Друкована преса сьогодні: необхідність чи ностальгія?

Газета – не лише новини, а спосіб мислити. Занепад друкованої преси – це не просто зміна носія, а трансформація цілої культури сприйняття світу

«Війна закінчена! Путін просить вибачення!» – вигукує, продаючи Le Monde, «останній газетяр Франції», легенда Латинського кварталу Алі Акбар, якого президент Макрон нещодавно відзначив орденом Почесного легіону. Насправді ж війна не закінчена, і Путін вибачення не просив. Але хитрий газетяр знає: без ефектного заклику ніхто й не погляне в його бік. Відчуття гумору і наполегливість допомагають йому, адже бажаючих придбати друковане видання з кожним роком меншає. Чому? Продовжуємо раніше анонсовану тему.

ЧОМУ ЗНИКАЮТЬ ГАЗЕТИ, АБО КОЖЕН САМ СОБІ РЕДАКТОР

За день Алі продає всього два десятки примірників. Для країни, яка ще недавно жила газетною культурою, це звучить як вирок. Чимало аналітиків стверджують, що друковані видання доживають віку і навіть ставлять приблизну дату їх остаточного зникнення – 2050 рік. У звіті Інституту Брукінгса йдеться, що кількість газет на сто мільйонів населення скоротилася з 1200 (у 1945 році) до 400 у 2014. Лише у США з 2004 року закрилися майже 2000 газет. Середньостатистичний читач паперової газети в Європі – це людина 55+, і щороку цей вік зростає. Тиражі, що раніше обчислювалися мільйонами, сьогодні тануть на очах.

Колись газета була монополістом новин. Але радіо, телебачення, а згодом й Інтернет вирвали з її рук пальму першості. Молодь обирає цифрові джерела інформації, надаючи перевагу соціальним мережам, а не газетам. «Коли ми виходимо в Інтернет, – пише журналіст, лауреат двох Пулітцерівських премій Ніколас Крістоф із The New York Times, – кожен із нас стає своїм власним редактором».

ЗОЛОТА ДОБА ПРЕСИ

Газети – похідні галактики Гутенберга – паперової цивілізації. Спочатку вони були просто листівками з новинами, але з часом еволюціонували до потужних об’єктів впливу на суспільства.

У ХІХ столітті газети стали невіддільною частиною суспільного життя. В Лондоні The Times друкували на верстатах, які давали тисячу відбитків на годину. У Франції 1881-го ухвалили закон про свободу преси – без нього демократія виглядала б інакше.

Гегель порівнював ранкове читання газети з молитвою – щоденним об’єднавчим ритуалом: «Кожен… усвідомлює, що здійснюваний ним ритуал одночасно повторюється тисячами (або мільйонами) інших людей, в існуванні яких він упевнений, але про чию ідентичність не має жодного уявлення». Відомий політолог Бенедикт Андерсон розвинув цю думку у впливовій книзі, присвяченій походженню націоналізму «Уявлені спільноти». Він зауважує, що саме через «уявлену спільноту» щоденної газети, принаймні почасти, формувалися нації. Газета була не лише інформацією – вона була частиною ритуалу, спільності, довіри.

Пік популярності друкованих ЗМІ припав на 50-60-ті роки минулого століття. Але з часом «золоті ріки» надприбутків, як висловився медіамагнат Руперт Мердок, «зміліли».

ЗАНЕПАД В ЄВРОПІ – ПРОЦВІТАННЯ В АЗІЇ

На сьогодні Німеччина – головна газетна держава Європи, якщо рахувати оборот у сфері преси (близько 13 мільярдів євро у 2023 році). За нею слідують Велика Британія та Франція (4,3 і 3,6 мільярдів відповідно). Проте, коли йдеться саме про обсяг друкованої продукції – тобто скільки фактично газет надруковано – лідирує Іспанія.

