Іграшкова терапія: українська інновація для психологічної підтримки дітей війни
Як програма терапії іграшками допомагає долати ПТСР та поліпшувати емоційний стан дитини
Повномасштабне вторгнення Росії змусило українських психологів шукати нові дієві методики для подолання наслідків травматичного досвіду, який отримали діти й дорослі через бойові дії. Одним із таких проєктів стало відкриття кімнат терапії іграшками, або Toy Therapy Room. Ідея полягає у створенні психологічно затишного простору, де за допомогою індивідуально обраного м’якого помічника людина позбувається страхів і стресів. Укрінформ відвідав одну з таких кімнат у Києві, де відновлюються діти, що переживають стрес від регулярних ворожих обстрілів.
Кімната з теплим приглушеним світлом обставлена полицями із сотнями м’яких іграшок. Психологиня пропонує уважно роздивитися довкола й обрати власного пухнастого помічника, який припаде до душі відвідувачеві. Дорослим вона підказує вибрати щось із їхнього дитинства, а для діточок пояснює, що обраний м’який друг «має особливу силу», бо «ці помічники вміють підтримувати, допомагати, давати підказки чи поради, коли ти того потребуєш, і, головне, можуть просто бути поряд».
Восьмирічна Варя, оглянувши розмаїття іграшок, зупиняє свій вибір на білому алікорні – міфічній істоті, яка поєднує в собі риси єдинорога та Пегаса. Вона називає свого сьогоднішнього помічника, єдинорожку з помаранчевими крилами, Арієль. «Бо це дуже цікаве і незвичне ім’я», – пояснює дівчинка.
Мама Варі, домогосподарка Ірина Оснач (їй 38) виховує двох дітей 8 та 17 років. Розповідає, що, проживаючи у Броварському районі Києва, відчули жахіття війни з перших днів повномасштабного вторгнення. Довелося терміново виїжджати з місця проживання, тривожність охопила не лише дорослих, а передалась і дітям. Тоді ще чотирирічну Варю планували водити у дитячий садочок, але через накопичений стрес дитина не могла комфортно соціалізуватися.
«Варя у нас дуже така мамина доця. Я відчувала, що буде тривога і погана адаптація зі садочком. Вона дівчинка дуже тактильна, їй потрібні затишок, тепло, обійми», – говорить Ірина.
Про кімнати терапії іграшками жінка дізналась в укритті під час чергової тривоги і вирішила спробувати лікування іграшкою. Першого разу Варя обрала маленьку собачку «Чі Чі Лав», яка потім супроводжувала її скрізь.
«Чи то був візит до лікаря, чи бабусі, чи якийсь вихід з дому, у нас була ця іграшка завжди поруч. Спати лягаємо – тягнемо її зі собою. Зуби йдемо чистити – ми її беремо зі собою», – розповідає мама Варі.
Ірина пояснює, що коли ця іграшка з дочкою, то вона відчуває «ніби домашнє тепло, мамину любов, наче хтось домашній, свій, рідний поруч». Завдяки цьому Варя стала розслабленіша й комунікабельніша.
Відтоді приблизно раз на три місяці Ірина з дочкою відвідують кімнату іграшкової терапії. Іноді Варя сама проситься з’їздити й поспілкуватися з психологинею Вітою, яка її супроводжує, допомагає.
ІГРАШКА ДОПОМАГАЄ ДИТИНІ СТАТИ КРАЩОЮ ВЕРСІЄЮ СЕБЕ
Психологиня та арттерапевтка Віта Москаленко, яка є керівницею проєкту Toy Therapy Room, пояснює, що у тривалому стресі людина закриває доступ до розуміння своїх емоцій. Це призводить до суттєвого послаблення когнітивних навичок (уваги, пам’яті, мислення, моторики), які так необхідні для ефективного навчання та спілкування.
