УПЦ Московського патріархату, ви з убивцями чи з невинно убієнними?

Це неймовірний та нещадний момент істини.

Я помилилась з датою. Помилилась на вісім років, оскільки вважала, що розпад, фрагментація, демонтаж (оберіть бажаний варіант) Моспатріархату в Україні відбудеться 2014-го. Тоді їм вдалося заколисати, умовити, проскочити тему української ідеї та української автокефалії. Їм (під "ними" я маю на увазі керівництво церкви, язик не повертається назвати їх священноначалієм, «середню ланку» (не можу назвати їх благочинними) та інше кремлівське лобі в особі єпископів та окремих попів) вдалося уникнути відповідальності за зраду своїх священників та ієрархів на Південному Сході у 2014-му, за масовану пропаганду "русского мира". Вони отямилися від змін, які принесла Революція Гідності, притихли, а потім підняли голову, заявляли на кожному майданчику про гоніння і ще активно протидіяли Томосу. Але прийшла війна... І, якщо процитувати одного хорошого церковного історика, чиї думки співпали з моїми, скажу кліру УПЦ МП: "возлюбленные во Христе, в этот раз пропетлять не удастся".

Чому? Давайте подивимося та поміркуємо разом.

Патріарх кіріл: ще більше пекла, ваша святосте... Вашого персонального пекла.

Українське суспільство акуратно записує все, що було сказано за часи війни московським начальником УПЦ МП патріархом кірілом. Слово Церкви – це справа. У списку «славних справ» патріарха кіріла є такі.

Перше привітання російських військових з 23 лютого, якраз за день перед вторгненням.

Розшаркавшись, він промовив: «К сожалению, и в настоящий момент существуют угрозы, — каждый знаком с тем, что происходит на рубежах нашего Отечества. Поэтому думаю, что не может быть у наших военнослужащих никаких сомнений в том, что они избрали очень правильный путь в своей жизни. Потому что, идя по этому пути, вы защищаете народ даже без всяких военных действий. Сила Вооруженных сил, мощь российского воинства — это уже оружие, которое оберегает наш народ...».

Потім була довга пауза, у цій паузі бомби літали над Маріуполем, горіли Буча та Ірпінь, росіяни розстріляли машину швидкої. Діти народжувалися і жили у бомбосховищах, вже руйнувалися будинки, а російські ракети потрапляли в храми навіть УПЦ МП, російські військові, зокрема строковики, валялися невідспіваними та непохованими (у кращому разі кремованими) у полях України. Вже гумконвої обстрілювалися росіянами, а путін єзуїтськи пропонував українцям, що з-під обстрілу евакуація та зелений коридор можливі лише до рф, тобто або до катів, або помрете.

І от у прощену неділю, коли єдиним правильним словом мало стати: українці, вибачте, путіне, припини війну, власник бізнес-джету, лакшері нерухомості, статусного годинника тощо, висловився. Він знайшов єдине "правильне" обґрунтування війни.

Причина війни, виявляється, «принципиальное неприятие» Донбасом західних цінностей, а саме гей-парадів, які кіріл вважає тестом на «пропуск» у світ надмірного споживання, світ видимої «свободы».

До «священной войны» проти «нацистов» додалася війна проти геїв. А ще через три дні «святейший» звинуватив у війні чи то біса, чи то світову закулісу. Зрозуміти складно.

«Как же гадко и подло для осуществления этих геополитических целей использовать братский народ, как ужасно натравливать этот народ на своих братьев, как ужасно вооружать его для того, чтобы он вступил в борьбу со своими единокровными и единоверными братьями!» - цитували бізнес-патріарха та комісара путіна російські медіа. «Тема, связанная с российско-украинскими отношениями, стала частью геополитики. Ее целью является ослабление России...  А русские и украинцы — это «по сути, один народ» - випромінював упевненість патріарх, коли російські бомби летіли у маріупольський пологовий будинок.

Тобто, за версією кіріла, треба було дозволити «денацифицировать» Україну, не дати їй шансу відбиватися. Медіа, близькі до УПЦ МП, цього ж дня процитували проповідь кіріла, де він сказав, що молитиметься за припинення «междуусобная брани», у перекладі з церковної - проти громадянської війни. Тобто, отримавши цифру – 11 тисяч російських покійників, патріарх, як і раніше, вважає, що війна є громадянською. Ну і при цьому закинув до свого московського підлеглого з Лаври, мовляв, «молился за Блаженнейшего Онуфрия, за епископат, за духовенство, за верующий народ Украины, чтобы Господь сберег их от козней лукавого, сохранил в понимании того, что всякая война между православными братьями, принадлежащими к единой Церкви, – это дело диавольское, а не Божие».

