Кава зі смаком свободи

Ветеран, співвласник кількох кав’ярень Назарій Зеленчук вважає, що Україна стане туристичною Меккою, куди їхатимуть люди з усього світу, щоби побачити успіх найвідважнішої нації

Ми зустрічаємося в одній із його кав'ярень, що працює в Івано-Франківську. Назарій зізнається, бізнес для нього – більше про людей і улюблену справу, аніж про гроші. Каже, власна справа допомагає повернутись у мирне життя й відчути причетність до розбудови країни.

«ЗНАВ, ЩО МАЮ ТАМ БУТИ»

- Я вважаю себе гуцулом, бо вони настільки свободолюбні, що прийшли жити серед гір, де багато труднощів, аби лише не потрапити у кріпацтво. Любов до свободи – це теж про мене, – каже підприємець.

Він родом із гірського села Зелена, що на Надвірнянщині. Після школи вступив у Прикарпатський університет (нині Карпатський, – ред.), де здобув фах учителя фізкультури. Втім, працювати у школі не довелося. Хлопець захопився туризмом і відкрив прокат гірськолижного спорядження.

- У перші два роки було дуже важко, бо окрім ідеї у мене нічого не було. Але на своєму шляху я зустрів багато добрих людей, здобув чимало досвіду та знань. Разом із друзями знайшли кошти, багато працювали. Усе створили з нуля своїми руками, – пригадує Зеленчук.

Цей бізнес працював майже п’ять років. Із початком повномасштабної Назарій усе продав і подався до військкомату.

- Та які повістки були на початку війни? Я знав, що маю там бути, це було моїм внутрішнім переконанням. Тому шукав усілякі варіанти, аби потрапити на фронт, – зауважує підприємець.

Йому допомогли товариші з бойовим досвідом. Хлопцю з доброю фізпідготовкою дали рекомендацію серед військових командирів. Так Назарій потрапив у полк спецпризначення «Сафарі». Пункту постійної дислокації у них не було, бійців залучали до спільних операцій із ГУРом та «Азовом».

«НАЙСКЛАДНІШЕ – ЗАЧИСТКА БУДІВЕЛЬ, МІСЬКІ БОЇ»

- Служба почалась у березні 2022-го. Того ж року я отримав поранення на Запорізькому напрямку. Був кулеметником, прикривав групу. Побратими прийняли все на себе. Мене ще врятувала зброя, поранило лише ногу. В мого побратима осколок зупинився біля аорти, то він переніс кілька важких операцій, – ділиться співрозмовник.

Тоді вони працювали у сірій зоні. Ворожі позиції штурмували майже добу біля замінованої посадки.

- Ту ніч запам’ятаю на все життя. Вона була найхолоднішою для мене. Концентрація неймовірна, працювали обережно, майже постійно на колінах, а міна була за сім метрів від нас… Потім був і ракетний обстріл. Ми зазнали втрат. Очевидно, здали колаборанти, там це траплялося часто, – пригадує ветеран.

Його реабілітація тривала кілька місяців, після чого Назарій повернувся на фронт і прийняв командування взводом.

- Усі хлопці підтримали це рішення. Ми постійно тренувалися, відточували майстерність, ділилися досвідом із американцями. Тепер війна є трішки іншою, а тоді лише починали застосовувати Mavic та FPV. Утім, найскладніше, що може там бути, – зачистка будівель, міські бої. Для цього потрібні не лише фізична підготовка, а й інтелект, високий IQ. Бо війна – це хитрість, шахи, коли потрібно переграти суперника, випередити його і максимально вберегти особовий склад. Якщо командир має такі задатки, то втрати людей мінімальні, – говорить Зеленчук.

Коли Нацполіція створила бригаду «Лють», туди увійшли різні полки, в тому числі й «Сафарі». У той час Назарій змушений був приїхати додому. На дідуся чекала ампутація кінцівки, подальше лікування вимагало міцних рук і допомоги. Бабуся хворіла. В родині Назарія лише він міг взяти на себе цю відповідальність.

ФІЛЬТР-КАВА – ЦЕ АЛЬТЕРНАТИВА

- Я ще тоді думав, що вдасться повернутися до хлопців. Та у дідуся постало питання другої ампутації й мені довелося возити його на перев’язки, займатися медичними виписками, ліками, інсуліном… Словом, доглядати стареньких. Із часом зрозумів, що маю створити бізнес. У моїх побратимів, які повертались із війни, теж було бажання спробувати себе у підприємництві, й ми відкрили першу кав’ярню. Я поринув у це з головою. Маю таку вдачу, що у будь-якій справі закочую рукава і стаю працювати – все ретельно вивчаю й досліджую, – усміхається чоловік.

Для успішної роботи власної кав’ярні він почав вивчати ринки та виробництво кави в інших країнах, знайомитись із людьми, які пропагують культуру приготування та споживання напою. Каже, у цьому бізнесі тепер багато ветеранів, бо захоплення власною справою стає своєрідною реабілітацію, а приготування кави – це ніби медитація, яка допомагає заспокоїтися, зосередитись і повертає у мирне життя.

- Раніше я просто пив каву. Але зустрів у житті людину, яка навчила мене фіксувати і розуміти смаки. Кав’ярень тепер на ринку багато і я знімаю капелюха перед людьми, які їх створюють. Особливо перед тими, які віддаються цій справі повністю. Бо не розумію тих, хто відкриває кав’ярні, але каву не споживає. Тоді про якісний продукт навіть мови не може йти, – міркує ветеран.

