1 листопада. Пам’ятні дати

Цього дня 1918 року, у Львові, почалось Листопадове повстання, що призвело до створення Західно-Української Народної Республіки.

Як відомо, після розпаду в жовтні 1918 року Австро-Угорської імперії на декілька незалежних держав, патріотичні сили Західної України вдалися до ряду заходів зі створення власної держави. Зокрема, в період з вересня 1918 року у Львові було створено: Український Генеральний Військовий Комісаріат, Українську Народну Раду - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року було проголошено Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом Української Народної Ради було обрано Євгена Петрушевича.

Зрештою, УНРада, мотивуючи свої наміри правом українського народу на власну державу, звернулася до австрійського уряду з питання про передачу їй усієї повноти влади у Галичині та Буковині, на що отримала категоричну відмову. Тоді було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрілецькі частини, на чолі з сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті. Таким чином, була створена Західно-Українська Народна Республіка, до складу якої увійшли українські етнічні землі - Галичина, Буковина та Закарпаття. Водночас Польща, не бажаючи втратити Галичину, розпочала військові дії, внаслідок яких уряд ЗУНР переїжджав до Тернополя, Станіславова (тепер Івано-Франківськ), а також перебував у екзилі в Кам'янці-Подільському.

Важливим здобутком діяльності ЗУНР було урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку. Екзильний уряд ЗУНР припинив існування 15 березня 1923 року.

Разом з тим, щороку 1 листопада в чергову річницю створення першого «Веганського товариства» у Великій Британії (1944) у світі відзначається Міжнародний день вегана. Саме з цієї країни у новітній час веганство почало ширитися світом. Веганізм (веганство) – це спосіб життя, який характеризується, зокрема, надзвичайно ретельним вегетаріанством. Прихильники веганізму харчуються і користуються тільки рослинними продуктами, без жодних компонентів тваринного походження. Вегани не тільки вилучили зі свого раціону м’ясо та рибу, але й будь-які інші продукти тваринного походження – яйця, молоко, мед тощо. Вони не носять одягу зі шкіри, хутра, вовни, шовку та, навіть, не користуються продуктами, які тестувалися на тваринах. Причини відмови можуть бути різними, але головна – небажання бути причетним до вбивства тварин і жорстокого поводження з ними. На сьогодні в західній Європі і північній Америці веганами є близько 0,2% – 0,5% населення, і щороку їхнє число зростає. У багатьох великих містах світу існують і постійно відкриваються нові веганські кафе, ресторани та інші заклади громадського харчування, пекарні, а також підприємства, що спеціалізуються на випуску продуктів харчування і різноманітних товарів для веганів. Звісно, що й до 1944 року в світі було чимало вегетаріанців – яскравий приклад – чернечі спільноти різних релігійних конфесій, а якщо згадувати знаних особистостей, то не можна не згадати Магатму Ганді, котрий написав чимало схвальних відгуків про веганство (і про свій надзвичайно цікавий досвід у цій царині) у своїй знаменитій книжці «Моє життя». Можна навести й більш свіжий приклад – однією з найактивніших пропагандисток веганства в 70-х у Британії була дружина Пола Маккартні Лінда. Вона казала, що якби бійні мали скляні стіни, то люди б відмовилися від м’яса. Щороку людство вбиває (задля м’яса і шкіри) понад 60 мільярдів голів скота і птиці. Вчені стверджують, що якби всі мешканці Землі до 2050 року стали вегетаріанцями, то рівень смертності знизився на 6-10% завдяки зниженню захворювань серцево-судинної системи, діабету і деяких видів раку. Вегетаріанська дієта спроможна рятувати до 7 мільйонів людських життів на рік, а веганська – близько 8 мільйонів. Найбільше м’яса споживають у США й Австралії – 250 г на день, а найменше – в Індії та в деяких регіонах Африки (менше 10 г). Рівень споживання м’яса в країнах з розвиненою економікою стабілізувався, а от у країнах що розвиваються – зростає. До 2050 року він зросте на понад 70%. Це є серйозною проблемою, адже на тваринництво припадає 15% світових викидів вуглецю, що приблизно дорівнює викидам усіх авто, потягів, літаків, кораблів разом узятих. Приміром у США під час виробництва м’яса в кількості, достатньої для середньостатистичної сім’ї з чотирьох осіб, викидається більше парникових газів, ніж під час використання членами цієї родини двох автомобілів. Але про це поки що мало хто замислюється, особливо в регіонах з усталеною м’ясною культурою, де веганство ледве не прирівнюють до екзотичного захворювання. Проте, рано чи пізно, людство буде змушене знайти замінник їжі тваринного походження.   

