5 лютого. Пам’ятні дати

Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження Костянтина Калініна, українського авіаційного конструктора, фундатора української цивільної авіації, льотчика. 

Протягом десятиліть ім’я цього талановитого авіаконструктора було викреслене не тільки з історії української авіації, але й з історії взагалі. Від його імені радянські цензори залишили лише одну – першу – літеру в типах розроблених ним літаків, що перевозили пасажирів на всіх повітряних трасах тодішнього СРСР. Народився Костянтин Олексійович Калінін (1887-1938) у Варшаві. Закінчив Одеське військове училище, Гатчинську військову авіаційну школу. Учасник Першої світової війни. Брав участь у боях, був декілька разів поранений. У 1918-1919 роках служив в авіації Армії Української Держави і УНР. Після того, як український національно-визвольний рух зазнав поразки і до влади прийшли більшовики – почав служити в авіації Червоної Армії. Його кликав з собою в Америку Сікорський, але він вирішив залишитись на батьківщині. Навчався в академії Повітряного флоту в Москві, але за політичні переконання був виключений. Повернувся в Україну, працював завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі №6, здобув вищу освіту у Київському політехнічному інституті (1925). Наступного року переїхав у Харків, де організував конструкторське бюро. Протягом 1923–1938 рр. під керівництвом Калініна було створено 25 типів літаків та їх модифікацій. Серед них 19 цивільних машин і 6 військових. Крім того, було випущено 12 типів дослідних машин. У квітні 1938 року Костянтина Калініна було арештовано у підмосковному селищі Пушкіно, на дачі конструктора Гроховського, де він тимчасово мешкав із сім’єю, беручи участь у заводських випробуваннях літака К-13. Невдовзі, за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР від 22 жовтня 1938 року «за участь в антирадянській діяльності, шпигунство і проведення шкідницької діяльності» авіаконструктора розстріляли (за іншими даними – помер у тюрмі від тортур і виснаження). Відомий учений математик Іван Артоболевський у 1972 році, коли не стало Ігоря Сікорського, сказав: «Ось були два великих авіаконструктори – Ігор Сікорський і Костянтин Калінін. Першого Америка похоронила як національного героя, а іншого у нас ніхто не знає. Його на вершині слави знищили молодим у себе вдома». До речі, американці знали і пам’ятали про розстріляного Калініна. У 1990 році, коли на батьківщині його навіть і не згадували, Міжнародний планетний центр (США) присвоїв планеті № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Калініна (1889-1938) – видатного льотчика та талановитого конструктора, який розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 року». У серпні 2014 року на території КПІ було відкрито пам’ятник видатному авіаконструкторові.

Події дня:

98 років тому (1919) у другій половині дня більшовики захопили Київ. В столицю вступили Богунський і Таращанський полки під командуванням Щорса та Боженка. Цього разу в Києві було спокійно. Більшовицькі частини дисципліновано й енергійно придушували будь-які намагання грабувати цивільне населення (за рік зробили висновки). Відносна дисципліна червоних військ спочатку заспокоїла киян, але невдовзі їм довелося ближче ознайомитися з тими явищами більшовицької дійсності, від яких за півроку до того люди тікали з Петрограда й Москви на південь: з голодом, надзвичайками і червоним терором в містах та «продрозкладкою» по селах.

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Шелдона Лі Ґлешоу (1932), американського фізика-теоретика. Лауреат Нобелівської премії, професор математики і фізики Бостонського університету. Нобелівську премію Ґлешоу отримав у 1979 році разом із Абдусом Салатом та Стівеном Вайнбергом за побудову теорії електрослабкої взаємодії. Професор Стенфордського і Гарвардського університетів, Каліфорнійського університету у Берклі, а також був запрошеним професором в Массачусетському технологічному інституті.

