Сміття – це золото або смерть: це давно відомо в Європі, але не в Україні

Європа переходить до нової фази сміттєвої політики – максимальної відповідальності. Україна – відстає на 20 років...

Останній європейський тренд – підвищення штрафів за викинуте в неналежному місці сміття. Європа десятиліттями живе зі звичною культурою сортування. Там годі уявити гігантські сміттєзвалища на кшталт українських, висотою з 20-поверховий будинок. Тепер деякі європейські країни йдуть ще далі – посилюють сміттєве законодавство. Штрафи, починаючи з викинутого на тротуар недопалка, суттєво зростають. Можливо, дається взнаки приплив емігрантів – людей з іншим менталітетом і культурою, – адже відомо, що ставлення до сміття в різних країнах різне – наприклад, в Австрії воно одне, а в Індії кардинально інше.

Тому влада намагається таким чином «виховувати» не надто законослухняних громадян, привчаючи їх не смітити. Хай там як, зрозуміло лише, що іншого виходу немає. Штрафи – це не «кара», а вимушений крок, політика виживання. Суспільства, які не контролювали відходи, отримували хвороби, деградацію міст і кризи. Про це свідчить не лише історія Середньовіччя, але й XXI століття.

ЧИ МОЖНА СПАЛЮВАТИ СМІТТЯ: ДОВГА ІСТОРІЯ ПОШУКУ БАЛАНСУ

Людство тисячі років намагалося впоратися зі сміттям. Від перших античних едиктів про вивезення нечистот за межі міста до середньовічних епідемій, спричинених брудом і хаотичними звалищами. Але тільки у XX столітті проблему почали вирішувати системно – так, як сьогодні це робить Європа.

З кожним століттям рівень споживацтва суспільств зростав, відповідно більшало й сміття. У 1874 р. в англійському Ноттінгемі випробували першу систему спалювання сміття у спеціалізованих печах. Цей процес скорочував обсяг відходів на 70-90%, тому почав швидко розвиватися. Густонаселені міста Європи та Америки почали впроваджувати сміттєспалювальні печі, проте невдовзі від них довелося відмовитись – вони суттєво погіршували склад повітря. Виникли труднощі і з утилізацією токсичної золи. Тож практика поховання відходів знову вийшла на перший план, і на початок 70-х років XX століття до 90% відходів депонували на звалищах та полігонах. Однак наслідки були невтішні, передусім через швидке забруднення ґрунтів і підземних вод. Європа швидкими темпами почала перетворюватись на велетенське сміттєзвалище. Потрібно було шукати вихід. Ним стало сортування сміття на рівні кожного окремого домогосподарства, спалювання його на спеціальних заводах (це називається термічною обробкою) і переробка. Іншої альтернативи поки що не знайдено.

НОВИЙ ТРЕНД ЄС – ПІДВИЩЕННЯ ШТРАФІВ: НАВІЩО ЦЕ І ЯК ПРАЦЮЄ

Нелегальні відходи – чимала проблема, особливо великих міст. Наприклад, лише в Північному Рейні-Вестфалії (Німеччина) на їх прибирання щороку виділяється близько 7 мільйонів доларів. Локальні сміттєзвалища – це не тільки про естетику. Це про небезпеку ризику поширення хвороб різної етіології, зокрема, африканської чуми свиней. Саме через це в багатьох європейських країнах було посилено сміттєве законодавство. Десь – на державному рівні, десь – лише на муніципальному.

З листопада 2025 року значно підвищив штрафи за сміття Сенат Берліна. Викинутий не в урну недопалок може коштувати екологічному порушнику до 3000 євро. Власники собак, які не утилізують належним чином продукти життєдіяльності чотирилапих друзів можуть отримати штраф від 100 до 350 євро. За викинутий телевізор, монітор, пральну машину можна заплатити від 1000 до 15000 євро штрафу. Раніше було 500. За викинуту шину – 700 євро. За велику кількість (понад 5 штук) – 20 000. У пунктах переробки муніципальних відходів (BSR) їх приймають від 3 до 8 євро за штуку. Якщо раніше із залишеними на вулиці меблями та іншими речами фактично не було проблем – їх могли забрати найбідніші містяни, то нині до цього підходять більш суворо. 