Дитині стає складно концентруватись на уроці, запам’ятовувати матеріал, падає мотивація до навчання. Як наслідок – відбувається зниження самооцінки, від чого дитина може замикатись у собі, уникати комунікації з однолітками та відмовлятись від допомоги, якої насправді дуже потребує. Або, навпаки, може ставати дуже агресивною та більш конфліктною.
В умовах війни дорослі, які про неї піклуються, або відсутні поруч фізично, або настільки виснажені, що іноді не мають сил на те, щоб вмістити емоції дітей. Тож ті, фактично, залишаються наодинці зі своїми переживаннями та труднощами, що безпосередньо впливає на здатність і мотивацію дітей до навчання та іншої діяльності.
Віта впевнена, що терапія іграшкою може стати швидким та дієвим інструментом і допомогти покращенню емоційного стану дитини та розумінню бар’єрів і складнощів, які виникають у неї.
Фактично, терапія іграшкою у світовій практиці існує досить давно. Проте, пояснює психологиня, унікальність розробленої в Україні методики Toy Therapy Room полягає у тому, що терапевтичний ефект позитивного впливу на людину досягається завдяки створенню «безпечного простору». У цій «безпечній» кімнаті м’який помічник, у вигляді пухнастої іграшки, стає перехідним об’єктом, бере на себе всі емоції та дає змогу дитині відкритися й виплеснути накопичену деструктивну енергію.
З березня 2022 року в Україні психологи об’єдналися в спільноту однодумців і почали опановувати методику української психологині вищої кваліфікаційної категорії, кандидата психологічних наук Вікторії Назаревич. Уже з літа 2022-го за підтримки однієї з громадських організацій кімнати іграшкової терапії почали відкриватися в різних куточках нашої країни. У вересні того ж року їх кількість сягнула 90 кімнат.
За три з половиною роки волонтерського благодійного проєкту колеги Віти, виїжджаючи за кордон, відкривали такі кімнати і для українців, які тимчасово виїхали до Чехії, Німеччини та Британії.
Прагнення допомагати дітям та дорослим у поєднанні з волонтерським фактором роботи та іншими об’єктивними обставинами наразі дають змогу підтримувати роботу 70 кімнат терапії іграшками в усіх 24-х обласних центрах та деяких інших містах нашої країни.
За орієнтовними підрахунками Віти, за час війни в кімнатах побувало понад 100 тис. відвідувачів. Беручи до уваги, що одна людина під час кожного візиту могла обрати собі нового пухнастого друга, то кількість іграшок, які через Toy Therapy Room знайшли собі нових господарів, становить приблизно 300 тис. штук.
Одна з таких іграшок стане новим другом восьмирічної Соломії. Дівчинка вперше відвідує Центр психологічного розвитку «Родом з дитинства», де обрала коричневого песика, якого забере додому. Для неї ця «мила та велика» пухнаста іграшка з добрими очима є спогадом про собаку, який був у бабусі та якого Соломія дуже любила.
«Я хочу, щоб він мене захищав у снах. Тому що мені завжди щось сниться не таке… Тому я хочу, щоб він мені наснився та захищав», – говорить дівчинка.
Хоча батьки їй регулярно купують різних ляльок, для Соломії іграшка з кімнати терапії особлива, каже дівчинка, адже «здається ріднішою і про неї хочеться більше піклуватися».
Мати Соломії, 32-річна викладачка англійської мови Катерина Ілляшенко, не здивована вибором дитини й пояснює, що дочці завжди ставали до вподоби теплі, ніжні, м’які та лагідні іграшки. Сама Катерина вважає іграшку «атрибутом дитинства», який має супроводжувати дітей.
«Водночас м’які іграшки мають заспокійливий ефект. А це те, що зараз є дуже актуальним для наших дітей», – зазначає Катерина.
Вона додає, що в умовах нашого сьогодення мами настільки фізично виснажуються, що коли дитина зайнята іграшкою, це час для мам відновити свою власну психіку і банально приготувати суп.