55 років від дня народження Дженніфер Джейсон Лі (1962), відомої американської кіноактриси. Дженніфер Лі Морроу народилася в Голлівуді. Батько був актором, а мати – сценаристом і акторкою. З 14 років почала брати уроки акторської майстерності на заняттях Лі Страсберга. На початку кар’єри взяла псевдонім Дженніфер Джейсон Лі, щоб самостійно домогтися визнання без асоціацій з батьком. Середнє ім’я Джейсон взяла на честь актора Джейсона Робардса, друга сім’ї Морроу. Дебютувала в дев’ятирічному віці у фільмі «Tod eines Fremden» (1976), потім працювала на телебаченні. На початку 1980-х починає грати головні ролі у фільмах «Найкраща дівчинка у світі» (1981), «Безтурботні часи в «Ріджмонт Хай» (1982). Також відома своїми ролями у таких фільмах, як «Плоть і кров» (1985) Пола Верховена, «Зворотна тяга» (1991) Рона Говарда, «Короткі історії» (1993) Роберта Альтмана, «Підручний Гадсакера» (1994) братів Коенів, «Екзистенція» (1999) Девіда Кроненберга (заради цього фільму Лі відмовилася від участі у «Із широко заплющеними очима» Стенлі Кубрика). Номінантка на «Оскара» за роль другого плану у фільмі Квентіна Тарантіно «Мерзенна вісімка» (2015). Лі відома завдяки виконанню ролей емоційних, психічно неадекватних, уразливих і складних жіночих персонажів на екрані.

Роковини смерті:

80 років з дня смерті Луїзи фон Андреас-Саломе (1861-1937), німецької письменниці, психоаналітика, однієї з найлегендарніших і найзагадковіших жіночих постатей кінця ХІХ – початку ХХ ст. До 20 років жила в Петербурзі, потім виїхала за кордон. Товаришувала з Фрідріхом Ніцше, була близькою подругою Райнера Марії Рільке, підтримувала товариські стосунки з Фройдом. Написала книгу «Еротика», яка була свого часу європейським бестселером. Автор повістей «Руф», «Фенічка», збірок оповідань «Діти людські», «Перехідний вік», «Година без Бога», роману «Ма», листів і спогадів.

20 років з дня смерті Памели Гарріман (уроджена Дігбі; 1920-1997), однієї з найзнаменитіших жінок США, громадської діячки і дипломата. Активна діячка Демократичної партії. В 1993-1997 рр. – посол США у Франції. Народилась у графській родині в Фарнбаро (Великобританія). Першим чоловіком Памели став Рендольф Черчілль – єдиний син сера Вінстона Черчілля. Хоча шлюб з Рендольфом розпався, Памела зуміла зберегти напрочуд гарні взаємини зі своїм свекром. Її наступним чоловіком став голлівудський і бродвейський продюсер і мільйонер Леланд Хейворд (саме він переконав свого часу Гемінґвея друкувати «Старого та море», а потім вклав кошти в екранізацію однойменного фільму (1958)). У 1971 році вона втретє бере шлюб – її обранцем стає дипломат і власник залізниць мультимільйонер Аверелл Гарріман (з ним вона познайомилась ще під час Другої світової війни, коли він був послом США в СРСР). Таким чином, вона стала громадянкою США. Крім цього, у проміжках між шлюбами, її ім’я пов’язували з іменами багатих і впливових чоловіків. Список був довгий, до нього входили Джанні Аньєллі (очільник автомобильного концерну FIAT), принц Алі Хан, грецький судновласник Ставрос Ніархос, і банкір Елі де Ротшильд. З початку 80-х років Памела Гарріман починає брати активну участь в американському політичному житті. Для цього у неї було все – гроші, зв’язки, розум і жіноча чарівність. Вона створює комітет «Демократи для вісімдесятих». І хоча зібрані комітетом кошти були й не надто великими за американськими мірками, увага преси й розголос навколо комітету були куди важливішими за будь-які гроші. Ел Гор називав Памелу Першою леді демократичної партії. Вона однією з перших підтримала Клінтона у його намірах стати президентом США, і була одним із керівників його передвиборчої кампанії 1992 року, привівшої Клінтона і Гора до влади. У 1993 році Памелу Гарріман призначають послом США у Франції. Її діяльність на цій посаді виявилась досить успішною. Французам подобався її імідж такої собі «англо-американської мадам Помпадур», а от британців вона дратувала. В британському посольстві, що знаходиться неподалік від французького, її сприймали радше як persona non grata через пікантну репутацію. У будь-якому випадку ім’я Памели Гарріман постійно з’являлося у французькій пресі в розділі світських пліток. То писали про її роман із принцем Реньє з Монако, що було абсолютною нісенітницею, то з’являлися повідомлення про її відставку, що теж не було правдою, то розповідали про сімейні скандали й суди за спадщину. І це було правдою, яка затьмарювала останні роки життя цієї надзвичайно яскравої  жінки.