Олександр Носов, полковник запасу

16.11.2016 16:16

Погони полковника Штиблікову підкинуло ФСБ

Сьогодні рівно тиждень, як в Криму було затримані колишні військові, аналітики Дмитро Штибліков, Бесараб Олексій та Володимир Дудка.

Їх представили як чергову групу українських «диверсантів», які готують в Криму теракти. Дуже швидко спливло відео обшуку одного з затриманих - Дмитра Штиблікова, де крупним планом показали зброю (у якій всі впізнали реманент для страйкболу), візитку Правого сектора та навіть погони полковника.

Російська інтелігенція з тих, хто зберіг здатність опонувати владі, вибухнула жартами. «Таких вдалих диверсантів з 37-го року органи не ловили. Ось тоді таких було багато. І вони всі відразу у всьому зізнавалися... І ці (мається на увазі сьогоднішні) диверсанти ходили з повним пакетом документів, які їх викривають. Вони носили в кишенях і плани того, як вони повинні підривати, і бланки міністерства України непідписані чомусь», - коментував політолог Костянтин Рогов.

Наступного дня цю тему продовжив історик і професор Микола Сванідзе: «Чи вірю я у кримських диверсантів? Я людина наївна, яка вірить у всіляких диверсантів... Що стосується диверсантів, спецслужб - розуму палата у них всіх. І від цього розуму вони дозволяють собі дуже багато речей, які у наше уявлення про здоровий глузд не вписуються. Речдоків поки що я особливих не бачив. Ну, окрім візитної картки (мається на увазі визитівка Правого сектора - авт.), звичайно. Як правило, диверсанти, коли вони йдуть на справу, вони беруть з собою візитну картку, на якій написано, що вони диверсанти. Щоб, якщо їх викрили, вони раз: «Дуже приємно. Я - диверсант». Заодно і речдок запропонувати».

Зовсім неочікувано до них приєднався Анатолій Шарій, який працює проти української влади, осудивши відео, продовжував жартувати з приводу обшуку: «Чи може страйкболіст виявитися диверсантом? Може. Тільки чому на всіх телеканалах як трофей показують баночку з горошком для страйкболу? Або, наприклад, військову форму та дерев'яну булаву? Тобто після того, як Україна нібито звільнить Крим, він повинен одягнути військову форму, взяти булаву та пройтися маршем по Севастополю?». До речі, саме від Шарія я дізналася, що після року безробіття Дмитро, пройшовши перевірку в тому числі й ФСБ, влаштувався на завод Міноборони РФ.

Ось так жартували росіяни. У Києві друзям Дмитра Штиблікова, його колегам було не до жартів. Арешт друга, колеги, товариша - це завжди болісно. Ми всі добре знали, що був заарештований не солдат України, а чоловік, який не зміг і не захотів їхати з Криму і залишати свою численну рідню, серед яких - три покоління рідних жінок: бабусь, мам, дружину, доньку.

Експертна спільнота України зробила заяву та запропонувала підписувати відкритий лист на підтримку заарештованих. З аналогічною заявою виступило МЗС України. Міноборони заявило, що ніяких диверсантів у Криму не було.

На мій погляд, Дмитро занадто вразливий, щоб бути розвідником. Автор цих рядків вважає себе причетним до того, щоб відкрити Дмитра як автора і як журналіста, і експерта, який публікувався на сторінках київських видань. Тоді в його статтях у журналі «Чорноморська безпека» (у мене й зараз збереглося кілька примірників цього видання) я знайшла цікаву аналітику по Чорноморському флоту, розшукала мобільний телефон Діми та запропонувала йому публікуватися у київських ЗМІ. Зараз, побачивши «вдячне» відео Дмитра, я серйозно засумнівалася в способах отримання цих зізнань. Все ж, Дмитро завжди чітко викладав свої думки. Я задала кілька питань давньому другу Дмитра Штиблікова, підприємцю, полковнику запасу Олександру Носову, який проаналізував кілька відео: його затримання, обшук і «зізнання» Дмитра Штиблікова.

- Олександре, яке у вас склалося враження про відео «зізнання»?

- Упевнений, що Дмитро відповідає на питання, перебуваючи під впливом або психотропних речовин, або колосального психологічного впливу, або й того й іншого в комплексі. Щоб зрозуміти це, розіб'ємо відео допиту на частини. За зміною кожного кадру йде новий блок питань. З першої по дев'яту секунду він відповідає на питання, коли і де він народився, це один блок. На дев'ятій секунді йде зміна кадру. Його починають запитувати, де він служив, він повільно відповідає. І тут виникають перші сумніви: його запитують про вищу освіту, і він досить чітко з 09 по 28 секунду говорить про військове училище, правильно називає спеціальність, і у кінці стверджує - «Вища освіта» і «спеціальність-командна тактична розвідпідрозділів». Тобто він відповів на питання про освіту. Але!

