Мала авіація та цивільна оборона: що захистить українців від повітряного терору
Пора шукати нетрадиційні засоби ППО, будувати багато «Нептунів» та нарешті локалізувати оповіщення про тривогу хоча б за районами
У ніч на 24 квітня Росія вкотре масовано атакувала Україну, і балістичні удари, зокрема, отримала цього разу столиця. Ворог випустив 11 балістичних ракет Іскандер-М/KN-23, 37 крилатих ракет Х-101 і 6 Іскандер-К, 12 «Калібрів», 4 керовані авіаційні ракети Х-59/Х-69 і на додачу 145 БпЛА Shahed. Повітряні сили знищили 7 балістичних «Іскандерів», та решта їх і крилатих ракет все ж наробили лиха. «Ворог давно випробовує таку тактику. Можу сказати лише, що в України не вистачає сил ППО, щоб одномоментно збити таку кількість ракет та дронів», - заявив учора міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
ППО бракує, а РФ тим часом акцентується на виробництві саме балістичних ракет. Росіяни, ймовірно, взяли за зразок таку тактику посиленого тиску на цивільних бомбардуванням міст (з урахуванням сучасної специфіки), написав у своєму ТГ-каналі військовий історик і військовослужбовець Роман Пономаренко. «Нарощування ударів в перспективі може взагалі привести до непередбачуваних наслідків. Тому від керівництва країни потрібні рішення і дії, максимально швидко», вважає він. Опції покращення ситуації ще є, хоча з деякими ми спізнилися років на два.
НОВЕ ППО – ХІБА ЩО ВЛАСНЕ ЧИ ЄВРОПЕЙСЬКЕ
Тої ночі Росія здійснила наймасованіший удар балістичними ракетами по Україні за весь час повномасштабного вторгнення, сказав авіаційний експерт Анатолій Храпчинський в коментарі ресурсу «Главком».
«У січні 2024-го ворог застосував близько 10 ракет типу «Кинджал» одночасно, а сьогодні було використано 11 балістичних ракет одночасно. Це означає, що ворог задіяв цілий дивізіон – від 8 до 12 пусків ракет здійснено одночасно без перезаряджання», – пояснив він. Як звітував потім Генштаб, атаку відбивали авіація, зенітні ракетні підрозділи, засоби РЕБ та мобільні вогневі групи Повітряних Сил та Сил оборони України. Пілоти винищувачів F-16 та Mirage збили десятки цілей. Та от балістику ніяка авіація поки не бере.
Крилаті ракети, «Шахеди» ми збиваємо на 60+ відсотків, говорить військовий експерт Павло Нарожний. «Дефіцит» ППО відчувається, саме коли балістика летить. «Розв’язати цю проблему своїми силами ми не здатні. Тільки з допомогою наших союзників», - говорить він. «Нема у світі країни, по якій лупили б щодня з усіх видів зброї, і в першу чергу – балістичної, а вона впоралася б сама. В жодної країни не вистачить для цього засобів ППО», - каже Валерій Рябих, військовий експерт, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії Defense Express. Тому безперестанку мусимо залучати міжнародну спільноту до правової оцінки російських злочинів, щоб її реакція була адекватна загрозі, вважає він.
Інша справа – сподіватися, що від цього в близькій перспективі комплексів ПРО стане досить, не варто. Навіть за гроші. «Цикл виробництва Patriot доволі довгий – 1,5-2 роки, спроможність виробництва їх в США – до 10 на рік, - говорить Нарожний. – Можемо хіба що просити, щоб партнери (наприклад, Японія) продали нам по кілька штук кожен». Тобто ми викупимо системи з військових складів і підпишемо контракт з виробниками, щоб в майбутньому, коли нові будуть готові, повернути їх на ті склади. «Але це дуже складне питання міжнародних перемовин. Чи реальне це завдання, важко сказати», - зізнається експерт.
