Федір Турченко, історик, автор книги "Проект "Новоросія"
Російська ідея: Україна - Дике поле, козаки - розбійники, а Росія несе сюди цивілізацію
- Давайте подивимось, як було насправді. У дійсності, це територія, де жили і господарювали козаки. Тут не було кріпацтва. Коли ж Росія взяла під контроль цю землю і створила там "Новоросійську губернію", то поставила завдання освоїти її так, щоб вона стала частиною Росії, по суті. Головне завдання - заселити її лояльними категоріями населення. Тож заселяли людьми з центру Росії, навіть цілими селами. Давали землі й сербам, грекам, лютеранам, менонітам тощо. Планувалось створити анклав, який не був би пов'язаний з Україною, а став би органічним продовженням Росії.
- Чому не вийшло?
- Не вистачило росіян, яких би можна було сюди переселити. Згадайте "Мертвые души" Гоголя. Головний герой, пройдисвіт Чічіков купував покійників, щоб перепродати їх поміщикам, які планували переселятися в Херсонську губернію, тобто в ту саму "Новоросію". Таким чином, від самого початку проект "Новоросія" був нежиттєздатним, мертвим. Гоголь був генієм. Направді, широким потоком на Південь (часто - стихійно) котилися хвилі переселенців із сусідніх українських губерній - Полтавської, Харківської, Подільської та інших. Їх зупиняли, а вони все одно масово сюди сунули і, цілком природно, заполонили цю землю. У результаті тут склалося переважно українське населення. Хоча, звичайно, живуть також росіяни, болгари, греки, німці, євреї та ін.
- А який був національний склад населення цієї території у Російській імперії?
"Новороси" - фейкова узагальнююча назва усіх жителів губернії, якою ніхто ніколи не користувався
- Є факти, вони не придумані нами. Ця книжка ґрунтується на документах (Федір Григорович відкриває книгу, - прим. авт.). Ось дивіться таблицю. Тут за повітами і за південноукраїнськими губерніями в цілому показано: 1719 рік - 85,6% - українці. Через 130 років - 1850 рік - 73%. Три чверті - це українці. Це все результати тодішніх переписів. Я дивився ті переписи. Ці документи бачили і російські дослідники, які писали книжки в радянські та дорадянські часи. Це факт. Хто складає решту - 25-30% населення? За даними переписів - це росіяни, євреї, турки, болгари, німці і т.д. Жодного "новороса" немає. Це фейкова узагальнююча назва усіх жителів краю, якою ніхто ніколи не користувався. Кожен із них мав свою національну культуру, звичаї, а "новоросійського етносу" немає.
- Тобто історикам та етнографам не вдалося знайти доказів існування такого етносу? Можливо існують пісні, перекази, де він згадувався?
- Їх немає зовсім! Шукали не тільки наші, сучасні історики. У 19 столітті етнографічні дослідження проводили і російські, і зарубіжні спеціалісти, але нічого такого не побачили. Це все міф, і він надовго не прижився. Уже в 19 столітті цей термін "Новоросія" з карти адміністративно-територіального поділу Російської імперії зник. Цю територію перетворили на кілька губерній, і одна з найбільших була Катеринославська.
- У книзі ви пишете, що проект "Новоросія" - це частина іншого грандіозного плану. Що це за план?
У Росії існував міф, що "Россия - третий Рим"
- "Новоросію" ж створили не просто так. Цю територію у Петербурзі вважали трампліном для поширення свого впливу далі, на Південь. У Росії існував міф, що "Россия - третий Рим". Перший - це італійська столиця, другий Рим - Царгород (Константинополь), а третій - російська Москва. Перший Рим рухнув від внутрішнього розпаду, другий Рим зруйнували мусульмани. То ж "святий обов'язок" православної людини - звільнити ті місця, де народився Ісус Христос і з'явилося християнство. Так творилися міфи, а на їх підставі здійснювалася імперіалістична політика. Якщо відкинути ці міфи, то мова йшла про взяття під контроль Стамбула і проток Босфор і Дарданелли. Імперія розвивається, поки вона може розширювати свій вплив. Це той "мотор", який дає їй перспективу. Як тільки у "мотора" закінчується ресурс - імперія вступає у стадію кризи, розпаду і перестає існувати.
- Чи можна провести паралелі з сучасною Росією?
- Абсолютно. Безліч паралелей. Були десятки імперій, і де вони зараз? Як тільки закінчувався процес розширення, вичерпуються внутрішні ресурси, негайно загострюються внутрішні суперечності, формуються передумови розпаду. Цей етап, очевидно, проходить тепер Росія.
- А чому "Новоросія" зникла?
- Цей термін зник у другій половині 19 ст. як назва адміністративного утворення, залишилися тільки історично-ностальгічні емоції. Одеський університет називався свого часу Новоросійським, була газета "Новоросійські відомості" тощо. А від назви "Новоросія" відмовились, бо після поразки у Кримській війні середини ХІХ ст. було поставлено хрест на російській експансії у Туреччину. В роки Першої світової війни росіяни знов планували прорватися до Стамбула, але сил не було. Кажуть, що були ще якісь плани під час Другої світової війни: намагались "вивернути" карту майбутнього світу так, щоб Босфор-Дарданелли потрапили під контроль Радянського Союзу. А в 2014 році цей непотріб - проект "Новоросія" - знову витягнули з комірчини. Для істориків ясно, що таке "Новоросія", а для пересічних громадян - ні. А коли йде війна, ці речі бажано знати. Адже від цього залежить наше майбутнє. Тому автори більше року працюють над удосконаленням і популяризацією цієї книги, друкуючи нові наклади.
