«Харківська Венеція»: як волонтери відроджують річки
Небайдужі містяни під час війни розчищають береги, щоб показати рекреаційний та туристичний потенціал занедбаних водних артерій
Харків – місто на річках, які свого часу дуже впливали на забудову, розвиток промисловості та загалом життєдіяльність. За сотні років вони зазнали значних, а то й кардинальних трансформацій. Немає весняних повеней, які затоплювали райони у низинах та руйнували дерев’яні містки, зникли купецькі млини та гуральні, не побачити рибальських човнів… І ставлення населення до водних артерій кардинально змінилося. Зарослий потічок десь у зелених хащах не сприймається як щось гарне і важливе, та й береги більших рік люди, на жаль, перетворюють на сміттєзвалища.
До Всесвітнього дня прибирання Укрінформ розповідає про локальні ініціативи харківців, які простими діями намагаються змінити простір довкола, щоб показати жителям і місцевій владі красу та невикористаний ресурс річок у місті-мільйоннику.
МОКРИЙ ЖИХОР, АБО ЖИХОРЕЦЬ: ЗАБУТА ОАЗА НА ХТЗ
Найбільш відомі річки, що протікають Харковом, – Лопань, Немишля, Уди й, звісно, “тезка” міста – Харків. А є ще маленькі – Нетіча, Студенок, Олексіївка, Саржинка та інші. Далеко не кожне місто може похвалитися таким природним багатством.
Мокрий Жихор починається в районі станції метро імені Масельського, поблизу житлового масиву ХТЗ, що на околиці, та впадає в річку Уди в іншому районі. Частина русла змінилася через забудову та тече яром.
- Чим річка Жихорець хороша? От звідси і далі за течією аж до Жихоря є 10 каптованих джерел, тобто ось так оформлених спеціальною захисною спорудою. Оце перше з цих джерел, – показує харків’янка Галина Краснобрижа. – Лютий, березень 2022 року – тут черги величезні стояли, щоб набрати води. Згодом ми просили відповідну держустанову перевірити її якість. Нам відповіли, що у сирому вигляді краще не пити, але кип’ячену вживати можна. Хтось і роками пив цю воду, а на початку вторгнення вона справді врятувала багатьох, бо і жителі багатоповерхівок, і приватного сектора враз залишилися без водопостачання.
Пані Галина – пенсіонерка, зо 30 років працювала у територіальному відділенні Нацбанку. І вже понад три роки разом із чоловіком Сергієм наводить лад у яру. На першу толоку зі ще одним однодумцем вийшли наприкінці березня 2023-го.
- Дивлячись на чергу, набираючи воду, я й поцікавилася: а що ж там, нагорі? Я вжахнулася! Там був армагеддон! В ярок десятиліттями скидали сміття. Особливо у 1990-ті, та вже й у 2000-х роках, коли ще не була добре налагоджена система вивезення відходів. Ми почали чистити русло, але нове й нове сміття приносило течією. Ми зрозуміли, що треба чистити схили. На сьогодні ми пройшли 650 метрів. До джерела, яке я вам показала, ще 150 – це буде наш фініш. Я рахую, що це ще з рік роботи. Тут були і старі дивани, й холодильники, й керамічна плитка, кілька сотень автопокришок, які люди стягували, щоб перебиратися з берега на берег, – розповідає пані Галина.
Протягом року допомагали мешканці найближчої багатоповерхівки та працівники і клієнти спортивного клубу неподалік. Періодично приїздили небайдужі люди з інших районів, відгукуючись на заклики у соцмережах. На кілька толок виходило до 30 учасників. Нині постійно долучаються шестеро-семеро людей.
Яр завжди був занедбаним, хоч старожили пригадують, що колись у Жихорці навіть купалися, зазначає волонтерка.
- Мене намагалися переконати, що це зливова каналізація тече. Потім комунальники казали, що це втрати водогону. Воду відключали, труби пустіли – а тут річка не зникала, – посміхається пані Галина. – Якщо подивитися топографічні карти 300-річної давнини, то на них позначені яр Мокрий Жихор і ріка. Я зверталася до Держагенції водних ресурсів із запитом. Мені відповіли, що малими річками (а довжина Жихорця 16 км) має опікуватися місцева влада. Але її немає у державному водному кадастрі, бо тривалий час реєстр оновлювався, перероблявся після радянського періоду, і до цієї річки, як-то кажуть, руки не дійшли.
Галина Краснобрижа наголошує: вода у річці прозора, не має жодного неприємного запаху. Держекоінспекція двічі робила забір води – вона відповідає всім нормам річкової.
