Закарпаття: уся електрика, яку виробляють вітряки, надходить в єдину українську мережу, а не за кордон

Останніми роками західний регіон розбудував свою енергетичну систему й тепер у сонячні дні може забезпечити себе та сусідів

Куди йде електрика із закарпатських вітряків, і чи правда, що її продають у ЄС, поки країна живе в режимі знеструмлень? Коли на Закарпатті нарешті запрацює перший сміттєпереробний завод, і чи вибереться область із сорому, що біля Ужгорода, де живуть найбагатші люди в регіоні та куди релокувалося найбільше бізнес-підприємств, щомісяця горить переповнений сміттєвий полігон? Як регіону пристосовуватися до нових реалій маловоддя, і чи варто очікувати на бум будівництва ГЕС на закарпатських річках? Чи достатньо захищений від російських ударів бізнес, релокований на Закарпаття, і чи реально зупинити «космічне» зростання цін на оренду житла в Ужгороді? Де взимку планують розміщувати тисячі людей із великих міст України?

Найцікавіші деталі розмови з першим заступником голови Закарпатської ОВА Василем Іванчом та головою Закарпатської обласної ради Романом Сараєм – у публікації Укрінформу.

Публічне hardtalk-інтерв’ю провела власкорка в рамках форуму Re:Open Zakarpattia, що пройшов 6–7 листопада поблизу Ужгорода.

СМІТТЄВИЙ КОЛАПС: КОЛИ НА ЗАКАРПАТТІ БУДЕ ПЕРЕРОБЛЕННЯ

- Почнімо з актуального: минулого тижня біля Ужгорода – найбільшого та найбагатшого міста регіону, того самого, що прийняло левову частку релокованих бізнесів, – знову горів сміттєвий полігон, здається, уже увосьме за цей рік. Він переповнений і дуже добре демонструє загальну картину Закарпаття, яке потопає у смітті: в області не вирішують питання з побудовою нових полігонів і досі немає жодного сміттєпереробного заводу. Скільки часу ми ще потопатимемо у смітті, і коли на Закарпатті нарешті буде сміттєпереробний завод?

Василь Іванчо: - Прогнозую, що потенційно проблема зі сміттям на території, принаймні Ужгородського і Мукачівського районів, може бути розв’язана в найближчі рік-півтора. Щоб не говорити про конкретні локації, скажу, що мова про територію на межі Ужгородського і Мукачівського районів. Локацію добирали так, щоб якомога менше людей мали від цього незручності: наприклад через вантажівки, які будуть туди постійно їздити зі сміттям.

Роман Сарай: - Знаєте, можливо, збоку здається, що регіональна влада цим питанням не займається. Насправді два роки ми з командою обласної військової адміністрації та партнерами з Італії працювали над стратегією поводження з побутовими відходами і над баченням, як із ними працювати саме в Закарпатській області. Ми створили модель, яка складається з трьох сміттєпереробних заводів. Ця модель передбачає один великий завод, який обслуговуватиме Ужгородський та Мукачівський райони, та два – меншої потужності в інших регіонах області. Усе інше – майданчики для накопичення відходів, з яких їх будуть звозити на сортування та перероблення. Загальний обсяг інвестицій у цю галузь становитиме 120 млн євро.

Чому це не афішується? Тому що ми розуміємо, що ця проблематика має значний суспільний резонанс, і також те, що сьогодні дозвіл на розміщення таких об’єктів на своїй території дає громада у результаті громадських слухань. Афішувати таке будівництво наперед – це створити певне напруження.

- Боїтеся перекриття траси, як вже було (у 2021 році місцеві мешканці перекривали трасу Київ – Чоп біля села Дубрівки через протест проти побудови сміттєвого заводу, – ред.)?

Р. С.: - Ми працюємо послідовно, методично, розробили стратегію, триває робота над проєктом, який має пройти відповідні громадські слухання, і паралельно шукаємо фінансування.

