Неспокійний отаман, або як Іван Сірко в райвідділі міліції побував

До 345 роковин смерті культового кошового отамана розповідаємо про «пригоди» його праху…

Цей рік видався для Івана Дмитровича Сірка (1605-1680) певним чином ювілейним в усіх сенсах. Тут і 420 років від дня народження, і 345 років від дня смерті, і 25 років із дня перепоховання, а ще – 30-річчя велелюдного святкування на його могилі 500-річчя заснування Запорозького козацтва, що відбулось у серпні 1990-го. Відтоді на могилі кошового отамана в Капулівці, щорічно відбувались пам’ятні заходи, Дні козацької слави, а також посвяти у козаки. Втім, виявляється, що як і за життя, так само і по смерті спокою легендарному кошовому отаманові не було…

БРЕНД ІМЕНІ, ЩО ПРАЦЮЄ ПРОТЯГОМ СТОЛІТЬ 

Мало хто з козацьких полководців зажив такої всенародної слави і світлої пам’яті у віках, як Іван Сірко. З упевненістю можна сказати, що за числом легенд в українській історії йому немає рівних. Жоден гетьман, жоден козацький ватажок не може позмагатися з ним у цьому. Легендами і містикою оповите його життя, але й по смерті його не полишали пригоди. Втім, із них він якось вправно виплутувався. Недарма ж бо його ще за життя називали характерником.  

Прізвище у нього просте – Сірками називали колись в Україні псів сірої масті. Нічого величного. Але належав до шляхти. Жив у добу Руїни. Більшість його переможних походів була спрямована на південь – Крим і Османську імперію – кошовий отаман позиціонував себе як ревного християнина й боровся з «бусурманами».

Певно, левова частина тієї народної слави криється в тім, що здійснюючи походи на Крим, Сірко визволяв з татарського полону чимало українського поневоленого люду. Відомо, що Крим на ту пору був одним із найбільших світових центрів работоргівлі. Татари під час своїх спустошливих набігів брали в полон сотні українців, які згодом потрапляли в рабство: хто в трудове, хто у військове, хто в сексуальне. Неволя й справді була для українців страшною зболілою раною – мало хто, потрапивши до татар, сподівався побачити рідну домівку, побувати колись на батьківщині. Але якщо запорожці здійснювали успішні набіги, то такий шанс з’являвся.

ПЕРШЕ ПЕРЕПОХОВАННЯ ІВАНА СІРКА

Помер Іван Дмитрович Сірко 1-го (10-го) серпня 1680-го на своїй пасіці на хуторі Грушівка (нині село Іллінка Томаківського району Дніпропетровщини). На ту пору йому було 75 років, а зовсім не 102, як про те йдеться в легенді. Згодом його тіло запорожці переправили на Чортомлицьку Січ (тепер село Капулівка на Нікопольщині), де з почестями перепоховали. Адже з Чортомлицькою січчю було пов’язане все життя Сірка. До речі, Капулівка – найстаріше козацьке поселення Нікопольщини. Воно засноване разом із Чортомлицькою Січчю в1652 році. Втім, спокою останкам кошового отамана не було: у 1709 році московитські війська, вщент руйнуючи Чортомлицьку січ, осквернили й козацьке кладовище. Хрест, встановлений на могилі Івана Сірка вони зруйнували. Лише через 25 років козаки знову відновили могилу. Щоправда, замість хреста встановили камінь із написом, однак помилково вказали дату смерті – 4  травня 1680 рік. Цей камінь дивом зберігся і до наших днів.