Усе підняте з яру, а це вже понад 6300 мішків сміття, вивозять співробітники КП “Комплекс з експлуатації об’єктів водозниження і зливової каналізації”. Крім прибирання, громадськими зусиллями розчищені чагарники, прокладені стежки з містками.
- Наш волонтер Іван, переселенець з Луганської області, зробив сім місточків – і вони витримують шалені зливи, коли вода несеться. Лише вандалів не витримують, – зауважує пані Галина. – Бо коли ми відчутно розчистили територію, почали люди приходити гуляти – на пікніки, з собаками. Звісно, не всі за собою прибирають… Дехто говорить: ой, та тут такі бур’яни! Коли ми сюди зайшли у 2023-му, тут узагалі ніякої трави не росло, бо все було вкрито сміттям. А цього року ми вже звіробій побачили – ми так раділи!
Майже місяць тому в яру почалося геть нове життя: підлітки створюють для себе велотрасу.
- Гасають – серце завмирає! Вони так швидко будувалися – я думала, їм дорослі допомагають. Ні, самі, – каже волонтерка. – Ми з хлопцями домовилися, що вони використовуватимуть правий схил – там тераси. А минулої неділі двоє з них уже приходили нам допомагати.
НЕМИШЛЯ: ПОТЕНЦІЙНИЙ МАРШРУТ НА БАЙДАРКАХ
Підприємець Ігор Удовіков – організатор толок на Немишлі, яка також відноситься до категорії малих річок (довжина – 28 км). Харків’янин має 40-річний досвід зі спортивного туризму, тож вважає, що цю водну артерію можна зробити прохідною для байдарок. Свій проєкт волонтер назвав “Харківською Венецією”. Ідея виникла ще у 2018 році, і тоді вона не знайшла підтримки.
- Та мені друзі-спортсмени говорили: “Ти що – з розуму зійшов?” Добре, зійшов. А мені було цікаво. Це моя річка, мій дім. Діди будували отам вище, купалися тут. А зараз у якому річка стані? Це ж наше покоління призвело до цього! А можна ж щось і зробити, аби річка дійсно була річкою, а не стічною канавою. Крок за кроком. Я собі так сказав: ідея рекреаційної зони – добре? Добре. Зі стежками чи велосипедними доріжками. А якщо ще додати байдарки – це родзинка. Та навіть якщо це буде просто відпочинкова зона – хай так, але ж не звалище, – говорить Удовіков.
Він визначив пілотну ділянку – 2,8 км (від перехрестя пр. Героїв Харкова і вул. Академіка Павлова в напрямку центру, до гирла річки Харків). Про свій задум пан Ігор проінформував міську раду й отримав офіційний дозвіл на обстеження берегів.
- Коли я у 2021 році наважився і зробив прохід байдаркою, дійсно побачив потенціал. Бо коли ти у фарватері – це інший погляд. Так, десь дуже забруднено чи повалені дерева, і треба зупинятися, нести байдарку, щоб її не зіпсувати. На зараз близько половини дистанції – пішки. Але цей трек цілком можливий, бо для байдарки достатньо метрової ширини і глибини від 40 сантиметрів, – переконує пан Ігор.
За його підрахунками, після розчистки байдаркова прогулянка пілотною ділянкою займатиме десь пів години.
- Ти пливеш, а на берегах травичка, сонечко гріє, картинка змінюється – люди відпочивають, десь художник малює… Добре ж, правда? Можна зупинитися й помилуватися краєвидами. Це маршрут вихідного дня в межах міста. Отака лінійна подорож, коли ти йдеш від точки А до точки Б, а не повертаєшся, – це дуже класно, – говорить Удовіков.
Такою Немишлю багатьом ще важко уявити. Скептикам пан Ігор радить починати з себе.
- Коли Крим відібрали, я переключився на Туреччину – водив туристичні групи. Сам прокладав маршрут і все організовував. Ми з дружиною були зачаровані узбережжям Середземного моря. Клімат, цитруси, краса, чистота. Заходимо в ліс – такий, як, наприклад, у нас у Васищевому (селище за 10 км від Харкова, – ред.) – а там і меблі кинуті, і сміття. Ми прямуємо 70 км, дістаємося узбережжя Мармурового моря, запитуємо у місцевих: чому ж ось тут так прибрано, а там – такі звалища? І вони кажуть: тут курорт, а там – ні. Північ Туреччини, узбережжя Чорного моря – то для них таке собі, і, відповідно, поліція не так прискіпливо ставиться до порушень. Розумієте? Всюди люди однакові, як і в нас: там, де ганяють, не смітять, бо штраф, а де не слідкують – жах. Тож із себе почніть! Я впевнений: люди, які прийдуть на толоку, не кинуть ніде ні пляшку, ні обгортку. Треба виховувати екологічність, і не тільки з дитинства, цьому треба вчитися протягом усього життя. Це культура, яку треба підтримувати. Тому багато скепсису: то у вас нічого не вийде, то в нас річки якісь погані і “не такі”. Та такі! Я читаю коментарі… Та ви прийдіть і спершу щось зробіть, – розмірковує волонтер.
