Чи насправді сходить Благодатний вогонь і чи є пекло після смерті?

Про гучні заяви церковників та Великодні традиції Укрінформ поспілкувався з отцем Юрієм, священнослужителем Андріївської церкви

Природно, що у передпасхальні дні ми всі в думках звертаємося до Бога, замислюємося про те, у що ми власне віримо, що нас тримає у цьому світі, і що буде поза ним. І от на минулому тижні замислитися довелося ще більше – християнський світ сколихнули слова Папи Римського про те, що пекла не існує.

"Ті, хто каються, отримують прощення Бога і входять в звання душ, але той, хто не робить цього і не може бути прощеним, просто зникає. Немає пекла, є зникнення гріховних душ", – відповів Папа Франциск на запитання засновника впливової італійської газети La Repubblica про те, що стається із «поганими» душами. Ватикан, щоправда, уже надав роз'яснення: мовляв, слова Папи Франциска були не точно передані, але такі слова не забуваються, вносять сум’яття в душі тих, хто вірує і хто сумнівається.

А кількома днями раніше, священик Вірменської церкви Самуїл Агоян заявив у інтерв'ю ізраїльському телебаченню, що Благодатний вогонь в Єрусалимі не сходить з Небес, а запалюється від масляної лампади, тобто не є чудом: “Бог творить чудеса, але не на потіху людям”, – сказав священик.

Сказати, що ці дві заяви не пройшли непоміченими мільйонами людей по всьому світу – це майже нічого не сказати. Відтак Укрінформ поспілкувався на ці теми з отцем Юрієм, який служить у знаменитій Андріївській церкві над Андріївським узвозом, а по сумісництву – є директором Українського дому. Відтак і розмова у нас вийшла – не лише про Великодень.

- Панотче, а як це можна було сказати про Благодатний вогонь? Багато людей від такого насправді розгубилися…

- Якщо ми будемо орієнтуватися у вірі лише на цей вогонь, зійшов він з Небес, чи не зійшов – то мертва наша віра. Ми будемо такі невірні, як Хома, який сказав: “Господи, доки ти не явишся мені і я не вткну палець у твою рану, я не повірю, що ти воскрес”. Те саме і щодо сходження Єрусалимського вогню. Він є, навіть якщо його запалюють штучно, це все одно не має зачіпати глибокі відчуття християнина. Є воскресіння, і є вічне життя, а зовнішні ознаки не мають бути індикатором віри.

- Тобто не треба прив’язуватися до суто матеріального… А як же чудо?

- Ми хочемо бачити якесь чудо… У Біблії сказано про те, як розступилось море, як їжа – манна Небесна – падала згори... Але ви на себе подивіться, на чудо власного життя. Тому Господь каже: не звертайте уваги на зовнішнє, просто повірте і будьте тими Божими дітьми, які повіривши в правду Божу, стали вільними і отримали надію на життя вічне. Звісно, не уникнути питань – яке то Царство Небесне? Яке то пекло? Але Господь дуже просто говорить: чого око не бачило, що вухо не чуло, що на розум людині не приходило – те Господь приготував тим, хто надіється на нього. Тож не треба фантазувати, а треба жити тими принципами і тим життям, що Господь сьогодні нам дає – любов’ю, добротою, милостею, обов’язком, який нам приготований – бути мамою, батьком, сином, братом, керівником. Це головне для людини.

- А чи не прокоментуйте, отче, слова Папи Римського про те, що пекла не існує? І як вірянам ставитися до цих слів?

