Запах війни важкий, але в ньому є надія

У Києві під обстрілами та між вибухами створює унікальні воєнні аромати ольфакторна мисткиня, яка розповідає про «Щоденник війни» у запахах

Війну можна почути, побачити, відчути тілом, але її також можна впізнати за запахом. У цьому переконана інді-парфумерка Ксандра Осініна. Після початку повномасштабного вторгнення вона створила серію мистецьких ароматів «Щоденник війни». За словами Ксандри, це була спроба зафіксувати те, що неможливо описати словами. 

«Запах війни – це не тільки дим, адреналін, – каже вона. – Це ще й страх, і метал, і вогкість, і втома, і надія. Це запах людей, речей, які залишилися поруч, природи, емоцій». А ще – це аромати, які більше про мистецтво, аніж про прикрашання себе – досить тригерна, важка річ. Запах війни – це для багатьох сморід розкладених тіл у лісопосадці, крові, гною, біди. Але тут не про це мова.

Ксандра може годинами розповідати про кожний свій аромат. І так, якщо ви звикли до солодких і модних запахів, то ця розмова і не про них, а про «зворотній бік місяця» – про «темну» парфумерію, про незалежних парфумерів і про запахи, якими пишуть картини життя, воєнного життя. Це називається ольфакторне мистецтво. І «Щоденник війни» – чи не єдиний приклад в Україні створення парфуму з воєнним шлейфом.

ІНДІ-ПАРФУМЕРІЯ ЯК ПРОТЕСТ: «ВИХІД З РОСІЙСЬКОГО КОНТЕКСТУ» 

Важко повірити, але Ксандра Осініна, чиє життя сьогодні обертається навколо ольфакторного мистецтва, ще років п’ятнадцять тому парфумами взагалі не цікавилась. Як і для багатьох із нас, для неї цей світ обмежувався полицями великих мережевих магазинів – блискучим, гучним, але пласким.

«Я парфумами не користувалась. Мені вони не подобались, тому що я знала тільки оцю парфумерію, яка в мережах стоїть, вона мені вся була не цікава. Штучна, не щира, вона ніякі мої струни не чіпляла, тому що вона не про моє життя, взагалі вона мені була незрозуміла».

У 2013 році в сім’ї Ксандри стались важливі зміни, народилася донька, і це поставило на паузу всю творчість, якою до того було наповнене життя. Ця особиста пауза дивним чином збіглася з тектонічним зсувом в історії країни. Спочатку 2013 рік, потім Майдан і невдовзі – війна. Для Ксандри, яка, за її власним визнанням, виросла в середовищі «російськомовної інтелігенції» Києва, ці події стали точкою неповернення.

«У мене почав... точніше, мабуть, таки продовжився, я б сказала, процес усвідомлення себе українкою, себе в Україні, повага до своєї країни. Я навчалася в російській школі. У мене всі друзі були начебто і начитані, мислячі, але це все в російському контексті. І я з цього контексту почала вже свідомо виходити десь з 2013-го, хоч це і не був швидкий чи легкий процес. За кілька років відбулась майже повна зміна кола спілкування».

Саме в цей момент особистих та загальних змін у житті Ксандри з'явилася подруга Катя, захоплена світом парфумерії багато років. Отак, прогулюючись з дітьми в слінгах, дійшла розмова і до парфумів, хоч і не відразу та через внутрішній протест. Але захоплена людина завжди знайде привід поділитись тим, що вона любить, і зробити це цікавим для співрозмовника.

І Катя почала давати їй слухати «оці дивні аромати». Незалежні. Це був момент прозріння. Момент, коли Ксандра відкрила, що світ ароматів не обмежується маркетинговими легендами. «І отут в мене прийшло прозріння, що парфумерія може бути не штучно створеною історією маркетингу, а вона може бути мистецтвом, вона може розповідати історію. І більш того, це унікальне мистецтво. Це унікальне мистецтво тим, що ти є частиною сюжету».

Це ключова ідея, яка перетворює парфум із «запашки» на досвід. На відміну від картини, де ти завжди глядач, парфум живе на тобі, змінюється від твоєї шкіри, твого настрою, стає частиною тебе. «В жодному іншому мистецтві ти не є частиною сюжету. Ти завжди спостерігаєш. А парфум – ти на нього впливаєш, тому що твій власний запах тіла змішується з парфумом і його змінює...».

