Золтан Бабяк, голова Берегівської міської територіальної громади

Такий удар, як від цієї війни, угорська меншина вже отримувала 80 років тому, але відновилася

Вісімдесят років тому Берегове – неофіційна столиця закарпатських угорців – уже пережило потужний демографічний удар, коли радянська влада депортувала з рідних місць більшість чоловіків громади. Тепер повномасштабне вторгнення росіян знову вдарило по меншині: велика кількість угорців виїхала до ЄС, кількість учнів в угорськомовних класах скоротилася на третину, натомість громада прийняла понад 5 тисяч переселенців.

Як головне місто закарпатських угорців тримає цей удар, чому розмови про зникнення угорської мови та ідентичності є маніпуляцією та чого громада чекає від потенційної зустрічі лідерів України й Угорщини – про це та інше голова Берегівської міської територіальної громади Золтан Бабяк розповів у відвертій розмові з власкором Укрінформу.

БЕЗСЛІДНО ДЛЯ МЕНШИНИ ЦЯ ВІЙНА НЕ МИНЕ

- Пане Золтане, як змінила повномасштабна війна Берегове в людському вимірі? До великого вторгнення в Україні ваше місто сприймали – умовно – як столицю закарпатських угорців (адже в інших громадах, де вони переважно мешкають, центрами є села чи селища). Знаємо, що через війну багато угорців, як і загалом закарпатців, виїхало з Берегова до ЄС, тож чи лишається місто зараз цією «столицею» і наскільки сильно по ньому вдарила війна?

- Щодо стану угорської меншини загалом, я хотів би зауважити, що подібного удару, якого ми зазнаємо в наш час, ми вже зазнавали в історії ХХ сторіччя. У 1944 році, наприкінці Другої світової війни, радянський генерал Петров своїм наказом зібрав закарпатських швабів (етнічних німців, – ред.) та угорців – майже 80% населення меншин віком від 18 до 50 років. Їх спершу утримували у школах, а згодом перевезли до таборів біля Сваляви та в Самборі.

- Ви говорите зараз про так званий «малєнькій работ», чи не так? (Йдеться про масову насильницьку депортацію чоловіків угорської та німецької національностей із Закарпаття до радянських таборів для примусової праці. Людям брехали, що їх беруть лише на «три дні» або на «невелику роботу» з відновлення інфраструктури, натомість відправляли на роки в сталінські табори ГУЛАГу. Саме тому цей процес і відомий як «málenkij robot» – перекручений радянськими військовими російський вислів «маленькая работа». Оскільки в угорській мові немає категорії граматичного роду, закарпатські угорці сприйняли та зафіксували його саме в такій формі. 3 вересня 2026 року Верховна Рада України першою у світі серед країн офіційно визнала «маленький робот» злочином комуністичного режиму.)

- Так. Скажу відверто: під час тієї акції звідси забрали майже 70% закарпатських угорців. Це були переважно чоловіки, і розрахунок був чіткий: «симпатичні радянські воїни» мали компенсувати їхню відсутність, і так планувалося вплинути на меншину. Ну що сказати: не вийшло. Ми досі чуємо угорську мову на Закарпатті після тієї війни, громада не зникла. Цей удар по закарпатських угорцях був 80 років тому, і ми його пережили. Вірю, що угорська меншина переживе й нинішній.

Якщо говорити мовою цифр: на момент утворення нашої громади у 2020 році її населення становило 44 381 особу, зараз маємо 41 901 мешканця (до цієї цифри не входять переселенці). Водночас станом на осінь 2026 року в громаді зареєстровано 5 485 внутрішньо переміщених осіб (на піку, восени 2022-го, ми видали майже 6 тисяч довідок ВПО). Тобто загалом можемо говорити про те, що кількість жителів громади не зменшилася.

Чи змінилося місто? Так, безперечно. Як і все Закарпаття. Але ж Закарпаття завжди було котлом багатонаціональної єдності. Тут завжди була суміш народів, які уживалися та розуміли одне одного. І зараз уживаємося та розуміємо. Так, буває, що деколи туристи чи переселенці питають, чому на вивісках у Берегові пишуть угорською мовою. Пояснюємо чому і вказуємо, що всюди є обов’язкове дублювання державною. Ми вважаємо, що, згідно з чинним законодавством, ті вимоги, які стосуються нашого європейського шляху, зачіпають не лише культурний та освітянський простір, а й побут.

