Українці бояться не реформ, а відповідальності
За дієвими реформами йде відповідальність. А ми ж усіляко намагаємося вислизнути, обійти закон, перетрактувати зміни, як кожному вигідно
«Дівчино, терміново вирізайте гланди – з нового року операція коштуватиме 35 тис. грн. Нині удвічі дешевше. Ось така-от медична реформа буде» [іронічно засміявся].
Саме це сказав мені один із провідних лікарів інфекційного відділення Київської міської лікарні. Я саме лежала з ангіною. Після почутого, звісно, у мене виникло гнітюче відчуття. Адже навіть ті, хто так довго чекав реформ, зовсім у них не вірять.
До слова, така ситуація стосується не лише медреформи, а й освіти зокрема. За останніми дослідженнями компанії «Active Group» та Інституту «Республіка» саме у сфері освіти та медицини українці, чомусь, не вірять у зміни. Опитування відбувалося ще в серпні-вересні поточного року, тобто до прийняття Верховною Радою відповідних проектів. Участь в дослідженні брало 405 експертів з напрямків, у яких відбуваються або ж плануються зміни, з усіх регіонів України. Проте, «провальними» освітню реформу та реформу охорони здоров’я охрестили близько 40% респондентів, і лише у 10% жевріє надія.
Чому я взяла для прикладу самі ці дві? Бо, незалежно від будь-яких вікових, расових, статусних чи інших ознак, саме медицина та освіта стосується кожного.
Ба більше, після прийняття відповідних рішень, люди з мого оточення все одно скептично ставляться до змін. А ще частіше мені доводиться чути міфи – закриють лікарні, хабарі збільшаться, книги будемо купувати, сільські школи залишаться без учнів і тому подібне.
Для прикладу, моя бабуся після перегляду низки телевізійних сюжетів про пенсійну реформу уявила себе експертом. Узяла та й за зразком журналістів перерахувала собі пенсію. І вийшло, що її дохід збільшиться аж на 67 гривень. І як ви думаєте, що сталося після цього? Правильно, у бабусі підвищився тиск, вони рознервувалася і проклинала всі інстанції, які за більше ніж 40 років стажу збільшили їх пенсію лише на сотню.
Після цього вона ще й сусідкам – колежанкам поскаржилася. Ті ж, у свою чергу, теж перетворитися на експертів і давай перераховувати. І ніхто з них не звернувся до відповідних інстанцій, аби уточнити інформацію. Мені чомусь здається, що моя бабуся не одна така. Тільки от, як виявилося згодом, мої рідненькій підняли виплату на 450 грн.
А тепер уявімо, що реформи справді запрацюють. Чи готові українці платити за медичні послуги? Чи зможуть відповідати за свої вчинки? А впроваджувати методи інтерактивної освіти? Чи готові фільтрувати інформую, а не лише сидіти на дивані й уявляти себе експертами? Скільки людей хоча б прочитає проект прийнятого закону?
Так, усе це складно, бо за дієвими реформами йде відповідальність. І перш за все людська. А ми ж усіляко намагаємося вислизнути, обійти закон, перетрактувати зміни, як кожному вигідно.
Ми боїмося відповідальності, а не реформ. Бо інакше – у всіх бідах винна влада, війна, агресор Росія чи навіть біс лисий.
Якщо ж кожен на трішечки змінить своє життя – не дасть хабара, не нахамить у магазині, не втече з місця ДТП і понесе відповідальність – якісні зміни відбудуться на всіх території. Варто лише почати…
Лідія Гармаш