Ювілеї дня:

168 років від дня народження Івана Манжури (1851–1893), українського поета, фольклориста, етнографа. Дійсний член історико-філологічного товариства при Харківському університеті та Московського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії. Автор поетичних збірок «Степові думи та співи», «Над Дніпром», а також літературно опрацьованих фольклорних матеріалів «Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав і у вірші склав Іван Манжура». Праці Манжури в галузі фольклору й етнографії високо цінили Олександр Потебня, Микола Сумцов, Іван Франко.

158 років від дня народження Дніпрової Чайки (справж. – Василевська Людмила Олексіївна; 1861–1927), української письменниці, перекладачки. Брала участь у роботі київської «Просвіти». Чималим є внесок письменниці у розвиток дитячої літератури (вірші, оповідання, казки; співробітничала в дитячому журналі «Дзвінок»). Дніпрова Чайка є автором лібрето опер Миколи Лисенка «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна» та ін., текстів до романсів Лисенка, з яким її єднала творча дружба.

80 років від дня народження Федора Стригуна (1939), українського актора, режисера. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. І. Котляревського та премії ім. М. Садовського. Із 1987 року – художній керівник Львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. За свою творчу кар’єру зіграв у понад 100 виставах, знявся у 16 фільмах, серед яких «Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Камінна душа».

Роковини смерті:

День пам’яті Андрея Шептицького (світське ім’я Роман-Марія Александер Шептицький; 1865–1944), визначного українського церковного, громадського і політичного діяча, митрополита Української греко-католицької церкви, яку він очолював майже 44 роки. Своєю багаторічною діяльністю митрополит завдав остаточного удару москвофільству в середовищі галицького духовенства, органічно пов’язав діяльність греко-католицької церкви з українським національно-визвольним рухом першої половини ХХ ст. Він є автором учення про історичну місію української церкви у справі відновлення єдності східної та західної церков. Крім того, Андрей Шептицький був ще й відомим меценатом: заснував національний музей у Львові, земельний банк, народну українську лікарню (на той час єдину у Львові), Греко-католицьку богословську академію у Львові (1928), що стала єдиним у Польщі українським вишем. Був послідовним противником політичного терору. Його ще за життя називали «святцем зі Святоюрської гори». Улюбленими словами Андрея Шептицького були: «Живіть сумлінно, щодня ходіть до святого причастя, працюйте солідно у своєму покликанні й більш нічого: тим перевернете цілі держави…» Впродовж усіх років, за будь-якої влади, митрополит Андрей Шептицький був беззаперечним духовним авторитетом як для простолюду, так і для інтелігенції. З ним мусили рахуватися представники кожної влади, що приходила до Галичини в буремній першій половині ХХ століття. Звісно, його намагалися залучити на свій бік, зробивши прибічником різних політичних доктрин – від більшовизму до нацизму, але марно: митрополит Андрей Шептицький був слугою лише Бога та своєї пастви. За незговірливість і принциповість його всіляко очорнювали, вдавалися до різного роду маніпуляцій (у цьому теж можна побачити спорідненість двох тоталітарних режимів), намагаючись видати бажане за дійсне. Нацисти публікували від імені митрополита «лояльні» листи на підтримку гітлерівської Німеччини, а «другі совєти», що змінили їх, намагалися зліпити з пастиря зловісний образ гітлерівського посіпаки. Втім, арештувати й заслати до Сибіру не наважувалися, боячись народного невдоволення, що поглибило б кризу в Західній Україні. Відомо, що у львівському КДБ був створений цілий відділ, який займався лише тим, аби оббріхувати ім’я митрополита Андрея Шептицького. Напередодні своєї смерті, 31 жовтня 1944 року, владика Андрей звернувся з останнім словом до найближчого оточення, передбачивши, що «наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обіймати цілий наш народ». Як відомо, радянський режим після смерті митрополита Андрея Шептицького взяв курс на повне знищення греко-католицької церкви, але знищити її, попри тотальні репресії, не вдалося й не вдасться, як би цього хтось не прагнув, адже людська віра й надія – незнищенні.