- Вище ви зробили влучну аналогію з ударом по меншині часів окупації Радянським Союзом – і тоді (безпосередньо), і тепер опосередковано причиною є Росія. Наскільки відчутними є ці наслідки зараз? Маю на увазі те, що закарпатські угорці сім’ями виїхали до Угорщини та інших країн ЄС через початок повномасштабної війни. Як це впливає на громаду?

- Знаєте, скажу так: жахлива історія, коли під час траурної церемонії бачиш, як родичі ведуть пряму трансляцію з похорону для дітей, які за кордоном. Бо хоронять маму, тата чи бабусю, а син чи онук не може приїхати попрощатися... Це травма, яка залишається з людьми надовго.

Наскільки удар по меншині відчутний? Я вважаю, що, зокрема, ось так війну й відчувають тут, за тисячу кілометрів від фронту – наприклад, під час таких похоронів. Ця депресія може стати, або вже є, національною хворобою. І вона не перебирає між національностями.

Висновок у мене такий: безслідно це не мине. Закінчиться війна нашою справедливою перемогою – і коли повернуться з фронту хлопці, коли приймуть остаточне рішення ті, хто релокувався (повертатися назад чи лишатися тут), коли почнуть повертатися люди з-за кордону, тоді ми й побачимо наслідки. І в громаді, й у бізнесі, і в родинних стосунках.

ЗАКАРПАТЦІ ДУЖЕ ПОПУЛЯРНІ В ЄС ЯК РОБОЧА СИЛА

- Нещодавно на форумі Re:Open Zakarpattia ви досить сміливо заявили те, про що думає багато хто, але одиниці наважуються озвучити: більшість із тих, хто виїхав, не повернуться після війни. Чи справді ви «відпустили» мешканців громади, котрі вирішили виїхати за кордон під час війни, і не розраховуєте на їхнє повернення? Також цікавить ваша думка: що можна зробити, аби закарпатські угорці повернулися у Берегове?

- Це справді буде неймовірно важко – повернути цих людей додому, в Україну. Наведу простий приклад. Угорець із вищою освітою, який трохи розбирається в комп'ютерах та володіє, крім угорської, ще й англійською мовою, – це бажаний працівник у ЄС. Порівняйте, скільки він отримує зарплати тут і скільки за 50 кілометрів від нас, у бік європейської спільноти. Як робоча сила наші люди дуже затребувані. Крім усього, вони звикли працювати не по вісім годин і з 30 хвилинами обідньої перерви. Закарпатці як заробітчани ще за мирних часів у Європі були надзвичайно популярними. І тепер, коли в Європі криза й дефіцит робочої сили, ми заходимо туди як золота акція. Якщо німець вибирає, взяти турка чи українця, він не вагатиметься довго – точно візьме українця. Тому я кажу, що надзвичайно важко буде повернути людей сюди, хіба що ми зможемо зробити крок уперед щодо наших заохочень. Має бути відповідна зарплата та заохочення від держави у вигляді «підйомних», пільг на житло тощо. А в нас, на жаль, медсестри досі працюють на мінімалку. А якщо до головного лікаря європейської лікарні потрапить наша випускниця медичного коледжу Берегова зі знанням мови, її просто «прив'яжуть» до робочого місця відповідними умовами, щоб вона навіть не думала про повернення: вона отримає «підйомні», службову квартиру і всебічну повагу.

- Тобто, підсумовуючи, щоб повернути закарпатських угорців у Берегове, потрібні вищі, ніж у європейців, або принаймні такі ж зарплати плюс «підйомні»?

- Скажу інакше: у нас тут має бути Європа. Треба дивитися на речі реально – населення України сьогодні дорівнює населенню столиці Єгипту, Каїра. 25 мільйонів, а можливо, й менше. Це погана історія. Коли я говорю про те, повернуться люди чи ні, то не хотів би ділити їх на угорців та українців – це загальна проблема. Просто для угорців ситуація ще складніша: коли закарпатський угорець потрапляє в Угорщині в освітню мережу, місцеве самоврядування чи правоохоронні органи, там зроблять усе, щоб його втримати.

УЧНІВ В УГОРСЬКОМОВНИХ КЛАСАХ СТАЛО МЕНШЕ НА ТРЕТИНУ

- Два роки тому ми спілкувалися у Берегові з релігійним лідером угорської громади єпископом Зан Фабіаном. Він тоді сказав фразу, яка дуже зачепила: «У нас майже не буває хрестин, бо діти не народжуються». З огляду на цю проблему, чи є у вас дефіцит дітей у школах, зокрема в угорських класах? Чи доводиться оптимізувати освітню мережу? Чи стало менше угорських класів?

