Марія М'якота, голова буковинської волонтерської сотні
Бійці відгукуються: «Завдяки вам, ми знаємо, за кого стоїмо»
- Так. Остання передача відбула 23 січня, перед тим відправляли 17 грудня, щоби хлопцям зробити подарунок на Миколая та на Новий рік. Оце якраз на Миколая минув рік, як ми уперше приготували страви для бійців. Хочу зауважити, що м'ясне готується у 12 домашніх печах, запікається. Для цього ми їх замащуємо, як колись наші бабусі, на 8 годин. Тепер, на таку кількість їжі, мені, наприклад, доводиться добу без перепину лише замащувати печі в людських оселях. Вчу цього інших, щоби було легше.
- Буковинці славляться своїми кулінарними здобутками. Тож не дивно, що виходять з-під ваших рук справжні смачні дива.
- І нас працює багато - не сотня, а навіть дві. І продуктів можемо переробити силу-силенну. Причому, все без лишку, і готуємо з найсвіжішого м'яса. Так, для АТО забили вже 46 свиней та трьох биків. Готуємо не тільки м'ясні, а й овочеві страви. Осередок, довкола якого все крутиться - моя оселя. Тут маємо обладнані аж 4 кухні, і все кипить, рухається, готується. На повітрі лише коптимо рибу та випікаємо в міні-пекарнях домашній хліб. До речі, нашої фірмової, за власним рецептом, риби відправляємо, як і м'яса, сотні кілограмів. Все може зберігатися кілька тижнів.
- На кухнях є всі необхідні умови для приготування їжі?
- Аякже. Всі відповідальні за її приготування мають санітарні книжки, працюють у рукавичках. Маємо великі холодильні установки від підприємців. А продукція вся - екологічно чиста, без хімічних добавок і всяких там ГМО.
- Як вдалося організувати таку кількість людей заради успіху справи?
- У нас створено раду з 18 осіб, яка координує дії волонтерів. Розподіляємо роботу до найменших дрібниць, щоб усе було злагоджено. Тому й вкладаємося у стислі терміни. Їжа на Схід потрапляє просто з печей, свіженька. На кожному пакунку пишемо свої реквізити, вітання до свят, патріотичні заклики. Потім до нас надходять відгуки - телефонні дзвінки з подяками, смс-ки, відео, і ми цьому дуже раді. Коли бачимо задоволені, усміхнені обличчя наших синків, хочеться гори звернути. А іноді їхні прості слова вдячності розчулюють до плачу. Свідченням зворотного зв'язку є більше двохсот координат у моєму мобільному. Зберігаю, бо ми собі пообіцяли, що коли все закінчиться, зберемо всіх цих хлопців, що пробували наших частунків, до нас у Заставну, і накриємо їм величезний стіл з найсмачніших наїдків.
- Маріє Василівно, та ж поділіться, які саме страви готуєте для бійців?
- Це приготовані в печі голубці (ми їх потім вкладаємо в 3-літрові банки і герметично закупорюємо), начинка (з наголосом на першому складі), це запечена в тісті курка, налисники, шашлики, квасоля з ребрами, овочеве рагу з м'ясом, м'ясо з гречкою, копчена риба, домашня ковбаса, буженина, пастрома, паштет, кров'янка, ліверна ковбаса. Почав добре вдаватися нам і козацький куліш. Цього разу закручували котлети, заливали в банках жиром, рибні тюфтельки в томатному соку.
Середній об'єм для відправки - кілька сотень трилітрових банок з різними стравами, десятки ящиків літрових банок болгарського перцю з м'ясом і рисом, сало в спеціальному маринаді, квашена капуста, чимало окрім цього - домашній хліб, лаваші, калачі, завиванці, вафельні й бісквітні торти (теж сотнями), булочки, хрін з буряком. Так, якось натерли аж три мішки хріну. Меню увесь час змінюємо.
Вояки говорять нам: «Ви навіть не уявляєте самі, що ви для нас робите. Ось так ми знаємо, за кого стоїмо»
- Кажуть, коли випікають паску, перед цим не тільки вмиваються, а й читають молитву. З яким настроєм приступаєте до цього діла?
- Думаємо не лише про матеріальне. Ми готуємо страви з великою і щирою любов'ю, вкладаємо в них всю свою душу. Часто дівчата, готуючи, співають пісень. І цей настрій відчувають далеко на Сході наші хлопці, тому й спілкуються з нами. А буває, й приїжджають подякувати особисто. І всі говорять одне: «Ви навіть не уявляєте самі, що ви для нас робите. Ось так ми знаємо, за кого стоїмо». А ще запам'яталася сказана одним бійцем фраза: «Якби в нашій державі було більше таких людей, то Україна мала би інше, краще майбутнє». Ну, хіба не працюватимеш після такого ще завзятіше?
- Як довго триває процес приготування «смачного конвою»?
- Якщо починаємо в суботу, у четвер відправляємо. При такій роботі не відчуваємо втоми, хоча працюємо в чотири зміни.
- Я так розумію, що ваші пакунки надходять не тільки нашим місцевим бійцям, а всім, хто нині на передовій?
- Саме так. Про це можна судити з відгуків. До речі, маємо свою сторінку в соціальній мережі, в Однокласниках. А телефонують нам і пишуть бійці з усієї України, можете пересвідчитися.
- Цікаво було би теж поспілкуватися з людьми в гарячих точках. Можна це зробити?
- Будь ласка, вибирайте самі, кому зараз зателефонуємо.
- Ось, наприклад, командир бойової машини БМП-2, молодший сержант Ігор Карташов з Одеської області.
- Будь ласка.
(Далі телефоном).