Щоб максимально соціалізувати свою дитину та мінімізувати час «сидіння в гаджетах», Катерина водить Соломію на плавання, гімнастику, гру на бандурі та театральний гурток. Вона констатує, що зустрічає там дітей, у яких є реальні проблеми, просто такий «гіперрозфокус уваги», коли дитина тільки щось робила-робила, але «не змогла довести до кінця, бо втомилася від виконання».
Вона і в себе іноді спостерігає важкість сконцентруватися на чомусь, але заради доньки під час виття сирен намагається продемонструвати впевненість, спокій та конструктивність дій.
Основну перевагу відвідування Toy Therapy Room Катерина бачить у можливості творчого розвитку дитини. Групова та індивідуальна арттерапевтична робота, під час якої діти створюють власні поробки, не тільки розвиває дрібну моторику, а й дає позитивний ефект для виплеску творчості та самореалізації Соломії, зазначає її мама.
ІГРАШКА ЯК ТЕРАПЕВНИЧНИЙ ПРОВІДНИК ТА ОБРАЗ, ЯКИЙ ДИТИНА ЗАБЕРЕ ЗІ СОБОЮ
Засновниця Центру психологічного розвитку «Родом з дитинства», психологиня та арттерапевтка Анна Марченко-Коваленко, яка сьогодні проводить арттерапевтичні заняття з дітьми, розповідає про етапи проходження терапії іграшкою за програмою Toy Therapy Room.
«До нас звертаються батьки з певним запитом, це можуть бути або діти військових, або переселенці, або просто діти, які живуть в постійному стресі від війни», – говорить психологиня й додає, що у відповідь вони пропонують дитині відвідати іграшкову кімнату.
Хтось із дітей обирає свого помічника дуже швидко, а є дитина, яка може перебрати абсолютно всі іграшки, які доступні на її зріст, і попросити подати ще й з верхньої полиці. Були й такі моменти, коли дитина обрала іграшку, а наприкінці заняття передумала. Їй надають таку можливість, дитина знову йде в іграшкову кімнату й міняє пухнастого друга. У Центрі позитивно реагують на прохання відвідувача надати ще одного помічника, «бо дитині не вистачає підтримки».
Коли іграшку обрано, дитина переходить до кімнати арттерапії, де під мелодійну неспішну музику за кураторства психологині діти власноруч роблять щось або для іграшки, або для себе. Іноді вони самостійно створюють ще одного помічника – шиють, склеюють та збирають власну маленьку іграшку.
Під час спілкування з дитиною в іграшковій кімнаті та в арттерапевтичному просторі Анна формує й закріплює свій професійний погляд на індивідуальні особливості кожної дитини.
Наприкінці заняття психологиня спілкується з батьками про вплив терапії на дитину й дає поради на майбутнє.
«Даємо, звичайно, рекомендації батькам, як діяти із цією іграшкою, тому що це саме той образ, який дитина не повертає, а залишає зі собою», – каже Анна. Вона роз’яснює, що поради, як доглядати за іграшкою, потрібні для зменшення травмування дитини. Наприклад, грати з дитиною в лікаря, якщо іграшка порвалася і є необхідність її заштопати, або перед закладанням у пральну машину забрудненої іграшки запропонувати дитині відправити її в космічну подорож.
Проєкт Toy Therapy Room – волонтерський, тож з поповненням запасів іграшок допомагає громадська організація, яка співпрацює з волонтерами й отримує ці іграшки навіть з інших країн.
Анна розповідає, що багато іграшок їй приносили батьки. Звичайно, деякі з них вирушали «у космічну подорож», а потім причепурені та розчесані потрапляли на полички іграшкової кімнати.
Десятирічна Лана із цієї полички обрала тигра «Смугастика» та папугу «Джека-Горобця». Свій вибір дитина пояснює «силою», яку уособлює тигр, та «прикольністю», що є в яскраво розфарбованого екзотичного папуги. Відчуваючи себе у затишку поряд з новообраними іграшковими друзями, вона ділиться, що ці тваринки ніби випромінюють тепло і їх «так хочеться обіймати».