Далі, на 35 секунді, йому ставлять питання про проходження служби, він починає говорити про командування взводом, ротою, але потім, ніби щось потрапило йому в рот, він зітхає, облизує губи і каже «...осле чего поступил в... (пауза) ...а-а-кадемию».

Але він тільки що, перед цим, відповів на запитання про вищу освіту! Академія ще вище, набагато. Офіцери так не відповідають. Військові багато років привчаються до певних стандартів. У тому числі і відповідей на такі запитання. На питання про освіту, офіцер (якщо у нього за спиною є академія) миттєво відповідає: «Академія», і відразу уточнює яка саме, кожен дуже високо цінує свою Академію. І якщо він говорить про військово-дипломатичний інститут, то він повинен відповісти, чітко: «ВДА». (Військова Дипломатична Академія - це розмовне скорочення). Для офіцера закінчити академію - це ніби перейти в іншу касту, тобто академія - це перепустка - в полковники та генерали. І якщо у вас за спиною академія, ви ніколи не говорите, що ви закінчили училище. Це якби цивільний на питання про освіту сказав: закінчив технікум, ой так, згадав, потім ще університет!?

Тут явна нелогічність викладу.

Дуже явними є ознаки впливу на нього з боку, особливо на 1.15 хвилині, він каже, «з моменту вступу в....» пауза, явно він забув, що хотів сказати...., одразу ж йде різка зміна кадру, і він вже в новому кадрі продовжує як по писаному, розповідати про академію, але погляд вліво вниз (згадує картинку). А що згадує, як називається Академія?

Потім він називає свою академію інститутом, тобто майже точно згідно з офіційною назвою. Питань багато: чому він забув про академію, коли запитали про освіту, чому кадр змінився на слові «академія», і чому він у кінці називає це у нерозмовній манері «Інститут»?

- Знаючи, як розмовляє Дмитро, мене здивувало, що він дуже повільно та погано говорить.

- Мене взагалі насторожив зовнішній вигляд. Якщо ви побачите момент затримання Дмитра, то у кадрі: людина йде, піднявши голову, швидким кроком, плечі розправлені. У нього, ймовірно, є зайва вага, я не бачив його останні два роки. Напевно, у нього кілограм 90-95 при зрості 176-177 - це нормально для 46 років. Що я бачу на кадрі допиту? Сидить дуже літня людина, хребет максимально нахилений вперед, голова піднята на нахиленій вперед шиї, тримати її важко, плечі згорнуті всередину, груди втиснені. Лімфовузли явно запалені, дихання дуже важке, перед деякими фразами він змушений хапати повітря ротом. Практично протягом усього допиту, коли йому задають питання, він спочатку зітхає, потім відповідає. Таке можливо як побічний ефект впливу психотропних препаратів і тривалого впливу на психіку людини та психологічної маніпуляції. Таку картину дихання можуть підтвердити кардіологи, а саме в цьому випадку лівий шлуночок серця дуже недостатньо забезпечує легені кров'ю, вони переповнюються наповненою киснем лімфою, кисень повністю не відходить до мозку з кров'ю, людина не може чітко концентруватися на думках, вони різні, все в голові змішується в одну «кашу». Йому дуже складно розрізняти, де реальність, а де сон... У нього можуть бути короткочасні судоми, що також пов'язано з недоліком кисню, який надходить у мозок.

Як наслідок, людина може говорити те, чого не було, марити, але, так як в мозку його є ця нав'язана картинка - а питання поставлене дуже маніпулятивно, - він описує чужу картинку. Манера розмови абсолютно не властива нормальної манері спілкування, а це вже підтвердять психіатри, краще запитайте у них. Він виглядає зовні здоровим, але він погано концентрується, погляд часто зверху вниз то вліво, то вправо. Не такий, як був при відповіді про освіту, зовсім не такий.

З десятої секунди і до другої хвилини 29 секунди він розповідає про своє проходження служби. Питання: «Чи є ви військовослужбовцем України». (Для нефахівців - офіцер запасу є військовослужбовцем). Як Дмитро повинен відповісти на це питання? Так, військовослужбовець України, і він уточнює - з 1992 року - дуже правильно, що це сказав, тому що до 1992 він був військовослужбовцем СРСР, але головне, як (!?) він говорить цю фразу - чітко та дивиться рівно, легко, тому що це його слова «реальності».

