Тетяна Гасаненко, начальниця Олешківської МВА

Хтось із мешканців Олешків не отримав вчасно інформації про евакуацію, бо ховався у підвалах, хтось не дочекався колони автобусів на трасі, або ж не вірив, що не буде фільтрації. Про це, а також загалом про ситуацію в окупованій громаді розповіла Укрінформу начальниця Олешківської МВА Тетяна Гасаненко.

«ТАМ ПРОДОВЖУЮТЬ ВІДБУВАТИСЯ СТРАШНІ ПОДІЇ»

- Пані Тетяно, яка зараз ситуація у Олешківській громаді? Уже після режиму тиші надходить інформація про загиблих унаслідок російської агресії.

- Наразі маю небагато інформації про ситуацію у громаді.

Не стежу за соцмережами, адже ми з командою працюємо з тими, кого евакуювали.

Але нам повідомили, що через атаку дрона загинув колишній директор школи Костянтин Михайлович Мельник.

Там, у громаді, продовжують відбуватися страшні події.

Отримали також сигнал, що людям не надходить гуманітарна допомога, завезена в Олешки під час гуманітарної місії. А ті, кому вдалося її отримати, кажуть, що видали мінімальний набір продуктів, якого не вистачить людині на тиждень. Як ви розумієте, ми не можемо пересвідчитися, що наразі там відбувається.

Знаю також, що є люди, які з різних причин не змогли скористатися можливістю евакуюватися. Нам надходить інформація від них. Є ті, хто розповідають, що навіть не знали про евакуацію. Адже вони перебували, наприклад, у підвалах, лишалися без зв'язку. Хоч і був режим тиші, люди у громаді – в такому стані, що їм важко у щось повірити. Важко оцінити, що відбувається навколо. Адже мало чому довго не стріляли – люди не могли дійти висновку про евакуацію.

Є маломобільні, яких не підвезли до пункту збору під час цієї евакуації. Збір був біля лікарні, а люди чекали, що їх доставлять росіяни.

Люди також не евакуювалися, адже боялися фільтрації. Такі були й серед тих, хто все ж залишив Олешки. Вони їхали з думкою, що це може бути «дорога в один кінець», як-то кажуть. Але залишатися там не могли ніяк, бо їх і в такому, і в іншому випадку чекала смерть. Тому ризикнули.

А ще під час евакуації підібрали тих, хто чекав колону на трасі. Але були жінки, які не дочекалися і пішли, бо думали, що автобуси вже проїхали.

БАГАТО ЛЮДЕЙ ВИЇХАЛИ БЕЗ ДОКУМЕНТІВ

- Ви стежили за ходом евакуації, що відчували?

- Знаєте, я була щасливою, коли все завершилося. Бо до самого кінця не вірила на сто відсотків, що вони повернуться живими, що обійдеться без фільтрації. І я думала, що це буде мій великий гріх, бо ми надали розголосу на весь світ, говорили, що людей треба вивозити.

Я мала розмову з представниками посольства Сполучених Штатів в Україні. Мене запитували, чи вважаю я, як керівник громади, цю місію успішною. Я відповіла: «Просто подивіться в мої щасливі очі. Навіть якби ви врятували життя однієї людини, це – неймовірне щастя. А якщо врятованих людей стільки, значить, ви робите дуже гарну справу». Але я наголосила, що є люди, які ще мають потребу в евакуації.

Від людей, які виїхали, хочу передати вдячність білоруському народу за те, як їх зустрічали, як допомагали. Це їжа, обійми, співчуття, гарні слова. Смаколиків олешківцям дали стільки, що у них досі є білоруське печиво. Кажуть, що не очікували на таке ставлення білорусів, бо асоціація така, що Білорусь – союзник Росії, з відповідними висновками. Але люди у Білорусі продемонстрували співчуття і підтримку.

Пам’ятаєте, коли ви до евакуації брали у мене коментар, то запитували: чи доходить до людей у громаді інформація, що розголос пішов по світу? Так-от, серед евакуйованих є люди, які не знали мене особисто, але слухали по радіо. І зараз евакуйовані олешківці кажуть: ми чули, що ви говорили, а тепер бачимо вас. А ще згадую, як після одного виступу отримала повідомлення від людини з громади: «Я бачу, як ви за нас боретеся. Але поки щось зроблять, ми тут усі загинемо».

- Люди, які евакуювалися, зараз отримують медичну допомогу. Ви з ними спілкуєтеся, знаєте про їхні потреби?

