Про малу Батьківщину та дитячі борги

Блоги

Днями наш колега,  укрінформівець (очільник пресцентру) Сергій Сай-Боднар отримав нагороду – відзнаку “За заслуги перед Вінниччиною”.

А я, привітавши його, подумала, як таланить краю, коли його сини, перебравшись у столицю, або за кордон, або отримавши зі статусом додаткові можливості й ресурси, час від часу повертаються – й роблять для свого рідного краю добрі справи: пишуть книжки, створюють культурні чи економічні проєкти, докладаються до відкриття музеїв. Це ознака шляхетності, це жест вдячності краю, у якому ти відбувся, і це прояв любові до малої батьківщини, чи батьківщини, де ти пізнавав світ, коли був малим. 

Напевно, широка аудиторія і не знала, хто такий архітектор Опанас Сластіон (і що таке український архітектурний модерн), якби Ольга Герасим’юк з любові до свого краю не зробила це своїм проєктом. Голос, який звучить із Києва, чути значно краще, аніж з регіону. (Це одвічний привілей будь-якої столиці).

Ніколи я не писала б щемливих заміток про Одне поліське село, батьківщину Марусі Звіробій, якби не прекрасні досі дослідження історика Леоніда Тимошенка, викладача одного з вишів Львівщини.

Я підписана на групу “Село говорить англійською”, де безкоштовно вчаться та вдосконалюють разом із носіями англійську українські педагоги. Так використала свої можливості задля рідної країни науковець Інна Головаха.

Неймовірний фестиваль української культури на Дунаї в українській Венеції Вилкове “Виделка Фест” зробить  аеророзвідник Сергій Гнезділов, який народився та виріс у Вилковому.

Але, повертаючись до нашого колеги Сергія Сай-Боднара та його нагороди. Такі відзнаки важливі родині нагородженого. Для вінничан важливо читати книжки про свій край – так, наче вперше… Хоча вони мали не лише книжки, а й іншу всебічну підтримку Сергія Івановича.

А для мене ж Вінниця та Каришків стане місцем, де відбулася неймовірна цікава та драматична історія кохання німкені Магди Хоманн і українця, подолянина Олекси Кучинського. Історія про здатність цих чоловіків закохувати, а ще про жіночу жертовність, красу та силу. Магда переїхала в Україну в 1920-му році, потім Голодомор, війна. У 1944 році Магду Хоманн заарештували радянські каральні органи. Маючи дітей, чоловіка, вона не покинула Україну, хоча її майбутнє було сумнівним. Листи від неї рідні отримували до 1947 року. Місце її смерті й поховання рідні з України і Німеччини шукають досі.

Сергій Іванович відкривав свій край всій країні й у публіцистично-документальній повісті, й у фільмі. Так він зробив майже неможливе: знайшов кошти під кінострічку. Невигадана історія по драматизму сюжету може сперечатися з усіма найкращими любовними історіями літератури. Але вона відбулася не у Вероні, а на Вінниччині. А по тому, як її популяризує наш колега,  дасть фору кожному столичному ВІПу. Дуже сподіваюся, що разом із такими історіями в Україні з’явиться нова традиція – дієвої турботи про малу батьківщину. Адже це одна з граней любові до Батьківщини великої.  

Лана Самохвалова