Крафтовий бізнес під час війни: мед із замінованих полів, лавандова кава і власна ідентичність
На узбережжі Тилігульського лиману Миколаївщини відбувся регіональний ярмарок крафтових виробників Причорноморʼя - «Tiligul Connect 2026»
До повномасштабної війни на Тилігульському лимані було відносно небагато туристів: заповідна зона накладала певні обмеження, та й доїхати сюди по «вбитій» дорозі було непросто. Але з 2022 року все змінилося. Тепер це одне з небагатьох місць на Миколаївщині, де є можливість водного відпочинку, адже традиційні пляжі на Чорноморському узбережжі області закриті задля безпеки.
Тому не дивно, що саме тут відбувся ярмарок крафтових виробників Причорноморʼя – «Tiligul Connect 2026», організований Миколаївською ОВА за фінансової підтримки уряду Данії та сприяння Програми розвитку ООН в Україні. На ньому побувала кореспондентка Укрінформу.
КРАФТОВИЙ СЕКТОР ЯК ЧАСТИНА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Першою приємною несподіванкою була відремонтована дорога – нещодавно покладений асфальт привів до села Українка, на околицях якого і проходив захід.
Сьогодні тут зібралися люди, які не поставили своє життя на паузу навіть тоді, коли довелося зупиняти виробництво, залишати домівки, шукати нові ринки й починати все заново. Підприємці, представники влади та міжнародних партнерів приїхали сюди, щоб не лише показати унікальну продукцію, а й подумати про створення нових економічних можливостей для Миколаївщини.
«Ми прифронтовий регіон і повинні зважати на безпековий складник. Але війна не має ставити на паузу життя і розвиток області. Ми підтримуємо бізнес, залучаємо інвестиції, маємо якісну крафтову продукцію, яка може представляти наш регіон за кордоном. Важливо використовувати можливості міжнародного партнерства, щоб відкривати для наших виробників нові ринки та водночас знайомити світ із Миколаївщиною», – сказав в.о. начальника ОВА Георгій Решетілов, звертаючись до учасників ярмарку, яких тут зібралося понад сто.
За його словами, попри повномасштабну війну, область демонструє позитивну динаміку повернення бізнесу. Починаючи з 2022 року, на Миколаївщину повернулося або переїхало 1175 підприємців. Це свідчення того, що регіон продовжує жити, працювати й розвиватися. А цей ярмарок – одна з можливостей побачити, що саме відбувається у крафтовому секторі, який охоплює виноробство, гастрономію, туризм, локальний дизайн та культурну спадщину.
На Тилігульському лимані цього дня можна було побачити й скуштувати те, що розповідає про Миколаївщину краще від будь-якого рекламного проспекту. Косметика, кондитерські вироби, вина, наливки, хлібобулочні, м'ясні та ковбасні вироби, сири, продукція бджолярства, а ще одяг, сувеніри, прикраси з автентичним таврійським розписом тощо. За кожним продуктом – люди, їхня праця, досвід і непрості життєві історії.
ЛАВАНДА, ЩО СТАЛА СПРАВОЮ ЖИТТЯ
…На одному зі столів – продукція з лаванди: ароматичні свічки, мило, спреї, сувеніри й навіть лавандова кава. Знайомлюся з власницею Лідією Дащенко з Нової Одеси.
Вона розповідає, що лаванду почала вирощувати три роки тому, коли втратила роботу в морському порту. Після того як підприємство закрилося, потрібно було шукати спосіб виживати. «Я обожнюю квіти, люблю виготовляти щось руками», – пояснює свій вибір.
Починала з власної присадибної ділянки. Потім додалася ще сусідська – і нині Лідія має 35 соток землі, де росте понад 4,5 тисячі кущів запашної лаванди. «Коли вона цвіте, до нас приїздять туристи: фотографуються, відпочивають, беруть участь у майстер-класах. Після закінчення сезону ми виготовляємо ефірну олію з лаванди. Частину реалізовуємо, а з іншої робимо власну продукцію – аромасвічки, мило, спреї, букетики-саше, подушечки для сну. Усе це пропонуємо відвідувачам придбати як сувеніри, також продаємо через соціальні мережі, на ярмарках», – зазначає підприємиця.
Поки що все виробництво – удома, на кухні. Тому й обсяги не великі, але планують розширятися. У цій справі жінці підставляють плече три сестри та їхні родини. Лідія каже, що трохи допомогли і гранти міжнародних партнерів, які брала на розвиток.
ХЛІБ, ЯКИЙ ДО СПОЖИВАЧА ВЕЗУТЬ ПІД ОБСТРІЛАМИ
Далі прямую до стелажів із хлібобулочними виробами, без яких складно уявити наше життя. Анна Кіріченко, керівниця служби управління продажу одного з підприємств області, де працює понад 200 людей, каже, що від початку війни обсяги виробництва зменшилися. Раніше завод постачав свою продукцію на Херсонщину, значна частина якої нині окупована. «Але ми постійно вводимо новинки. Серед них – булочка бріош, вертути з різними начинками, хліб із насінням чіа, льону та соняшника або гарбуза та інші», – зазначає вона.