В. І.: - Я маленьку ремарку додам, щоб випередити питання, що це буде за завод, якого типу і так далі. Ми сьогодні розділяємо цю проблематику на дві окремі історії, на дві окремі черги. Перша черга – це сортування та складання відходів уже після сортування. А вже потім, якщо в цьому буде, умовно, економічна вигода, шукатимемо інвестиції та бізнес для перероблення. Це на другому етапі – якщо в області для цього формуватиметься достатньо сировинної бази. Аж тоді можна буде говорити про будівництво самого заводу. На сьогодні треба розв’язати першочергову проблему – знайти місце, куди вивезти сміття. Оце питання, з якого я вище розпочав, – сподіваюся, що за рік-півтора ми цю проблему розв’яжемо.

- Добре, уточнювальне питання: а що ми будемо робити в ці рік-півтора? Далі гаситимемо полігон біля Ужгорода? Ми ж сміття продукуємо постійно, і за півтора року його ще назбирається.

В. І.: - Дивіться, я сказав півтора року – бо почув про рік. Можливо, це буде швидше.

МАЛОВОДДЯ: ЧИ ЧЕКАЄ НА ЗАКАРПАТТЯ БУМ ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ

- Перейдімо до іншої проблеми, з якою, на відміну від сміттєвої, Закарпаття стикнулося лише в цьому році. Ми вперше прожили рік у режимі маловоддя на усіх річках регіону. Скажіть, чи є бачення в ОВА та облраді, як у цьому режимі жити далі, і що цей новий досвід змінить у житті регіону?

В. І.: - Питання кліматичних змін стосується не лише нашої області, а й усієї Європи: ми бачимо, що відбувається в наших сусідів, які через маловоддя узагалі зупиняли свої атомні станції або обмежували їхню роботу. Відверто кажучи, сьогодні маємо нетипову для європейського регіону область, де більше ніж половина її, – гірські регіони, та ми не використовуємо розумно ту воду, яку маємо від природи. Що маю на увазі: я був цього року в Тіролі (гірський регіон Австрії, у серці Альп, – ред.), в одній із громад бачив гідроелектростанцію, її власник - громада. Дуже-дуже цікавий досвід. Суть зводиться до того, що у високогір'ї акумулюється вода в річці, якої, звісно, не вистачає протягом цілого року. Вони її акумулюють і потім за потреби, у посушливі періоди, відпускають у річку. До того ж зберігаються абсолютно всі екологічні норми і стандарти.

Наша вода, яка формується у верхів'ях річок, по суті, просто стікає від нас униз до сусідів, і то дуже швидко. Ми ніде її не затримуємо, не маємо формувальних басейнів для зберігання води. Сьогодні це стає критично важливо. Напевно, найближчими десятиліттями кожна країна з цим матиме проблеми, бо вже тепер йдеться про вартість води на світових ринках – так, як досі оцінювали нафту. Тому області доцільно думати про формування саме таких споруд, де б могла акумулюватися вода.

- Тобто на Закарпаття чекає бум міні-ГЕС у верхів'ях річок?

В. І.: - Йдеться якраз не про міні-ГЕС, а про великі (станції, – ред.). Щодо буму: хочу зазначити, що я цього не казав – це ваші слова. Я сказав, що той досвід, який ми бачили в Європі, варто використовувати на Закарпатті. Там це функціонує більше ніж 20 років.

- Пане Романе, чи цей досвід із загатами та акумуляцією води обговорюється в робочій групі, яка вивчає рішення для проблем маловоддя і працює при Закарпатській облраді? Тобто чи обговорюється будівництво ГЕС як одне з рішень у цьому сенсі?

