Під виглядом бандерівців: як радянські силовики грабували й тероризували буковинців

Що приховували радянські спецслужби про події на Буковині в повоєнні роки

У Державному обласному архіві Буковини віднайшли низку унікальних документів. У них відкривається правда про те, як у період 1944–1947 років у Чернівецькій області під виглядом ОУН та УПА тривали безчинства, що організували представники радянських силових структур та армії. Більшість документів – під грифом «цілком таємно» і «таємно». Досі про них не було відомо. Тепер громадськість нарешті має змогу дізнатися, що насправді чинили в ті часи представники центральних радянських органів Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ) та різних військових частин.

ДІЙШЛО ДО ЗВІЛЬНЕННЯ НАЧАЛЬНИКА ОБЛАСНОЇ МІЛІЦІЇ

«Матеріали вражають. Ці безчинства набули такого масового характеру, що тодішнє місцеве партійне керівництво було змушене не просто реагувати, а навіть звертатися по допомогу до центральних органів, зокрема до найвищих керівників СРСР», – зазначає Микола Рубанець.

Власне, завдяки цьому документи і збереглися до нашого часу, каже Микола Рубанець. Представники різних військових частин, тогочасної міліції вже настільки безконтрольно поводилися, що здійснювали пограбування місцевого населення, дрібного партійного активу й навіть ветеранів Другої світової війни. Потерпілі приходили зі скаргами до партійного керівництва.

«І якщо на злочини стосовно простих селян радянська влада переважно взагалі не реагувала, то стосовно свого партійного активу все ж намагалася вжити якихось заходів», – каже директор архіву.

Ще одна причина, завдяки якій ми отримали унікальні свідчення злочинів радянської влади, – своєрідне протистояння між різними структурами.

«Армія не підпорядковувалася місцевому керівництву і взаємодіяти з ним не намагалася. НКВС із НКДБ на хвилі міжособистісного протистояння документували дії один одного. І саме завдяки цьому до нас дійшли ці документи, які проливають світло на ті події.

Звісно, величезний масив документів не дійшов і, очевидно, у ті часи навіть не документувався. Тому що це було вигідно тодішній радянській владі. Усі безчинства вона перекладала на так званих бандерівців – представників ОУН та УПА, дискредитуючи цей рух», – пояснює Микола Васильович.

Проте документи чітко зафіксували винуватців.

Директор архіву демонструє протокол засідання бюро обкому компартії України від 15 листопада 1946 року під грифом «цілком таємно». У ньому йдеться про звільнення тодішнього начальника обласної міліції Михайла Руденка.

«Рішенням оргбюро ЦК КП(б)У від 24 липня 1946 року за грубе порушення радянської законності, що виявилося у віддачі самовласного наказу про розстріл 5 бандитів, які з’явилися в органи МВС з повинною, і за незабезпечення належної боротьби з бандами українсько-німецьких націоналістів товариш Руденко з роботи начальника облуправління МВС звільнений», – читаємо у протоколі.

МІЛІЦІЯ ЗАЙМАЛАСЯ МАРОДЕРСТВОМ МІСЦЕВИХ

Цими «бандитами», яких наказав розстріляти Михайло Руденко, були, імовірно, оунівці, пояснює Микола Рубанець. Адже на той час радянське керівництво видало указ про те, що ті оунівці, які добровільно вийдуть із лісу і здадуться, будуть помилувані.

Таких людей намагався використати тодішній НКДБ, вербуючи їх для використання в оперативній діяльності. Самовільний наказ Руденка розстріляти п’ятьох осіб, які вийшли з лісу і прийшли із зізнанням, підривав роботу НКДБ. Унаслідок того між міліцією та НКДБ розгорівся конфлікт.

Це стало останньою краплею для рішення тільки звільнити Руденка з посади, хоча про його беззаконні дії було добре відомо ще раніше.

Зокрема, документально підтверджено, що Руденко організував три спецгрупи міліції для так званої боротьби з бандитизмом. Насправді ж вони займалися мародерством місцевого населення. І робили це під виглядом ОУН та УПА.

Микола Рубанець демонструє рапорт заступника начальника Чернівецького районного відділу Народного комісаріату державної безпеки. У ньому розповідається про злочини однієї з цих банд – майже дюжини осіб під керівництвом Насонова. Банда діяла під виглядом боївки УПА, розповсюджуючи в селі Кам’яній нібито антирадянські листівки.