В Італії з серпня 2025 року теж діють нові закони щодо викинутого сміття, зокрема, викинутого з автомобіля. За недопалок, серветку – можна отримати штраф до 1 188 євро. За пляшку, банку чи пакет зі сміттям –  від 1 500 до 18 000 євро, плюс передачу справи до прокуратури. Якщо екологічний злочин здійснено в природоохоронній зоні або поблизу річок – є загроза отримати солідний термін ув’язнення: від 5,5 до 7 років. Можуть забрати і водійські права. Доказом слугуватиме запис будь-якої відеокамери. Тож, здавалось би, банальне викидання сміття перетворюється на злочин, а ті, хто його здійснюють, стають не екологічними порушниками, а екологічними злочинцями.

Варто зауважити, що в багатьох європейських країнах за дотриманням громадянами «сміттєвого законодавства» наглядають інспектори. Це переважно фахівці з екологічною освітою. Вони мають дискреційні повноваження (тобто діють за власним розсудом): можуть зробити зауваження і визначають рівень штрафу.

НІМЕЦЬКА МОДЕЛЬ: ЯК ПРАЦЮЄ СИСТЕМА, ЯКУ ВАРТО НАСЛІДУВАТИ

Німці продукують найбільше сміття на душу населення – понад 600 кг на рік. Але вони є одними з лідерів із його переробки. Якщо у 2004 році в країні функціонувало 300 сміттєвих звалищ, то нині їх залишилося менш ніж половина. На них депонують ті відходи, які вже не підлягають переробці. Система збору і вторинного використання скла існує в Німеччині з 1974 року. У середньому кожна скляна банка чи пляшка, виготовлена в країні, на 60% складається з переробленого склобою. На сьогодні понад 74% усього паперу в Німеччині виготовлено з переробленої вторсировини. Йдеться про суттєву економію: для виготовлення паперу з макулатури потрібно на 83% менше води і на 72% менше енергії, аніж для первинного виробництва паперу. Щоб якось унаочнити для громадян ці цифри й відсотки, Федеральне відомство з охорони довкілля Німеччини наводить приклад у форматі «чашечок кави»: упаковка в 500 аркушів переробленого паперу формату А4 не тільки економить 5,5 кг дерева, але й «може приготувати» 525 чашечок кави завдяки зекономленій електроенергії. Щоправда, в переробці паперу помітні зміни: в контейнери дедалі більше потрапляє картону, а з нього білий папір не виготовиш, тож фахівцям доводиться шукати нові рішення. Щодо пластику, то утилізація пластикового сміття і упаковки була запроваджена в Німеччині ще на початку 90-х років минулого століття. Саме тоді була прийнята нова державна система «Duales System Deutschland GmbH». Вона виявилася настільки ефективною, що в одному тільки Берліні майже 90% домогосподарств беруть участь у процесі роздільного збирання сміття.

ШВЕДСЬКА МРІЯ

У Швеції переробляється приблизно 99% відходів. Приблизно половина йде на переробку, а половина на сміттєспалювальні заводи. Крім того, країна приймає сміття з інших країн, заробляючи на цьому приблизно 100 мільйонів доларів на рік. Шведи порушили питання утилізації відходів, так само як і німці й австрійці, ще в 70-х роках минулого століття. З одного боку, сміттєзвалища почали ставати проблемою, а з іншого – північній країні потрібно було обігріватись. Сподіватися на дармовий газ від когось із сусідів не доводилося. Вчені підрахували, що 4 тонни побутового сміття можуть цілком компенсувати тонну нафти або 2 тонни вугілля. На сьогодні  48% сміття в Швеції перероблюється, решта спалюється на 40 заводах. Кілограм сміття згоряє за дві секунди за температури 850 градусів (від 200 до 750 – утворюватиметься діоксини). Вироблене тепло обігріває оселі шведів. Органічні відходи йдуть на компост. З них також отримують біогаз, який використовується як паливо для міського транспорту. Пластик, папір – перероблюють до 7 разів. Швеція не просто переробляє майже все сміття. Вона перетворила відходи на енергетичний ресурс і навіть на експортний товар. Щоправда, пильні екологи і в цьому бачать небезпеку, але, поза сумнівом, Грета Тунберг може пишатися своєю батьківщиною… 