- Так, за останні п’ять навчальних років (із 2022/2023 до 2026/2027-го) загальна кількість школярів у Берегівській міській територіальній громаді зменшилася майже на півтори тисячі дітей, офіційно – на 1 466 осіб, або на 25,9%: із 5 651 до 4 185 учнів.

Найбільший відтік ми фіксуємо в закладах та класах з угорською мовою навчання: за цей період кількість дітей там скоротилася на 1 299 осіб (34,2%): із 3 798 у 2022/2023 навчальному році до 2 499 у 2026/2027-му. Саме на угорськомовний сегмент припадає 88,6% усього скорочення учнівського контингенту громади. Водночас, кількість школярів з українською мовою навчання за п’ять років зменшилася лише на 167 осіб, або на 9% (із 1 853 до 1 686 дітей).

У нинішньому 2026/27 навчальному році співвідношення учнів за мовами навчання в громаді становить 59,7% (угорська мова) проти 40,3% (українська мова).

- Зміни суттєві.

- А тепер гляньте сюди (міський голова показує графік бюджетних видатків громади, де левова частка діаграми – це освіта, – авт.) Ця діаграма відображає реальний стан справ. Червоним ви бачите видатки Берегівської міської ради на освіту у структурі нашого бюджету. Перекладаю на нормальну мову: це якщо б ви мали 10 000 гривень зарплати, то за цією схемою на 6 800 гривень ви б купувати книжки, і лише решту витрачали на їжу та побут. Ми справді витрачаємо понад 60% з бюджету на освіту, це така особливість нашої громади.

Іноді люди не розуміють, чому наш розвиток відрізняється від розвитку сусідніх великих громад. Берегове акумулює дітей із сусідніх сіл до своїх гімназій – і ми продовжимо це робити. Але є прагнення батьківських комітетів та педагогічних колективів із сіл новоствореної ОТГ зберегти школи.

У кінцевому підсумку маємо картину, коли в нас є 20 вчителів на 50 дітей

Якби я був просто кризовим менеджером, я мав би інше стратегічне бачення. Але я відповідаю за представників нашої громади, які народилися у Гаті, Яношах, Балажері, Оросієві, Четфалві, Варах, Боржаві, Кідьоші, Гечі, Бакті. Початкові школи базово мають залишатися в кожній колишній сільській раді. Але батьки хочуть, щоб діти залишалися вчитися вдома і після четвертого класу – у п'ятому, шостому, сьомому класах. І в цих класах буває по п'ять, шість, вісім дітей. У кінцевому підсумку маємо картину, коли в нас є 20 вчителів на 50 дітей.

- Зазвичай таке вирішують шкільними автобусами і оптимізацією шкіл.

- Утримувати ці школи, дійсно, дорого. Тому кажу, що якби я був лише кризовим менеджером, а не міським головою, мені потрібно було б закрити більшість шкіл в громаді, придбати автобуси і возити дітей. Але ми хочемо зробити так, аби цим дітям у громаді було комфортно, щоб вони росли тут, і навчалися, і лишалися в громаді. Тому ми ліпше нашкодимо нашому бюджету зараз і будемо розраховувати щодо розвитку на ті гроші, які за програмами євроінтеграції можуть потрапити до Берегівської громади – у тому числі на об'їзну дорогу, розвиток інфраструктури, водопостачання та каналізацію. І це не моя особиста позиція – це позиція більшості громади, прохання батьків і педколективів. Ми демонструємо сім’ям із дітьми, котрі залишилися, що цінуємо їх, і просимо не виїжджати далі.

ТОП-ПЛАТНИКАМИ ПОДАТКІВ У ГРОМАДІ ЛИШАЄТЬСЯ МІСЦЕВИЙ, НЕ РЕЛОКОВАНИЙ БІЗНЕС

- Пане голово, перейдімо від людського фактора до економіки. Процес релокації торкнувся і Берегівщини. Чи змінила релокація ваше місто та громаду, і як вплинула на їхній розвиток?

- У топлідерах на Закарпатті щодо релокації залишаються Ужгород, Мукачево, Хуст і Перечин. У Перечині взагалі окрема, дуже знакова ситуація: там відбулося абсолютне перезавантаження територіальної громади з плюсовим сальдо в економічному розумінні, але й із повною втратою ідентичності – вважаю, що це потрібно розуміти.

