31 грудня. Пам’ятні дати

Сьогодні переддень Нового 2016 року

Ще на початку ХІХ століття в Україні Новий рік взагалі мало хто святкував. Такої традиції не було ні в селі, ні в місті. Приміром, за новим європейським обрядом (з ялинкою, вітаннями і подарунками) Новий рік у Києві на початку ХІХ століття зустрічали лише іноземці та приїжджі чиновники, які познайомилися з веселими «німецькими звичаями» у Петербурзі. Такі свята були рідкісними навіть у багатих дворянських маєтках. Український етнограф і фольклорист Костянтин Сементовський у своєму дослідженні 1843 року стосовно святкових звичаїв в Україні жодним словом не згадує про новорічні ялинки і новорічні подарунки. «Німецькі ялинки» (саме так їх називали) почали розповсюджуватися по Києву на початку 50-х років ХІХ століття і вже через два-три десятиліття стали помітним явищем у міському побуті: «Більш-менш забезпечені батьки ставили для дітей ялинку, прикрашаючи її стрічками і позолоченими горіхами, цукерками та іграшками», - писала одна з київських газет. Подарунки купувалися переважно в іноземних магазинах, яких було чимало, особливо на Хрещатику. Ялинку в давнину називали не новорічною, а різдвяною, адже встановлювалася і прикрашалася вона задовго до 31 грудня, на Святвечір, або, як казали, надвечір’я Різдва Христового (24 грудня). За старовинними звичаями, Новий рік вважався суто домашнім і переважно дитячим святом, але вже в 1850 роках свято з ялинками стали влаштовувати в дитячих притулках, пансіонах, училищах і гімназіях. Чималий внесок у популяризацію новорічних ялинок зробили народні школи, які з’явилися в 60-х роках ХІХ ст. Шкільні святкування описала Христя Алчевська в нарисах 1890 років. Про святкування різдвяно-новорічних свят можна прочитати у чудових спогадах киянина Олександра Вертинського, а також у Наталени Королевої (вона згадує про святкування в будинку мовознавця-україніста Миколи Сулими). Відомому українському меценату Василю Васильовичу Тарновському європейські звичаї здавалися надто сентиментальними, і він намагався збагачувати їх власними нововведеннями: діти «штурмували» ялинку «козацьким штурмом» – валили її на підлогу й обдирали з її гілля солодощі та прикраси. Після більшовицького перевороту 1917 року й переходу на новий час, українці затято продовжували святкувати зимові свята по-старому. Новий рік за новим стилем відзначали тільки в державних закладах і установах. Ялинки встановлювали в оселях на «справжнє Різдво», коли за новим стилем було вже 7 січня, і вони стояли німим докором радянській владі аж до 13 січня, яке отримало дивну назву «старий новий рік». Так повторювалося з року в рік, аж поки влада у 1928 році ялинку взагалі заборонила, як «буржуазне явище», а тому й «контрреволюційне» і «антирадянське». Знадобилося ще майже десятиліття, щоб ялинку «реабілітували». З відповідною ініціативою виступив у 1936 році Постишев (перший секретар КП(б)У), і 28 грудня того ж року у «Правді» з’явилася стаття про «повернення» ялинки. Щоправда, цього разу влада добилася свого: громадяни стали ставити ялинку вже «по-радянськи» - у ніч на 1 січня за новим стилем, а про те, що вона називалася колись «різдвяною», мало хто згадував. Радянська штампоманія майже вщент знищила й знівелювала українські народні звичаї та обряди. Особливо далися взнаки 70-80-ті роки минулого сторіччя. Але, попри зміну влади і політичних режимів, Новоріччя, як жодне інше свято, залишається одним із найтепліших і душевних свят.