Р. С.: - Я б дивився на це питання трошки глибше. Перше – зазирнімо в історію. Раніше на Закарпатті було сотні млинів на малих та великих річках, які і мололи зерно, і затримували воду. За Чехословацької республіки, куди входило Закарпаття, було 50 гідроелектростанцій, ще 50 планували побудувати. За період Чехословаччини Закарпаття отримало найбільший розвиток. Паралельно працювали з річками при сплаві заготовленого лісу: тоді десь наробили шкоди, бо дещо випрямили русла, і вода в певних місцях досі дуже швидко стікає з наших гір. До облради часто звертаються, мов, шукайте фінансування в європейців, щоб ми могли провести відповідні заходи для затримання води в річках. То весь парадокс у тому, що європейці не зацікавлені, щоб вода у нас залишалася. Вони зацікавлені, щоб вона якнайшвидше стекла до них, і вже вживають заходів, щоб цим скористатися. Тому ми вивчаємо досвід Тіроля. Там понад 900 гідроелектростанцій на землі, яка менша, ніж Закарпатська область, за кількістю населення, але вони роблять свою справу.

Водночас треба думати про накопичувачі води. Це штучні озера, у яких вода стримуватиметься в осінньо-зимовий період. Нам треба розраховувати і починати створювати такі штучні накопичувачі води.

Ну і, звісно ж, третій момент – це втрати води в комунальних господарствах. Сьогодні середня втрата води у наших водоканальних магістралях становить від 40 до 50%. Це також частина розв’язання проблеми, на яку варто звернути увагу.

- У зв'язку з маловоддям – ще питання: до нас зайшло багато бізнес-підприємств, і вони користуються й артезіанськими свердловинами, і водою з річок. Чи це якось буде регулюватися, чи, можливо, уже регулюється?

В. І.: - Сьогодні є звичайні норми, які регулюють глибину свердловин. Щодо обмежень – цього року жодних обмежень для бізнесу щодо води через маловоддя не було.

КУДИ ДІВАЄТЬСЯ ЕЛЕКТРИКА, ВИРОБЛЕНА ЗАКАРПАТСЬКИМИ ВІТРЯКАМИ

- Перейдімо від води до вітру. У сезон блекаутів перше, що цікавить людей, – куди дівається світло, яке виробили вітряки. Вітропарк у Нижніх Воротах уже працює, зі скандалами будується вітропарк на Руній. Є інформація, що виробляють ці вітряки чисту електрику не для українців, а для ЄС. То куди йде електрика із закарпатських вітряків?

В. І.: - Усі 100% електроенергії, яку виробили закарпатські вітряки, ідуть в єдину енергосистему України і використовуються в енергосистемі Закарпатської області та України. Жоден кіловат електроенергії не був експортований в європейські країни.

З приводу кількості – на Закарпатті вироблено понад 73842 кВт-год – на 16 вітростанціях, які вже працюють у Нижніх Воротах. Загалом хочу сказати, що в області сьогодні є досить гарний баланс між різними типами електроенергії, яка виробляється. Сьогодні є сонце, вітер і трошки гідро-. Відповідно, тепер акумуляція дуже активно розвивається. Відверто кажучи, ту електроенергію, яку може виробити Закарпаття, диспетчери Укренерго обмежують, оскільки її нема куди діти. Ми розуміємо, що, починаючи за Львовом, сьогодні є дуже великі проблеми в енергомережі, оскільки немає як доставити ту електроенергію, яка виробляється і надходить до єдиної енергомережі країни.

- Ще перепитаю й уточню: тобто якщо станом на 2022 рік, коли почалися блекаути, Закарпаття не могло забезпечити свої населення та промисловість власною генерацією, бо ми виробляли менше ніж 20% від потреби, і тому до нас надходила електрика, переважно з Бурштинської ТЕЦ, то тепер ми почали виробляти і на себе, і трохи на сусідів?