А ЩО ПІСЛЯ ТОЛОК?
Якоїсь масштабної ревіталізації річок у Харкові, за великим рахунком, ніколи не проводили. Комунальні служби розчищають і доглядають окремі популярні зони відпочинку. Основна ж увага роками прикута до набережної у центрі міста – гранітної, з фотозонами, лавками, орендою прогулянкових човнів.
Ігор Удовіков ще у минулому році потрапив на прийом до міського голови і представив свою “Харківську Венецію”.
- Так, ми прибрали береги, щоб показати – ця територія має потенціал. Але далі аматорського підходу недостатньо. Потрібно чистити дно, залучати гідрогеологів, проєктантів, – пояснює волонтер.
Галина Краснобрижа 1 вересня звернулася до міськради. Вона просить надати прибраній території статус лісопаркової зони та передати її на постійне обслуговування якомусь комунальному підприємству.
- Нас, волонтерського руху, не вистачає для підтримання стану яру. Ми розчистили, люди почали виходити гуляти – з’являється нове сміття. Якщо офіційно це буде лісопаркова зона, її обслуговуватимуть комунальники, як парки та сквери, – говорить пані Галина. – Ми не просимо ніяких капітальних вкладень. І, відверто скажу, пишучи звернення, ми уникали слова “благоустрій”. Не треба навіть лавочок і смітників. І ніяких асфальтових доріжок. Достатньо стежок, тут гарні ґрунти. Хай ця територія залишиться максимально природною. Спускаєшся сюди – взагалі ж не чутно міста! А у спеку тут чудово, свій мікроклімат. Мені передзвонювали, принаймні, я знаю, що звернення дійшло до адресата.
З огляду на те, що в області багато замінованих територій, зокрема місцевість біля річки Сіверський Донець, найбільш туристичної, порятунок міських річок вкрай актуальний.
Толоки – перші кроки, приклади партисипації та усвідомлення громадян, що вони дійсно можуть впливати на якісь рішення та своє оточення, вважає архітектор Віктор Дворніков.
- Такі проєкти дуже важливі, їх треба бачити і всіляко підтримувати. Якщо говорити про пропозицію Ігоря, то в цьому проєкті кілька рівнів. По-перше, це про розвиток рекреації та туризму. А по-друге, це привернення уваги до екологічного стану річки, до облаштування території, яка має надзвичайний потенціал, коли йдеться про розвиток пішохідної, велосипедної інфраструктури, але зараз захаращена та покинута. До частини русла взагалі немає фізичного доступу, хоча це така важлива артерія, яка могла б поєднати Салтівку з центром міста, – зауважує фахівець. – І, звісно, це про привабливість окремого району і міста загалом. Якби зараз з’явився такий маршрут – це була б атракція, що, з одного боку, привертає увагу, а з другого – не створювала б значного скупчення людей, що важливо в умовах війни.
Гуртування людей навколо Уд, Жихорця, Немишлі поки не стало загальноміською історією, але над цим треба працювати, додає архітектор.
Довідково. Всесвітній день прибирання (World Cleanup Day) у 2026 році відзначається 20 вересня, а заходи в його межах в Україні тривають із 20 серпня до 20 вересня 2026 року.
Ініціатива вже об’єднала понад 139 мільйонів активістів у 212 країнах і територіях світу.
Формати участі:
● Традиційне прибирання;
● Очищення гаджетів, хмарних сховищ і пошти від непотрібних файлів для зменшення викидів CO₂;
● Плогінг: поєднання бігу або звичайних прогулянок зі збором сміття;
● Сортування: передача зібраної вторинної сировини на переробку.
Гасло Всесвітнього дня прибирання: «Strive for Five» («Прагнемо п’яти») – мета залучити 5% населення планети до екологічних змін.
Юлія Байрачна, Харків
Фото авторки, В’ячеслава Мадієвського та надані Галиною Краснобрижою