20 березня. Пам’ятні дати

Сьогодні виповнюється 380 років від дня народження Івана Мазепи — гетьмана України.

Іван Степанович Мазепа (1639–1709) український політичний, військовий діяч, дипломат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). Прожив 70 років, 20 із них був гетьманом. У молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. По обранню гетьманом, намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів. Дізнавшись про вчинок Мазепи, Петро І наказав головнокомандувачу російськими військами в Україні Олександру Меншикову зрівняти гетьманську столицю Батурин із землею, а самого гетьмана російська православна церква піддала анафемі. Після поразки під Полтавою Мазепа змушений був поселитись у Молдовському князівстві. Помер у місті Бендери. Цікаво, що впродовж багатьох років, можна навіть сказати століть, в устах ворогів (тобто усіх прибічників російського царату) ім’я Мазепи стало лайкою й обвинуваченням, точнісінько так само, як у ХХ-ХХІ століттях стало ім’я Степана Бандери. Усіх прибічників Мазепи росіяни називали «мазепинцями», «Мазепа», «чумою Бендерською» (Мазепа помер у Бендерах). «Чувать подекуди і в наших сторонах…, а більш Москалі так дражнять наших, за гетьмана Мазепу. В Лубенщині й тепер можна чувати (розказує народ), що за часів Петра І розсердицця було Москаль на чоловіка та й ножакою, чи чим там: «Мазепа!», каже, або: «Мазепин дух!»…», - записав відомий український етнограф і фольклорист наприкінці ХІХ століття від одного зі своїх сучасників. Але в пам’яті українців ім’я Мазепи залишилося прапором і програмою української Державності. «Я кличу всемогучого Бога на свідка й клянуся, що не для почестей, не для багатства, або яких інших цілей, а для вас усіх, що остаєте під моєю владою, для жінок і дітей ваших, для добра Матері нашої, безталанної України, для добра всього українського народу, для помноження його прав і повернення вольностей, хочу я, при Божій допомозі так чинити, щоби ви, з жінками вашими і рідний край наш, не загинули ні під москалями, ні під шведами…», - клявся у 1707 році Іван Мазепа перед Пилипом Орликом.

Разом з тим, сьогодні День весняного рівнодення — початок астрономічної весни. Рівнодення - це момент часу, коли центр сонячного диска переходить через небесний екватор. Це буває двічі на рік: один раз в березні (20 або 21 березня), а другий - у вересні (22 або 23), в день осіннього рівнодення. Слово «рівнодення» означає, що в цей день тривалість дня і ночі однакова.

Сьогодні ж, починаючи 2013 року, за ініціативою ООН відзначається Міжнародний день щастя. Свято було встановлено для визначення важливості щастя в житті людей в усьому світі. Щороку, приурочений до цього дня, публікується Міжнародний індекс щастя, який враховує рівень доходу, очікувану тривалість життя, ступінь соціальної підтримки, особистої свободи, ставлення людей до корупції і щедрість народу. За результатами минулорічної доповіді за рівнем щасті Україна посідала 138 місце. А найщасливішою країною світу стала Фінляндія, набравши найвищі оцінки за всіма критеріями. У десятці найщасливіших також Норвегія, Данія, Ісландія, Швейцарія, Нідерланди, Канада, Нова Зеландія, Швеція та Австралія.

Водночас, цього дня відзначають Міжнародний день французької мови. Як відомо, офіційними мовами ООН є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови (при цьому англійська і французька є мовами повсякденного професійного спілкування). З метою підтримки рівноправ’я всіх шести офіційних мов, ООН встановила для кожної з них окрему дату. Так, День китайської мови відзначається 20 квітня, англійської мови – 23 квітня, французької – 20 березня, російської – 6 червня, іспанської – 12 жовтня і арабської – 18 грудня. Дату 20 березня для французької мови обрано через те, що раніше цього дня,  починаючи з 1988 року, відзначався Міжнародний день франкофонії. 20 березня 1970 року в м. Ніамей (Нігер) була створена перша міждержавна організація франкомовних країн – Агентство з культурного і міждержавного співробітництва франкомовних країн із штаб-квартирою в Парижі (на сьогодні об’єднує 56 держав). Цей день присвячений 300 мільйонам франкомовних людей, для понад 75 мільйонів з яких французька мова є рідною.

Ювілеї дня:

191 рік від дня народження Генріка Ібсена (1828-1906), норвезького драматурга, керівника першого національного театру в країні (м. Берген). Автор знаменитої драматичної поеми «Пер Гюнт», драм «Гедда Габлер», «Будівничий Сольнес», «Йун Габрієль Боркман». П’єси Ібсена справили значний вплив на розвиток світової драматургії. На українській сцені його драми йдуть з початку ХХ ст.: у 1907 році в Руському народному театрі (Львів) в трупі Трохима Колісниченка були поставлені «Примари» та «Нора».

157 років від дня народження Андрія Марцинюка (1862–1938), українського письменника. Мав початкову освіту, працював ковалем у рідному селі Добромірка (Тернопільської обл.). При сприянні Івана Франка та Леся Мартовича публікувався в журналах «Народ», «Літературно-науковий вістник», газетах. Автор гумористичних оповідань («Хитрі пута», «Чому б бідним не дуріти», «Хлопські приятелі»), публіцистичних статей у яких виступав на захист селян, обстоював народну освіту, застерігав від еміграції. Факти з публікацій Марцинюка використав Іван Франко у статтях «Еміграція галицьких селян» та «Голос селянина про еміграцію».

Роковини смерті:

День пам’яті Атени Пашко (1931-2012), української поетеси, громадської діячки, дружини В’ячеслава Чорновола. Атена Пашко народилася на Львівщині. Вже у сьомому класі почала писати вірші, передавала їх УПА (на кілька з них було створено пісні). Під час війни носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього. У 60-х роках переїхала до Львова і стала учасницею українського правозахисного руху. Активно спілкувалась з середовищем шістдесятників, зокрема подружжям Калинців, Стефанією Шабатурою, Іваном Світличним та іншими. Через кілька років доля звела Атену Пашко з В’ячеславом Чорноволом. Згодом коли Чорновіл відбував заслання в Якутії, вони одружилися. Відтоді їхнє життя, їхнє кохання і боротьба за незалежність України стали спільними. Атена зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з роботи й ув’язнення. Вона мужньо переносила всі труднощі дружини дисидента-політв’язня, активно допомагаючи Чорноволу видавати підпільний журнал «Український вісник». Згодом, уже після історичних виборів 1990 року, на її плечі доля поклала не менш важку ношу дружини опозиційного політика першої шеренги. У 1991 році Атена Василівна заснувала й упродовж десяти років очолювала Всеукраїнську жіночу громадську організацію Союз українок. Після смерті чоловіка очолила Міжнародний благодійний фонд В’ячеслава Чорновола, який видав 10-томне видання його творів. А ще Атена Пашко – авторка поетичних збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї дороги» (Київ, 2007). Померла Атена Пашко на 81 році життя. Її поховали на Байковому цвинтарі у Києві. Як вона і просила – поруч із чоловіком.