- Євангеліє конкретно пише, що пекло існує. Що ж стосується католицької церкви, то там це питання надзвичайно догматизували, створивши цілу історію пекла. Насправді ж це лише людська уява. Пекло існує, але не в матеріальному, а в духовному вимірі. Насправді, зробивши щось не те, ми несемо моральні випробовування – сум, депресію, докори сумління, і це вже і є «частинкою пекла». Чи будуть за гріх якісь тортури фізичні? Це ми теж можемо на Землі проходити – хтось хворіє на рак, хтось не може встати, в когось руки всихають... Хіба Господь настільки жорстокий, щоб потім ще більше добавити мук? Пекло людина може і сама собі створити – пропадаючи в наркотиках, пияцтві, розпусті тощо. Але ми зазвичай хочемо побачити пекло в матеріальному вимірі, і нам здається, що буде ще щось страшніше. Католицька церква сторіччями лякала людей, що на Страшному Суді буде дуже важко, що існують пекло і тортури. Тож слова Папи Римського, я думаю, журналіст процитував правильно. Тільки насправді пекло існує, але не у фізичному форматі, а в духовному.

- Якщо ми у земному житті проходимо пекельні духовні страждання, а що тоді стається після смерті?

- Якщо ви повірили в Ісуса Христа, а Христос – це любов, то ця любов дає нам радість, надію, щастя, перетворює людину. Християнство робить людину особливою, і вона починає проявляти доброту, милість, повагу до ближніх, вірність чоловікові чи дружині, відданість своїм дітям, чесність. І в кінцевому результаті людина, пізнавши Христа на землі, вже стає причетною до Царства Божого. А після смерті кожен, хто вірує, як каже Христос, не помре, а буде жити.

- А як взагалі переглядається церковне вчення? Адже таке бувало…

- Історія пам’ятає 400 соборів, і ледве не на кожному переглядали ту чи іншу догму. Приміром, має бути священик одруженим чи ні. Католики, наприклад, вирішили, що ні, він має прийняти целібат. Хоча Євангеліє конкретно говорить, що кожен чоловік чи навіть єпископ повинен мати дружину, бути добрим сім’янином і гостинним господарем. Є багато чого, що суперечить святому Євангелію, але є догмою. Якщо ви запитаєте, чи сьогодні наші православні священики виконують всі приписи? Ні. От і я частково їх порушую, тому що сьогодні працюю у світському житті. Але з іншої точки зору, апостол Павло теж працював серед фарисеїв. Тут головне – не випускати основу, тобто правду Євангельську, бо коли ми її втрачаємо, то втрачаємо християнство.

Тому для глибоко віруючого християнина навіть якщо Благодатний вогонь перестане сходити, то нічого страшного не буде. Тому що основа – це наш прямий зв’язок з Богом. І для цього ми ведені Духом Святим і не маємо права ні засумніватися, ні збитися зі шляху свого, про який говорить Господь.

- Про що людині варто замислитись у передвеликодній день? На що сподіватися?

- Субота перед Пасхою – це день примирення, тому що, як каже Господь, якщо ти не пробачив брату своєму, то як ти хочеш, щоб я тобі пробачив? Тому в цей день всі миряться, об’єднуються і готуються до Великого Воскресіння. З одного боку приходить смерть, сум, а з другого – з’являється абсолютно новий вимір – життя нове. Пасха, тобто Воскресіння Господнє, дає нам надію на життя вічне. Господь говорить, що кожного народив по подобі Своїй, обдарував талантами, дав певні обов’язки та місію. Свій план на початку створення світу, щоб ми жили вічно, Господь реалізував саме через Ісуса Христа. І навіть у земному житті, творячи добрі речі, людина вже буде причетною до Царства Небесного.

- Нині, коли люди постійно заклопотані роботою, наскільки важливо дотримуватися традицій, наприклад, що не можна працювати у свято?

- Чи будете ви покарані за це в пеклі? Можливо, що ні. Але з іншого боку, якщо людина не є набожною, а просто побожною і має розуміння цього процесу, то звичайно, що це її дисциплінує. Насправді всі люди, які досягають великих успіхів, завжди знаходять час для роздумів, аналізу, відпочинку, відновлення духовних і фізичних сил. І саме тоді у них з’являється особливе бачення. Коли ж людина розставляє все на свої місця, то Господь дає благословення її справі. Інколи нам здається, що просто немає іншого часу на домашні справи, окрім неділі. Але Господь каже, що сьомий день ти зобов’язаний віддати Богу. В неділю треба спілкуватися з Богом у молитві й казати: допоможи мені, мені важко у цьому житті, знайди мені хороших друзів, знайди хорошу роботу, допоможи батькам, щоб вони були здорові... І коли починаєш говорити з Богом, просити благословення, то в житті й стається те, що називається чудом, і це значить, що ти розпочинаєш свої відносини з Богом.