Водночас в іншому документі вказується, що банда Насонова пограбувала квартиру «кулачки» в селі Бурдею. Її чоловіка арештували, син утік, а «кулачка сильно побита, все тіло й обличчя».

У ще одному документі йдеться:

«У квітні 1946 року організовані три так звані спеціалізовані групи УМВС по боротьбі з бандитизмом у Чернівецькому районі на чолі з Майоровим і Насоновим, у Вашківському районі – на чолі з Писарєвим. Особисто інструктуючи начальників цих груп, товариш Руденко дав їм установку діяти методом банд. Виконуючи вказівки товариша Руденка, спецгрупи з виїздом у села чинили незаконні арешти, грабежі».

ХАТУ СПАЛИЛИ, ЖІНКУ ВИВЕЗЛИ В ЛІС І ЗНУЩАЛИСЯ

Зокрема, група, яку очолював Писарєв, у селі Станівці Долішні 13 квітня 1946 року напала на хату мешканки Горняк. Поки жінки не було вдома, у будинку розбили вікна, влізли до помешкання, зламали меблі та викрали 400 рублів.

«Потім перейшли у сусідній будинок мешканки Максим’юк – п’янствувати», – йдеться у доповіді.

Далі читаємо:

«Повернувшись додому, громадянка Горняк зайшла до Максим’юка, почала просити Писарєва повернути їй украдені гроші та пояснити, на якій підставі її пограбували. У відповідь на її прохання група Писарєва повернулася в хату громадянки Горняк. Жінку побили, змусили винести з хати речі, облили будинок керосином і підпалили. А громадянку відвели до лісу. Там знущалися, інсценували повішання, вимагаючи зізнатися, де ховаються бандити».

Після доби знущань, так нічого і не добившись, жінку відпустили.

«Уявляєте, що жінка пережила? – коментує Микола Рубанець. – Спалили хату, забрали все майно, добу інсценували, що вішають…»

Тим часом спецгрупа, яку очолював начальник відділу боротьби з бандитизмом Чернівецького районного відділу МВС Майоров, зустрічала селян, що їхали дорогою, перевертала підводи. У селі Михальчі грабувала місцевих жителів, вимагала в них горілку. А щоб прикритися бандерівцями, ніби агітувала проти колгоспів.

Одночасно з цією перевіркою було виявлено, що колишній начальник відділу боротьби з бандитизмом Садгірського відділення НКВС товариш Сєдов учинив грубі порушення.

Він створив боївку з трьох бійців винищувального батальйону. Ця озброєна група в селі Чорнівці мародерила, грабувала і ґвалтувала жінок. Згодом учасників боївки арештували, а Сєдова лише перевели на аналогічну посаду в Путильський район.

Микола Рубанець показує ще один документ, у якому йдеться, що під час обходу села Станівці Долішні на краю лісу був затриманий невідомий підліток. Командир групи, оперуповноважений райвідділу НКВС, лейтенант Аброскін, не перевіривши його походження, вивів підлітка за село і розстріляв.

Цей же Аброскін під час проведення військово-чекістських операцій грабував майно селян, застосовував фізичні заходи впливу і погрози до невинних селян села Драчинці.

А командир взводу винищувального батальйону Проскурняк разом зі співробітником районного відділу НКВС у селі Станівці Горішні пограбував громадянку Олександрюк і крамницю. Схожі грабежі Проскурняк систематично здійснював у селах Замісті, Вилавчі, Карапчеві.

Проскурняка до відповідальності не притягнули, а перевели на іншу роботу в райвідділі НКВС, де він продовжував працювати і грабувати селян.

Командир оперативного взводу винищувального батальйону Пшегродський, колишній бандит, разом із бійцями свого взводу Піскозубом, Лукавчуком та іншими, переодягнувшись у форму УПА, систематично проводив пограбування селян-активістів, інсценуючи розстріли, залякував їх тощо.

ПІД ЧАС ПОГРАБУВАННЯ ВИСТРЕЛИЛИ В ГОЛОВУ

Документи, які продовжує показувати Микола Рубанець, вражають.

