Юрій Фомічев, мер Славутича - міста-супутника Чорнобильської АЕС

Інтерв'ю

07.04.2016 10:00

Після Фукусіми японці не розуміють, чому ми такі задоволені життям і чого радіємо

Тридцять років тому в Україні сталися три пов'язані одним ланцюгом події, які змінили долі сотень тисяч людей. Це - Чорнобильська катастрофа, виселення Прип'яті і заснування в лісах Чернігівщини нового міста-супутника Чорнобильської атомної електростанції Славутича.

Отже, незабаром "місто Білого Ангела", як ще називають Славутич з огляду на його небесного покровителя - святого архистратига Михаїла, відзначатиме ювілей свого заснування. Про його історію, розвиток і перспективи в умовах нинішніх реформ кореспондент Укрінформу розмовляє зі Славутицьким міським головою Юрієм Фомічевим.

ЗУПИНКА ЕНЕРГОБЛОКІВ ЗМУСИЛА ПОЧАТИ ЖИТИ ПО-НОВОМУ

- Юрію Кириловичу, який з періодів життя Славутича можна вважати найсприятливішим для його розквіту?

- Я живу тут з 1996 року і, скоріш за все, не бачив того періоду. Але вважаю, що він був тоді, коли Славутич розбудовувався, а Чорнобильська атомна електростанція виробляла електроенергію, мала її збут, доходи і можливість утримувати місто. Славутич був тоді молодим, сучасним, з класною інфраструктурою. Жити сюди їхали не тільки фахівці в галузі атомної енергетики, а й молоді люди з активною життєвою позицією, які шукали кращого життя і мали бажання щось робити. На генному рівні і діти їхні такі самі. Вони дуже активні, цікаві. Я інколи жартую, що це радіація в малих дозах так впливає. Хоча насправді вважаю, що це - генетично.

- Далі був початок 2000-х років, зупинка енергоблоків ЧАЕС

- Так, то був важкий період: напівдепресивний стан, стурбованість населення, спад цін на нерухомість Але водночас то був стимул, який дав поштовх новому розвитку Славутича. Я переконаний, що саме зупинка енергоблоків змусила нас переосмислити своє життя і почати жити по-новому. Не в звичному темпі - спокійному і розважливому, а в русі - із впровадженням нових технологій і систем управління. Саме тоді, вважаю, почався новий етап розвитку Славутича. Він тривав десь до 2005 року, доки у нас працювала Вільна економічна зона. Ми тоді створили більше тисячі робочих місць, суттєво диверсифікували економіку.

- У чому полягала ця диверсифікація?

- Коли зупинили останній енергоблок Чорнобильської АЕС, у нас було створене нове підприємство - "Атомремонтсервіс" (понад 800 робочих місць). Це підрозділ корпорації НАК "Енергоатом", який займається ремонтом атомних блоків на всіх діючих електростанціях України. Для наших фахівців-атомників це - постійні відрядження, але й достойна, нормальна робота для утримання своєї сім'ї.

Далі - Вільна економічна зона (ВЕЗ). Коли вона діяла, ми мали певні преференції для розвитку підприємництва й інвестування на території Славутича. Той, хто створював якесь підприємство і завозив технології, звільнявся від сплати мита і деяких податків. Завдяки цьому в місто прийшов бізнес. У 2005 році преференції у нас забрали, але зона існує. Деякі підприємства, щоправда, закрились, та деякі далі працюють.

- Чи діють у вас якісь місцеві постанови про надання пільг для бізнесу?

- Ви потрапили прямо в десяточку, бо саме сьогодні зранку я проводив нараду з підготовки проекту такого рішення - будемо надавати власні преференції новому бізнесу. Ми готові на 5 років звільнити його від сплати за землю і податку на нерухомість підприємств. Цим ми хочемо зацікавити підприємців і сподіваємось, що вони до нас прийдуть.

- Кругом Славутича багато лісів. Чи розвивається у вас деревообробна галузь?

- Розвивається. Але, на жаль, поки що на рівні первинної обробки деревини, продається лише будівельний ліс. Є одне підприємство, яке має більш високотехнологічні потужності, сушить деревину, виготовляє певні вироби і експортує їх на зовнішні ринки. Крім того, з'являються виробництва, що займаються виготовленням палива з деревини - пілетів, брикетів, гранул. Це те, що зараз в Україні на часі. Як довго, з урахуванням світових цін на нафту і зниженням ціни на газ, воно користуватиметься попитом, невідомо, але сьогодні це цікаво й актуально.