- А як пояснити те, що раніше церкви будувалися на місці, де траплялися саме якісь із чудес, а зараз цього вже немає?

- Ми дихаємо, але хто дає нам гарантію, що ми наступної хвилини не помремо? Це вже чудо. Тому будьмо уважними: чудеса на кожному кроці. Щодо церков, то дійсно, колись вони будувалися в особливих місцях, бо тоді Господь говорив через пророків: скажи царю чи тому чоловікові, що на цьому місці має бути храм. Господь спасав людей, розповідав про Царство Небесне, і це ж покликаний робити кожен священик. Друга функція священика – виховувати. Тому де б він не побудував свій храм, він несе правду і світло. Нас очорнює те, що виходить зсередини, і нас освячує те, що виходить зсередини. Будь-яку церкву можна намолити Господнім Духом.

- Болюче для України запитання: що ви думаєте про об'єднання православних в Україні?

- Для цього потрібен план хоча б на 5-10 років. А план простий: всі ми відстоюємо державний суверенітет, державну мову, християнські цінності, мораль, свободу, недоторканність кордонів. Німеччина свого часу вийшла з повоєнної кризи, коли запровадила християнську демократію – політику на християнських цінностях, де родину поставлено як осердя суспільства, а моральний фундамент – християнські цінності. Ми теж можемо це зробити. Головне, щоб наша держава збереглася на моральних принципах. Тоді ми і зможемо створити єдину церкву. Коли ми зможемо підібрати для того правильних мужів, це вдасться. Тому що немає розуміння, є лише перетягування. Треба мати розуміння цього процесу, а коли додати політичну волю, то все стабілізується.

- Тобто повертаємося до усвідомлення…

- Усвідомлення розпочинається з особистості. Людина повинна розуміти: хто я? Для чого я? Кожен повинен розуміти, що це Господь обдарував його талантами, духовна мотивація – Царство Небесне, матеріальна – створити сім'ю, реалізувати таланти, подорожувати світом, знаходити друзів і пишатися країною.

Також важлива національна ідея, яку має нести інтелігенція, політична еліта. Зараз це можуть нести люди, які усвідомлюють, що це їхня країна. Це волонтери, добровольці, які йшли першими захищати країну, це підприємці, які віддавали останнє на допомогу воїнам АТО. Таких людей треба згуртовувати, бо без усвідомлення відповідальності нічого не зміниться. Ми думали, що зміни прийдуть швидко і всі ми станемо успішні і щасливі. Але це не так – потрібна систематична наполеглива праця з року в рік до здобуття конкретної цілі.

- Ви очолюєте “Український дім”, а минулого року ще й політичну партію заснували з такою назвою. Як це поєднуєте зі служінням?

- Оскільки я працюю у державній структурі (Український дім у Києві – є державною власністю. – Ред), то це вважається суспільним служінням. У церкві служу у неділю – коли не працюю. Інша річ, коли я включуся у політичну діяльність, то братиму відпускну грамоту, аби відмежувати ці сфери.

Як це виходить поєднувати? По-перше, я не один, а маю цілу команду. По-друге, всі ці речі взаємопов'язані у цінностях. По-третє, я розумію, що тільки люди відповідальні і активні можуть змінити нашу країну. Це моя земля, де народилися мої батьки, діди, прадіди. Це благословенна земля, де 87% християн, і для мене це ключова місія. Тут мої друзі і найкращі люди. Я з тих, хто не закопує таланти. Все, що мені дає Господь, я стараюся реалізувати. У мене ростуть діти, так само, як у моїх братів, сестер та друзів. Що ми їм залишимо? Руїни? Кредити? Війну? Ми не маємо права на це.

Юлія Горбань, Київ