Ігор Галагіда, професор, співробітник Інституту національної пам'яті Польщі

28.04.2017 15:59

Акція "Вісла" була "розв'язанням української проблеми" в Польщі

Рівно 70 років тому, 28 квітня 1947 року, розпочалася найбільша за масштабами операція комуністичного режиму в Польщі. Вона отримала кодову назву "Вісла" у полягала у примусовому виселенні українців зі своїх етнічних земель на північ і захід Польщі та їх розпорошенні по цих територіях. Ця тема й донині дуже болісна для українців у Польщі, які називають акцію найбільшою трагедією українців, які проживали на територіях нинішнього польсько-українського прикордоння.

Детальніше про підготовку та перебіг акції "Вісла", її наслідки, а також вплив на сучасність в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів польський історик українського походження, який спеціалізується на цьому періоді історії, працівник відділу Інституту національної пам'яті Польщі у Гданську, професор Ігор Галагіда.

АКЦІЯ "ВІСЛА": МІЖ КОМУНІСТИЧНИМ ЗЛОЧИНОМ Й ІСТОРИЧНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ

- В цьому році виповнюється 70-річчя акції "Вісла". Чим вона є для польської історіографії?

- Якщо йдеться про акцію "Вісла", то серед польських істориків, а також і польському суспільстві загалом триває дискусія і є різні думки з цього приводу. Частина польського суспільства та ряд істориків вважають, що виселення українців було необхідним кроком для знищення тодішньою комуністичною владою Польщі українського підпілля, тобто відділів УПА і мережі ОУН. Але є також історики, які вважають, що акція "Вісла" була комуністичним злочином, класичною сталінською чисткою, яка мала на меті не тільки боротьбу з українським підпіллям, але також й те, щоб "українська проблема" перестала існувати в Польщі.

- А яке з цих тверджень є більш популярним?

- Складно сказати, потрібно було б провести якісь опитування, дослідження. Але слідкуючи за пресою і дискусією в Інтернеті, на жаль маю враження, що усе ж таки домінує перший спосіб мислення, що це була необхідність.

- Це переконання в польському суспільстві існує віддавна, чи воно почало з'являтися в останні роки?

- В цьому немає нічого нового. Це була позиція офіційної комуністичної пропаганди в Польщі, коли почали з'являтися перші публікації, перші книги в Польщі. Їх було небагато, адже це, фактично, була тема табу. Але коли почали з'являтися публікації на цю тему в 60-70-х роках минулого століття, то проблему представляли саме таким чином. Пізніше, після падіння комунізму в Польщі здавалося, що ситуація змінилася. Ми знаємо, що польський Сенат засудив акцію «Вісла» (в 1990 році - ред.). Упродовж останніх років у Польщі повертається нарратив комуністичної пропаганди, але це також не слід демонізувати. Ось нещодавно у Варшаві відбулася конференція Інституту політичних досліджень Польської академії наук, де більшість учасників усе ж таки засуджували акцію "Вісла", наголошуючи, що ця депортація була комуністичним злочином.

- Чому в останні роки у польському суспільстві утверджується переконання, що виселення українців з їхніх етнічних земель було необхідністю?

- Не є таємницею, що польська та українська історичні пам'яті періоду Другої світової війни і перших повоєнних років значно відрізняються. Тим часом, історичний діалог між Польщею та Україною в останні десятиліття перебував у певному застої. І лише після Майдану ця дискусія між істориками потроху відновлювалася. Проте, сьогодні громадська думка значною мірою формується на основі того, що можна знайти в Інтернеті, а там різні публікації. Крім того, свою роль нещодавно відіграв фільм "Волинь", після прем'єри якого тема українсько-польських відносин з'явилися на перших шпальтах газет. Усе разом це призвело до того, що дискусія на тему акції "Вісла" стає досить гарячою.

- На вашу думку, як фахівця, який спеціалізується в цьому періоді історії, ця комуністична операція була необхідністю чи її можна було уникнути?

- Я цілком поділяю думку тих істориків, які вважають, що метою акції "Вісла" не було тільки знищення українського підпілля, хоча, об'єктивно кажучи, жодна влада не може нормально сприймати збройні угруповання, які діють на її території. Польські комуністи також не могли миритися з діями українського підпілля. З іншого боку, якщо головною метою акції "Вісла" мало бути подолання збройного опору українського підпілля, то ця акція не охопила б усієї території, де жило українське населення. Немає пояснення, чому виселення стосувалося західної Лемківщини, де українське підпілля майже не існувало. Тому, очевидно, що йшлося про розв'язання "української проблеми", тобто прискорити асиміляційні процеси серед української громади. Тим більше, якщо б йшлося тільки про знищення українського підпілля, то після ліквідації мережі ОУН та відділів УПА, цим людям дозволили б згодом повернутися на свої землі. Але до 1956-1957 років існувала пряма заборона українцям повертатися до своїх домівок. Це показує, що насправді акція "Вісла" мала на меті не лише знищення підпілля, але й іншу мету. Зрештою, є документи, які прямо на це вказують. Серед професійних істориків триває дискусія: такий задум був від самого початку проведення акції, чи він з'явилася вже в ході проведення акції. Але історики добре знають документ, де говориться про те, як потрібно розселяти українців і там є прямий запис, що акція виселення, цитую, "є розв'язанням української проблеми в Польщі".