В. І.: - Сьогодні можливості Закарпаття, якщо ми говоримо про сонячний день, – набагато більші (порівняно з 2022 роком, – ред.). Вони достатні, щоб і забезпечити себе, і подати трошки сусідам. От, умовно, літо вже позаду, активний період сонця минув, але водночас обмеження чи відключення бізнесу, який сьогодні працює в сфері виробництва, ще немає. В області сьогодні майже 800 МВт електроенергії загальної потужності. Хочу сказати, що в наступні пів року до цих 800 може додатися ще 500–600.

- Завдяки чому?

В. І.: - Завдяки тому, що дуже активно розвивається акумуляція. Нині надзвичайно вигідно для бізнесу встановлювати акумулятори, оскільки в обідній, сонячний, період електрика коштує дуже дешево, – це і знімає навантаження з мережі, і дає економічну рентабельність. (Отже, підприємства можуть купувати електрику за низьким тарифом удень, акумулювати і використовувати її в пікові вечірні години, – ред.) Ну й когенерація активно розвивається.

БІЗНЕСОВІ, РЕЛОКОВАНОМУ НА ЗАКАРПАТТЯ, РАДЯТЬ ПОДБАТИ ПРО ПРИВАТНЕ ППО

- Наступне питання – безпекове, наскільки ми можемо про це говорити: чи достатньо захищені підприємства, релоковані на Закарпаття, від російських ударів? Минулої весни на Закарпаття зайшло 11 російських дронів, і було кілька прильотів у різних містах. Водночас в інших регіонах, наприклад, підприємства розвивають приватне ППО. Чи є таке в нас?

В. І.: - Тема справді делікатна. Утім, хочу сказати, що після того весняного інциденту, назвімо його так, були зроблені певні висновки. Передусім змінили систему виявлення цілей, які сьогодні можуть потенційно залітати в область, а також збільшили кількість радіолокаційних станцій із виявлення дронів. Проаналізовано всі можливі маршрути на Закарпаття. Основна проблема того інциденту полягала в тому, що ми, по суті, не бачили тих дронів до останньої хвилини.

Також після того випадку в області утричі збільшилася кількість мобільних вогневих груп. Обласний бюджет разом із громадами спрямував майже 150 млн грн саме для посилення безпеки в регіоні.

Р. С.: - З обласного бюджету на посилення системи ППО в Закарпатській області до кінця року сумарно виділяємо 100 млн грн, і з бюджетів громад – таку ж суму. Тому надзвичайно вдячний головам громад за те, що ми разом захищаємо небо Закарпаття. Створити приватне ППО можуть не тільки великі підприємства або пов’язані з оборонним забезпеченням, а й звичайні підприємства, важливі для області, країни, наприклад логістичні склади. Наголошу власникам, що так, ви можете захистити свої бізнеси – є можливість розмістити там мобільні вогневі групи, додати ці групи в систему каскадного захисту, тобто в ППО Закарпатської області.

- Одним словом, пане Романе, ви закликаєте бізнес на Закарпатті допомогти державі й подбати про свій захист?

Р. С.: - Так. У наших сусідів такий бізнес також захищають частково завдяки приватному ППО.

ЦІНИ НА ОРЕНДУ ТА САНАТОРІЇ ЯК ПОРЯТУНОК: ДЕ ЗИМУВАТИМУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

- Наостанок – питання про ще одну сферу, яка цієї осені збурила соціум. Мова про неадекватні ціни на ринку оренди житла в Ужгороді у зв’язку з новою хвилею переселенців із великих міст України: у листопаді ціна оренди за однокімнатну квартиру в середньому становить 30–35 тис. грн за місяць. Зрозуміло, що це – ринок, і регулювати його держава не може. Але за складної ситуації в країні чи є способи якось вплинути на це? Як розв’язати цю проблему?

В. І.: - Відповідно до законодавства, якщо прочитати про повноваження обласної державної адміністрації чи обласної ради, то таких повноважень немає. І навіть воєнний стан їх не надає. Такі повноваження сьогодні, напевно, має Кабінет Міністрів, який міг би в період воєнного стану бути регулятором ціни, зокрема на житло. Але це точно не повноваження обласної державної адміністрації чи обласної ради. Ну але й казати, що ми від цього усунулися, також не варто, бо постійно звертаємо увагу уряду на цю ситуацію.