У нас у пріоритеті залишаються туризм і рекреація

Щодо Берегова, то так, до нас теж релокувалися підприємства – загалом маємо 10 таких підприємств, які забезпечують близько 1245 робочих місць. За звітний період цього року вони поповнили бюджет громади на 4 мільйони 465 тисяч гривень. Утім, нашими найбільшими платниками податків лишаються ті бізнеси, які були тут до війни. Найбільшим платником податків у громаді є Закарпатський угорський університет Ференца Ракоці ІІ – приблизно 28 мільйонів гривень за останній рік. Для порівняння: ПРАТ «Карпатська рудна компанія» сплатило 9 мільйонів, найбільша виноробня Закарпаття ТОВ «Шато Чизай» – 7 мільйонів.

Загалом щодо релокації маю сказати, що в нас у пріоритеті залишаються туризм і рекреація. Берегове, власне, має амбітні проєкти, у яких ми розраховуємо на інвесторів із європейської спільноти. У нас є ідея створити реабілітаційний центр: військові, ветерани та ті, хто ще служить, уже потребують ментальної та фізичної реабілітації й потребуватимуть її ще впродовж наступних 30 років. Коли ми поєднуємо повітря Карпат, наш мікроклімат і термальну воду – отримуємо чудову суміш, завдяки якій можна скоротити час реабілітації та отримати гарантований позитивний результат.

Зараз наші термальні комплекси («Жайворонок», басейн «Закарпаття», сусіднє «Косино») працюють на загальних умовах. А наша ідея полягає в будівництві комплексу з повною безбар'єрністю: із доступністю до води, безперешкодним переміщенням між поверхами, можливостями для реабілітації та відпочинку військовослужбовців разом із родинами і дітьми. Треба розуміти: не в кожному звичайному спа-комплексі людина з ампутацією почуватиметься комфортно, не ловлячи на собі сторонні погляди. У нашому центрі буде абсолютна рівність між людьми, а діти, чиї батьки мають ампутації, потраплятимуть у середовище, де є й інші такі сім'ї.

Ми хочемо реалізувати цей проєкт за участю угорського уряду, Кабінету Міністрів та Офісу Президента, долучати закордонних фахівців. Наприклад, уже мали розмови щодо цього з послом Туреччини й розраховуємо на підтримку турецьких спа-центрів. Також Будапешт, який є містом-побратимом Берегова, має дуже потужний досвід у цій сфері: там муніципальне підприємство Budapest Spas контролює роботу таких купалень, як «Сечені» та інші. Їхній досвід нам знадобиться для будівництва такого центру. Загалом я хотів би, аби таких центрів на території громади з’явилося кілька – у нас для цього є і невикористані термальні джерела, і вільні території, на яких можна будувати. Тож запрошуємо інвесторів.

- Так розумію, що наразі це лише ідея – коли ви прогнозуєте появу реабілітаційного центру?

- Багато залежить від зустрічі перших осіб держави та від того, чи відбудеться вона на Закарпатті (можливо, в Берегові – як це пропонувалося) чи в Києві. Я зі свого боку із задоволенням посприяю організаторам, щоб ця зустріч стала прикладом успішного контакту для двох держав. Якщо серед пунктів переговорів розглянуть будівництво такого центру, – це може стати знаковим спільним проєктом і для Києва, і для Будапешта. За два-три роки такий об’єкт можна збудувати. Для співпраці країн безперебійне постачання запчастин чи пально-мастильних матеріалів – це, звісно, важливі речі, але це витратні матеріали. А потреба в реабілітації військових залишиться на найближчі 30 років. Це надовго об’єднає наші держави.

СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ЗУСТРІЧ ЗЕЛЕНСЬКОГО ТА МАДЯРА ВІДБУДЕТЬСЯ В БЕРЕГОВІ

- Якщо вже зайшла мова про зустріч Мадяра та Зеленського, пане Золтане, скажіть, чи ви тут в Берегові вже готуєтесь до неї?

- Наразі ми чекаємо на офіційні повідомлення. Від мене, як від міського голови, залежить організаційна частина, але найголовніший результат цієї зустрічі – не саме прибуття лідерів держав і перебування тут годину чи дві, а те, що буде записано в підсумковому комюніке. Я, як мер Берегова, зацікавлений у тому, щоб Президент України та Прем’єр-міністр Угорщини налагодили дружні стосунки, бо першою, хто отримає від цього зиск (або користь), буде Берегівська територіальна громада. Угорська меншина загалом теж побачить у цьому позитив.