Запитую Назарія, яка кава йому смакує.

- Я п’ю фільтр-каву (під час її приготування гаряча вода краплями проходить крізь шар меленого зерна у фільтрі, – авт.). Це – альтернатива, яка з’явилася на ринку недавно. Італійська еспресо специфічна, вона користується популярністю у старшого покоління. Переважно, це темна і чорна робуста. А фільтр-кава – чиста, у ній більше кофеїну, плюс її вирощують кращі світові фермери і вона дає змогу відчути смак фруктів, квітів, меду, горіхів. І це не ароматизатори. Все залежить від методів обробки і вирощування кави. Якщо її плантації розташовані біля садів із апельсинами, то й смак цієї кави теж матиме апельсиновий відтінок. Насправді, зернинка робить величезний шлях перед тим, як потрапить у наше горнятко. Я завжди кажу, що готовий цілувати цю зернинку, розуміючи, які процеси вона пізнала на шляху, скільки людської праці вкладено, – розповідає Назарів і наша розмова повертає у кавовий світ.

КАВ'ЯРНЯ, В ЯКІЙ НЕМАЄ МЕНЮ

На думку підприємця, цей бізнес потребує чіткого розуміння, хто прийде у твою кав’ярню. Авдиторія, каже, може бути зовсім різною. Заклад, який Назарій відкрив недавно, переважно відвідують переселенці. А тому й напій тут готують так, щоби він нагадував їм кращі кав’ярні рідного міста.

- До нас приходять гості з Києва, Харкова, Дніпра, бо через війну вони оселились у цьому районі міста. Комунікуємо з усіма. Часом я теж готую каву за стійкою, то люблю слухати їхні ідеї, теплі спогади, розповіді. Скільки у нас постійних клієнтів? Більше сотні. Не скажу, що всі бувають у нас щодня, але наша кава їм точно смакує. Деякі гості мали раніше свої кав’ярні і ми з ними обмінюємося досвідом. Стараємося готувати найкращий напій, тому постійно його дегустуємо з гостями. Вони – частина нашої команди, з якими розвиваємось.

- Яка країна сьогодні є найбільшим постачальником кави?

- Лідер – Колумбія. Цьогорічна кава у них неймовірна. Звідти приходять найцікавіші лоти. В якій країні споживають каву найбільше? Тут уже немає лідерів. Каву споживають усюди. Щоправда, азіати більше експериментують у її приготуванні, тому їх важко перевершити. Це – справжнє мистецтво. Український ринок кави теж дуже розвинений, конкурувати важко.

- Через сильні зливи в Колумбії не відчуваєте на ринку дефіциту кави?

- Поки ні. Є Кенія, Ефіопія, Гондурас та інші країни, які вирощують каву. Найважливіше, аби не страждали логістика та склади в Україні, які тепер потерпають від російських ударів.

- Що найважливіше у кавовому бізнесі?

- Люди. Можна зробити красиві декорації за сотні тисяч, та коли немає фахівців, нічого не вийде. Команда – найважливіше у бізнесі. У цій кав’ярні немає меню. Упродовж дня ми змінюємо каву – тобто змінюємо виробника кави, її обробку, і тоді напій смакує по-іншому. От ви зараз п’єте каву з Колумбії, а пізніше ми можемо міксувати колумбійську каву з іншою. Тут важливо знати, яку каву можна змішувати і в яких пропорціях. У баристи є вільний простір для творчості.

- А як обрати для себе найкращу каву? Що потрібно враховувати, окрім країни її походження?

- Смаження зерен. Тут раджу локальних підприємців через їхню відповідальність.

ПІСЛЯ ВІЙНИ ВСІ ЗАХОЧУТЬ ПРИЇХАТИ В УКРАЇНУ

- Ви користувалися державними програмами для ветеранського бізнесу?

- Так, це добрий допоміжний ресурс. Ми отримали 500 тис. грн і повертаємо їх державі через податки. Для цього у бізнесі мають бути створені не менше двох робочих місць. Ми за ці гроші придбали італійську еспресо-машину ручної збірки. Це обладнання – про якість, стабільність і довговічність. Наша модель надійна, і тепер велика кількість гостей не лякає.

- Плануєте масштабуватися?

- Ні. Тут ще є над чим працювати. Плюс на ринку є кадрова проблема. Багато молодих людей виїжджають через війну.

- Що б ви порадили військовим, які після демобілізації шукають свою справу?

- Спочатку потрібно пройти реабілітацію, попрацювати із психологом. Важливо братися за те, що подобається. Можуть бути сумніви, коли лише обираєш бізнес, але коли вибір зроблений, потрібно працювати. Тепер варто розвивати свої регіони, бо всі захочуть приїхати в Україну, щоб побачити країну, яка вистояла у великій війні. Я досі проходжу адаптацію після фронту і тепер маю більше потребу в спілкуванні з природою, більше хочу працювати фізично. Нещодавно почав реставрувати будинок своїх бабусі й дідуся. Знаєте, я довго думав, як назвати свою кав’ярню. У її назві – про цвіт української нації, про нас і про майбутнє України.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото авторки та з архівів Назарія Зеленчука