Її протестне мислення отримало нову форму. І пошуки ідентичності – сформувались у таку комбінацію: «Всі парфуми я називала українською мовою. Це при тому, що я навіть ще не послуговувалась українською постійно. Відчувала, що вони не звучать ніякою іншою мовою. Якщо я назву їх французькою або англійською, вони не будуть тим, що я хочу сказати».

Так живопис, тактильний і візуальний, трансформувався в парфумерію – мистецтво, яке «тілом відчуваєш і проживаєш».

ДВА СВІТИ: «НЕЗАЛЕЖНІ» ПРОТИ ДЖОННІ ДЕППА

Сьогодні Ксандра Осініна – одна з найяскравіших представниць інді-парфумерії. Інді – від «independent», незалежний. Це митці, які створюють аромати не тому, що маркетологи сказали, ніби «в цьому сезоні в моді манго», а тому, що їм є що сказати. «Ти такий: «Нахіба мені то манго? Я хочу випустити в цьому сезоні Тютюн, бо в мене там є своя історія... Насправді це таке егоїстичне мистецтво. Це завжди про те, що тобі важливо. Не більшості людей. Більшість людей ніколи не оцінить ці парфуми, для них це буде «ой фу, щось воняє».

Вона проводить чітку межу між двома світами. Перший – це світ корпорацій, де всі новинки пахнуть однаково, бо фокус-групи так вирішили. Це світ, що продає ілюзію. «Вони йдуть за тим, що хтось відомий, сказав: «О, нанеси на себе «Саваж» і на тебе зверне увагу Джонні Депп». Це ж продається, насправді ілюзія своєї якоїсь дотичності до якоїсь зірки. Це вже не про мистецтво».

Другий світ, її світ, це «люди з протестним мисленням». Ті, хто шукає не статус, а сенс. І саме тому її мета – не «захопити ринок». «В мене нема такої мети – захопити ринок, сісти на ньому, імперію будувати. Для мене важливо давати сенс через аромати».

Протест Ксандри має ще один, суто український вимір. Вона бореться зі стереотипом, що все українське – це щось вторинне, провінційне, «сільське». «Вважається, що українське – це дуже просте, навіть примітивне, бідне, нещасне, голодне. Це завжди в ароматах щось таке: травки-муравки, босоніж по траві, в хліву ночувала. А я, наприклад, містянка в хто зна якому поколінні. Все життя живу в місті, попри любов до дикої природи. У мене навіть бабусі і дідуся ніколи не було в селі. Тож, як би і бажала, але не роблю такі парфуми, а роблю про власні враження, свій побут, про своє життя і вони сучасні цілком».

«Щоденники війни» – це не про хайп. І не про нанесення на вечірній одяг в оперу… Це про свідчення. Про той самий «вихід з російського контексту», який почався у 2014-му і триває досі – у кожному флаконі, названому українською. Це про світ мистецтва і присутності.

ЯКИЙ ВІН, ЗАПАХ ВІЙНИ?

Ароматів війни наразі існує три. І про кожен із них співрозмовниця може говорити годинами. Ці аромати настільки різні, як і сама війна, військові, цивільні, волонтери – це неоднорідна маса. «Я роблю парфуми про війну тому, що я її проживаю, я відчуваю відповідальність свідка, і я хочу цим проживанням поділитись через аромати. Тобто це не маркетинговий хід, це не якась міфічна історія, яка окрема від аромату. Ці аромати – це проживання воєнного досвіду», – каже Ксандра. То ж нехай Ксандра сама розкаже, – що це за аромати і як вони з’явились…

…Це були гострі враження якраз від цих укриттів, від того, як пахло на вулицях. Ця суміш холоду, диму, це метал (дуже багато цих їжаків вже наставили, і він вже був якраз оцей запах прямо в повітрі, і він асоціюється у мене з холодом і адреналіном).