«Співробітник відділу НКДБ Хамкалов, щоби присвоїти майно, безпідставно заарештував громадянку Марію Кузь, дружину червоноармійця і матір двох малих дітей. Під час допиту застосовував фізичні заходи впливу. Громадянка Кузь була звільнена після двотижневого перебування у в’язниці. Цей же Хамкалов безпідставно заарештував громадян на прізвища Зозуля, Андрюк, Кузь, Шенкерюк. Останній після звільнення з-під варти на третій день помер», – читаємо.

«Часто силові структури, щоб забрати майно в людини, фабрикували, ніби вона має зв’язок з ОУН. Усе забирали, творили розбої, навіть убивали, ґвалтували жінок. Це реально страшні безчинства, підтверджені документами. Саме тому підтверджені, що жертвами злочинів часто ставали і люди, які мали стосунок до тодішньої влади. І коли людина приходила зі словами: "Дивіться, я ж ваша, а що зі мною зробили", влада вже була змушена реагувати», – пояснює Микола Рубанець.

З іншого документа дізнаємося, що о другій годині ночі зі 17 на 18 грудня 1945 року в селі Червона Діброва Глибоцького району троє невідомих озброєних грабіжників здійснили напад на квартиру селян Костиняків: Афанасія Федоровича і Лікерії Георгіївни.

Під час пограбування жінка була важко поранена з вогнепальної зброї. Нападники забрали цінні домашні речі, повантажили їх на підводу і виїхали в ліс у напрямку села Глибокої. Вони були затримані й виявилися військовослужбовцями військової частини №52.

Усі затримані з приводу пограбування зізналися і розповіли, що під час нападу потерпіла намагалася здійняти крик. Та один із нападників пострілом з автомата тяжко поранив її в голову.

Розслідування встановило, що арештовані грабіжники ще раніше здійснювали низку озброєних пограбувань. Зокрема, у ніч на 13 грудня 1945 року увірвалися до квартири громадянки Марії Марківни Букатар в селі Глибокій, де, погрожуючи зброєю, забрали домашні речі, сало і 500 рублів. Під час пограбування називали себе бандерівцями.

А в ніч на 15 грудня 1945 року в селі Петричанці військові на дорозі зустріли працівника залізничної станції, у якого також під виглядом бандерівців відібрали валізи з речами, декілька разів вистрелили з автомата і втекли.

УБИЛИ СЕЛЯНИНА ЗА ФРУКТИ

Згодом у тому ж селі озброєні люди увірвалися в будинок селянина Миколи Францовича Грінческо і забрали речі та понад 600 рублів.

«У всіх випадках при пограбуванні учасники цієї грабіжницької банди іменували себе бандерівцями. Цікавилися квартирами офіцерів, прикордонників, казали, що переб’ють усіх росіян, і замість них прийдуть німці. Речі від пограбувань зберігалися у квартирі командира роти лейтенанта Рибалка. А частина їх – на горищі будинку казарми цієї ж роти», – ідеться у документі.

«Цю групу, безпосередньо, створив командир роти лейтенант Рибалко з відданих йому людей, яка грабувала українців під виглядом бандерівців», – пояснює директор архіву.

А в серпні 1947 року, у розпал голоду в Чернівецькій області, секретар Ставчанської сільради Олександр Грубляк разом із бійцями винищувального батальйону зайшов у сад до селянина Петрушка і без дозволу почав рвати фрукти.

Петрушко застав їх на гарячому і почав вимагати, щоб вони пішли. У громадянина Петрушка вистрілили з гвинтівки і вбили його.

Інший документ – доповідна записка, датована квітнем 1946 року:

«26 грудня 1945 року військовослужбовці з команди 22 прикордонного загону військ МВС Спєнічкін і Крилатий, озброєні гвинтівками, зайшли в село Краснопутна (у 1954 році ввійшло до складу смт Красноїльськ, – ред.) Сторожинецького району, де представили себе бандерівцями. Провели низку пограбувань квартир селян. Під час пограбування групу грабіжників помітили прикордонники першої прикордонної застави 31 прикордонного загону. Вони вжили заходів із затримання. Спєнічкін і Крилатий відкрили вогонь по бійцях прикордонного загону. Унаслідок цього Спєнічкін був убитий, а Крилатий затриманий і відданий під суд».