- Ми відвідуємо їх у палатах. Боже, скільки було сліз, коли люди чули, що ми прийшли від громади. Знаєте, я вже стільки і наплакалася, й насміялася... В мене такий адреналін, що заспокоюватися важко.

Але ми не просто спілкуємося з евакуйованими олешківцями. Ми працюємо з ними, як і інші державні структури, благодійні фонди. Адже, по-перше, багато людей виїхали без документів. По-друге, навіть якщо є документи, дуже часто це – паспорти-книжечки, із не актуалізованими в реєстрі територіальної громади даними. Тобто, витяг у «Дії» не формується, і у ЦНАПах, до яких люди звертатимуться, коли згодом роз'їдуться по нашій країні, їм не зможуть дати витяг про місце реєстрації. Наша громада велика, і коли ця система запрацювала – ще до широкомасштабного вторгнення – не всі встигли актуалізувати дані. Тому зараз людям допомагають заповнити заявку, адміністратори ЦНАПу швидко вносять дані в реєстр територіальної громади. Ми, до речі, одна з перших тимчасово окупованих громад, що відкрили собі доступ до цього реєстру. Адже його роботу припинили в лютому 2022-го року. Ми довго добивалися, щоб відкрити реєстр, бо інакше неможливі будь-які правочини. Немає витягу про місце реєстрації – і все.

Ще звертаю увагу: громада підтримує як може й тих, хто виїхав до цієї евакуації. Ті, хто зробив це з 1 вересня, можуть отримати по 5 тис. грн. Нехай це й невеликі гроші, але все ж підтримка, незаплановані видатки громади.

ЛЮДИ ВКАЗУЮТЬ ДЕКОМУНІЗОВАНІ НАЗВИ ВУЛИЦЬ

А знаєте, що мене ще вразило і про що хочу розповісти. Під час актуалізації даних люди, які стільки років перебували в окупації, чітко вказують нові декомунізовані і деколонізовані назви своїх вулиць.

А скільки було хейту на адресу МВА, коли ми, відповідно до вимог законодавства, у 2024 і 2025 роках займалися перейменуванням. Нам казали, мовляв, не на часі: окупація, кацапи знищили вулиці, а ви їх перейменовуєте… Так-от, евакуйовані олешківці, яким ми допомагаємо з документами, жодного разу не вказали стару назву вулиці. Гордість за цих людей неймовірна.

Громада тримається. Завдяки чат-боту «Свої», платформі E-DEM її жителі можуть брати участь в обговоренні важливих тем. І ті ж перейменування у нас були за участі громадських організацій, жителів. У нас активна громада, людям не байдуже.

І ще, є ті, хто називає «ждунами» людей, які залишилися в окупації. Так-от, нагадаю, що наші люди виходили на мітинги під українськими прапорами, вони чекали і чекають на звільнення лівобережжя. Звернула увагу, що коли ми зараз заходимо у палати до евакуйованих, вони кажуть, що для них велике задоволення чути українську мову, спілкуватися нею.

Хочу подякувати всім, хто допомагає моїм землякам. Подяка нашому Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Дмитру Лубінцю. Адже людей не лише вивезли з окупації, його команда з ними працює. Як і Херсонська обласна військова адміністрація, і Товариство Червоного Хреста України, й Державна міграційна служба, Державна податкова інспекція. Робить свою справу й Пенсійний фонд. Навіть не буду перераховувати всі фонди, благодійні організації, установи, щоб нікого не образити, пропустивши. Знаєте, евакуйовані люди мають блокнотики, до яких записують ту масу нової інформації, яку отримують від усіх, хто з ними працює.

Щодо медичної складової. Наразі, поки евакуйовані – у лікарні, ми фіксуємо моменти, де треба допомогти. Візуально зрозуміло, що є люди, яким слід встановити інвалідність, адже вони були травмовані в окупації.

Щодо майбутнього: не буде такого, щоб людина йшла з лікарні в порожнечу. Звісно, в когось є родичі, житло. Щодо підтримки – в кожного вона буде індивідуальною, бо потреби у людей різні. І якщо комусь немає куди йти – на вулиці не опиниться.

Хочу ще сказати щодо хейту. До мене зателефонували з одного з міст України: мовляв, на залізничному вокзалі люди з Олешок, похилого віку, без грошей… При цьому всі люди, які виходять із окупації – не лише ті, яких нещодавно вивезли – з нами на зв'язку. Ми перевірили цю інформацію – не відповідає дійсності, не наші. Прошу в таких ситуаціях, перш ніж щось писати, перевіряти, звертатися до нас.

Ірина Староселець

Фото надала Тетяна Гасаненко