- А яка продукція у вас є брендовою?

- Ну, пиво "Славутич" - це не наше (сміється, - авт.). Наш бренд - це компанія "Вітава" - виробник освітлювальної техніки. Це - європейський рівень, прямий конкурент "Сіменса". Інші бренди Славутича - канцелярія "Ітем", одяг і спецодяг торгової марки "Саша" і таке інше.

- Як у вас справи з енергозбереженням?

- Ми завжди рухаємось шляхом економії енергоносіїв. Якщо порівняти витрати газу на опалення міста 10 років тому і зараз, то ми удвічі скоротили його споживання. Це відбулося за рахунок впровадження сучасних технологій. Ми замінили котли в котельній, збудованій колись на 70 тисяч мешканців, встановили сучасні газові горілки. З іншого боку, зберігаємо тепло: міняємо вікна, фундаменти, утеплюємо будівлі тощо. Цього року будемо реалізовувати проект повної санації школи і дитсадка за європейські гроші - виграли грант на суму близько 700 тисяч євро.

Черговий крок - переведення нашої газової котельні на паралельне використання твердого палива. Тут - мова про той ліс, про який ми щойно говорили. І я сподіваюсь, що в новому опалювальному сезоні знизимо вартість виробництва тепла.

РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ У СЛАВУТИЧІ - 1,8%. ЦЕ НЕРЕАЛЬНО МАЛО

- Розмовляючи з людьми в місті, я чула тривогу, пов'язану із майбутнім завершенням масштабних проектів на ЧАЕС і можливою втратою роботи.

- Що стосується кількості робочих місць і забезпеченості населення роботою, то зараз у нас все нормально. Рівень безробіття у Славутичі - 1,8%. Це нереально мало, насправді так не буває. Але ви маєте рацію. На промисловому майданчику ЧАЕС реалізуються міжнародні проекти, і ми розуміємо, що так буде не завжди. Якийсь рік-два - і ситуація значно погіршиться. Готуватися до неї ми повинні були ще вчора.

- Скільки там людей працює?

- Ну, 90% славутичан - це точно. Загалом у Чорнобильській зоні (на ЧАЕС і в міжнародних проектах) задіяно близько 5 тисяч людей (з них 4-4,5 тис. - жителі Славутича). Приблизно половина гарантовано матиме роботу і в наступному році. Ще тисячі півтори працюватиме у міжнародних проектах.

Що стосується майбутнього, то на сьогодні є перспективний проект спорудження в Чорнобильській зоні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Це - робочі місця на період будівництва.

- Але ж там уже є сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП), куди, кажуть, його звозять з усієї Європи.

- Це все дурниці насправді (сміється, - авт.), неправда, не слухайте нікого. Ви уявляєте, що таке транспортування ядерних відходів? Ні-ні, все це дуже складно. СВЯП збудоване лише для палива Чорнобильської АЕС.

- Тоді навіщо ще одне сховище, і взагалі, таке серйозне радіоактивне навантаження на довкілля поряд зі Славутичем?

- От у цьому і є парадокс Славутича. Ми, як ніхто, відчуваємо на собі наслідки Чорнобильської катастрофи. У місті живе багато ліквідаторів аварії, сімей, які через неї втратили своїх близьких. Але водночас ми жалкуємо, що Чорнобильська АЕС зупинена і не працює.

Так само ми зацікавлені і в будівництві цього централізованого сховища - для наших українських атомних електростанцій. Тому що сьогодні відпрацьоване ядерне паливо ми віддаємо на зберігання до Росії. Причому не назавжди, а на якийсь період і платимо за це шалені гроші - більше 170 млн доларів на рік. Тим часом у нас є Чорнобильська зона, де ми не можемо сіяти кукурудзу чи соняшник.

- Хто інвестуватиме в будівництво того сховища?

- Державна корпорація НАК "Енергоатом", яка володіє всіма атомними електростанціями України. У вигляді документації цей проект уже розроблений, громадські й парламентські слухання були проведені ще кілька років тому, окремий закон про будівництво Верховною Радою теж давно прийнятий. Планувалось, що в 2016 році ми вже розпочнемо активну фазу фізичного виконання робіт. Можливо, так і буде. Не виключене часткове використання майданчика, на якому зараз монтується конфайнмент.

