Помер Євген Марчук

Служба безпеки України повідомила про причини смерті. "Коронавірусна хвороба загострила захворювання, на які він страждав, та спровокувала гостру серцево легеневу недостатність", - йдеться у повідомленні.

Марчук народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області у селянській родині.

У 1963 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна за спеціальністю учитель української мови і літератури, німецької мови.

Від 1963 р. працював у Комітеті державної безпеки УРСР: 14 років був на оперативній і 17 років на керівній роботі в системі розвідки та контррозвідки. Пройшов усі службові щаблі КДБ УРСР: від молодшого лейтенанта до генерала. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 р.).

5 червня 1991 р. був призначений державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР.

За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Марчук конституційною більшістю (307 — «за») Верховної Ради першого демократичного скликання на конкурсній основі був призначений першим головою Служби безпеки України (1991–1994).

1 липня 1994 року Марчук призначається віцепрем'єр-міністром в уряді Віталія Масола, відповідальним за організаційно-правове, фінансове і соціальне забезпечення всієї оборонної і правоохоронної системи держави, а через три місяці – першим віцепрем'єр-міністром України, головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.

У зв'язку із тим, що прем'єр Масол подав у відставку з посади керівника уряду, тодішній президент Леонід Кучма Указом від 3 березня 1995 року призначив Марчука виконувачем обов'язків Прем'єр-міністра.

Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995) Указом Президента Кучми Марчук призначений Прем'єр-міністром України.

Згідно з тодішнім законодавством, Марчук, будучи державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради України. У грудні 1995 р. на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу був обраний народним депутатом у першому турі (його підтримали 83,71% виборців при шести претендентах). У парламенті був обраний до Комітету з питань оборони і державної безпеки, а у жовтні 1996 року очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір».

Розбіжності у поглядах із президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки, і Кучма своїм Указом від 27 травня 1996 року увільнив Марчука «з посади Прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі». Пояснення Адміністрацією Президента Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу».

У березні 1998 року на чергових виборах до Верховної Ради став народним депутатом України.

Пізніше Марчук заявив про участь у президентських виборах 1999 р. У першому турі він набрав 2 138 356 голосів (8,13%), посівши 5-те місце з 13 претендентів. Президент Кучма, прагнучи гарантувати свою перемогу у другому турі, для чого була необхідною підтримка електорату Марчука, запропонував йому обійняти посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ).

Указом Президента Кучми від 10 листопада 1999 року Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.

З червня 2003 р. по вересень 2004 р. — міністр оборони України.

19 травня 2008 р. призначений радником (поза штатом) президента Ющенка.

10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО і ЄС.

У 2018 році він представляв Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України. На посаді голови української делегації в ТКГ Марчук замінив колишнього президента України Кучму. Однак Марчука увільнили 19 травня 2019 року.

Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001 року) — за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність, орденом Трудового Червоного Прапора, Командорським Хрестом із зіркою за заслуги перед Республікою Польща, 7-ма медалями, іменною вогнепальною зброєю.

Лауреат Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди (1997 рік). Кандидат юридичних наук. Володів англійською та німецькою мовами.