КОСТІ РОЗБРАТУ, АБО ЯК ЗАПОРІЖЖЯ І НІКОПОЛЬЩИНА ЗА СІРКА ЗМАГАЛИСЬ

Прах Івана Сірка мирно спочивав до 1965 року. В середині 60-х, за правління УРСР Петром Шелестом, коли принаймні можна було хоча б заїкатися про українську історію українською ж мовою, відбувся сплеск інтересу до козацької минувшини. Не останню чергу тут відіграла література, зокрема й надзвичайно популярна книга Миколи Кіценка «Хортиця в героїці і легендах». 18 вересня 1965 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорозьких козаків». Згідно з документом, Хортиця ставала центром із вшанування козацької слави. Там утворювався Державний історико-культурний заповідник і саме там влада мала намір створити некрополь козацької слави – поховати всіх українських гетьманів і відомих козацьких військових діячів. Навіть ішлося про те, щоб із Соловків привезти прах гетьмана Петра Калнишевського. Задум був грандіозний; про подібне раніше можна було хіба що мріяти… Тому ідею радо підтримали чимало українських культурних діячів і науковців. Але селяни Капулівки несподівано встали в опозицію й категорично відмовились віддавати прах кошового отамана. Їх підтримав Нікопольський райком партії – мовляв, з якого це дива будемо віддавати Сірка в бутафорську Хортицю? Що спільного має зі славним минулим п’ятьох січей колись повітовий Олександрівськ? Доходило до того, що присланим із Запоріжжя автомобілям пробивали шини. У школі припинилися уроки, а місцеві чоловіки  цілодобово охороняли могилу кошового отамана. Конфлікт перейшов на міжобласний рівень і тривав декілька років. Зрештою капулівці відстояли «свого отамана». Запоріжжя залишилось без Сірка. Калнишевського теж ніхто віддавати не збирався. Ідея створення козацького некрополя завершилась нічим.

ВИКРАДЕНИЙ ЧЕРЕП ІВАНА СІРКА   

Однак проблема полягала ще й в тому, що могилі Івана Сірка загрожували хвилі новоствореного Каховського водосховища. Тож у будь-якому разі могилу потрібно було переносити. Навесні 1967 року місцева влада вирішила перепоховати останки отамана. І щоб від води порятувати, і щоб Запоріжжю не віддати. Через пів року, наприкінці листопада, пагорб-могила була розкопана археологом обласного музею Дмитра Яворницького Людмилою Криловою, яку терміново викликали з Дніпропетровська (нині Дніпро). Розкопки відбувалися поспіхом, вночі, при увімкнених фарах бульдозера, за вкрай несприятливих погодних умов. Місцеві теж були поряд, побоюючись, що Сірка знову хочуть від них забрати. Втім, дізнавшись, що його лише перепоховають – заспокоїлись. Під час розкопок Людмила Крилова зробила висновок, що поховання було раніше розграбоване, але його не переносили. Також вона, шляхом маніпуляції, вилучила череп отамана, натомість замінила його іншим, привезеним із музею. Як виявилося згодом – доволі молодої людини, якій не було і 30 років. Мета начебто була шляхетна – направити череп Івана Сірка на експертизу в Москву, задля того, щоб зробити пластичну реконструкції обличчя покійного отамана в майстерні відомого вченого Михайла Герасимова. Там останки «застрягли» на 21 рік. І, можливо, так би там і залишилися, якби не український антрополог Сергій Сегеда. Наприкінці 80-х науковець захищав дисертацію в  Москві. Згодом він згадував: «Якось ходив лабораторією Інституту антропології й раптом побачив – зелена коробка, а на ній написано «Череп Ивана Серко». «Запитую у лаборантки: «Це що, наш Сірко?» А вона так доброзичливо: «Вот хохол, сразу своего атамана увидел». Сегеда забрав череп Сірка з Москви і привіз в Україну. Але він виявився нікому непотрібним. Два роки пролежав у квартирі вченого. А потім ще десятиліття в різних закладах, аж поки в 2000 році його нарешті поховали в могилі Івана Сірка.

КОЗАЦЬКИЙ ОТАМАН У «БАБИНІЙ МОГИЛІ»