Події дня:

23 роки тому (1992) припинила своє існування Чеська і Словацька Федеративна Республіка – спільна держава чехів і словаків, яка була утворена у 1918 році. У липні 1992 року словацький парламент прийняв Декларацію про суверенітет Словаччини, і президент Чехословаччини Вацлав Гавел, який був проти поділу країни, пішов у відставку. У жовтні того ж року Федеральні збори передали більшу частину державних повноважень республікам. А 25 листопада Федеральні збори Чехословаччини прийняли закон про припинення існування Чехословацької Федерації та поділ країни з 1 січня 1993 року. Опівночі 31 грудня 1992 року Чехословаччина, як держава, припинила своє існування, а її державами-наступниками з 1 січня 1993 року стали Чеська і Словацька Республіки. Так країна мирним шляхом розпалася на дві незалежні держави і затвердила це документально - відбулося так зване «оксамитове розлучення» (за аналогією з «оксамитовою революцією»).

16 років тому (1999) США, згідно з договором 1977 року, передали контроль над Панамським каналом уряду Панами. Відповідно Договору 1903 року Сполучені Штати отримали у вічне володіння «зону землі та землі під водою для спорудження, підтримки, експлуатації, встановлення санітарного порядку та захисту згаданого каналу» в обмін за підтримку суверенітету Панами. До спорудження каналу військове міністерство США приступило у 1904 році. Перше судно по каналу пройшло 15 серпня 1914 року, а офіційне відкриття каналу відбулося лише 12 червня 1920 року.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Миколи Олександровича Даміловського (1880-1942), українського архітектора та інженера. Закінчив Інститут цивільних інженерів у Петербурзі. З 1911 – викладач київських політехнічного, архітектурного та художнього інститутів (з 1939 – професор). Серед найвідоміших споруд: будинки в Києві по вулиці Пушкінській № 23 та Круглоуніверситетській № 6 (обидва – початок ХХ ст.), насосні станції Криворізького (1927) та Білоцерківського (1928) водогонів.

135 років від дня народження Джорджа Катлетта Маршалла (1880-1959), американського державного і військового діяча, лауреата Нобелівської премії миру (1953). Учасник найважливіших міжнародних конференцій періоду Другої світової війни. У 1947-1949 рр. – державний секретар США. Брав участь у розробці доктрини Трумена і програми американської допомоги західноєвропейським державам, названої його ім’ям.

110 років від дня народження Джула Стайна (1905-1994), американського композитора, автора популярних мюзиклів. Народився в Лондоні (батьки були вихідцями з України), з 1912 року жив у США, навчався в Чиказькому музичному коледжі. З 9-річного віку виступав як піаніст-соліст з Чиказьким та іншими американськими симфонічними оркестрами. Удосконалював майстерність у Франції, Італії та інших країнах Європи. У середині 20-х років зацікавився джазом: грав на фортепіано в джазовому оркестрі під керівництвом Б. Поллака у різних містах США. У 1927 році організував власний танцювальний оркестр, з яким гастролював по країні. Як композитор дебютував у 1928 піснею «Неділя», яка одразу ж стала популярною. З 1931 року жив у Нью-Йорку, займався вокальною і сценічною підготовкою молодих естрадних співачок. З 1942 – у Голлівуді, писав музику для кіно. Невдовзі почав писати мюзикли. Серед найвідоміших – «Дзвонять дзвоники» (1956; йшов з найбільшим успіхом – 924 спектаклі поспіль), «Циганка» (1959), «До-ре-мі» (1960), а також «Сміше дівчисько» (1964), який був екранізований; серед інших екранізованих мюзиклів – «Чоловіки обирають блондинок» (у радянському прокаті «У джазі лише дівчата»). Писав музику до танцювальних, драматичних і телеспектаклів.

85 років від дня народження Федора Миколайовича Баклана (1930-1983), українського артиста балету, заслуженого артиста УРСР (1960). Понад 20 років був солістом Київського театру опери та балету (1948-1972).

80 років від дня народження Рени Іллінішни Саєнко (1935-2006), відомого українського краєзнавця. 50 років (з 1956 по 2006) була співробітницею Маріупольського краєзнавчого музею. Член Українського геральдичного товариства. Фахівець з історії Приазов’я та Маріуполя, вивчала історію Запорізької Січі, Кальміуської паланки і фортеці Кальміус, історію грецьких поселень на околицях міста. Рена Саєнко автор приблизно 400 статей в різних періодичних виданнях. Автор основного тексту з історії Маріуполя в академічному виданні «Історія міст і сіл Української РСР» (1976), а також у книзі «Весь Маріуполь» (2004). У 2007 році Рені Саєнко було посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Маріуполя» за вагомий особистий внесок у вивчення та популяризацію історії Маріуполя, значиму краєзнавчу та просвітницьку діяльність. На будівлі Маріупольського краєзнавчого музею встановлена меморіальна дошка в пам’ять про Рену Саєнко.

