5 листопада. Пам’ятні дати

У Великобританії сьогодні Ніч Гая Фокса, чи як її ще називають – Ніч феєрверків, або Ніч вогнищ.

У ніч на 5 листопада британці відзначають традиційне свято – Ніч Гая Фокса, чи як її ще називають – Ніч феєрверків, або Ніч вогнищ. Цієї ночі відзначається провал так званої Порохової змови, коли в ніч на 5 листопада 1605 року в Лондоні гурт католиків-змовників здійснив невдалу спробу висадити в повітря Британський парламент під час тронної промови протестантського короля Якова I. Крім короля в будівлі Палати лордів мали бути присутні члени обох палат парламенту і верховні представники судової влади країни. Такий собі Гай Фокс намагався підпалити в підвалі Вестмінстерського палацу діжки з порохом. Цей зухвалий задум міг закінчитися гігантським феєрверком над Темзою і увійшов би в історію як один із перших терористичних актів, спрямованих проти влади, але в оточенні змовників знайшлася людина, яка попередила королівського лорда Вільяма Паркера 4-го барона Монтігла про вибух. Лорд розповів про змову королю, й наступного дня Гай Фокс був арештований і відправлений у Тауер. У Великобританії в ніч Гая Фокса запалюють феєрверки і вогнища, на яких із задоволенням спалюють опудало Гая Фокса. А напередодні діти випрошують монетки «для Гая», аби накупити побільше петард. Крім Британії, день Гая Фокса відзначається і в деяких її колишніх колоніях – у Новій Зеландії, Південній Африці, провінції Ньюфаундленд і Лабрадор (Канада), частині Британських Карибських островів і Австралії. З ніччю Гая Фокса пов’язаний сюжет відомого коміксу Алекса Мура «V – значить вендетта», а також його екранізації (2006). Ніч Гая Фокса згадується і в англійському телесеріалі «Шерлок». Прикметно, що надзвичайно популярною є маска Гая Фокса (з тоненькими вусиками і гострою борідкою), виготовлена художником-графіком Девідом Ллойдом у 1982 році. Вона стала упізнаваним брендом, символом усіх противників капіталізму і антиглобалістів, та й взагалі, всього протестного руху (зокрема руху «Захопи Вол-стріт»), інтернет-мемом. Першими маску Гая Фокса одягли хакери з групи Anonymous у 2008 році, які виступали проти саєнтологів. Щороку у світі продається понад 100 тисяч масок Гая Фокса. Щодо самого Гая Фокса, то в опитуванні, проведенному в 2002 році британською корпорацією Бі-бі-сі, цей терорист посів тридцяте місце серед «100 найвідоміших британців».

Події дня:

95 років тому (1920) у Варшаві була підписана воєнна конвенція між представниками уряду УНР та Російського політичного комітету про спільні воєнні дії проти більшовиків. У параграфі першому конвенції йшлося, що «Російський політичний комітет у Польщі на чолі з Б. Савінковим визнає державну незалежність Української Народної Республіки на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою».

80 років тому (1935) в Києві почала діяти перша тролейбусна мережа. Перший маршрут пролягав по вулиці Червоноармійській (нині Велика Васильківська) від вул. Загородньої до пл. Льва Толстого (більшість тієї лінії збереглася й донині). На маршруті (довжина 3,5 км) курсувало 4 тролейбуси моделі ЛК, збудовані Київським заводом електротранспорту. На кінець 1940 року в місті було вже три маршрути. На сьогодні тролейбусна мережа Києва є найбільшою мережею в Україні. Станом на 2015 рік нараховується 45 маршрутів, понад 500 км мережі, 4 депо і 543 машини. Щоденний випуск – майже 400 машин.

50 років тому (1965) були відкриті станції Київського метрополітену «Гідропарк», «Лівобережна» і «Дарниця», а також електродепо Дарниця.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Вальтера Гізекінга (1895-1956), німецького піаніста, педагога, композитора. Один із найвидатніших інтерпретаторів французької і оригінальний виконавець німецької музики (його гра надавала їй рідкісної грації, чисто французької легкості та вишуканості). У 15 років він привернув до себе увагу тонкою інтерпретацією чотирьох балад Шопена, а невдовзі дав одразу шість концертів, де виконав усі 32 сонати Бетховена. «Найважчим було вивчити все на пам’ять, але й це, врешті-решт, не склало аж надто великих зусиль», –  згадував згодом піаніст. У нього була унікальна пам’ять, котра дозволяла розучувати найважчі музичні твори з надзвичайною швидкістю. Справжню славу принесло Гізекінгу виконання творів Равеля, Дебюссі, Моцарта. Точність і довершеність його гри були такими, що більша частина платівок записувалася піаністом без підготовки і майже без повторювань. Це дозволяє хоча б почасти передати ту чарівність, котру випромінювала його гра в концертній залі.