Про те, що головна проблема всіх наших союзників – неспроможність виробити необхідні нам обсяги зброї, Павло Нарожний говорив ще у листопаді 2024-го. Навіть США тоді постачали нам озброєння значною мірою з власних арсеналів. Але ми тоді були в пріоритеті в плані постачань. «До виробників Patriot та іншої зброї зараз черги, за Байдена Україну посунули в її початок, – пояснював тоді Павло Нарожний. – Якщо станемо як усі, нас запишуть в довгий список і скажуть – приходьте років через два». І судячи з риторики нинішньої адміністрації, навіть ці перспективи примарні.
Отже, треба концентруватися на продовженні дослідницьких робіт, щоб виготовляти власні комплекси ППО, впевнений Валерій Рябих. «У нас є напрацювання мінімум по двох, започатковані ще до повномасштабної війни, - каже він. – Якби ще й поєднати зусилля в цій сфері з партнерами, в яких також не все в порядку». Бо найреалістичніший європейський проєкт, що от-от на підході – тільки SAMP/T NG, що за характеристиками наближений до Patriot.
Загроза ж спільна, наголошує Рябих – європейці нині без США теж не здатні захиститися від такого рівня загроз. Вони досі під парасолькою AEGIS (американська багатофункціональна система протиракетної оборони), приземлених в Польщі й Румунії, а також тих, що на кораблях ВМС США.
АЛЬТЕРНАТИВА ЗРК – ЛАЗЕРКА І «НЕПТУН»
Інша біда, про яку нещодавно Укрінформу говорили, зокрема, військові експерти Іван Киричевський та Костянтин Криволап – фізично у світі не існує стільки протиракет Patriot, скільки треба для відбиття усієї російської балістики.
Та нещодавно, як відомо, у Володимирській області РФ вибухнув 51 арсенал ГРАУ. «З ракетно-артилерійським озброєнням, серед якого були, зокрема, і балістичні ракети», - зауважує Нарожний. Не можемо наростити кількість протиракет – лишається зменшувати кількість ворожих високоточних боєприпасів. І завдавати удари в глибокий тил противника усіма доступними засобами, каже пан Павло.
Масштабувати асиметричні заходи слід і для того, щоб ворог відчував адекватну відповідь на його терористичні акти, говорить Валерій Рябих. Небезпечні наслідки його діям гарантували б продукти української балістичної програми і розвитку власних крилатих ракет. «Руна», «Трембіта», про які останнім часом в публічному просторі згадували – не зовсім те, вважає він. «Це гібридні проєкти, неповноцінні крилаті ракети, а полегшені версії, те що звали «ракетодрон»», - пояснює він. Здешевити технологію на користь масовості виробництва довелося за рахунок втрати певних якостей, як от здатності проходження ППО (у БПЛА вона нижча).
Система наведення в них використовується спрощена (хоча може перекриватися, зокрема, з використанням технологій ШІ для донаведення на кінцевій ділянці траєкторії польоту). «А от крилата ракета «Нептун», її подальша розробка зможе розширити наші можливості для діп страйків, зокрема, по об’єктах військового виробництва РФ», - говорить пан Валерій.
Ще одна цікава розробка, про яку йшлося нещодавно – лазерний «Тризуб», зброя майбутнього. Річ хороша, але неспроможна розв’язати проблему російських ракетних атак, каже Павло Нарожний. «Лазерна зброя має певну нішу застосування і переваги: може захищати стратегічні об’єкти на кшталт АЕС, ТЕС, вартість пострілу дуже низька порівняно з будь-чим, навіть кулеметом», - розповідає експерт. Але поряд з тим – купа недоліків, що ще потребують вдосконалення. Це доволі дорогі системи й габаритні (розміром з фуру), мають малий радіус дії (до 10 км) і, головне – ефективні тільки за гарних погодних умов. «Коли нема снігу, дощу, вітру, пилу в повітрі, - перераховує Нарожний. – А ворог про такі обставини завжди знає і, наприклад, «Шахеди» любить запускати, саме коли погана видимість».
