Євстратій (Зоря), митрополит Білоцерківський, речник Київської Митрополії ПЦУ

У переддень Великодня в програмі Укрінформу «Є Розмова» говоримо з речником Київської митрополії Православної церкви України митрополитом Євстратієм (Зорею) про стан українського православ’я, виклики війни, ситуацію довкола Києво-Печерської лаври, про роль Церкви в суспільстві та те, чи існує «заповіт» Філарета.

- Яким сьогодні є статус Української православної церкви, що перебуває у зв’язку з Московським патріархатом?

- Найперше слід чітко розуміти: структура, яка використовує назву «Українська православна церква», фактично залишається частиною Московського патріархату. Попри заяви 2022 року про нібито незалежність, досі не оприлюднено жодного документу, який би це беззаперечно підтверджував.

Держава і суспільство не можуть сприймати подібні заяви «на віру», особливо в умовах війни. Були сформульовані чіткі вимоги, які мали б довести розрив із Москвою – але вони не виконані.

- Чому керівництво цієї церкви не робить остаточного кроку до незалежності?

- Причина доволі очевидна: страх перед санкціями з боку Москви. Ми знаємо з історії, як реагує Російська православна церква на спроби незалежності. Прикладом є доля митрополита Філарета, якого після прагнення автокефалії було піддано анафемі. Очевидно, що нинішнє керівництво боїться повторення такого сценарію.

- Наскільки ця ситуація є небезпечною для України під час війни?

- У мирний час існування різних релігійних юрисдикцій не було би проблемою – Україна є демократичною державою зі свободою віросповідання. Але в умовах гібридної війни ситуація кардинально інша. Московський патріархат – це не просто релігійна структура. Це частина державної машини Росії. І через мережу підконтрольних громад в Україні поширюється ідеологія «русского міра». Це становить пряму загрозу державній безпеці.

- Чому процес переходу громад до ПЦУ зараз уповільнився?

- Він не зупинився, але має хвилеподібний характер. Великі хвилі переходів відбувалися після отримання Томосу та після початку повномасштабного вторгнення. Сьогодні одна з причин уповільнення – те, що багато людей уже просто залишили ці громади. Водночас у тих громадах, що залишилися, зросла концентрація прихильників проросійських ідей, і це посилює внутрішній спротив змінам. Також є фактор очікування: частина людей сподіваються, що Росія зможе нав’язати Україні свої умови, зокрема щодо статусу цієї церкви.

- Яку роль відіграє нове законодавство щодо релігійних організацій, пов’язаних із Росією?

- Закон не забороняє релігію чи молитву. Він лише встановлює вимоги до юридичних осіб. Якщо організація хоче мати статус і користуватися правами – вона має відповідати українському законодавству. Сьогодні тривають судові процеси. Це довго, але саме така процедура гарантує демократичний підхід і унеможливлює звинувачення у переслідуванні за віру.

- Яка ситуація з присутністю ПЦУ у Києво-Печерській лаврі?

- Процес поступово рухається вперед. У Нижній лаврі вже передано частину приміщень у користування ПЦУ. У Верхній лаврі богослужіння відбуваються на умовах погодинної оренди. Законних підстав для перебування там представників Московського патріархату вже немає – відповідні договори розірвані, і суди це підтвердили. Але держава діє обережно, щоб уникнути конфліктів. Цей процес повільний, але незворотний.

- Чи можливий церковний суд над патріархом Кирилом?

- Як громадянин Росії він уже підпадає під міжнародні санкції і має відповідати за підтримку агресії. Щодо церковного суду – це складніше. Російська православна церква не здатна сама ініціювати такий процес, бо повністю залежить від держави. Теоретично це можливо на загальноправославному рівні, але нині цьому заважає вплив Москви на частину церков.

- Скільки капеланів ПЦУ служать у війську і як вирішується питання мобілізації священників?

- Нині понад 500 капеланів ПЦУ перебувають у лавах Сил оборони. Це важлива складова підтримки військових. Мобілізація священників у світі вважається проблемною з точки зору свободи віросповідання. Тому в Україні священнослужителі ПЦУ можуть отримувати бронювання. При цьому церква відіграє критично важливу роль: це гуманітарна допомога, психологічна підтримка, духовна опора для суспільства.

- Які втрати зазнала ПЦУ під час війни, особливо на окупованих територіях?

- На окупованих територіях фактично знищено українське релігійне життя. Священників змушували виїжджати, депортували, є загиблі. Росія встановлює повний контроль над релігійною сферою, і будь-яка українська церковна діяльність там неможлива.

- Чи існує заповіт патріарха Філарета і чи є розкол у ПЦУ після його смерті?

- Жодного достовірного заповіту не існує. Так званий «документ» був створений групою осіб без участі самого патріарха. Насправді ж після його смерті відбулося не розділення, а навпаки – єднання. Більшість громад підтвердили свою належність до ПЦУ.

- Чому православні й католики святкують Великдень у різні дні?

- Причина проста: немає єдиної церкви і є різні календарні системи. Це нормально для християнського світу. Водночас інколи дати збігаються – наступний такий збіг буде у 2028 році.

- Чи достатньо Церква комунікує зі суспільством під час війни?

- Комунікація – це завжди двосторонній процес. Важливо не лише говорити, але й бути готовими чути. Церква відкрита до діалогу, але не всі готові сприймати її позицію. Це природно, і так було навіть у часи Євангелія.

- Як війна змінила Церкву і що головне сьогодні?

- Найважливіше – не цифри і не кількість вірян. Головне – мир, єдність і любов у суспільстві. Україна у нас одна. І незалежно від релігійних поглядів, ми маємо залишатися єдиною родиною.

- Ваше побажання українцям напередодні Великодня?

- Бажаю всім Божої допомоги, захисту і миру. Нехай світло Воскресіння принесе надію, віру і любов. Ми переконані: добро обов’язково переможе.

Розмову вела Христя Равлюк

Фото: Данило Антонюк / Укрінформ