- На початку ХХ століття на території України був активний національно-визвольний рух. Чи відрізнявся він на Сході та Півдні від інших регіонів?
- Українська інтелігенція і діячі національних партій не виділяли Південь і Схід як якийсь окремий регіон. Без винятку всі партії, що діяли в Україні, вели діяльність на південних і східних українських землях. Особливо активно ця робота велася у великих містах - Катеринославі та Одесі.
Як не дивно, але в мультинаціональному середовищі Одеси відчуття українськості було досить сильне. Це був один із центрів самостійницького руху в Україні.
З точки зору українського визвольного руху Донбас був невід'ємною частиною України
Що стосується Донбасу, то він входив до складу Катеринославської губернії. Там існували такі самі українські національно-демократичні, соціалістичні й самостійницькі групи, як і в інших регіонах Наддніпрянської України. Тобто, можна впевнено говорити, що з точки зору українського визвольного руху цей регіон був невід'ємною частиною України.
Під час революції 1917 р. це відчуття єдності не тільки не зменшувалось, але й зростало.
В 1917 році, коли Центральна Рада оголосила автономію, почалась політична боротьба між Петроградом і Києвом. Петроград погодився на автономію України, але відокремивши поняття "Україна" від її південних і східних регіонів. Мається на увазі Катеринославська, Херсонська (куди входила Одеса), Таврійська, Харківська і частина Чернігівської області. По суті, це території, які колись входили в так звану "Новоросію", але з деякими змінами. Тобто, російські демократи з Тимчасового уряду проводили ту ж політику, що й царський уряд.
- Населення півдня якось відреагувало на це?
- Реакція була бурхлива. Це було тим стимулом, який примусив людей ідентифікувати себе. Були сотні різних мітингів, демонстрацій, зборів, на яких заявляли: "Ми частина України". Це приводило до процесу самоідентифікації населення. Коли наприкінці 1917-го - на початку 1918-го року відбувалися вибори до Всеросійських і Українських установчих зборів, на всьому півдні і сході більшість голосів взяли українські партії та організації, або ті, хто демонстрував прихильність до української ідеї. Це дуже яскравий приклад: були на вибір і російські кадети, більшовики і соціал-демократи, есери, єврейські партії, а більшість населення обирала саме українські партії.
- Коли на Донбасі настане мир, і будуть проведені вибори, то проукраїнські партії переможуть, як і тоді?
- Це залежить від того, в яких умовах ці вибори проводитимуться. Зараз там немає третини населення. Виїхали найбільш активні жителі, яким, очевидно, більшою чи меншою мірою не подобається розвиток подій. Населення окупованих територій не самостійне у своєму виборі, і якщо ці вибори будуть проводиться в умовах, що рекомендують нам деякі західні політики, які живуть в благополучних умовах і дивляться збоку на події в Україні... То ясно, що результати будуть негативні для України. А якщо вибори відбудуться в умовах, коли там буде українська влада, українській закон, і вбивцю буде названо вбивцею…
Поки що дуже багато "коли" і "якщо". Бігти "попереду паровоза" - значить узаконити ту ситуацію, яка там є. Адже це вибори під дулами автоматів; ніякою демократією там і не пахне. Може, Штайнмаєр і його соратники соціал-демократи це забули? Хоча їм треба пам'ятати, як німці свого часу проголосували за Гітлера. Притому, голосували вільно…
- Давайте повернемося ще до питання, як складалися відносини України із західними країнами 100 років тому.
- Коли в Росії відбувся більшовицький переворот 1917 року, то всі стратегічні намагання в Європі були спрямовані на те, щоб відновити там демократичну загальноросійську владу. Вони на карті не бачили ніяких інших країн, окрім Росії, хіба що Польщу. Що стосується України, то її у їхньому розмінні не було. З іншого боку, були більшовики і білогвардійці. Саме на білогвардійців орієнтувався Захід. Їх можна зрозуміти, вони воювали разом проти Німеччини, і вони були їх союзниками. Що буде в умовах більшовизму, вони не знали, але здогадувались, що це погано.
Був ще один момент. Коли в Україні була Центральна Рада, наша країна продовжувала разом із Росією перебувати у стані війни з Німеччиною. Перед підписанням Брестського миру Україна оголосила про незалежність. Німці схопилися за це і підписали мир з Україною, щоб вона була під контролем Німеччини. Перед тим, як вступити в переговори з Німеччиною, Україна вела перемовини з Антантою, але її всерйоз не сприймали. Україна, мовляв, далеко, яка з неї користь… Коли ж Україна уклала "хлібний мир" із Німеччиною, Антанта це сприйняла як "удар у спину", фактор, що продовжить Першу світову війну. А тонкощів того, що Україна була у безвиході, вони не брали до уваги.
Тобто в той час відносини не склались. Просто тоді політична ситуація не сприяла визнанню України Європою як чогось самостійного. Потім уже європейці зрозуміли, що це було помилкою.
- Зараз західні країни виправляють помилки?
Як тільки зникне російська підтримка сепаратистів, проект розвіється, як міраж
- Вони не всі помилки усвідомили, але, очевидно, виправляють. Те, що ми сидимо тут, а не в іншому місті, свідчить що йде процес, який стримує Росію від цієї експансії.
- Коли ж тоді настане кінець проекту "Новоросія"?
- Сьогодні він уже живе своїм життям - на крові, нещасті, боязні відплати. Ця ідея у частини населення зафіксувалась як переконання. Але ця ідея нічого не значить без підтримки того, хто її реанімував і сьогодні фінансово підтримує. Як тільки зникне російська підтримка сепаратистів, проект розвіється, як міраж.
Геннадій Матвієнко, Запоріжжя.
Фото: Дмитро Смольєнко, Укрінформ.