Підприємство досі постачає хліб у Херсон. Та нещодавно ворожий дрон поцілив по автомобілю, який його розвозив, – водій загинув. Тому нині обсяги скорочують задля безпеки. «Тепер туди погодився їздити лише один водій, усі інші відмовилися, і їх можна зрозуміти, хоча це негативно впливає на економіку підприємства», – зазначає Анна.
Фірмової торгівлі підприємство не має, тому домовляється з реалізаторами великих мереж. Є й інша проблема – кадри. Не вистачає менеджерів, водіїв, аналітика, маркетолога й навіть юриста. Конкурувати за споживачів доводиться не лише з місцевими виробниками, а й із підприємствами з інших міст – Києва та Одеси, продукція яких має триваліший термін зберігання. «Ми переважаємо за якістю і помірними цінами. У нас усе натуральне, без хімії», – наголошує співрозмовниця.
Іду далі. Поруч – вітрина з м'ясо-ковбасними виробами. Наталя, представниця цеху, розповідає, що асортимент підприємства налічує десятки видів продукції, яка має попит у споживачів за свою неповторність та оригінальні смаки. Уся вона виготовлена з натуральної сировини місцевих виробників. У цеху є власні крамниці в Миколаєві та інших населених пунктах області.
Це підприємство також не оминула війна – неподалік стався приліт. Однак усе вдалося відновити.
БДЖОЛЯР ІЗ ДИСЕРТАЦІЄЮ ТА ФІТОМЕД ІЗ ПРИСМАКОМ ВІЙНИ
Мою увагу привертає ятка з баночками меду різноманітних розфасовки та асортименту. «Це продукт – із замінованих полів», – каже господар Яків Федосов. Він представляє сімейне фермерське господарство зі села Степова Долина Галицинівської громади, яке розташоване на межі з Херсонщиною. Яків виріс на пасіці, бо бджолярством займався ще його батько. Згодом він підхопив родинну справу і розвиває її, спираючись на сучасні тенденції. Нещодавно хлопець захистив дисертацію і здобув науковий ступінь доктора філософії в галузі аграрних наук.
На початку повномасштабного вторгнення на території села проходили бойові дії, їхній будинок був зруйнований, фермерське господарство також постраждало, тож родина була змушена виїхати, але згодом повернулася.
«Навколишні угіддя залишилися забрудненими вибухонебезпечними предметами, і це унеможливлювало сільськогосподарську діяльність. Але коли ми почали відновлювати свою ферму, то зрозуміли, що бджоли можуть збирати мед навіть із замінованих полів. У цьому є певний символізм – ми, як і бджоли, далі займаємося своєю справою попри всі виклики», – наголошує Яків.
За словами пасічника, сьогодні споживачів цікавить не тільки продукт, а також його історія, оригінальна рецептура, опаковання.
Тому в господарстві виробляють не тільки класичні види меду – із різнотрав’я, ріпаку, соняшнику тощо, а ще й мають власну родзинку – фітомед. Це продукт, витриманий на лікарських травах або плодах: м’ятний, лавандовий, полиновий, на перці халапеньйо. Він трохи дорожчий, бо його виробництво більш трудомістке, однак має попит у гурманів. Свою продукцію фермерське господарство реалізує в невеликих магазинах та через соціальні мережі.
«Культура споживання меду в Україні є, тому певний попит на нього завжди наявний. Але все ж це продукт не першої потреби, тому маємо деякі труднощі з реалізацією», – зазначає він.
Водночас Яків не приховує, що сьогодні через дронову небезпеку працювати стало навіть важче, ніж тоді, у 2023 році, коли після звільнення Херсона вони почали відновлюватися. Тепер і дорога на ферму, і робота там дуже ризиковані – безпілотники постійно полюють на людей.
ЕКСКЛЮЗИВНІ СОЛОДОЩІ БЕЗ ПАУЗИ
Ідучи по ярмарку, не можна оминути вітрину з яскравими різнокольоровими тістечками у формі фруктів та звіряток. Це продукція з пекарні найвіддаленішої громади Миколаївщини – Кривоозерської. Тут працює 12 людей, які виготовляють оригінальні корпусні 3D-десерти, торти, короваї.
«Нашому підприємству вже сім років. Маємо власну точку продажу, а також співпрацюємо з ресторанами та кав’ярнями в межах 100 кілометрів у Миколаївській та Одеській областях. Більшість інгредієнтів для наших тістечок купуємо в національних виробників, але ароматичні пасти замовляємо в Італії», – розповідає власниця бізнесу Марина Гавловська.
За її словами, під час великої війни їхня пекарня значно збільшила обсяги виробництва. Річ у тім, що у Криве Озеро переїхала значна кількість внутрішньо переміщених осіб з різних регіонів, які оцінили їхню продукцію за ексклюзивність та високу якість.