- Скажіть, як у Берегові сприймають політичний «пінг-понг» заявами між Будапештом і Києвом? Коли в Будапешті відбулися політичні зміни, в Україні це зустріли з певним піднесенням, а згодом – із розчаруванням, яке триває досі… Як тут, на місці, реагують на те, що відбувається між офіційним Києвом і Будапештом?

Щодо політичного пінг-понгу відповідь коротка: не треба використовувати угорську національну спільноту для політичних ігор

- Я вважаю, що Київ не завжди в курсі того, що відбувається на Закарпатті. Я зараз говорю не про Офіс Президента чи Кабмін, а про суспільство загалом. Люди не зовсім розуміють: що тут таке, чого ці угорці хочуть, що в них за гімн, якась символіка, угорський триколор – чому? Не розуміють, як ця ідентичність змогла вистояти тут, у Карпатському басейні, протягом останньої тисячі років. Це при тому, наголошую, що угорці не розуміють мови жодного сусіда: ні словаків, ні австрійців, ні українців. Вони унікальна нація в цьому, з мовою, яка не має нічого спільного із сусідами. Якби я не володів належним чином державною мовою (у школі ми вчили державну мову, але тоді це була російська), згодом я вивчив українську, також розмовляю англійською – проте якби я мав проблему з комунікацією, то, напевно, не міг би виконувати такі відповідальні функції. Але я зберігаю свою ідентичність як угорець. Вважаю, що в побуті не можна людину обмежувати мовно – нехай сама визначає, наскільки глибоко хоче знати мову. Вона має вміти зайти в магазин, купити те, що потрібно, або продати абрикоси чи цукрову кукурудзу заготівельникам. Так було і за радянських, і за чехословацьких часів. Сьогодні підіть спитайте будь-кого в Берегові, хто займається виноробством, чи володіють вони українською мовою. Повірте мені: досконало! І презентацію проведуть, і гостей розважать, і вино продадуть. Але при тому зберігають угорську ідентичність.

А щодо політичного пінг-понгу відповідь коротка: не треба використовувати угорську національну спільноту для політичних ігор. Крапка.

- Пане мере, у зв’язку з виїздом угорців за кордон через війну, чи стало зараз менше угорської мови в Берегові?

Розмови про те, що угорської мови вже немає і що угорців у Берегові більше немає – це маніпуляція

- Так, стало менше, бо зменшилася кількість місцевих жителів. Угорців поменшало, а внутрішньо переміщених осіб побільшало. Російської мови також стало більше. Але зайдіть у лікарню – почуєте угорську, зайдіть у міську раду – почуєте її, прогуляйтеся базаром – також почуєте. Вона не зникла. Звісно, її менше, але розмови про те, що її немає і що угорців у Берегові більше немає – це маніпуляція.

БЕРЕГОВЕ ПОТРЕБУЄ ОБ’ЇЗНОЇ ДОРОГИ

- Берегове – прикордонне місто. Власне, через його центр їдуть фури (поки що порожні) на розширений КПП «Лужанка». Потенціал цього пункту на кордоні планують збільшувати й далі. Наскільки це вже б'є по інфраструктурі міста і наскільки побільшає проблем, якщо фури поїдуть завантажені?

- Це погана історія з проїздом фур через місто. Трафік справді збільшився. Відповідь моя така: Берегове хоче об'їзну, місту вона потрібна! Наразі триває процес передачі земель. На наступній сесії ми додатково передамо ще кілька ділянок Службі відновлення та розвитку інфраструктури в області, далі їх оформлятимуть у державну власність під будівництво дороги. Я вважаю, що об'їзна та реабілітаційний центр – це абсолютно рівнозначні за пріоритетністю проєкти для розвитку нашого міста, які, сподіваюся, потраплять до порядку денного міждержавних переговорів.

- Ви сказали, що туризм залишається пріоритетом для Берегова. З погляду туризму Берегове – це завжди були винні дегустації та термали. Чи додалося щось нове за останні роки і чи збільшився туристичний потік до Берегова під час війни?