А Івана Сірка в 1967 році за участю місцевих мешканців із почестями перепоховали в древньому кургані Сторожова (Бабина) Могила в Капулівці. Багатьом сама ідея поховання козацького отамана в «Бабиній могилі» – похованні доби ранньої бонзи віком 5 тисяч років – видалася не надто вдалою. Крім того, згадали, що жінкам на територію січі було заборонено заходити, тож Бабина Могила була крайнім місцем, куди дозволялося ступати жінкам. Саме звідси вони визирали своїх коханих. Тому, мовляв, не годилося тут покоїтись кошовому отаману. Щоб остаточно припинити посягання на прах кошового отамана, керівництво оголосило, що залляло нове поховання бетоном. Почалось облаштування місця поховання. Вийшло не надто гарно – дуже по-провінційному. Начебто, історик Михайло Брайчевський, побачивши поховання Сірка з сумом зауважив, що «зробили з Сірка Героя Радянського Союзу». Щоб виправити ситуацію, нікопольці згодом долучили до праці Дніпропетровський будівельний інститут. Там виготовили макет майбутнього музею, але надворі був вже 1972 рік. Шелеста, звинувативши в «українському націоналізмі» зняли, замінивши на українофоба Щербицького. Український історик Владислав Грибовський так описує сцену, яка відбулася з його батьком – Володимиром Грибовським – відомим краєзнавцем Нікопольщини: «Якось його викликали на нараду до Дніпропетровського обкому, де обговорювалося питання про створення козацького меморіалу біля могили Сірка, який у світлі нових ідеологічних віянь став, м’яко кажучи, небажаним. Перший секретар обкому на апаратній нараді гнівно збив зі столу макет меморіалу, розроблений у Дніпропетровському будівельному інституті групою під керівництвом І.Б. Мігая, і вигукнув: «Я вам покажу… такую мать, как ставить столбы, где начиналась Украина!»

ЯК ІВАН СІРКО ЩЕ Й У РАЙВІДДІЛІ МІЛІЦІЇ ПЕРЕБУВАВ

У 1980 р. на могилі Сірка встановили новий бюст, виготовлений на основі московської реконструкції обличчя. Попередній – виготовлений, до речі, за зображенням кошового отамана на картині Іллі Рєпіна, перенесли у двір школи. У 1990 році, під час велелюдного святкування 500-річчя заснування Запорозького козацтва, мали намір здійснити повне поховання Івана Сірка, але так і не зробили цього, обмежившись пафосними промовами. Впродовж наступного десятиліття вітряк, перенесений колись із сусіднього села і встановлений неподалік від могили Сірка спалили, а пам’ятний камінь, витесаний ще козаками – пошкодили. Начебто по ньому стріляли… Вже не московити, а свої варвари. І лише в серпні 2000-го відбулось повне допоховання. Вилучені фрагменти кістяка Івана Сірка були повернуті на Нікопольщину, курган розкопали. Благенька соснова труна, в якій поховали отамана в 1967 р. фактично зотліла. 17 серпня відомий археолог Володимир Ромашко склав кістяк в анатомічному порядку. Останки кошового поклали в дубову труну, яка декілька днів перебувала в місцевому райвідділі міліції. 19 серпня, саме на свято Преображення, відбулась урочиста  церемонія повного поховання кошового отамана війська Запорозького Івана Дмитровича Сірка. Труну доставили в будинок культури села Капулівки. Представники громадськості тримали почесну варту, священники Української православної церкви Київського патріархату здійснили відспівування. Було зроблено все, що вимагала історія і вічна пам’ять спочилого гетьмана. Варто зауважити, що це перепоховання одразу ж породило величезну кількість чуток, пліток і легенд: начебто череп Сірка продали за мільйон доларів, а труна насправді порожня…

СТРАСТІ ЗА СІРКОМ

Пристрасті довкола могили  Івана Сірка не вщухали. В 2011 році на території поховання з’явилась капличка і сторожова вежа, а в 2012 році там хотіли збудувати «Чортомлицьку Січ» – туристичний об’єкт. Частині українських істориків і науковців ідея не сподобалась. Вони застерігали від новітнього кітчу, наголошуючи, що поховання Івана Сірка має бути суто меморіальним комплексом, а не атракціоном розваг у псевдоісторичному стилі. Деякі дослідники вважають могилу Івана Сірка чи не єдиним вцілілим в Україні похованням представника вищої козацької старшини.

Тож можна сказати, що Іван Сірко – втілення українського підсвідомого, архетип славетного воїна Запорожця – мудрого, хитрого, вправного, справедливого, непереможного і – на відміну від гетьманів – «свого». Спроби знівелювати цю історичну постать, звести до рангу банального розбійника – безпідставні й безперспективні. Сірко – частина української історичної парадигми, один із тих, на кому стоїть і стоятиме народний міф Козацької волелюбної України. Справа ж істориків – досліджувати й інтерпретувати його дії та життя.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: Wikipedia / "Похорони кошового"; художник Олександр Мурашко, 1900 р.