МИ МОЖЕМО НАВЧИТИ, ЯК ЗНІМАТИ З ЕКСПЛУАТАЦІЇ АТОМНІ ЕНЕРОГОУСТАНОВКИ

- Які ще перспективні для міста проекти ви сьогодні розглядаєте?

- У нас є два цікавих проекти, спрямованих на розвиток інфраструктури Славутича і підвищення його інвестиційної привабливості. Один - освітній, інший - промисловий.

Почну з освітнього. У Славутичі ми маємо філію Київського політехнічного інституту (КПІ), де готують фахівців в ІТ-сфері. Але в нас є напрацювання для початку підготовки фахівців у сфері зняття з експлуатації атомних енергоустановок. Європа, та й та ж Японія, вже задекларували свою готовність відмовлятися від атомної енергетики. Та от фахівців, які б знали, як це робиться, у світі поки що немає. А у нас є майданчик, на якому все це можна "помацати пальчиками", є спеціалісти, готові ділитися досвідом.

Зацікавлений у цьому й "Енергоатом". Там теж розуміють, що будь-яка атомна електростанція, будь-який енергоблок - не вічні й рано чи пізно зніматимуться з експлуатації. Отже, ми бачимо в цьому перспективу, бо ми - унікальні. Такого майданчика, як у нас, нема ніде. До того ж, у нас є приміщення і потужна інфраструктура - 4 школи, ліцей, 2 басейни, 5 ФОКів, спортивний комплекс, дитяча школа мистецтв і багато іншого. Свого часу місто будувалось на 70 тис. мешканців, наразі ж їх проживає лише 25 тисяч.

- Чи є вже якісь конкретні домовленості щодо реалізації цього освітнього проекту?

- Є домовленості з КПІ, міжнародними організаціями, Чорнобильською АЕС, безперечно, Чорнобильським центром, який займається дослідженнями в Зоні відчуження, державним наглядовим органом з ядерної безпеки (ДНТЦ), який теж у Славутичі є, центром підготовки персоналу ЧАЕС. Це - цілий кластер, який буде задіяний у процесі навчання. Причому не тільки студентів, які здобуватимуть першу освіту, а й фахівців( утому числі іноземних), які отримуватимуть або підвищуватимуть кваліфікацію.

Тобто, це не просто ідея в головах. Вона вже на папері, вона просувається і ми сподіваємось у цьому році провести всю необхідну організаційну роботу, а в наступному - відкрити цей напрямок.

- Чого стосується другий проект?

- Другий - це промисловий технопарк. Створити його ми хочемо на території, яку колись займало містечко-поселення Лісне (де свого часу проживали будівельники, які зводили місто).

Зараз цей майданчик вільний, містечко демонтоване, і ми подаємо проект до участі у фінансуванні з Державного фонду регіонального розвитку, залучаємо до нього навколишні території і села Чернігівської області. Якщо нам вдасться реалізувати задумане, у нас буде майданчик, готовий до інвестування в технології. Це також стане гарним стимулом для інвестицій і створення нових робочих місць.

Вірю, що в Славутича є майбутнє. Після пережитого на початку 2000-х років ми зрозуміли, що багато чого залежить, насамперед, від нас. Сподіватись на когось ззовні - безперспективно.

ДО 2064 РОКУ СЛАВУТИЧ МУСИТЬ БУТИ У СКЛАДІ КИЇВЩИНИ

- Ну, вам діватись нікуди. Ваша маленька "держава в лісі" далеко від адміністративного центру - Києва, отож, тільки - "сам собі режисер". А чи стосується вас реформа децентралізації?

- Славутич, на жаль, а може й на щастя - унікальне місто, бо це - "острів" на чернігівській землі. Відповідно до закону і постанови Кабінету Міністрів про об'єднання, ми ніяк не вписуємось у ці рамки. Бо в законі пишуть: всі об'єднання і вся децентралізація - в межах області. А в постанові: виключається створення анклавів. А ми вже анклав...

- І що з вами буде?

- Ще в травні минулого року в Київській облдержадміністрації порушувалось це питання: що робити зі Славутичем? Адже він - десь там. Я тоді сказав: проблеми, повірте мені, у вас будуть навколо Києва, а не в Славутичі. А з нами все дуже просто: після того, як всі об'єднання пройдуть, поставте біля нас "зірочку" і напишіть: Славутич зі своєю громадою до 2064 року - моменту зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС - залишається у складі Київської області. А доживемо до того часу, тоді й побачимо, що робити далі.