Я сиділа в укритті у перший місяць і аналізувала. Я аналізувала, як я сприймаю запахи, чим пахне.Тобто я можу розповісти, чим пахне адреналін, наприклад, як сприймається запах під дією цього самого адреналіну. Я не могла працювати перші місяці. Підходила до ароматів і просто не могла. Це був такий глухий трошки кут емоційно, тому що – ну яка робота? Ти підходиш, а воно не йде.

І я почала – просто це як ароматерапія і частина якоїсь психотерапії, можливо. А потім, поступово, я почала це капати, капати, і я зрозуміла, що відтворюю от ці запахи, які мене оточували. Але знову ж таки в художній формі.

Парфум – це завжди ідея, лік, натхнення, а є у нього логіка, конкретика. Які конкретно це ноти, а чи яким матеріалом ці ноти зробити? Тому, звичайно, що коли я працювала над першим, над «Лютим-березнем», я розібрала конструктивно для себе: чим пахне оця частинка мого страху, а чим пахне оця частинка, а чим в укриттях, а чим там? Тобто логічна робота велика була пророблена.

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТРЬОХ ПОЗИЦІЙ

[«Лютий-березень»]

Перший аромат, в мене таке саме було упередження, як у більшості людей, – навіщо робити аромат війни? Ну, це страшно, це важко, це тригерно, це може повернути в важке переживання. Навіщо? Але, скажімо так, дослідниця і мисткиня в мені це все робила. Чесно, це так і було.

Було так. О 5-й ранку 24 лютого я приїжджаю в Київ і дізнаюсь, що відбувається. Перший тиждень реально це були укриття, парковки – холодні, вонючі. Це потім пізніше це був підвал, який я облаштовувала в своєму будинку. І це були от ці гострі враження... 

Вони всі у флаконі. Я потім тестила на знайомих – наприклад, одна бойова медикиня, яка в цей момент була в стаб-пункті під Києвом про нього написала: «У нас в стабіку так пахло». Тобто це був достатньо універсальний такий запах, код запаховий. 

І коли я його закінчила, не збиралась навіть випускати нічого, але в мене була подруга, на жаль, вона загинула. Але ж була парфюманьячка страшенна – це герой України, Дарія Філіп'єва, «Блискавка». Вона послухала (мається нонюхала на парфумерному сленгу, – ред.) і почитала мої нарікання, навіщо таке випускати, це така тригерна штука. І сказала мені: «В смислі не випускай? Конечно, випускай». І, власне, я теж так подумала: «Чому б ні?». Їх зробила єдиний тираж, випуск, не хочу це повторювати цих переживань. Тому це 24 флакони, які були випущені саме 24 серпня 22-го року. І перший флакон я подарувала «Блискавці».

Цей парфум передає запахи перших тижнів війни в Києві 2022 року. В ньому є і бетонні стіни укриття, і асфальт та покришки блокпостів, і сталеві їжаки, і дим від ватри та гар підбитого БТРу, і холодна кава на дні кружки. І страх, але більше – холодна лють і несамовита жага життя. Ноти аромату: кава, асфальт, метал, покришки, бетон, земля, дим, шкіра, тваринні ноти, мускус.

[«Тримайся своїх»]

Десь восени 2022-го до мене звернувся голова благодійного фонду з Харківської області, з міста Зміїв. Фонд «Уклад Схід» називається. Він хотів для збору на благодійність зробити аромат, мерч із запахом війни. На початку це була ідея навіть не парфуму, а запашки в машину. Така, щоб розіграти і зібрати гроші на його підопічних. Коли він сказав: «Ну, це має пахнути війною», я вже собі уявила конкретні компоненти та поєднання, чим буквально то пахне: оцей адреналін, оцей дим, якісь речі, я вже розумію, як робити технічно.

Задачу мені поставили таку: хай щоб пахло війною і людиною у війні. І там було в списку: ліс, земля, тютюн – тобто ті речі, які оточують людину в бойових діях, в тих же окопах, тих же засідках. Чим воно пахне? Якісь теж елементи там і крові, і металу, звичайно, теж обов'язково мають бути.

І, звичайно, що це вже була більш усвідомлена робота, ніж над «Лютим березнем», від самого початку. Якщо перше – це повністю через тіло своє, через свої проживання, то тут я мала включити фантазію, логіку та уяву і свій творчий метод. 