СВІТОВИЙ ДОСВІД: ВІД ШВЕЙЦАРІЇ ДО ЯПОНІЇ

До середини 80-х років минулого століття Швейцарія теж жила за максимальним споживацьким сценарієм. Але з 2000 року в країні заборонені сміттєві полігони. Понад 50% відходів перероблюють для повторного використання. У Франції максимально спрощена система сортування сміття. Вона не передбачає ані покарань, ані заохочень. Натомість в Австрії розвинута система управління відходами з акцентом на сортування, повторну переробку, а також на спалювання з метою отримання енергії. За неправильне сортування, а також викидання сміття в забороненому місці передбачені штрафи. Сміття сортується за шістьма категоріями: біо (органіка), скло (у Відні його ділять на світле і темне – ред.), папір, алюміній, пластик, і те, що не сортується. Кожен вид сміття забирає окрема машина. До речі, в Австрії одна з найбільш ефективних переробок пластику у світі. В країні є атлас забруднених ділянок, тобто сміттєзвалищ.

Японія переробляє понад 80% пластику і має дуже складну систему сортування сміття. В деяких містах його до 45 категорій. Існують різні дати для викидання різних видів сміття. Органічне сміття відокремлюється, все інше – миється і фасується. Відсортоване не повинне мати запаху.

Сінгапур – найбезпечніше місто-держава в Південно-Східній Азії, на яку люблять посилатися українці у випадку боротьби з корупцією. Але посилатися – то одне, а наслідувати – то вже інше. Там суворо заборонено на вулиці їсти, жувати жуйку, а отже й випльовувати її, викидати недопалки, плювати на землю. До речі, заборонено також і лаятись у громадських місцях. За все передбачені високі штрафи і навіть ув’язнення.

СМІТТЯ – ЦЕ ЗОЛОТО

Ці слова сказав один із босів італійської мафії після арешту і згоди на співпрацю зі слідством. Доходи від «чорного» сміттєвого бізнесу вищі за наркоторгівлю, до того ж мають набагато нижчі ризики. Італія відома своєю затяжною сміттєвою кризою, яка почалася ще у 80-х роках XX ст. в регіоні Кампанія. Вона не тільки негативно вплинула на міжнародний імідж Італії, але й мала більш суттєві наслідки, завдавши шкоди довкіллю і здоров’ю людей, особливо в районі, відомому як «трикутник смерті». Це територія в 1474 квадратних кілометри на північ від Неаполя і на південь від Казерти, де знаходиться одне з найбільших незаконних сміттєзвалищ Європи. На ньому впродовж десятиліть скидали не тільки звичайні побутові відходи, але й токсичні. Мафія, скупивши у ласих на гроші місцевих землевласників землю, звозила разом із побутовим муніципальним сміттям небезпечні відходи не тільки з підприємств північної Італії, але й з-за кордону, організувавши мільйонний прибутковий бізнес. Частину токсичних відходів змішували з текстильним сміттям і спалювали (переважно вночі) – через це околиці Неаполя отримали назву «земля вогнів», частину прикопували, присипавши приблизно 10-сантиметровим шаром землі, замаскувавши під компост. Решту звалювали у кар’єрах, змішували з цементом і бетоном, а потім використовували під час будівництва швидкісних автомагістралей, залізниць, будинків. «Трикутник смерті» набув розголосу в 2004 році, після публікації у впливовому науковому журналі The Lancet Oncology. У ній ішлося про вищі ніж утроє показники захворювання на рак серед мешканців даного регіону в порівнянні зі всією Італією. Понад 20 років мафія підкуповувала місцевих політиків і чиновників, щоб отримати дозвіл на незаконний скид відходів. Це був грандіозний екологічний скандал. Неаполь зажив слави найбруднішого міста Європи, а в світі відмовлялися купувати моцарелу з Кастель-Вольтурно – у молоці буйволиць, з якого виробляється знаменитий сир, знайшли діоксини. Наявність понад 5000 незаконних і стихійних звалищ спонукало Європейську комісію попередити Італію про порушення директив ЄС із небезпечних відходів і звалищ. У липні 2014 року Комісія надіслала Риму офіційні повідомлення, звинувативши в порушенні природоохоронного законодавства ЄС у 28 випадках, і передала справу до Європейського суду. 30 січня 2025 року Європейський суд з прав людини ухвалив, що Італія не вжила достатніх заходів проти цих небезпек, тим самим порушивши право на життя, гарантоване статтею 2 Європейської комісії з прав людини. Це рішення зобов’язує Італію вжити комплексних заходів для боротьби з екологічною катастрофою.

