Як Домагой Віда нагадав про історичні паралелі України і Хорватії

Аналітика

Фінал ЧС-2018 Франція-Хорватія, здається, не залишає свідомому українцю вибору: треба вболівати за хорватів.

Вибачення хорватського футболіста Домагоя Віди перед російськими вболівальниками, мовляв, “зробив помилку... це життя”, викликало неоднозначну реакцію серед українців. Вони умовно розділилися на три групи: перша критикувала: “Віда, ну як же так? Все. Більше не козак”, друга захищала: “Вкотре переглядає відео і не зрозуміло, за що конкретно Віда просить вибачення. Не факт, що за “Слава Україні!” Але, якщо навіть так, то, думаю, його просто змусили це зробити. Скандалу Хорватії не треба. Попереду ж фінал”, а третя — просто вдала, що взагалі нічого не відбулося.

Утім, давайте по порядку. Огнен Вукоєвич і Домагой Віда не зупинять російських танків, не врятують життя нашим воїнам, не допоможуть звільнити українських в’язнів з полону Кремля... Від них не треба чекати багато, тому що це наша, а не їхня боротьба. Хорвати ж свою вже виграли. Натомість, замість того, щоб критикувати гравця чужої збірної, може, звернемо увагу на власну, з її “ракицькими”, котрі не співають державного гімну, “селезньовими”, котрі підтримують і втішають гравців збірної Росії після поразки над Хорватією або їздять туди грати, бо нема чим “прогодувати сім’ю” чи... просто половити рибку, як ото всілякі “зінченки”.

Але (!) Вукоєвич і Віда, самі того не знаючи, привернули увагу світової спільноти до агресії Росії в Україні. Про це встигли написати топові міжнародні ЗМІ (на секундочку, стаття про хорвата Вукоєвича і скандал навколо гасла “Слава Україні!” вийшла на сайті американського The New York Times), власне, цей скандал також нагадав про серйозну проблему корумпованості ФІФА (як з’ясувалося, організації з українофобською позицією)... Тож беремо з цієї ситуації тільки корисне Україні, а негатив залишаємо позаду. Адже насправді об’єднує нас, українців, з хорватами набагато більше, ніж ми думаємо.

У розмові з журналістом Укрінформу історик Олександр Палій нагадав, що прабатьківщиною далеких родичів сучасних хорватів — плем’я білих (північних) хорватів — вважається західна частина України, зокрема, східна Галичина і Закарпаття:

Олександр Палій

- Пане Олександре, відомо, що плем’я білих хорват походить з території України. Наскільки правильно вважати Україну, зокрема, її західну частину, прадавньою батьківщиною сучасних хорватів?

- Так, білі (тобто північні) хорвати у середині першого тисячоліття мешкали на території Галичини, Закарпаття і сусідніх з сучасною Україною територій сучасної Польщі та Словаччини, на територіях на північ і схід від Угорщини.

- А як вони опинилися на Балканах?

- Зазначу, що нащадки білих хорватів нікуди не ділися, вони й досі серед нас. Вони взяли участь в етногенезі сучасних українців, хоча були на Галичині й інші племена: нащадки уличів після витіснення їх зі степу, а також бужани й волиняни на півночі краю. Натомість, інша частина хорватів ще в середині I тисячоліття нашої ери вирушила на Балкани через демографічний вибух у слов'ян і, можливо, тиск аварів – кочового, тюркомовного племені (також є версія, що це були не авари, а гуни, які просувалися з-за Уралу – ред.), де й оселилася на землях нинішньої Хорватії.

– А як щодо Київщини? Існує така версія, що неподалік смт Білогородка знайшли поховання хорватського вождя. Чи могло таке бути? Вам щось про це відомо?

– Культури літописних полян і білих хорватів були настільки близькими, що археологічно їх розрізнити дуже важко, а часто й неможливо. Тому реконструкції пам’яток білих хорватів IX-X століть поза їхньою племінною територією – це швидше спекуляція. Треба уважно дивитися, що саме служить маркером такої ідентифікації. Якщо це лише прикраси, властиві для Прикарпаття, то вони могли переміщуватися просто в результаті торгівлі, яка тоді була дуже поширена.

– Що ще об’єднує українців і хорватів? Нами, приміром, пригадується таке: перше – тиск “старшого” брата – Сербії (в нашому випадку Росії), друге – у декого існує штамп у свідомості: хорватів, як і українців, огульно звинувачують у тісній співпраці з нацистами...

– Насамперед, українців і хорватів об’єднує мова: в обох мовах багато спільного. Через три дні в Хорватії ви вже читаєте меню в ресторані, а за тиждень-два в загальних рисах розумієте розмовну мову. Хоча, приблизно така ж мовна спільність у нас і з болгарами, і з словаками.

Хорватія - неймовірно красива країна, з безліччю мальовничих островів з чудовим кліматом, не дивно що предки сучасних хорватів не змогли пройти повз цю країну. Щоправда, здається, за півтора тисячоліття хорвати так і не звикли до балканської спеки. Прабатьківщина цього народу була більш прохолодна. Утім, повернемося до вашого запитання. Хорватія, справді, у 1990-х рр. пройшла дуже тяжкий і схожий на наш шлях - від молодої держави, яку захищали кілька тисяч добровольців і поліцейських з пістолетами, до країни, яка збудувала потужну для такої невеликої країни армію, вистояла і перемогла. В 1990-х рр. у Хорватії, населення якої 4 мільйони, була 150-тисячна армія. Нині майже в кожному містечку Хорватії ви побачите пантеон загиблих солдатів. У Хорватії двічі перемогли сепаратизм: спершу – блискавичною військовою операцією у Сербській Країні в 1995 році та вдруге – через миротворців ООН – у Східній Славонії. Операція у Східній Славонії тривала з 1998 по 2006 і закінчилася тим же – безкровною реінтеграцією сепаратистського анклаву до складу країни.

Хорватів російська пропаганда (а раніше югославська, за часів Броз Тіто – ред.) у 1990-х теж звинувачувала у фашизмі, Хоча, насправді, під час війни на Балканах цей народ просто бився за право на життя на своїй землі. Натомість звинувачення інших народів у тому, що їм випала «занадто гарна земля». яку треба відібрати для чужої великодержавності – це ж і є фашизм.

Мирослав Ліскович, Київ