Він служив до 2006 року і був звільнений за станом здоров'я та направлений для постановки на облік у військкомат з особистою справою. До речі, Аксьонов - керівник Криму - теж є військовослужбовцем запасу України, лейтенантом запасу, після закінчення Сімферопольського військово-політичного будівельного училища. Питання про звання не містить загрози якоїсь, це не компромат, офіцер-запасу - статус-кво. Я зараз цивільний, вже п'ять років перебуваю в запасі, але я полковник. Це питання було апріорі маніпулятивним, тому що військові звання має велика кількість чоловічого населення України та Криму в тому числі, з пенсіонерів або просто тих, хто відслужив. Рядовий, яикй відслужив в армії рік або півтора, теж військовослужбовець запасу. Але не у відставці, бути у відставці - значить бути знятим з військового обліку. Зняття з обліку для підполковника відбувається в 60 років! Тобто він офіцер України, в запасі, і бути йому ним ще 14 років.

Дуже багато відповідей Дмитра починаються з повторення останньої фрази з поставленого питання. Він як би продовжує вимовляти текст, вже встановлений кимось, але не його внутрішнім світом.

На просте питання про звання Дмитро важко зітхає, робить паузу й, злегка заїкаючись, відповідає: «П-п-п-ОЛКОВНИК». «Полковник» - це найвище офіцерське звання, їм офіцери пишаються, навіть ті, хто себе розкрив. Тому на питання про звання: слово «Полковник», завжди вимовляють з гідністю, навіть з якимось гонором... Це статус не тільки у суспільстві, але і у полоні, відповідно до Женевської конвенції... У той же час, підполковник - це щабель нижче, і статус значно нижче, тому що штатний склад підполковників більший, ніж полковників, мінімум рази в два, а то і в три. Але Дмитро знову відповідає з важким подихом та без тіні гордості, приречено. Хоча, відповідаючи на ці питання, він не робить нічого поганого по відношенню до України. Якщо він розвідник, я в це не вірю, але раптом (!) він військовий розвідник, якого викрили, то відповідно до конвенції про військовополонених, він не просто має право, а зобов'язаний відповідати на питання про посаду, звання, ім'я-по батькові та підрозділ - це не розвіддані. Він це знає з вісімнадцяти років.

Зверніть знову увагу на формулювання інтерв'юера. Він запитує: «Ваше військове звання, і на якій посаді ви зараз перебуваєте в головному управлінні розвідки при Міністерстві оборони». Ця відповідь, як і інші, заздалегідь містить твердження, що Дмитро працює на розвідку, але питання хоч і маніпулятивне, але по суті найпростіше, вимагає простої відповіді. А Дмитро зітхає та робить паузу. Тобто він не здатний дати найпростішу відповідь. Повірте, у будь-якого військового звання від зубів відлітає: «Лейтенант. Полковник». Я чоловік, що пережив контузію та поранення, на питання про військове звання ніколи не заїкаюся. А він каже: «полковник» - як ніби відтворює словами те, що запам'ятав з записаного.

Якщо б він був полковником, якби він був розвідником, недопустимо для полковника та розвідника, як на відео, говорити: «Я працював із Сергієм, якого мені представили, а прізвище не назвали». Це не рівень полковника - працювати з Сергієм, якого йому представили. Полковники - це відповідальність, величезна. Якщо вони працюють як нелегали, і в дружній країні, то його можуть детально не інформувати, але він все одно вам скаже таке, наприклад: «Це Сергій, який працює водієм на 53-му маршруті, у місті Сімферополі. І на цьому маршруті він з'являється у вівторок та четвер з 17 до 18-ти. Прізвище мені не потрібне». Тому що полковник повинен знати - як, з ким і кому, і терміново, він може передати або прийняти, або відійти, або ще щось... У нього повинні бути дані про терміновий та постійний контакт, навіть у порушення графіка доповідей.

А так говорити про Сергійка, «якого мені представили», ну це просто «єресь», як кіно і німці для глядачів сільського клубу 30-х років...

- Ну там же був якийсь Нальотов?

- Нальотов - це нібито було до 2014 року, коли майже всім тут керували ставленики Москви. Вони назвали, підозрюю, будь-яке відоме їм прізвище реального українського військового офіцера у період до 2014 року. Йдемо далі. Важливий елемент. У момент відповіді Дмитро відводить погляд знову вниз вправо. Це стандартна помилка, з якої видно, що людина згадує «правильну», написану кимось і завчену нею відповідь. Це особливо яскраво помітно при питанні: які ви збирали розвіддані після 2014 року. Його погляд різко падає вниз, і він починає «читати» (тобто згадувати). Дмитро - аналітик з чудовими мізками, а тут він важко згадує та викладає, до того ж у тій послідовності, якою пишуть в офіційних документах. Він явно зводить очі та відтворює текст: бум-бум-бум.