Активна Лана відвідує в цьому Центрі заняття з англійської, чирлідингу, блогінгу й танців, але також час від часу навідується в іграшкову кімнату, щоб відчути тепло нового пухнастого друга.
Олександра Румянцева, 36-річна фітнес-тренерка, знає, що її дочка Лана дуже полюбляє тварин, тому з їхніх іграшкових версій у них вдома цілий пухнастий «звіринець». Олександра впевнена, що, обираючи іграшки у вигляді реальних птахів та звірів, у дітях проявляються такі відчуття, як емпатія до тих, хто їх оточує, до навколишнього середовища. Це дає їм поштовх та бажання доглядати за живою тваринкою.
Від початку повномасштабного вторгнення родина була змушена виїхати за кордон і потрапила до далекої Швеції. Адаптація в цій північноєвропейській країні була досить складною. Давалося взнаки все: нова країна, інші мова, культура, людський менталітет та умови проживання. Це стало величезним стресом для дорослих і, звичайно, позначилось на дітях.
Лана пішла в перший клас у Швеції. Мовний бар’єр та інші особливості навчального процесу посилювали напруження та обмежували комунікацію дитини.
«Через декілька місяців нам знайшли українськомовну жінку, яка для дітей-українців проводила уроки рідної мови. Тобто частинка чогось рідного в особі цієї вчительки в дітей з’явилася, але це було не від початку», – пригадує Олександра.
Водночас жінка зазначає, що доброта та чуйність місцевих жителів допомагали соціалізації наших громадян. Шведи дарували дітям дуже багато іграшок, і кімната їхньої родини також була наповнена м’якими звірятами.
«Найбільше Лані сподобався такий крупненький пінгвінчик, який був її найулюбленішою іграшкою, а згодом став наче повноцінним членом родини», – говорить Олександра.
З поверненням в Україну Лана почала відвідувати різні дитячі секції, а іграшкова терапія сприяла поліпшенню довіри до світу, однолітків та оточення, а також покращувала комунікабельність дитини, зауважує мама.
Одним із найбільш позитивних моментів цієї терапії Олександра вважає комунікацію, яку Анна на професійному рівні підтримує через гру, спілкування та арттерапію. Усі діти по-різному йдуть на взаємодію, але через іграшку й турботу про неї маленька дитина може проявити відчуття емпатії до інших діток і легше йти на контакт, знайомитися і спілкуватися з іншими, вважає мама Лани.
У КОЖНОМУ ДОРОСЛОМУ ЖИВЕ ДИТИНА
Анна Марченко-Коваленко окремо зазначила, що чимало виїзних іграшкових терапевтичних тренінгів проводять за межами її Центру. Нещодавно, каже жінка, проводили екскурсію до місцевого торгового центру та з нагоди Всесвітнього дня ментального здоров’я представляли там Toy Therapy Room. Як діти, так і дорослі мали змогу обрати собі м’якого помічника й попрацювати з ним у розгорнутому похідному артпросторі.
Проєкт іграшкової терапії також відвідує оздоровчі табори, розповідає Віта Москаленко. Останнім з таких виїздів стала поїздка в Карпати, де за реабілітаційною програмою для дітей загиблих героїв відновлення проходили підлітки 12–17 років. За її словами, вони займали чергу до кімнати, щоб поспілкуватися з Вітою. Обирали собі ведмедиків і слонів, які або нагадували рідних, або слугували символом сили, щоб пережити горе від втрати близької людини.
Колеги Віти також відвідують шпиталі, де лікуються поранені військові. За словами психологині, бійці здебільше обирають сильних іграшкових звірів, але іноді шукають таких, які нагадують їм дитинство.
Віта пояснює, що чим більше людина травмована, тим регресивніший метод варто використовувати. Той військовий, який пройшов пекло і від душевного болю закрився, коли бачить іграшкового песика з дитинства або ведмедика, якого колись дарував своїй дитині, розслабляється і знаходить неочікуваний спокій.
Юрій Чорний, Київ
Фото: Геннадій Мінченко / Укрінформ