НОВЕ СЛОВО ПРОТИ «ШАХЕДІВ»
Ударні дрони вже теж стали серйозною проблемою за рахунок масовості і зміни тактики застосування. «Раніше йшли на невеликій висоті, тепер – на 1,5-2 км вгорі, щоб уникати мобільних груп, які їх раніше збивали у величезних кількостях, - вказує на одну з особливостей цих змін Павло Нарожний. – І мобільні групи стали менш ефективними». Тому терміново пора розв'язати проблему захисту і від роїв «Шахедів», що вже відверто дістали, каже авіаційний експерт Костянтин Криволап. «Збільшувати кількість традиційних засобів для цього не достатньо - ми не будемо завдяки цьому збивати пропорційно більше шахедів, - вважає він. – Бо традиційні методи, які застосовувались раніше, не ефективні в сучасних обставинах. Треба змінити принципи, підходи й погляд на цю всю історію». Хоча б відповідно до критерію ефективності ураження, його вартості, пояснює Криволап.
Якщо вражати «Стінгерами» (а це найпростіший спосіб) – то кожен постріл коштуватиме 100 тис. доларів. Тому від початку шукали дешевших засобів від камікадзе. «Зараз найефективніший спосіб збиття – за допомогою гвинтокрилів з відкритим майданчиком, кулеметом і кулеметником, що через тепловізор намагається розгледіти «Шахеди» і шарашить по них», - розповідає пан Костянтин. Бачить дрон за 4-5 км, підлітає, збиває і перелітає до іншої цілі. Правда, вильоти теж не дуже дешеві та й гвинтокрилів замало. «В ідеалі дрон збивається дроном (БПЛА-перехоплювачі, зенітні дрони теж вже застосовуються нашою ППО – ред), а інший варіант – легкомоторна авіація, - говорить авіаційний експерт. – Коштує значно менше, ніж гвинтокрил (хоча з гелікоптера воно зручніше) і може виконувати ту ж роботу».
В Україні ще є певна кількість літачків типу спортивно-тренувальних Як-52, нагадує Криволап, і їх вже застосовували проти дронів-розвідників. Як-52 вже рік тому несподівано добре збивав розвідувальні засоби типу Zala. Але певні особливості є – наприклад, треба, щоб дрон не маневрував, а літачок був оснащений тепловізором (розвідники й ударні дрони літають в різну пору доби) тощо. Ще є складнощі з самим виявленням «Шахедів», бо їм зараз вдається ховатися від локаторів, але і на це нетрадиційні, але дієві рішення є, впевнений Криволап.
Єдиною ефективною відповіддю на виклики вважає літаки й Павло Нарожний – літаки з ракетами малого радіуса дії, дешевого і навіть радянського зразка, що колись вироблялися в Україні. Купувати «МіГи» та «сушки», звісно, абсурдно, але треба працювати з союзниками щодо літаків 4 покоління, вважає він. «За всі часи самих лиш F-16 було вироблено близько 4500, і у наших партнерів не менш 1000 має бути «законсервованих», - каже Нарожний. – Вони могли б розмістити їх на авіабазах Польщі, Румунії (хоча б 50) і допомагати нам збивати». Адже крилаті ракети й «Шахеди» летять відносно повільно і наздогнати їх на надзвуковому літаку – не проблема. Точніше, проблема не технічна, а тільки політична.
ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ ЩЕ ТРЕБА ВІДРОДИТИ
Усе це – рішення не на завтра і не на літо, можливо. А росіяни вбивають наших дітей балістикою вже щотижня. «Противник застосовує тактику терористів, щоб зламати спротив і останнім часом посилив цей тиск на тлі безкарності й неадекватної реакції з боку міжнародних структур, невизначеної позиції партнерів», - вважає Валерій Рябих. Сьогодні, як мінімум, слід знайти спосіб диференціювати сигнали тривоги, вважає він. Населення вже надто звикло, що часто тривога звучить, та навколо нічого не відбувається, і відсутність адекватної реакції на загрозу небезпечна. «Треба локалізувати ці сигнали, стимулювати населення не ігнорувати загрозу. Досвід такого розподілу вже має Черкащина», - говорить він.
