, що з формальної точки зору це інтерв’ю виглядало дуже специфічно: «Якийсь потік свідомості, побудований на величезній кількості сумнівних, а подекуди й відверто вигаданих тверджень, до яких сама Мендель, схоже, не мала жодного реального стосунку».
За його словами, головним рушієм цієї катастрофи стало гіпертрофоване бажання ексречниці знову відчути себе впливовою фігурою, долученою до великих державних таємниць. «Приблизно останні півтора року Мендель фактично рухалася саме в цьому напрямку. Якщо подивитися на її дописи в соцмережі X, там уже давно простежувалися схожі мотиви й меседжі. Так, це ще не виглядало настільки крінжово, як зараз, але було очевидно: рано чи пізно все це виллється у формат великого публічного «одкровення», – додав експерт.
Політолог відкидає версію про ініціативу саме Мендель і Такера Карлсона. «Я більш ніж переконаний, що її використали «втемну», і цілком імовірно, що за цією історією стояли росіяни, які й підкинули Карлсону ідею такого інтерв’ю. Бо давайте будемо відверті: хто така Юлія Мендель у глобальному інформаційному контексті? І що про неї взагалі може знати Карлсон?», – риторично запитує Рейтерович. Він пояснює логіку ворожих спецслужб: російські куратори чітко прорахували психотип Менедель, зіграли на її марнославстві та бажанні реваншу. Американському ведучому просто дали потрібного спікера для легалізації російських пропагандистських кліше.
Розмірковуючи над впливом інтерв'ю всередині країни, Рейтерович констатує парадоксальний ефект: «Очевидно, що інформаційна операція не спрацювала так, як, імовірно, розраховували ті, хто за нею стояли». Експерт зазначає, що хоча західні правоконсервативні сили й отримали порцію аргументів про українську корупцію, але загальний масштаб удару був нівельований надмірною театральністю та вкрай поганою акторською грою Мендель: «Її неприродність просто відштовхнула серйозну аудиторію, що, за іронією долі, зіграло на користь Україні».
Підсумовуючи реакцію суспільства, Рейтерович зауважує: «Якщо говорити про перші години після виходу інтерв’ю, то Мендель реально «розірвала» інформаційний простір України. Іноді про неї говорили навіть більше, ніж про підозру НАБУ самому Андрію Єрмаку. І причина проста: це виглядало настільки абсурдно й трешово, що люди просто не могли пройти повз». Проте, на його думку, ця реакція свідчить лише про здоров'я нації: українці сприйняли побачене як токсичний спектакль, і навіть найзатятіші опозиціонери погребували використовувати цю маячню як політичну зброю проти президента.
Цю думку цілковито поділяє і Оксана Мороз: «Ми побачили переважно засудження Мендель. І, як не парадоксально, це навіть певною мірою спричинило консолідацію всередині суспільства». Експертка додає, що головний страх полягав у тому, що опозиція підхопить ці брудні тези для внутрішньополітичної боротьби: «На щастя, поки що цього масово не сталося – принаймні, я не бачу такого в інформаційному просторі. І це, безумовно, плюс».
Ще один погляд на природу цієї події пропонує фахівчиня з комунікацій, медіатренерка Ярина Ключковська. Вона відкидає поверхневі пояснення і конспірологію: «Багато бачила версій про те, що Мендель має відволікати нас від справи Міндіча та підозри Єрмаку. І про те, що НАБУ та САП працюють разом із Росією на підрив української держави. Я теж вважаю, що ці події пов’язані. Але не так, як оце пишуть». Комунікаційниця стверджує, що головна і єдина мета цього інтерв'ю полягає у спробі вплинути на хід та результати потенційних переговорів між Україною та Росією. За її логікою, саме для цього американському глядачеві згодували образ слабкого, неадекватного президента, з яким неможливо домовлятися і якого не варто сприймати всерйоз. «Як мінімум, це інтерв’ю укріпить опонентів України у США. Як максимум, вплине на Трампа і його позицію», – попереджає експертка.
На думку Ключковської, внутрішні українські скандали навколо оточення президента – це лише зручний ситуативний бонус для ворога, але аж ніяк не першопричина появи цього відео. Головний каталізатор – становище самого Кремля на тлі переговорного процесу. «Це провальна для Росії історія з парадом. Може, навіть знущальницький указ Зеленського про московський парад теж доклався до того, що хтось натиснув на пусковий гачок і дав хід цьому невідомо коли записаному інтервʼю», – розмірковує вона. Підсумовуючи, експертка робить символічний і обнадійливий висновок щодо справжнього стану речей: «Мені це говорить, що позиція Росії зараз – далеко не така сильна, як їм хотілося б. Бо якщо робиться ставка на маячню Юлії Мендель – то постає закономірне запитання: у кого ж це зараз немає карт?»
Отже, якщо поставити собі питання, чи досягло це інтерв’ю своєї руйнівної мети всередині України, відповідь буде категоричною та парадоксальною водночас: ні, воно зробило рівно протилежне. Реакція соціальних мереж та глибокий аналіз експертного середовища беззаперечно засвідчили кілька фундаментально важливих речей про стан українського суспільства на п’ятий рік виснажливої, кривавої повномасштабної війни.
По-перше, ми спостерігаємо абсолютно реальний імунітет до дешевої пропаганди, викуваний у горнилі інформаційних битв. Попри глибоку суспільну втому та страшні втрати, українці навчилися розпізнавати кремлівські меседжі майже на рівні підсвідомих рефлексів. Жодна з брехливих тез колишньої речниці не знайшла опори в масах; навпаки, вони викликали лише справедливе колективне обурення.
По-друге, ця ситуація довела, що в свідомості українців відбулося чітке розмежування між законною критикою влади та захистом державного суверенітету. Навіть найзатятіші критики Банкової засудили цей ганебний виступ, продемонструвавши зрілість і розуміння того, що бити по репутації країни в розпал війни – це табу.
По-третє, і це, мабуть, найголовніше: цей скандал справді об’єднав націю. Під однією парасолькою солідарного обурення опинилися люди кардинально різних політичних поглядів – явище надзвичайно рідкісне, але критично важливе для суспільства, яке продовжує боротися за свою свободу.
Мирослав Ліскович. Київ