- Алло, це Ігор? Доброго дня. Як вам страви, привезені з Буковини?
- Армійська їжа не така смачна, а тут відчуваєш себе, наче вдома. Ми зараз під Докучаєвськом Донецької області, живемо в бліндажах, у 3 кілометрах від «сепарів», а тут такі смачнючі страви - кращі, ніж в ресторанах. Привезли, передали нам під Широкиним.
Я був здивований, що це можна робити в таких об'ємах і так вишукано. Переглянув сторінку в Однокласниках, що ж за люди цим займаються? Так і почали спілкуватися. Тут мимоволі потягне на лірику. До речі, я пишу фронтову лірику, пісні, вірші, мрію, що коли-небудь видам друком. Життя «підкидає» чимало тем для творчості. А дівчата, відчувається, готують нам страви з великою любов'ю і підходять до справи творчо.
- Ну, щасти вам! Наступний хай буде 42-річний Максим Голуб, земляк, чернівчанин. Давайте і його спитаємо про його враження. Алло, доброго дня, Максиме!
- Вітаю! Хоч і сам я буковинець, але саме тут вперше спробував заставнянської кухні. Це просто чудово. Знаю, минулого року кіборги в Донецькому аеропорту смакували такими наїдками. Я зірвав з ящика реквізити з координатами жіночок, повернуся, обов'язково вас знайду. Зараз ми під Маріуполем.
- Удачі! Тепер зателефонуємо до львів'янина Андрія Шпукуляка. Здрастуйте! Де ви зараз перебуваєте і чи пробували заставнянських страв?
- Зараз я в зоні АТО, на Донецькому напрямку, Володарський район, село Зоря. Влітку ми отримували передачу з Буковини, все було надзвичайно смачно, спасибі кухарям. А зараз отримували на свята яблука з Чернівців. Передавайте подяку від особисто мене, майора, начальника відділення прикордонного контролю оперативно-бойової прикордонної комендатури, і від усіх наших хлопців.
- Передаю вітання. О, у вашому, Маріє Василівно, списку є і донеччанин, 54-річний Юрій Губанов, чоловік із двома вищими освітами. Цікаво, що він нам скаже. Алло! Ви теж пробували страв із Буковини?
- Аякже. Кілька разів. Я родом з Димитрова, мені 54 роки, пішов воювати добровольцем, потім був призваний Дніпропетровським військкоматом до регулярної армії. Смакував вашими стравами, як вдома. І було це на передовій, у якихось 800 метрах від «сепарів».
Відчувалося, що люди з любов'ю пекли той домашній хліб, робили ковбасу, вареники. Особливо запам'ятався смак і запах домашнього хліба. Був тоді командиром протитанкового взводу, у жовтні вже демобілізувався, повернувся додому, працюю тепер на держпідприємстві «Красноармійськвугілля», в шахті «Центральна», начальником дільниці.
Тут, де я зараз живу, населення на 80 відсотків складається з сепаратистів. Але я не приховую своїх патріотичних поглядів, нікого не боюся. Виступаю в школах, пояснюю дітям, що до чого. Хай знають істинний стан справ, зокрема, як народ підтримує українську армію. Зате мені не соромно перед родиною - маю трьох дітей і трьох онуків. Гордий тим, що середній із них - семирічний Павлусь, сам вивчив і гарно співає український гімн.
- Щастя й благополуччя вашій родині. Дякуємо. Маріє Василівно, праця вашої сотні просто вражаюча. Не можу не спитати про плани на майбутнє.
- Плануємо ще збільшити асортимент страв при наступній відправці. Розширюємо зв'язки із закордонними благодійниками, відгукуємося на кожну пропозицію. І вони допомагають не тільки коштами. Оце якраз отримали з Австрії пластикові відра, каструлі, рис, олію. А одні благодійники з Відня самі сіли в авто та приїхали помагати - Вольфганг Вейкерт з дружиною українського походження Галиною.
Для того, щоби залучити більше коштів, ми почали співпрацювати з митцями. Так, нас підтримав «Лісапетний батальйон», який виступив з благодійним концертом у Заставні, в лютому чекаємо Ірину Федишин, обіцяв нас підтримати своїм виступом й Іван Гандзера. Крім приготування їжі, вперше зібрали 3 тисячі пластикових кришечок і передали в ОДА для виготовлення протезів бійцям-інвалідам, готуємо до відправки теплий одяг. До того передавали засоби гігієни, берці, військові форми.
- Кому казати «дякую», хто ці волонтери, які споряджають «смачні конвої»?
- Всіх не перелічиш. Серед нас працюють люди найрізноманітніших професій - є кухарі, вчителі, пенсіонери, приватні підприємці, службовці, медики, працівниці РДА та Пенсійного фонду, завідувачка ветлабораторії, є і безробітні, продавці, вчителі, залізничники, депутати, журналісти тощо. Є люди, які були свого часу на Майдані, колишні воїни, які повернулися із зони АТО. Кожні руки пригодяться.
- Дехто ніяк не може зрозуміти, як це - цілком безкорисливо вкладати стільки праці й часу в таку справу?
- Можна й треба! Бо найгірше в житті - це байдужість. А ми намагаємося хоча би трохи полегшити нашим бійцям їхні тяжкі будні. Про нас один з українських телеканалів готується зняти документальний фільм, з Чернівців приїздить письменник, робить нотатки для своєї майбутньої книги про нашу сотню. Без зайвої скромності скажу - нехай люди про нас довідуються, можливо, комусь станемо за приклад. Головне - справа від цього тільки виграє.
Наталія Команяк, Чернівці.
Фото надані головою ГО «Буковина - українському війську» Аллою Мустецою.