УКРАЇНА: 30 РОКІВ ЗАПІЗНЕННЯ ТА ВИКЛИКИ ВІЙНИ

Щороку українці викидають приблизно 11 млн тонн сміття. Переважно, його вивозять на звалища. Шість тисяч – це легальні сміттєві полігони, які, щоправда, «важко назвати контрольованими» і понад 33 тисячі – стихійних сміттєзвалищ. Більшість із них переповнені й не відповідають європейським нормам. Понад 10 тисяч гектарів родючої української землі, де б могла рости пшениця чи ліс – неозорі полігони сміття. 57% усього сміття України – понад 250 млн тонн – припадало на Дніпропетровську область. На другому місці – Полтавська – з 22%. Чи не найвідомішим українським сміттєвим полігоном донедавна був полігон у Грибовичах поблизу Львова. Його вражаючі масштаби робили його одним із найбільших в Європі. Крім того, він сумно уславився неодноразовими пожежами, зсувами і навіть загибеллю чотирьох людей у 2016 році. Щоправда, нині триває його рекультивація. Полігон вкривають ґрунтом і навіть планують облаштувати поле для гри у гольф.

Створена в 2017 році «Екомапа», принаймні, хоча б дозволяла бачити ці сміттєзвалища, але після обіцянки Міндовкілля у 2022 році, яке віднедавна влилося в Міністерство економіки та сільського господарства, оновити цей сервіс, який би «дозволив стежити за ліквідацією стихійних сміттєзвалищ онлайн» – безслідно зникла. На Національній онлайн-платформі ЕкоСистеми її теж не побачиш.

В Україні величезні проблеми зі сміттям, зокрема і з його сортуванням. Як зауважує голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко, «ми відстаємо від цивілізованих країн щонайменше на 20 років». На противагу передовому світовому досвіду, лише приблизно 6% українського сміття переробляється. Все інше йде на сміттєзвалища. Це і значна шкода довкіллю, і здоров’ю людей, і втрата цінної сировини. Окремий виклик – величезна кількість відходів, зокрема й небезпечних, що утворилися внаслідок війни. Навряд чи варто очікувати змін у поведінці українців найближчим часом. Потрібно задіювати освітні й просвітницькі механізми, робити більш доступною інфраструктуру і мотивувати людей.

Найуспішніші країни зрозуміли просту річ: сміття – це не про пакети й контейнери. Це про культуру, дисципліну, відповідальність і навіть безпеку.

Але чи має Україна ще 20 років, щоб наздогнати тих, хто попереду? Війна лише збільшила масштаби проблеми. Почати змінювати екологічну свідомість суспільства – питання виживання, а не комфорту.

Світлана Шевцова, Київ 

Перше фото: wikipedia