Я бачу всі ознаки психічного впливу, погану роботу серця, відповідно легенів. У нього деконцентрований мозок. Через недостатній вміст крові ймовірний набряк легенів, зупинка серця. Він зараз на межі та близький до безбольового інфаркту.

Ще один момент. Людині, яка знаходиться під допитом, завжди холодно. А він сидить у сорочці з коротким рукавом. Подивіться перший кадр. Він бігає, грає в страйкбол, з кимось воював, нехай і не по-справжньому. А зараз сидить перед нами, пардон, дідусь. Дідусь. Йому зараз потрібно медикаментозне лікування, щоб повернути його до нормального стану.

- Що ще впало вам у вічі?

- Я хочу згадати відео обшуку, про іграшки-зброю говорити не буду, я фахівець у нормальній зброї, а не в іграшках. Там на восьмій хвилині показані крупним планом погони полковника. Ці погони з відео - підробка. На полковницьких погонах, трапецієподібних, які є у відео (існує ще погони для кітеля, і є погони для светра. Вони іншої форми) ОБОВ'ЯЗКОВО вгорі повинен бути ґудзик з тризубом і під ґудзиком - символ роду військ... За допомогою гудзики і відбувається зачеплення погона на сорочку або курточку - ЦІ ПОГОНИ ніколи не носилися. І це ймовірно, бо він був підполковником у 2006 році, коли звільнився! Те, що погони полковника - підробка, куплена «у воєнторзі», говорить й порядок розміщення зірочок. В Україні, згідно з правилами розміщення, третя зірочка, що зверху, повинна знаходитися на однаковій відстані від двох нижніх. А на цьому відео на цих погонах третя зірочка вище, ніж належить. Таке носіння можуть допускати лише дуже старі ветерани та ті, хто носить форму незаконно. А для офіцера - таке розташування зірок означало б зауваження від патруля або старшого командування - про "порушення форми одягу". Зірочки розміщуються не "як хочу", а мають чіткий розподіл до міліметрів. І до речі, на другому плані, під «сувенірними погонами полковника» лежать оригінальні підполковника з польової форми зразка до 2014 року... Це і є, ймовірно, погони Дмитра... Саме тим, ким він був у 2006 році при звільненні.

- Я подумала, що його били.

- Ні, не думаю, хоча при затриманні однозначно били, але після - думаю ні, застосовувався інший метод. Як правило, затримання та отримання найпершої, «гарячої» інформації, проводять одні, а допит - глибокий з пристрастю - вже проводять інші люди. Це не як у фільмах про «Ментів», тут інші правила. Фізичний біль і залякування часто застосовують до молоді, а також для розкриття злочинів у кримінальному світі, побутових злочинів, так як це найпростіший та найшвидший спосіб отримання зізнання.

Але для серйозних кримінальних авторитетів, а також для дорослих та мудрих військовополонених, і розвідників особливо, біль і залякування не працюють, як правило. Їх бити безглуздо, вони готові замкнутися в собі та піти в інший світ, але не говорити. Це дуже низько для їхньої свідомості. Я не говорю зараз про слабохарактерних, а Дмитро не слабкий.

Тому це відео ми побачили лише на 5-й день, а не на другий, відразу після затримання «на гарячому». Та чи було там гаряче? З відео нічого незрозуміло. Я думаю, що він перший час говорив правду, свою службу до 2006 року, але це нікого не влаштовувало, і з ним провели «спецработу». Тому що на 5-й день - це крайній термін, коли у таких випадках зобов'язані надати адвоката. Інакше порушення процесу затримання, підтасування фактів тощо. І ось вам картинка «для народу» - некрасивий «полковник» України, стара та одута людина, яка «зливає все, що у нього питають».

* * *

Поки матеріал готувався до публікації, стало відомо, що Дмитро нібито відмовився від адвоката, найнятого сім'єю. При цьому ні сам адвокат, і ніхто з його рідних не побачив.

Навіщо Кремлю знадобилися нові українські «диверсанти»? Похизуватися антиукраїнськими козирями перед Нормандським форматом? Спробувати дискредитувати Україну?

Хоча, можливо, вони знадобилися не Кремлю, а ФСБ. Останні все силкуються показати Путіну, що вони круті перці, крутіші за інші розвідки. Напевно, це відкриється незабаром. А поки друзі Дмитра моляться, щоб у ньому не вбили людину, і щоб російська репресивна машина не перемолола долі всіх українських сімей «диверсантів».

Лана Самохвалова, Київ