Через війну Закарпаття стало одним із центрів внутрішнього туризму

- По-перше, змінилася географія та мета подорожей українців. Через війну Закарпаття стало одним із центрів внутрішнього туризму. Для багатьох наші унікальні термальні басейни замінили море, а Берегове перетворилося на місце фізичного та психологічного відновлення, особливо для родин військових і людей із прифронтових регіонів. Скажу, що у нас діє 50% знижка на термали для військових, є також пільги для дітей та пенсіонерів – ми хочемо, аби це було доступним.

По-друге, щодо змін: маю сказати, що за цей час зникла жорстка сезонність. Раніше до нас їхали переважно на вікенд або в короткі тури. Зараз люди залишаються в Берегові на тижні, поєднуючи оздоровлення з дистанційною роботою. Це тримає готелі та приватні садиби заповненими протягом усього року. Берегівський район виграв у цьому плані завдяки попередньому досвіду термального туризму. Коли люди на початку війни вирішували, куди їхати на захід, вони згадували Берегове.

У нас немає такої щільної забудови й складної логістики, як в Ужгороді, де зараз важко пересуватися автомобілем. Будівництво житла в Берегові ведеться, звісно, але в іншому масштабі. І те, що ми зараз менш популярні для великого релокованого бізнесу, через рік-два може стати для Берегова плюсом: коли інші міста будуть переповнені, наша зона комфорту привабить інвесторів.

Я продовжую запрошувати забудовників готельно-ресторанних комплексів, санаторіїв, профілакторіїв і реабілітаційних центрів. Ми відкриті до співпраці: якщо йдеться про комунальну землю – це один шлях, якщо про приватну – готові допомагати інтегрувати її через викуп або партнерство з власниками. Загалом маємо намір створити в громаді щонайменше 2000 ліжко-місць. Сьогодні їх приблизно 500, тож є куди рости.

Ну а окрім термальної води, у нас є білі гриби, абрикоси, персики, палинка, полуниця, Тиса, озеро Дийда – можна купатися і в Боржаві біля греблі. У нас чудовий мікроклімат і повітря, яке вміють цінувати гості з менш екологічно чистих регіонів. Це ми до такого звикли, а приїжджі кажуть, що тут навіть дим пахне інакше.

ЗАПРОШУЄМО ЛІКАРІВ НА РОБОТУ ДО БЕРЕГОВА

- Наостанок, пане Золтане, яким ви бачите Берегове у перспективі 5–10 років?

Два місяці тому ухвалили місцеву програму заохочення для лікарів, щоб вони релокувалися до Берегова

- Я бачу збудовану об'їзну дорогу. Потрібно, щоб у Мукачеві запрацював аеропорт – це важливо і для логістики Берегова. На базі Берегівської лікарні потрібно створити навчальний кластер, щоб готувати реабілітологів. Наш медичний коледж має працювати в тісній зв'язці з лікарнею і давати студентам більше практики. Наші медики дуже затребувані, але статистика сумна: подивіться, скільки фахівців ми випустили впродовж двох останніх років і де вони зараз. Цим треба займатися. І на рівні держави, і на місцевому також. Тому ми зі свого боку два місяці тому ухвалили місцеву програму заохочення для лікарів, щоб вони релокувалися до Берегова: даємо 200 тисяч гривень «підйомних» (якщо людина відпрацьовує 5 років, повертати їх не треба), 120 тисяч гривень на рік компенсації за житло (по 10 тисяч на місяць) і разово по 10 тисяч гривень кожному нашому медику за те, що він проходить курси підвищення кваліфікації. Заявками займається головний лікар, наше завдання як влади – забезпечити фінансовий стимул.

І останнє, чого нам критично не вистачає і з чим працюватимемо надалі, – це якість доріг та водопостачання. Хотілося б, щоб асфальтний завод міг давати нам нормальну ціну, бо треба залатати багато доріг. А щодо води: сьогодні централізованим водопостачанням забезпечено лише 60% міста Берегового й одне село – Велику Бакту. Тобто з 40 тисяч населення громади централізовану питну воду мають приблизно 15 тисяч. Інші користуються приватними свердловинами та колодязями. Але цьогоріч через аномальну посуху з десяти колодязів у громаді вісім висохли. Люди, котрі раніше не погоджувалися на абонплату за воду, ходили одне до одного з відрами й тепер уже готові до водогону. Щоб критична інфраструктура не зупинялася, нам треба працювати над створенням автономних систем енергопостачання (off-grid).

Тетяна Когутич, Ужгород–Берегове

Фото авторки та надані пресслужбою Берегівської міської ради