До 2064 року повинні завершитись усі роботи зі зняття з експлуатації ЧАЕС. Наша місія буде виконана, і зі Славутичем можна буде робити все, що завгодно. Це певною мірою жарт, але водночас дуже прикро, що ми не можемо ні з ким об'єднатися.

- А з ким би ви хотіли об'єднатися?

- З навколишніми селами. Вони - наші, хоч і належать до Чернігівської області. Ми їмо харчі з їхніх базарів, маємо дачі в цих селах, їздимо туди. І тому абсолютно логічно дозволити їхнім мешканцям користуватися інфраструктурою Славутича і таким чином "підтягуватися".

- А чому неможливо їх до вас приєднати? Тому що не можна перекроювати карту Чернігівщини?

- Так, поки що, за законом, не можна. Це, по-перше. По-друге - тут задіяна велика політика. Чорнобильська АЕС - потужний ресурс і Чернігівщині його ніхто не віддасть. А Славутич без Чорнобильської станції буде вже не той. Адже всі податки з АЕС ідуть у наш бюджет. Відмовитись від них ми не можемо.

Але водночас є й інший закон - про співробітництво громад. І тут ми абсолютно в законі, і можемо, і будемо впевнено співпрацювати з навколишніми громадами. Ми вже їх представників збирали разом, давали інформацію про можливості організації такої співпраці, я проводив семінар.

І, повірте мені, в договорах про співробітництво можна описати більше, ніж при об'єднанні. І ніхто ні від кого не залежатиме. Проблема об'єднання - в боязні людей втратити те, що вони мають.

- В якому радіусі ви плануєте таку співпрацю?

- Ми розглядаємо радіус до 30-ти кілометрів. Можливо, до 40-ка - залежно від транспортної інфраструктури.

Мене іноді запитують: навіщо вам це треба, адже у вас і так усе нормально? Мені ж потрібно, щоб навколо міста були розвинуті села, розвинуті, сучасні громади. Щоб у них були робочі місця. Бо, якщо у людей, які живуть навколо Славутича, не буде роботи, вони прийдуть сюди. А це вже буде інша ситуація для нас. Не можна бути Ватиканом в Україні. Що нам, паркан 6-метровий будувати?

- Я вас розумію. Людям із совістю і самоповагою має бути соромно залишатися багатими серед бідних.

- Так, і тому ми співробітничаємо з громадами Чернігівщини. Є напрацювання в тому ж туризмі. З Любечем, наприклад, будемо організовувати спільний туристичний маршрут.

Суть децентралізації - не лише в тому, щоб когось із кимось об'єднати. А в тому, щоб створити спроможні громади, які здатні будуть самостійно розвиватися. Нещодавно я був у Польщі, у складі делегації, яка вивчала тамтешній досвід розвитку місцевого самоврядування. Так от, Польща розвивається знизу, з кожного маленького села. Їх жителі самі вирішують свої проблеми, їм це вдається. І нам вдасться, якщо ми приймемо політичне рішення і віддамо владу на місця.

Громади, які будуть створені в Україні, повинні стати такими, як наша, славутицька. В Україні має з'явитися багато-багато Славутичів - самодостатніх громад, спроможних себе утримувати й забезпечувати людей усіма необхідними послугами.

СКЛАДНІШОЇ ПРОБЛЕМИ НІЖ МЕДИЦИНА У СЛАВУТИЧІ НЕМА

- Славутич - місто людей, які працюють у небезпечній зоні. У вас є так звана медико-санітарна частина - комплекс, куди звертаються дорослі і діти. Наскільки рівень обслуговування в ній задовольняє городян? Чи так, як скрізь, - важко і сумно?

- Складнішої проблеми, ніж медичне обслуговування, у Славутичі сьогодні не існує. Це пов'язано з минулорічною реформою фінансування медичної галузі. Відповідно до неї, Славутич на свої 25 тисяч мешканців отримав усього 16 млн грн державної субвенції. І це тоді, коли ще в 2013-2014 роках кошторис витрат на медико-санітарну частину (на зарплату й енергоносії) становив 42 млн грн на рік.