- Тобто Закарпаттю була б потрібна така допомога Кабміну як регулятора ціни на оренду житла?

В. І.: - Це складне питання – регулювання ринкових відносин. Їх регулюють попит і пропозиція, що формують ціну. Сьогодні попит, який є на ринку Ужгорода, у декілька разів перевищує пропозицію, тож ринок це одразу регулює ціною. Тепер ця сфера перебуває переважно в готівковому обігу, назвімо це так. Законодавство змінилося, є зміна ставки оподаткування до 5% від надавання майна в оренду незалежно від того, чи це фізична особа, юридична чи просто громадянин. Принаймні це тепер дає поштовх до того, щоб унормувати це питання, вивести його з тіні. Але знову ж таки – що більше держава втручається в економіку, то гірше.

Водночас ми всі живемо під впливом соціальних мереж, і кожен негативний випадок там максимально роздувається. Повірте, у 9 з 10 випадків ніхто ціну оренди не міняв: як здавали в оренду це житло рік тому чи два, так і нині здають. Але обговорюють усі ці 10%, які підвищили вартість оренди в кілька разів.

- У перші місяці повномасштабної, якщо пригадаєте, коли на Закарпатті вперше скочили ціни на оренду, були спроби врегулювати ринок: тоді пробували обмежити оренду 10 тис. грн, здається. Чи це тоді спрацювало?

В. І.: - Була практика, так. Ми давали телефон гарячої лінії – відверто скажу, це був телефон приймальні Держподаткової служби. Вони намагалися оперативно втручатися в ситуацію і реагувати на питання.

- Тонко, тонко.

В. І.: - Ну але вибачте: як адміністрація могла на це тоді впливати?

- А скажіть, у 2022-му це спрацювало?

В. І.: - Не впевнений, що це мало якийсь вплив на ринок. Але принаймні ті питання, які були озвучені, – щодо них ми мали чітке розуміння, як їх вирішено. Більшість із них були врегульовані.

Р. С.: - Додам, що в Закарпатській області діє програма, згідно з якою ми вже цього року виділили 140 млн грн: 100 млн грн – з державного бюджету і 40 млн грн – з обласного для будівництва квартир для вимушено переміщених осіб. Це повноцінне житло, будинки, які громади виділили, ми робимо ремонти там за кошти державного та обласного бюджетів.

Так, вони не в Ужгороді й не в Мукачеві, це в Оріховицькій і Буштинській громадах, там до 200 квартир.

- Вони мають попит?

Р. С.: - Там стовідсоткова заповненість.

- Щодо шелтерів – чи можемо там тимчасово розміщувати людей, які виїжджають на зиму з великих міст? Чи є місця?

В. І.: - У нас ще є небагато (приблизно 1200–1300) місць у шелтерах на розгляд. Сьогодні йдеться про близько 35 тисяч людей, яких потрібно буде розмістити, – не лише в Закарпатській області, я кажу загалом про західні регіони. Моя думка: потрібно шукати варіанти проживання для переміщених осіб саме серед бізнесу, бо він максимально швидко реагує. Зразу відповідаю на наступне ваше питання: держава має за цією людиною закріпити певну суму коштів, щоб компенсувати оренду. Ми розуміємо, що це не будуть заклади рівня «Деренівської купелі» (одного з найдорожчих курортів на Закарпатті, – ред.), але це принаймні якийсь варіант.

- Маєте на увазі якісь санаторії?

В. І.: - Як варіант – так.

- Тобто школи та садочки, як у 2022-му, не будемо залучати до цього?

В. І.: - Це – дорого, вважаю, і довго. Максимально швидко на це може зреагувати бізнес.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото надала пресслужба Закарпатської облради