Зробила ескізи і відправила. Цей чудовий чоловік записує мені голосове повідомлення. Мовляв, все клас, але не можу відкрити. А я не розумію, що він має на увазі... Він такий: «Не в тому сенсі, що не знаю де кришечка. Я не можу, мене трусить. Я відкрив кульочок, мене трусить». Воно відлежувалось кілька днів, поки він взагалі зміг відкрити.

Коли він це все послухав, понюхав, дав послухати побратимам, комусь там ще своїм близьким, каже: «Ні, це не запашка в машину. Це парфум повноцінний». І це був такий справжній дуже аромат. 

Тобто «Тримайся своїх» не є навіть настільки якимось страшним по нотах, по звучанню. Це парфум, він складений як ароматична композиція. Те, що він тригерить, – тому що там впізнаються ці ноти, вони впізнаються тими, хто це прожив. А хто не прожив, як-от іноземці, хто слухав, – це просто класний нішовий аромат. 

Ну, там тютюн, шкіра, мускус, мох, земля. Нічим страшним наче не пахне. Метал. А потім зустріла цей запах наживо і зрозуміла, що це запах військових, це запах наших людей. Це від форми так пахне, від рюкзака так пахне, там ця суміш, вона специфічна. Це ж не неприємний запах, але він дуже тригерний. Цей аромат пахне людиною в моменті повернення додому.

Голова ГО зараз теж воює. Спочатку всі гроші відразу напряму йому ішли, як донати. А зараз я приймаю замовлення через свій сайт і повністю передаю туди на його збори. А ми насправді за цей проект встигли зібрати на машину для підрозділу, на тепловізор, на основи для сіток, але потреби є постійно.

Для «Тримайся своїх» візуал розробляла Беата Куркуль. Це, мабуть, найвідоміша воєнна художниця. Беата абсолютно неймовірна. Вона працює з прикордонною службою, представляє Україну по світу через дуже щирі, справжні, чесні картини... Для мене було дуже важливо, що вона доєдналась до проєкту і так само на благодійних засадах.  Ми вклали своє серце в цей проєкт.

Коли ми питали людей – чим їм пахне. Найчастіша відповідь – «війною», в першу чергу від військових, іноді «Смертю», але найчастіше – «Надією». Це справжній, складний та неповторний, артефакт війни. Ноти аромату: пріле листя, метал, порох, волога земля, тютюновий дим, шкіра, деревина, мускус

[«Біла Кікімора»]

Третій аромат – це було взагалі найцікавіше, мабуть. В мене в якийсь момент перед очима стояла картинка: зимовий ліс, покорьожений, страшний, вивернуті стовбури, обгорілі. І от відчуття не страху, не безнадії, а хижого полювання, засідки. Все, нічого більше нема... Ця картина реально переслідувала.

...Друг, який у той момент саме був у гарячих напрямках снайпером, теж парфумоманіяк. Я йому описую картинку, кажу: «Чим воно пахне?» Ну, і він мені: «По нотах описати?» і він склав список.

Пішла думати, шукати матеріали... Зробила ескіз, відправляю йому. А він мені фотку скидає. Він стоїть у засніженому окопі: «Ти що, підглядала? От як ти це зробила?» І оцей запах – це зимовий ліс, отакий ліс, небезпечний. Це людина в камуфляжі, людина зі зброєю, яка сидить у засідці, це снайпер. Там є в цьому ароматі і той ліс холодний, сніг, і земля, і метал, і людина. Є така тепла оця як вологість від одягу, коли там оця ж «Кікімора», вона теж пахне специфічно, коли спітніле тіло, і там руки з цигарками, як у всіх, хто зараз воює...

Але в мене була магічна історія тут з цим ароматом, що я примудрилась відтворити аромат змазки для зброї. Я його не нюхала до того. Це було несвідомо. Коли я потрапила пізніше на полігон на вишкіл, взяла з собою парфум і оцю змазку –  і там дійсно є ця нота в ароматі...

Він називається «Біла Кікімора». Це про зимовий камуфляж, тому це «Біла Кікімора». А візуал теж робила Беата Куркуль.

