Війна забирає дитинство. Як простори психосоціальної підтримки допомагають його повернути

Блоги
Надія Остапчук

Поки триває війна, ми маємо зробити все, щоб у наших дітей тривало і дитинство

Ми всі хочемо, щоб наші діти були щасливими. Щоб росли у спокої, сміялися, навчалися, жили поруч із тими, кого люблять. Але війна змінює все. Там, де мали бути ігри, з’являється тривога. Там, де мала звучати допитливість, – тиша. Іноді надто гучна.

Війна забирає базове – відчуття стабільності. І перетворює дитинство на боротьбу за виживання. Навіть якщо поруч немає вибухів. Натомість є переїзди, розлука з друзями, нова школа (чи садочок), мамині сльози, тиша після розмови з батьком, фрази “не плач”, “ти вже дорослий”, “не думай про це”.

Психічне здоров’я дітей – тема, про яку складно говорити вголос. Вона завжди звучить якось інакше, ніж доросла втома чи дорослі страхи. Але діти відчувають усе. І переживають війну не менш глибоко, аніж ми. Просто інакше.

ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ВПЛИВ ВІЙНИ НА ДІТЕЙ

Світові дослідження підтверджують: діти, які пережили збройний конфлікт, значно частіше мають психічні розлади – тривожність, ПТСР, депресію, зміни в поведінці, агресію. Деякі закриваються в собі. Деякі втрачають здатність навчатися. Деякі починають “дбати про маму” замість гратися. Їхнє тіло росте, а психіка зупиняється.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, після травматичних подій:

  • у 10% людей розвиваються симптоми психологічної травми;

  • ще у 10% – поведінкові розлади, які ускладнюють щоденне життя.

Діти з зон конфлікту мають вищі ризики асоціальної поведінки, деперсоналізації, соціальної ізоляції. І найгірше – що за відсутності підтримки все це може закріпитися на роки.

Проте діти мають і сильну сторону – життєстійкість. Але вона не з’являється на порожньому місці. Вона зростає там, де є дорослі, які поруч. Де є простір для проживання емоцій. І саме тому завдяки співпраці НСССУ та Програми підтримки ОБСЄ для України був створений проєкт “Твій”.

Львівська ОВА: На Львівщині за підтримки ОБСЄ відкривають чотири дитячих простори «Твій» для дітей, постраждалих від війни

ПРО ПРОСТІР “ТВІЙ”

“Твій” – це простори психосоціальної підтримки, які з'являються на запит громад. Це не класичні кабінети психотерапевтів і не просто ігрові кімнати. Це щось посередині. Тут діти, які постраждали від війни, можуть розповісти про свій біль, тривогу, переживання або просто побути в тиші – без тиску, без осуду, поруч із тими, хто чує, розуміє, і знає, що з цим робити.

У кожному просторі працюють психологи та соціальні працівники, які пройшли спеціалізоване навчання. Вони не тиснуть, не примушують відкриватися, не ставлять діагнозів. Вони просто є точкою опори. Людьми, з якими можна бути собою. Дитина відчуває це одразу. І потроху починає довіряти.

Бо діти – це не про “раз і готово”. У кожної/кожного свій темп. Хтось почне говорити на другій зустрічі. Хтось мовчатиме місяць. А хтось просто обере завжди сидіти на тому самому місці – і це теж буде крок до стабільності.

ЗАПИТИ ДУЖЕ РІЗНІ, АЛЕ КОЖЕН – ВАЖЛИВИЙ

Немає "правильного" запиту, з яким можна чи не можна звертатися в простір "Твій". Хтось приходить, бо дитина стала дуже замкнутою. Хтось – бо раптом почала вередувати, як у два роки, хоча їй уже десять. А хтось – бо не знає, як відповісти, коли син щоночі питає: “А тато повернеться?”

Найчастіше батьки звертаються з такими запитами:

  • Дитина стала агресивною або надто збудженою, "наче не може зупинитись".

  • Різка замкненість, відмова від спілкування.

  • Порушення сну, нічні страхи.

  • Нестабільна поведінка: сміється, а через хвилину плаче.

  • Труднощі у школі або відмова туди йти.

  • Відсутність друзів, соціальна ізоляція.

  • Надмірна відповідальність – дитина мовчки бере на себе функції батьків.

А ще приходять ті, хто самі не можуть сформулювати запит. Просто відчувають, що щось не так. І цього теж достатньо, щоби почати розмову.

ПІДТРИМКА ПОРУЧ

"Твій" – це про довіру. Про присутність поруч, коли батьки втомлені, коли діти проживають складні події, коли кожен у сім’ї по-своєму переживає травму війни. Це не сторонні структури, а частина місцевої екосистеми підтримки. І це має велике значення – бо допомога стає ближчою. Бо батьки знають, куди йти. Бо не треба їхати в обласний центр.

Громади самі визначають потребу, ми з боку ОБСЄ – підсилюємо їхні можливості. Вже відкрито простори у Вінницькій, Львівській та Тернопільській областях, попереду – Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпаття. І, я впевнена, буде більше. Бо ця потреба – не тимчасова. Вона залишиться з нами ще довго після останнього пострілу.

Ми не можемо скасувати війну. Не можемо повернути дітям той безпечний світ, у якому вони мали б зростати. Не здатні стерти з їхнього досвіду те, що стоїть за словами “тривога”, “укриття”, “вибух”. Але можемо бути поруч. Допомогти відчути опору. Створити простір, у якому дитина поступово вчиться знову довіряти світу і проживати своє дитинство – хай не завжди безтурботне, але справжнє. Бо інакше – ніяк.

Надія Остапчук, менеджерка проєкту Програми підтримки ОБСЄ для України

На заглавному фото: відкриття на Вінниччині першого в Україні дитячого простору "Твій" (Суспільне Вінниця)