ПРО БЕЗЧИНСТВА НАПИСАВ САМОМУ ЖУКОВУ

Після звільнення Руденка з посади керівника обласного управління на його місце призначили генерал-майора Михайла Наумова. Він тісно контактував із тодішнім секретарем Чернівецького обкому партії Володимиром Вовком. Через такі безчинства силовиків область ставала некерованою. І Наумова, і Вовка настільки вразило те, що відбувалося на Буковині, що вони зважилися на безпрецедентні кроки.

Зокрема, Михайло Наумов надіслав листа самому маршалу Георгієві Жукову.

«Натоді, після війни, це була найпопулярніша особа в Радянському Союзі. Сталін, побоюючись його популярності, призначив Жукова командувачем Одеського військового округу. Саме з цього округу на Буковині перебувало багато військових частин, які робили безчинства», – пояснює Микола Рубанець.

Окрім Жукова, Наумов адресував цю доповідну заступникові міністра внутрішніх справ УРСР та Володимирові Вовку.

«Цікаво, що в інших документах Наумов підписується просто як начальник УМВС у Чернівецькій області. А в доповідній Жукову – як Герой Радянського Союзу. Чому так? Бо Жуков сприймав міліцію як тиловиків. Тому Наумов пише, що він є Героєм Радянського Союзу, щоб Жуков розумів, що він теж фронтовик», – коментує керівник архіву.

У доповідній зазначається:

«Доповідаю, що в селі Берегометі Вижницького району Чернівецької області на заготівлі дров і лісу перебуває низка військових команд із частин Одеського військового округу. За останній час особовий склад зазначених команд систематично почав тероризувати місцеве сільське населення, здійснюючи крадіжки й озброєні грабежі. Забираючи при цьому продукти, дрібну худобу, домашні речі. Грабунки селян супроводжуються озброєним насиллям і навіть розбоями з убивствами.

За неповними даними, у районі заготівлі лісу, де дислокуються підрозділи, упродовж місяця таких грабежів було зареєстровано до 40 випадків. Особи, які здійснювали грабежі, зазвичай діяли від імені банд ОУН та УПА. Унаслідок цього потерпілі селяни про їхнє пограбування, боячись залякування, в органи МВС не заявляли».

Микола Рубанець зауважує:

«Бачите, Наумов прямо пише про те, що військові підрозділи, щодня грабуючи місцевих (до 40 випадків за місяць, і це лише ті, що зафіксовані) діяли під виглядом ОУН та УПА. Про що ще далі говорити можна? Це унікальний документ!».

НАСЕЛЕННЯ ЩОДНЯ ЗАЗНАЄ ТЕРОРУ

Тим часом Володимир Вовк зважується написати листа самому Лаврентію Берії.

«На той період за впливовістю це була друга особа в Радянському Союзі після Сталіна. Написати Берії в ті часи про злочини радянських силовиків означало самознищення. І все ж він наважився це зробити, очевидно, як етнічний українець, не міг спостерігати за таким терором, який відбувався проти місцевого населення. Та через кілька місяців був звільнений з посади», – каже директор архіву.

У доповіді Вовка йдеться про те, що в Сторожинецькому районі поблизу кордону впродовж двох років працювала ціла низка організацій із заготівлі будівельних матеріалів.

«Унаслідок випадкового підбору робочої сили, відсутності належного порядку в цих організаціях, поганого матеріального забезпечення робочих, відсутності піклування про них з боку керівництва відповідних організацій, відсутності належної виховної роботи серед робочих і військовослужбовців відзначається низка дуже грубих порушень, які межують із бандитськими проявами.

Грабунки місцевого населення набули масового характеру, які відбуваються майже щодня, нерідко озброєним методом і зі звірськими вбивствами. Були нальоти на кооперативи, на сільради, на представників влади, голів сільрад, директорів підприємств, бійців винищувальних загонів. Відзначаються випадки крадіжок у населення худоби: корів, волів, овець. Худобу забирають до лісів і там ріжуть», – ідеться у доповіді Володимира Вовка.

Також він пише, що навесні 1947 року в населення масово крадуть картоплю, яка призначена для садіння. Також надходять скарги, що городи і сади мешканців винищують. Люди, оберігаючи свій урожай, змушені збиратися групами для безпеки й ночувати на городах і садах.

«Населення майже щодня підпадає під терор і живе під страхом убивств або пограбувань з боку осіб вищезазначених організацій. Робота місцевих радянських органів за таких умов стає дуже важкою», – зазначає Вовк.