Виглядає як погроза, щоб крок ліворуч чи праворуч не робив у бік України. Це ж не війна, «святейший» займався улюбленою справою, продовжуючи проголошувати найсвятішу брехню, і навіть не спецоперація, а «междуусобная брань».

УПЦ МП: ЗАВ'ЯЗЛИ У РАБСТВІ?

А що ж УПЦ МП? Спочатку здавалося, що вони почали рухатися. У перші дні березня п'ятнадцять єпархій УПЦ Московського патріархату припинили поминання патріарха кіріла. Перестали називати під час літургії великим паном та отцем. Це можна було б назвати хорошим стартом, але цього замало. І треба було дуже не відчувати настрою суспільства, щоб не розуміти цього.

Ще було рішення Синоду УПЦ МП, де «генералитет» церкви заявляв: Українська Православна Церква завжди підтримувала та підтримує державний суверенітет та територіальну цілісність України. І зверталися ОДНОЧАСНО до двох президентів (путіна та Зеленського) зробити все можливе, щоб «положить конец греху вооруженного противостояния двух наших братских народов и начать переговорный процесс». Але ж таке одночасне звернення фактично зрівнювало відповідальність за війну, яку розв'язала не Україна.

Далі - більше, але все одно було замало. Ціла низка українських священників навіть записала відео зі зверненням до Московського патріархату, заявивши, що своєю позицією кіріл вбиває українців і що він мав проклясти війну і що вони готові ставити питання про розрив із Моспатріархатом. Запис десяти звернень, об'єднаних в один файл, набрав близько двохсот тисяч переглядів.

До путіна звернувся і митрополит Онуфрій, ну м'яко, але принаймні закликав припинити війну.

При цьому друг Новинського, керівник справами митрополії Антоній, продовжив свій курс на колабораціонізм. «Пусть наши воины будут невредимы, пусть ангелы хранители берегут дома от взрывов, пусть на нашей благословенной земле воцарится мир», - чи можна сказати більш беззубо про війну. Тобто, ні в цьому, ні в десятках інших звернень вищого церковного кліру не прозвучала фраза, що молимося за перемогу українців. Вони ніде не згадують, що це справедлива боротьба українського народу за свою країну, вільну країну з правом самим визначати свій розвиток. Одні роблять зі своєї пастви пацифістів (щоб ті не чинили опору армії рф під час окупації окремих районів?).

Інші чекають, куди хитнеться чаша. Цікаво, що у соцмережах прокотилася новина про те, що велика кількість парафій на Хмельниччині переходить до ПЦУ, але при цьому (я спеціально зв'язалася з єпископом ПЦУ на Хмельниччині) ніхто з них не звернувся до єпархії Православної Церкви України. А саме це є головним маркером щирості та відходу від Москви, спільна літургія двох православних церков. Поки що офіційно заявлено лише про один перехід УПЦ МП до ПЦУ на Франківщині.

Звичайно, по всіх єпархіях Моспатріархату розгорнули роботу з годування біженців. Але ж і окупанти в Херсоні пропонували людям (цитую) «пожрать», підігнавши при цьому камеру російського телебачення. На жаль, активність єпископів виглядає не як милосердя, а як антикризовий піар. Втім, саме зараз у кліру Моспатріархату з'явився унікальний шанс просто прийти до блаженнішого Єпифанія, обійнятись і співслужити літургію. Разом молитися: чудовий крок, який доводить, що ви за Україну, а не за Україну із нинішньою долею білорусі. До слова, Трускавецька міськрада днями дала лише два тижні перереєструватися в ПЦУ. Два дні минуло. Можливо, це буде перший кейс, коли суспільство допомагає українцям позбутися духовного рабства, в яке їх загнала РПЦ.

Замість післямови:

Я розпочала свій матеріал із припущення, що після війни Моспатріархат не проскочить відповідальності за те, що був частиною її підготовки. Я би це звернення до кліру МП продовжила таким проханням.

Можливо, якраз у ці самі дні ви вирішуєте, ким бути - гарматним м'ясом кіріла і путіна чи братами та сестрами вірян автокефалії, військових, волонтерів, жінок та дітей. Це той самий момент, коли ще не пізно зрозуміти: ви готові обійнятися з братами з Помісної Церкви України чи продовжуєте вправлятися у найвправнішому з лицемірств під назвою "молимося за мир і роздаємо юшку". Це той самий момент, коли ви повинні зрозуміти: ви з убитими українцями чи з убивцями? Це неймовірний та нещадний момент істини. І у вас ще є час визначитися.

Лана Самохвалова, Київ