Аромат спочатку різкий та пронизливий, холодний, потім теплішає, але залишається відчуття напруженості та прицільної уваги. Ноти аромату: сніг, хвоя, метал, земля, тютюн, шкіра, мох, дерево, дим, вовна, мускус.

АРОМАТ ПЕРЕМОГИ ТРЕБА ПРОЖИТИ... 

Ксандра Осініна зізнається, що війна змінила не лише її світ, а й ставлення до української парфумерії у принципі в соціумі. До 2022-го року вона навіть не могла зібрати людей на лекцію про українську парфумерію. «Кілька разів анонсувала і відміняла, тому що не записувались, тому що не було цікаво навіть слухати». Протягом першого року повномасштабного вторгнення Ксандра робила лекції за донати, які були присвячені виключно українській парфумерії та темі України в парфумах іноземних брендів. Крім того, проводила та продовжує проводити благодійні розіграші та аукціони для збору коштів на важливі дружні збори. Поки триває війна, ці ініціативи будуть продовжуватись, скільки стане сил. Тим більше, чоловік Ксандри також у війську, що також мотивує продовжувати робити все можливе для боротьби з ворогом.

Каже, що на таких заняттях часто питали про аромат Перемоги. «Був час, коли люди писали пости, в яку вони сукню одягнуть на День Перемоги, я розуміла, що, скоріш за все, коли ми дізнаємось про закінчення війни, – ми просто будемо лежати ганчіркою і ніяких парадів у червоних сукнях із червоною помадою. На жаль, я не вірю, що так буде святково і легко. І від початку не вірила».

То ж про аромат Перемоги вона відповідала: «Давайте спочатку переможемо. Тоді я буду знати, який це день, він закарбується в мене, я його проживу і потім проживу через матеріали, і це буде прожитий аромат. І він, скоріш за все, не буде веселим, легковажним, радісним із кульками. Він буде і зі сльозами, і він буде важким… тому що прийде розуміння втрат… Коли такі речі закінчуються, на тебе навалюється все те, що ти відкладав «на потім». До речі, чи не тому ветерани Другої світової мало коли сприймали День Перемоги як бурхливу радість, правда?

Ксандра говорить метафорично: парфумери вміють творити образи і через запахи, і через слова також. Втім, ці метафори вписуються у наш сьогоднішній процес – втоми, виснаження і… впертості. «На жаль, я людина, яка не плаче. І це відбувається з 2022-го року. Навіть на похованнях моїх друзів. Не можу, я не можу. Розумію, що якщо почну плакати, я зламаюсь. От в мене таке упередження і проблема така. Мене трусить всередині, всі мої сльози у флакони накапані. Це теж такий момент проживання».

Питаю, чи лише трьома ароматами обмежаться її «Щоденники війни»?

«Це частина нашого життя, яка триває. На жаль, скоріш за все, це не останній аромат у серії. Будуть ще, на жаль, і ті картини, і втрати, які прийдеться проживати через аромати. Але знаєте, мої аромати, навіть ті, що про війну, вони оптимістичні. Це відзначають всі люди, які їх носять. Вони не про глуху безнадію, не про зневіру, тому що я вірю. Я вірю в наших людей, щоночі вірю в наше ППО набагато більше, ніж в будь-яких богів... Це ті речі, які тримають. Віра в людей. Тому дійсно ці аромати, вони більше про людей, ніж будь-які інші в моїй творчості.

Я б не хотіла, щоб ця серія продовжувалася. Ми взагалі не хотіли, щоб вона з'явилася, але вже маємо те, що маємо, і це також момент прийняття. Сподіваюсь дожити до того, щоб зробити аромат Перемоги. Але, звичайно, що це такі сподівання, які кожну ніч переглядаєш заново, чи точно вийде. Хоча дуже хочеться».

Звучить тривога. Час прощатися. Ксандра закриває сезон у майстерні, – холодно, опалення немає і там неможливо працювати взимку, приходиться носити матеріали додому. Змучені, але стійкі… Як і аромати. Власне, коли мова заходить про аромат Перемоги, я думаю, що все може бути значно простіше. Вони точно будуть, бо це буде інший світ, інше повітря. Може, тоді й не треба буде нічого вигадувати – просто вдихнути на повні груди.  

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото і фото в публікації з архіву Ксандри Осініної.