АКЦІЯ "ВІСЛА" І РОЛЬ МОСКВИ

- Тобто "розв'язання української проблеми в Польщі" фактично означало перетворення Польщі на моноетнічну країну?

- Так. Звичайно, комуністи хоч говорили офіційно, що є інтернаціоналістами, борються за свободу людей і виступають проти дискримінації за національною ознакою, але насправді в роки Другої світової війни вже говорили, що майбутня Польща має бути мононаціональною. Не є випадковим те, що після створення в липні 1944 року PKWN (Польський комітет національного визволення, який повністю був підпорядкований Москві та створювався як противага польському уряду в еміграції, який перебував у Лондоні - ред.) одним із перших рішень був обмін населенням. Були підписані відповідні угоди між українською, литовською та білоруською радянськими республіками, на основі яких поляки, які залишилися на Схід від лінії Керзона (демаркаційна лінія, запропонована Джорджем Керзоном

- Останнім часом у Польщі під час дискусії на тему акції "Вісла" можна почути, що її слід розглядати як пряму залежність від Волинського злочину. На вашу думку, проблематику "Вісли" треба розглядати разом з Волинською трагедією чи це дві зовсім різні проблеми?

- На моє переконання, "Волинь" і "Вісла" є двома різними проблемами. Навіть комуністи, які проводили акцію в 1947 році, чи пізніше у пропаганді, коли згадувалося про акцію "Вісла", не називали політичні причини, оскільки Волинь тоді вже була територією радянської України.

Про "Віслу" згадувалося у контексті, що це був порятунок для українського населення від УПА чи навіть цивілізаційний стрибок для них, оскільки їх було переселено з відсталих районів на більш розвинуті колишні німецькі землі. Така думка існує й сьогодні, хоча вона є повністю неправдивою.

- Чи залишилися якісь "білі плями" для істориків у проблематиці акції "Вісла"?

- Ми ніколи не знатимемо всю правду. Якщо йдеться про "білі плями", то справою, яка викликає суперечки і дискусії між професійними істориками, є питання: рішення щодо проведення акції "Вісла" було самостійним рішенням Варшави, чи воно було нав'язано Москвою. Частина істориків вважає, що Болеслав Бєрут, Владислав Гомулка (комуністичні лідери Польщі повоєнного періоду - ред.) та інші польські комуністи не могли прийняти такого рішення самостійно без Москви. Натомість, є історики, які підкреслюють, що до сьогодні не знайдено жодного документу про ухвалення відповідного рішення у Москві. З іншого боку, майже усі історичні документи в Росії донині засекречено й історики не мають до них доступу. Думаю, відповідь на це питання ми швидко не знайдемо.

- А ви особисто схиляєтеся до вказівки Москви чи усе ж самостійного рішення комуністичної польської влади?

- Поки що немає жодних документів, які б підтверджували, що це був наказ з Москви. Єдиним документом, який говорить про рішення провести акцію "Вісла", є постанова політбюро Польської об'єднаної робітничої партії від 29 березня 1947 року.

- Але зрозуміло, що таку масштабну операцію польське керівництво не могло б здійснити без згоди Москви...

- Так. І тут власне виникає питання: це була пряма вказівка Москви, чи Варшава просто поінформувала Москву про здійснення цієї акції? Дискусія істориків триває, але без підтверджувальних архівних документів з Росії ми не знатимемо точної відповіді на це питання.

Решту питань - як виглядала акція, скільки людей виселено, польські історики вже дослідили досить добре.

- Щоб мати цілісну картину, нагадайте, будь-ласка, як виглядає акція "Вісла" у цифрах – скільки людей вивезено, скільки загинуло, скільки опинилося у концтаборі?

- Коли комуністи готувалися до акції "Вісла", то вони оцінювали, що переселення торкатиметься на більше 20 тисяч людей. Насправді виявилося, що частина українців не переїхала в Україну в 1944-1946 роках, переховуючись десь чи утікаючи до лісів, а частина переселенців згодом повернулася, зокрема як польські репатріанти по підроблених документах. Від самого початку проведення акції ситуація почала ускладнюватися, оскільки виявилося, що українців є значно більше. Зараз ми вже знаємо, що загалом в результаті акції було виселено майже 140 тисяч українців або членів змішаних українсько-польських родин. Виселення здійснювалося не за принципом лояльності до польської держави чи громадянської позиції, а суто за національною ознакою. Для польської влади тоді не було важливо, чи людина була учасником підпілля, чи навпаки ідейним комуністом. Принцип був один - якщо ти українець, то маєш бути переселений. Ми не знаємо точних цифр, скільки людей померло в дорозі й скільки в результаті пережитого померло відразу після перевезення на нові землі. Наприклад, є свідчення людей, що під час перевезення на північний схід Польщі, в деяких з випадків, їх висаджували на залізничній станції, поблизу озера. Люди тоді вважали, що їх привезли туди, аби втопити. Тобто переживання були значними. Ми точно знаємо про жертви серед українців, які потрапили до концтабору в Явожно (південь Польщі - ред.). Загалом, туди потрапило понад 3,8 тисяч людей, з яких 162 особи загинули від тортур, побиття чи померли від важкої праці.

Юрій Банахевич, Варшава.

Фото: Інститут історії церкви УКУ у Львові