Прикметно, що в Німеччині виходять друком 10 газет, заснованих понад три століття тому. Це теж абсолютний рекорд. Наприклад, найстаріша газета Німеччини «Hildesheimer Allgemeine Zeitung» (HAZ) – єдина щоденна газета Хільдесхайма, є найстарішою щоденною друкованою газетою у світі. До неї цю позицію займала австрійська Wiener Zeitung, яка з 2023 р. перейшла на цифровий формат. Декілька років тому її архів був занесений до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу».

Станом на 2024 рік у США налічувалося 1033 щоденних газети. Хоча традиційно основна увага приділялася друкованим виданням, на сьогодні всі великі газети мають значно більше передплатників онлайн, ніж читачів друкованих видань. З 2023 The Wall Street Journal є найбільшою газетою в Сполучених Штатах з тиражу друкованого видання, маючи понад 600 тисяч передплатників. Також вона має 3,17 мільйона цифрових передплатників, що є другим за величиною показником у країні після The New York Times.

Але з кожним роком друкованим виданням, особливо тим, які не є відомими брендами, доводиться все важче.

Зате Індія та Китай переживають газетний бум. The Times of India щодня друкує понад 3 мільйони примірників, а місцеві газети мовами хінді чи бенгалі мають десятки мільйонів читачів. Згідно з даними Всесвітньої асоціації газет і видавців новин, до двадцятки світових друкованих видань із багатомільйонними накладами входять переважно газети з Індії, Японії та Китаю. І лише три – зі США, та одне видання з Німеччини (Bild). Парадокс: там, де смартфонів більше, ніж води, папір усе ще тримає позиції.

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Позбавлена державності Україна ніколи не мала і свого «газетного століття» на рівні Західної Європи. У нас не було українських загальнонаціональних медіа – «кровоносної системи» суспільства. Не було традицій демократичної преси, яка б об’єднувала націю. Як казав Артур Міллер, «Хороша газета – це нація, що розмовляє сама з собою». Навряд чи на подібну роль могла б претендувати «Радянська Україна». В радянську добу преса була радше рупором пропаганди. На сьогодні, за словами медіаексперта Сергія Чернявського, в Україні немає жодної щоденної газети. Після 2014-го і особливо після повномасштабного російського вторгнення понад 500 українських видань взагалі або зникли через окупацію, або опинилися на межі зникнення. На мапі України з’явилися «новинні пустелі» – цілі регіони без жодного ЗМІ. Люди залишилися без інформації, яка в умовах війни може бути справою життя і смерті. Натомість на окупованих агресором територіях насаджуються російськомовні пропагандистські ЗМІ.      

НЕ ПРОСТО ПАПІР І ЧОРНИЛА

Закриття газет – це не лише про втрату звички шелестіти сторінками. Це про втрату культури повільного вдумливого читання. Це про зникнення простору для діалогу й довіри. Ще на початку ХХ століття Волтер Ліппманн у книзі «Громадська думка» (Public Opinion;1922) влучно зауважив, що пересічний громадянин у світі новин нагадує глухого глядача на трибуні стадіону: він бачить лише окремі епізоди й погано розуміє, що відбувається насправді. Для Ліппманна це було образом «пересічного виборця», який отримує інформацію уривками, часто спотворену чи вирвану з контексту, і тому не здатен ані адекватно оцінити ситуацію, ані впливати на неї. Друкована преса довго виконувала роль посередника, що зводив ці уривки в єдине ціле. Та сьогодні, коли газети відходять у минуле, інформаційний хаос лише посилюється. Колись газета була «мегапрограмою» – задавала ритм часу, структурувала мислення, формувала уяву про світ; нині ж пересічний споживач новин часто схожий на того самого «глядача з гальорки», що бачить лише фрагменти – меми, твіти, заголовки в соцмережах, але не має цілісної картини. І тут так доречно звучить гірке запитання Еліота: «Де наша мудрість, втрачена нами задля знань? І де наші знання, втрачені задля відомостей?»

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: wikipedia.