Тепер у пекарні щодня виготовляють майже 300 десертів. Але їхні потужності дають змогу виробляти більше. «Ми маємо цех, облаштовані робочі місця, тому шукаємо нові сфери збуту, щоб збільшити обсяги. Я дуже багато вчилася, щоб вийти на цей рівень, тож мрію проводити майстер-класи і передавати свою кондитерську майстерність іншим», – ділиться планами Марина.
ВИШИВАНКА: ЧЕРГА НА ВІСІМ РОКІВ НАПЕРЕД
На ярмарку очі розбігаються і від великої кількості прикрас та сувенірної продукції місцевих майстрів. Особливої уваги заслуговують вироби, пов’язані з ідентичністю Миколаївщини.
…Зупиняюся біля стенда з вишиванками. Їхня власниця – майстриня, дослідниця Півдня України Анна Гайдай, яка вишиває сорочки на індивідуальні замовлення, враховуючи походження людини, характер, уподобання. Для неї це не просто ремесло. Анна хоче, щоб Миколаївщина берегла власну ідентичність, а люди знали, хто вони, звідки родом, не мали комплексу меншовартості.
«Я вишиваю з дитинства, але дослідженнями почала займатися з початку повномасштабної війни, коли гостро постало питання: хто ми, яке наше коріння? Я зрозуміла, що треба популяризувати свою історію, доносити її до кожного. Адже на теренах Миколаївщини не було ніякого "дикого поля", як нам це намагаються нав’язати росіяни: і вишиванки, і кораблебудування були тут ще за часів козацтва», – розповідає вона.
І додає, що автентична вишита сорочка – це великий обсяг ручної роботи. На її створення потрібно від двох до 12 місяців. Клієнти Анни – люди, для яких дуже важливо мати не просто одяг, а індивідуальне вбрання, яке слугуватиме оберегом. «Тепер у мене черга на вісім років наперед. Я все роблю власноруч – від малюнка до готового виробу, навіть керамічні ґудзики, які теж стають частиною узору, виготовляю сама», – каже Анна.
МАЛЮВАННЯ ВИНОМ СПРИЯЄ ВИВІЛЬНЕННЮ ЕМОЦІЙ
Створювати – це не лише про речі. Іноді також спосіб допомогти ближньому впоратися з тим, що накопичилося всередині.
…Підходжу до намету, де триває майстер-клас з малювання вином, учасники якого показують, що цей продукт можна не тільки споживати. Це простір психоемоційного розвантаження, його засновниця – психологиня з 12-річним досвідом Альона Бутова.
До війни вона мала власну справу, приміщення для якої орендувала в одному з готелів Миколаєва. Але туди прилетіла ворожа ракета і все знищила, тож довелося починати заново.
«Наш простір працює з 2024 року. Ідея його створення виникла з розуміння того, що багато людей під час війни мають негативні емоції, переживають важкі втрати, постійні стреси, які накопичуються і потребують виходу», – пояснює Альона.
Вона стверджує, що серед їхніх постійних відвідувачів – члени родин військових. «У нас є, зокрема, така послуга, як адреналінове малювання – можливість буквально кидатися фарбами. Вона має великий попит і в дітей, які сумують за батьками, і в дорослих, яким треба виплеснути негатив. Я спостерігаю за відвідувачами і бачу різницю між тим, якими вони заходять до нас, а якими виходять. Це справді допомагає», – розповідає психологиня.
І додає, що простір відкрила у Миколаєві за допомогою гранту, також планує створити подібні в інших містах.
КРАФТОВИЙ КЛАСТЕР І ВПІЗНАВАНИЙ БРЕНД
На ярмарку можна було побачити багато різного. Але якщо придивитися уважніше, за всіма цими товарами й послугами виділяється одна спільна історія – людей, які тут працюють, відновлюють виробництва, шукають нові ринки, створюють продукти, що мають не лише економічну, а й культурну цінність. У кожній такій справі – своя відповідь на виклики війни.
За словами директора департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської ОВА Олександра Корольова, Миколаївщина має ключові конкурентні переваги – потужний аграрний сектор, портову та транспортну інфраструктуру, відновлювану енергетику, виноробство та туристичні можливості. Водночас ефективно працювати і розвиватися заважають воєнна агресія, безпекова ситуація та ускладнена логістика.
Щоб об’єднати зусилля та допомогти місцевим виробникам, у межах Tiligul Connect 2026 було підписано меморандум про створення крафтового кластера «Mykolaiv Origin». Його мета – сформувати впізнаваний бренд Миколаївщини та сприяти розвитку локального виробництва, туризму, популяризації продукції регіону на національному й міжнародному рівнях.
На думку керівника офісу посольства Данії у Миколаєві Якоба Торрільда Хансена, коли закінчиться війна, в Україну приїде багато туристів з Європи, тож уже зараз треба готуватися, щоб запропонувати їм відповідний рівень послуг. І важливим кроком у цьому напрямі має стати поширення української продукції, зокрема крафтової.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото авторки