50 років від дня народження Гун Лі (1965), китайської кіноактриси. Гун Лі зірка першої величини не тільки у себе на батьківщині, але її добре знають у світі, адже вона є кінематографічним обличчям Китаю. В кіно Гун Лі дебютувала у 22 роки у фільмі (теж дебютному) одного з представників китайського «нового кіно» Чжана Імоу «Червоний гаолян». Фільм здобув «Золотого ведмедя» на Берлінському кінофестивалі 1987 року, про режисера і актрису – виконавицю головної ролі заговорили в усьому світі. Відтоді Гун Лі стає музою й натхненницею, чарівним талісманом Чжана Імоу, до того ж митців поєднав палкий роман – перед красунею Гун Лі мало хто міг встояти. Згодом актриса посварилася з режисером, почала зніматися в Голлівуді, взяла шлюб з відомим сингапурським тютюновим магнатом (що надзвичайно сполошило китайців), але нещодавно Гун Лі і Чжан Імоу знову відновили творчі стосунки. Гун Лі є володаркою численних міжнародних нагород найпрестижніших кінофестивалів світу, починаючи від Каннського, Берлінського і Венеційського й закінчуючи місцевими китайськими кінооглядами. А ще вона володарка почесного звання ЮНЕСКО «Артист Світу». Гун Лі очолювала журі Венеційського та Берлінського кінофестивалів, входила до складу журі Каннського МКФ. Серед її кращих фільмів - «Червоний гаолян», «Запали червоний ліхтар», «Прокляття золотої квітки», «Прощавай, моя наложниця», «Чарівна мама», «Мемуари гейші». Гун Лі бездоганна в костюмованих історичних епосах і мелодрамах. Вона грала ролі від простої селянки та елітної повії до імператриці. Її прекрасне обличчя давно стало втіленням краси по-китайськи. Попри 50-річний ювілей, Гун Лі продовжує залишатися однією з перших офіційних китайських красунь. Гун була першою китаянкою, яка з’явилася на обкладинці журналу Time.

Роковини смерті:

185 років з дня смерті Жанліс (Мадлен Фелісіте Дюпре де Сент-Обен; 1746-1830), французької письменниці, графині. Народилася в знатній, але збіднілій родині. У 15 років вийшла заміж за полковника, графа де Жанліс. Виховувала дітей герцога Орлеанського, для яких написала декілька дитячих книг («Виховний театр», «Адель і Теодор», «Вечори у замку»). Після страти чоловіка за наказом революційного трибуналу (1793), Жанліс емігрувала. Мешкала в Бельгії, Німеччині, Швейцарії. За правління Наполеона повернулася до Франції, де навчала його «гарному тону»; отримувала пенсію. Вже тоді, а потім і в епоху Реставрації Жанліс писала сентиментальні романи з життя світського товариства. Найбільш відомими є «Мадмуазель де Клермон», «Герцогиня де Ла Вальєр», «Мадам де Ментенон» та ін. Твори Жанліс – легкі та захоплюючі, з яскраво вираженою моралістичною тенденцією, свого часу були надзвичайно популярні. Письменниці належать мало достовірні, але цікаві «Мемуари».

45 років з дня смерті Миколи Миколайовича Андрєєва (1880-1970), українського фізика, одного з засновників сучасної акустики. Заклав основи гідроакустики; створив школу акустиків. Вперше розробив теорію поширення звуку в рухомому середовищі. Досліджував проблеми поширення акустичних коливань в атмосферному та водному середовищах, питання архітектурної акустики, електроакустичної апаратури. Напередодні Другої світової війни під керівництвом науковця проводилися роботи зі створення акустичних тралів для боротьби з неконтактними акустичними мінами. Народився на Сумщині.