І свій лист завершує так:

«Подальше перебування цих організацій, які повністю себе скомпрометували перед місцевим населенням Сторожинецького району, не можливе. У зв’язку з цим прошу їх забрати подалі від кордону».

Для цього була сформована спеціальна комісія.

Відповідь Володимирові Вовку надійшла від міністра внутрішніх справ УРСР генерал-лейтенанта Тимофія Строкача. У ній зазначається, що всі факти, які подав Вовк, підтверджені.

Отже, упродовж 1946–1947 років за безчинства, грабежі та крадіжки були арештовані й передані до суду 60 військовослужбовців і 13 робітників.

Строкач зазначає, що після виведення з території військових підрозділів злочинність різко скоротилася.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ: ОУН ТА УПА НЕ ПРИЧЕТНІ ДО ЗЛОЧИНІВ

«Як бачимо з цих документів, терор щодо місцевого населення набув дуже великого розмаху. Про це було відомо керівним органам, але багато фактів намагалися прикривати. Очевидно, тому, що це відповідало радянській ідеології, спрямованій на дискредитацію українського підпілля та визвольного руху», – пояснює М. Рубанець.

Водночас у цих документах постійно простежується одне: у більшості випадків злочинці прикривалися іменем бандерівців. Саме так сформувався міф про те, що нібито члени ОУН та УПА приходили до селянських хат, грабували, забирали продукти та майно.

Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, коли почалася гласність і з'явилася можливість відкритіше говорити про ці події, почали виступати живі на той час члени ОУН та УПА. Вони заперечували свою причетність до таких злочинів і розповідали, хто насправді їх вчиняв. Поступово з різних архівних установ почали з'являтися документи, які проливали світло щодо справжніх фактів, зазначає директор архіву.

Тоді представники партійної номенклатури, причетні до тих подій, почали коригувати міф про «злочини бандерівців», який самі створили. З'явилася інша версія: мовляв, часи були важкі, удень приходили одні, уночі – інші, усі вимагали їсти. Тобто відповідальність намагалися розподілити: «і ми винні, і ви».

Але ті, хто належав до ОУН та УПА, не могли робити таке. І тут є два ключові чинники, пояснює Микола Рубанець:

«По-перше, не міг би існувати організований масовий підпільний рух, якби ОУН та УПА систематично тероризували місцеве населення. Підпілля значною мірою залежало від підтримки людей. Тим, хто перебував у лісах, були необхідні зв'язок, продовольство, розвідінформація для можливості переміщуватися, маневрувати, отримувати допомогу, здійснювати акції. Терор проти населення означав би втрату цієї підтримки.

По-друге, версія про те, що підпільники нібито ходили по селах і вночі забирали їжу в людей, які не мали стосунку до мережі ОУН, суперечить методам конспірації. Це означало б фактично викрити себе і знищити.

В ОУН діяла розгалужена мережа конспіративних квартир, зв’язкових та людей, які забезпечували підпілля необхідною інформацією і продовольством. Тому для підпільників було набагато безпечніше користуватися цією мережею, ніж приходити до випадкових селян, серед яких радянські спецоргани намагалися налагодити свою агентурну мережу. Звісно, могли траплятися виняткові випадки, але системною практикою це бути не могло.

В ОУН та УПА діяла служба безпеки, яка суворо контролювала такі питання».

То хто ж уночі грабував людей?

«У той період населення мало багато зброї. Були місцеві мародери, які не мали стосунку ні до ОУН, ні до УПА, але діяли, видаючи себе за підпільників. Людина могла вдень спілкуватися зі сусідами, а вночі переодягнутися, узяти зброю й піти грабувати.

Були також озброєні групи, які переховувалися від призову до війська, так звані дезертири, які також нерідко вчиняли подібні злочини. Але значну частину таких випадків, як показують документи, здійснювали саме представники радянських силових структур.

Тобто коли ми говоримо про ці конкретні злочини, ОУН та УПА до них не має стосунку. І сьогодні, після виявлення цих документів, ми, принаймні щодо Чернівецької області, можемо поставити крапку в питанні про те, хто стояв за такими злочинами.

Це були мародери та представники тодішніх радянських силових структур і влади», – підсумовує Микола Рубанець.

Галина Олійник, Чернівці