Розстріляні будинки Донбасу

Лонгрід

14.12.2016 15:00

Хтось повернеться, аби відбудувати житло і почати життя з нуля, хтось заїде поплакати й попрощатися, а хтось не повернеться вже ніколи

Будинок – це завжди більше ніж житло. Якщо ти в ньому народився, сам збудував чи облаштував – він перетворюється на члена сім`ї, живу істоту, що без господарів помирає через сирітство.

Тисячі й десятки тисяч будинків на сході нашої країни лишилися сиротами й каліками. Бо ж люди, сім`ї можуть виїхати, втекти від війни, а вони – ні. Їх глибоко вмуровували в землю, вкорінювали у ландшафт, щоб був дах над головою, захист душі й тіла від вітрів і негод.

Але їх не додумалися вкрити бронею від дощів з уламків гострого заліза. Від "Градів" і "Ураганів". І, понівечені снарядами, вони стоять безпомічні й безвольні, повільно розсипаючись на порох…

На фото: Усередині зруйнованої внаслідок обстрілу бойовиками будівлі дитячої установи, с.Первомайське, Ясинуватський район, Донецька область, 3 липня 2015 року. (Микола М'якшиков)

Перелік міст, містечок сіл і селищ, ось уже третій рік обстрілюваних з «того боку», ми вивчили напам`ять. Як молитву. Мар`їнка, Авдіївка, Широкине, Попасна, Піски, Красногорівка, Станиця Луганська… І , звичайно ж, Маріуполь.

Ми чуємо їх імена, коли прокидаємося вранці і вслуховуємось у зведення з фронту. По назвах калібрів мінометів і гаубиць намагаємося уявити масштаби руйнувань і кількість жертв. І якщо касетна міна не потрапила у підвал і нікого не вбила, й наші земляки, як і наші воїни отримали ще один день життя, ми дякуємо Богові.

МАРІУПОЛЬ

На фото: Наслідки обстрілу ЖМР Східний, Маріуполь, Донецька область, 25 січня 2015 року. (Дмитро Смольєнко)

Це з перших днів війни був ласий шмат для Путіна. Індустріальний центр, ворота в Крим. Його у червні 2014-го змогли відбити у бандитів.

Хіба могли це маріупольцям пробачити?

Для них січневий день 2015 року перетворився на кошмар. 24 числа лугандонські "Гради" й "Урагани" вдарили по мікрорайону «Східний» та прилеглому до Маріуполя селищу Виноградне Волноваського району. Було вбито 30 мирних громадян, загинули двоє дітей, 108 було поранено, зруйновано і пошкоджено 30 житлових будинків, 7 шкіл і дитсадків, мікрорайон лишився без електрики…

Вже потім з`ясувалося: стріляли росіяни, виконуючи накази російських офіцерів. Для чого? Чи була то помилка навідників? Чи свідомий акт ненависті, аби переконати нас, що вороття назад нема, і загибель неминуча? Аби зруйнувати пам`ять про мир і надію на його повернення?

На фото: Обстріляний будинок на в'їзді до міста Мар'їнка, Донецька область, 8 серпня 2014 року. (Маркіян Лисейко)

Мішень близького бою. Колаборантам і їхнім хазяям муляє, що надто близько вона до окупованого Донецька. Та й звільнена після того, як познущалися над нею промосковські бандити.

Найбільший бій за Мар'їнку відбувся 3 червня 2015 року. Захарченківці били по ній із заборонених калібрів, штурмували танками, випалювали градами. Були загиблі серед мирних українців. Місто наше, але снаряди й міни на голови мирних жителів, які там ще лишилися, продовжують падати.

АВДІЇВКА

На фото: Руйнування унаслідок обстрілів бойовиками на території приватної садиби, смт Зайцеве, Донецька область, 28 квітня 2016 року. (Маркіян Лисейко)

КРАСНОГОРІВКА

Розташована на Донеччині, майже на лінії розмежування. З 2 серпня 2014 року її житлові масиви безперервно обстрілюються з мінометів, кулеметів, артилерії великого калібру, градів. З початку 2016 року інтенсивність вогню зросла. Від обстрілів гинуть і зазнають важких поранень мирні жителі. Пошкодженні школи, житлові будинки, зерносховище. Наразі загроза для вцілілих жителів посилилася, можлива повна евакуація.

СТАНИЦЯ ЛУГАНСЬКА

Розташована за 30 км від окупованого Луганська, вона наразі - одне із найбільш постраждалих селищ прифронтової зони. Перший масований ракетно-бомбовий удар по ній було завдано 2 липня 2014 року. Нині Станиця Луганська - під контролем ЗСУ. Однак обстріли з важкого озброєння з часом тільки посилилися. У вересні у Мінську було ухвалено рішення про розведення військ поблизу населених пунктів Станиця Луганська, Золоте та Петровське. Але колаборанти обстріли не припиняють, тож терміни відведення кілька разів переносилися.

На фото : Наслідки обстрілу проросійськими бойовиками смт Станиця Луганська, Луганська область, 12 березня 2015 року. (Станіслав Михайлов)

…Сучасна війна – вона така. Вона не ділить на військових і цивільних, вона не береже життя й культурні цінності. Росіяни хизуються своєю безжальністю. Вони ставлять перед собою завдання знищити все, що нагадує про життя в Україні. Випалити землю й сліди українців на ній – така мета надихала їх на вбивства завжди. Руйнування заворожує вбивць, бо призводить до тектонічних демографічних зсувів, до потоків біженців, до страху й зневіри.

Десь, де ще живуть люди і діють якісь комунальні служби, будинки прагнуть відремонтувати, покласти шифер, вставити вікна, обігріти газом і світлом. Але щойно вставлені шибки згодом знов розлітаються в друзки, поряд із заштукатуреними пробоїнами з`являються нові. Руки опускаються.

Порожні, з чорними очницями вибитих вікон, і беззвучно волаючими отворами дверей будинки-каліки стоять по всій фронтовій смузі. І скільки їм там стояти – хто зна.

І що буде з ними після війни?

Хтось повернеться, аби відбудувати житло і почати життя з нуля, хтось заїде поплакати й попрощатися, хтось не повернеться вже ніколи. І понівечені, пограбовані людські колись оселі заростатимуть спочатку розрив-бадиллям, потім гірким полином, незабудками й сон-травою, а зрештою і лісом.

І настане невловима мить, коли попелища перетворяться на ландшафт, руїни – на рельєф, паркани й мансарди зіллються з природою. І стануть часткою пейзажу, як стали нею покинуті хати Чорнобильських сіл, ледь помітні у частоколі молодого лісу, пророслого крізь їхні дахи.

Євген Якунов, Світлана Карабань. Київ.