Держава нам доручає виконувати роботи в Чорнобильській зоні, і наші люди їх виконують. А тепер нам кажуть, щоб ми самі фінансували спеціалізовану медицину. То, може, нам взяти на фінансування і Чорнобильську АЕС? Це ж повне безглуздя.

- На що вистачить тих 16 мільйонів?

- Можливо, на терапевта і якусь лабораторію. Ми шоковані й не знаємо, що робити. Сподіваємось, що в цьому році нам 30-річчя допоможе, але в наступному буде надзвичайно важко.

Є декілька шляхів вирішення проблеми. Один - віддати нам ті 16 млн грн на нашу первинну допомогу, а ту частину, яка іде на персонал Чорнобильської АЕС, забезпечити за іншою програмою. Інший - віддати необхідну суму підприємствам, які працюють у Чорнобильській зоні, для фінансування спеціалізованої медицини.

- А чи лежать уже якісь папери в Кабміні стосовно фінансування вашої медицини?

- Кожного тижня ми пишемо в Кабмін, Верховну Раду, Комітет охорони здоров'я. Однак самими лише листами в Україні подібні питання не вирішуються. Треба знаходити тих, хто тобі допоможе, їхати у Верховну Раду, домовлятися з бюджетним комітетом, "пробивати". Але ж ви бачите, що зараз відбувається з владою - постійні переформатування. Та й питання треба вирішувати не просто - дайте грошей. Систему треба змінювати. Вважаю, що ми не з того кінця реформуємо медичну галузь. Весь цивілізований світ уже давно працює у страховій медицині. А у нас якесь безглуздя. Не треба вигадувати велосипед. Люди на ньому вже давно їздять.

- І на завершення: з чим ідете до 30-х роковин Чорнобильської катастрофи? З яким настроєм, кого чекаєте в гості?

- Для нас це і сум, і певна гордість. Все-таки за 30 років після аварії нам є що продемонструвати.

У Славутич ми чекаємо дуже багато іноземних гостей зі Швейцарії, Польщі, Японії, Франції, Німеччини.

З 25 по 27 квітня у нас пройде міжнародна науково-практична конференція за тим освітнім напрямком, про який ішлося. Частина гостей буде залучена до відвідування Чорнобильської АЕС. Це - міжнародні спікери, професура, вони розповідатимуть про напрацювання у сфері зняття станції з експлуатації, ліквідацію наслідків аварії, подолання соціальних наслідків катастрофи. До речі, цими питаннями зараз дуже цікавляться японці - у них є Фукусіма. Вони приїздять сюди й не розуміють нас. Просять пояснити, чому ми такі задоволені життям, чому радіємо, адже свого часу нам довелося залишити місто Прип'ять. Японці, які мусили поїхати зі своєї землі, дуже важко це переживають і не знають, що з цим тепер робити.

Запланований у нас іще такий цікавий захід - онлайн-міст із Фукусімою. Працівники Чорнобильської АЕС говоритимуть із працівниками Фукусімської станції. Діти зі Славутича теж будуть спілкуватися в онлайн-режимі з дітьми Фукусіми. Якщо погода нам дозволить, це буде на центральній площі міста. Якщо ні, то десь у приміщенні.

Також плануємо відкрити фотовиставку японського або польського фотографа - точно ще не знаю. Але бажаючі виставлятися у Славутичі в ці дні є.

У ніч з 25 на 26 квітня будуть у місті, звісно, й традиційні заходи: ми проведемо панахиду і вшануємо загиблих біля нашого пам'ятного знака. Щорічно в цю ніч до нього виходить третина мешканців міста. На 30-річчя, думаю, буде ще більше. Ми запрошуємо всіх, кого пам'ятаємо і знаємо, і хто якось причетний до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

У програмі культурних заходів - концерт-реквієм на великій сцені, демонстрація фільмів про Чорнобиль. За гарної погоди це буде на центральній площі на великому екрані. А вже на початку травня у нас розпочнеться третій фестиваль кіно і урбаністики - це теж захід до чорнобильських роковин. Хоча велику увагу чорнобильській тематиці його організатори приділяють завжди.

Ну і, звісно, спортивні заходи: міжнародний турнір із самбо серед ветеранів, батути, гімнастика, змагання з багатьох видів спорту.

Незважаючи на те, що у нас лише 25 тисяч мешканців, програма буде дуже насиченою.

Наталія Потапчук, Чернігів.