75 років від дня народження Дмитра Олександровича Пригова (1940-2007), російського поета, художника-концептуаліста, музиканта, одного з лідерів російського «неофіційного мистецтва», класика московського концептуалізму. Писати вірші почав у 16 років. З 1975 року друкувався за кордоном у російськомовних виданнях. У 1986 році був арештований й відправлений на примусове лікування до психіатричної лікарні, але невдовзі під тиском друзів і громадськості його звідти випустили. Перша поетична збірка вийшла в 1990 році. Пригов – автор величезної кількості текстів, графічних робіт, колажів, інсталяцій, перфомансів. Неодноразово організовувались його виставки. Знімався в кіно («Таксі-блюз», «Хрустальов, машину!»). Брав участь у музичних проектах, одним з яких, зокрема, була організована з московських художників-авангардистів пародійна рок-група «Среднерусская Возвышенность». Учасники гурту, за їхніми твердженнями, мали на меті довести, що в російському року музична складова не відіграє жодної ролі, а слухачі реагують тільки на ключові слова в тексті. З 1993 по 1998 рік Пригов неодноразово виступав з рок-гуртом «НТО Рецепт», який активно використовував його тексти у власній творчості. Нездійсненною залишилася остання акція Пригова спільно з відомою арт-групою «Война». Митця мали впродовж дня вручну підіймати на 22 поверх МДУ ім. Ломоносова у залізному сейфі, який в останню мить замінили на стару дубову шафу, а він, у свою чергу, мусив би звідти декламувати власні вірші. Крім того, на кожному з поверхів мали стояти колонки, звідки б лунав саундтрек віршів Пригова. Це символізувало б своєрідне «вознесіння» поета в радянській шафі над пострадянською буденністю і злиття його власного голосу з потойбічним сакральним шумом. Утім, тодішній ректор МДУ заборонив акцію. Наступного дня Пригов переніс інфаркт і невдовзі помер. Як зауважив один із друзів Дмитра Пригова, «Д. А. П. був мульти-медіальним пристроєм – співаючим, декламуючим вірші; він породжував малюнки і проекти інсталяцій, а інколи міг зімпровізувати і видати теоретичну доповідь».

55 років з дня народження Кетрін Матильди «Тільди» Свінтон (1960), відомої британської актриси театру й кіно, музи культового британського режисера-арт-хаузника Дерека Джармена. Аристократка, що 19-річною вступила до лав британської комуністичної партії. Акторську кар’єру Тільда розпочинала в театрі – зі знаменитого Королівського шекспірівського театру в Стратфорді. Потім грала у більш експериментаторських театрах Единбурга. Володарка нагород Берлінського (1988) і Венеціанського (1991) кінофестивалів. Лауреат премії BAFTA (2007) і «Оскар» (2008). Спочатку знімалася переважно в незалежному кіно, але потім Тільду Свінтон помітили  голлівудські продюсери й почали залучати до масштабних проектів. Саме Голлівуд і «розкрутив» актрису, зробивши її ім’я відомим на цілий світ, а обличчя упізнаваним навіть дитиною. Найвідоміші фільми актриси – «Орландо» (1992), «Пляж» (2000), «Молодий Адам» (2003), «Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та платтяна шафа» (2005), «Костянтин: Володар темряви» (2005), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008), «Після прочитання спалити» (2008), «Виживуть тільки коханці» (2013). «Я завжди знала, що негарна. І це велика перевага. Всі мої красиві друзі рано чи пізно пустили власну зовнішність в обіг. Я не тільки про секс. Вони весь час пам’ятають, що в них світле волосся, блакитні очі, пухкі губи, і вони повинні поводитися відповідно. Це величезний тиск, якого я була позбавлена. Мене не сприймали за дівчинку, а я себе й не вважала нею. Я відімкнула у себе сексуальність і це виявилось досить комфортним станом. До мене раз по раз звертаються «сер», в ліфтах або на вулиці. Мабуть тому, що я така довга й не зловживаю губною помадою…»

Роковини смерті:

645 років з дня смерті Казимира ІІІ Великого (1310-1370), польського короля з 1333 з династії Пястів. Провадив політику зміцнення і централізації державної влади. В 1349 році захопив Галицьку Русь, у 1366 – Поділля. В 1343 році відмовився на користь Тевтонського ордену від Східного Помор’я. За Казимира ІІІ у 1364 році був відкритий Краківський університет.

10 років від дня смерті Джона Фаулза (1926-2005), британського прозаїка, есеїста, одного з яскравих представників літератури постмодернізму. Автор романів «Колекціонер», «Маг», «Даніель Мартін», «Жінка французького лейтенанта» (один із ключових романів англійського постмодернізму; екранізований у 1981 році, головні ролі виконали Меріл Стріп і Джеремі Айронс), «Слимак», збірки повістей «Вежа з чорного дерева».

5 років тому пішла з життя Ширлі Веррет (1931-2010), американська оперна співачка (меццо-сопрано, сопрано), одна з перших темношкірих оперних співачок Америки (її називали «Чорною Каллас»). Дебютувала у 1957 році в опері Бенджаміна Бріттена «Викрадення Лукреції». Але переломним у її кар’єрі став 1962 рік, коли Ширлі Веррет виконала партію Кармен в однойменній опері Бізе в Сполето. Відтоді вона співала на найпрестижніших оперних майданчиках світу (Ла Скала, Паризька Гранд-Опера, Віденська Штатсопера, Карнегі Холл, Метрополітен Опера (лише на сцену останньої співачка виходила 126 разів)).