10 січня у Черкаській області стартував пілотний проєкт диференційованого оповіщення населення про повітряну небезпеку в регіоні. Експеримент мав тривати місяць, та вже через два тижні мали статистику, що у Звенигородському і Уманському районах Черкащини (двох з чотирьох) тривалість «Повітряної тривоги» скоротилася вдвічі завдяки новій системі оповіщення, розповідали Укрінформу. А мешканці інших районів водночас розуміли, що раз тривогу дали, то летить вже точно до них.
Одна справа – людський фактор, що «не пускає» людей до укриттів, інша – що людям досі й нема куди ховатися. Нещодавно військовий експерт Іван Киричевський вже ділився думкою в коментарі Укрінформ, що, ймовірно, найкращим рішенням наразі було б посилювати заходи цивільної оборони.
Посилювати нічого, цю оборону треба будувати майже з нуля, каже полковник у відставці Костянтин Гринчук, ексрадник міністра з надзвичайних ситуацій України. «Це комплексне поняття і починається з призначення начальника ЦО країни, областей районів, - говорить він. - Ці люди відповідають за заходи, консультують місцеву владу, оскільки ситуація неоднорідна і ще й змінюється протягом війни». Це, зокрема, передбачають протоколи Женевської конвенції про захист жертв війни, імплементовані в Україні. Та наразі такої структури в країні нема. «Ще за Азарова у 2013 році посаду начальника скасували й прибрали з Кодексу цивільного захисту навіть натяки на ЦО", - каже Гринчук.
За словами пана Костянтина, у лютому 2022 року напередодні вторгнення він консультував РНБО, як відродити ЦО в країні, та далі розмов справа не пішла (може, просто не встигли). «В травні того ж року, коли йшлося вже про ядерну загрозу, мене знов покликали – і я пояснив, що немає чарівної пігулки, - каже експерт. – Умовний викопаний погреб не захистить усю країну, її захистить система, а для її функціонування багато чого треба».
Тому українці досі використовують підвали панельних будинків, що у випадку влучання можуть стати братськими могилами. «За сучасних балістичних загроз тільки спеціальні укриття можуть захистити людей. Можу радити хоча б не лишатися на відкритій місцевості, уникати скупчень людей», - каже він. Відносно надійними укриттями служать метро і паркінги (з кількома виходами) висотних монолітних залізобетонних будинків: навіть якщо 8-10 поверхів ракета знесе, решта конструкції встоїть.
Бетонні захисні споруди, що вже «прикрашають» вулиці Краматорська, Харкова та інших міст здатні захистити хіба від уламків. «Якщо за 100 м вибухне 900 кг тротилу, отримаєте контузію, але лишитеся живі, - каже Гринчук. – Та при прямому влучанні не порятує». І вже точно не рятують зупинки громадського транспорту під час тривоги й виганяння людей на вулиці з магазинів чи банків. «Глобально – це не правильно. Але в Трускавці, Києві чи Сумах обставини можуть бути різні й це кропітка постійна праця фахівців ЦО у кожному регіоні – визначати, що для нього правильно або ні, - пояснює пан Костянтин. – А у нас їх нема. Якби хоча б 2 роки тому почали їх шукати, зараз би обговорювали геть інші речі».
Поки шукатимуть технічні засоби для посилення ППО і, можливо, плануватимуть щось дієве в сфері цивільної оборони, мусимо піклуватися про себе самі: як мінімум переоцінити своє ставлення до сигналів тривоги і дисципліновано користуватися укриттями.
Тетяна Негода, Київ
Перше фото Укрінформ