Запорізький фермер: «Щоб вийти хоч у нуль, треба розв'язати рівняння з багатьма невідомими»

Сільгоспвиробники Запорізької області готуються збирати перші в цьому році врожаї

На ринках Запоріжжя цьогоріч здебільшого торгують городиною із сусідньої Дніпропетровщини. Томати, огірки, картопля, полуниці вирощені в балаганах чи на відкритих полях Нікопольщини. Місцева продукція також є, але через збільшення атак БпЛА, авіаційних ударів займатися фермерством у Запорізькій області стало ще складніше.

Щоб дізнатися, що відбувається на полях, ми напросились у гості до агропідприємця Володимира Матросенкова. Він понад півтора десятка років вирощує овочеві культури.

Із початку повномасштабного вторгнення частина земель його господарства опинилася в окупації, інша – у селі Миколай-Поле Широківської громади Запорізької області.

«РОЗКЛАСТИ ЯЙЦЯ ПО РІЗНИХ КОРЗИНАХ»

Домовляючись про зустріч, уточнюю у Володимира, о котрій годині в них стартує робочий день.

- О пʼятій ранку.

- А ви на роботі з котрої?

- Із 5:30, – за секунду відповідає фермер.

- Якщо о 8-й будемо у вас? – запитую з надією, що їхати на пʼяту не запропонує.

Домовилися. Упродовж дня Гідрометцентр попереджає про дощову погоду, тож запитую у фермера, чи не завадить вона нам.

- Я не Бог, ходжу під дощем так само, як і ви, – відповідає.

Усю ніч були опади, і зустріч довелося перенести. Наступної ночі також трохи дощило, але після цього фермер роботу вже не скасовував.

На полі зо два десятки людей швиденько розібрали з причепа трактора касети з розсадою кавунів. Це – уже остання партія. Володимир говорить, що її трішки «перетримали», але не критично.

Поруч із кавунами ростуть дині, далі – перець і томати. На іншому полі – картопля.

Весна була затяжною, а перший літній місяць видався не надто спекотним, з помірними опадами. Аграрій не поспішає з оптимістичними прогнозами щодо врожаю.

- Загадувати – невдячна справа. У сільському господарстві не можна бути впевненим ні в чому. Може бути у ціні культура, на яку ти й подумати не міг. Якщо щиро, то я ні на що особливо не ставлю. Просто стараюся, щоб був асортимент. Ну і намагаюсь у різний період висаджувати –  у разі, якщо ціна коливатиметься чи погода сюрприз підкине. Як то кажуть, розкладаю яйця по різних корзинах. Давно вже в одну культуру не впираюся, – пояснює фермер.

Володимир називає цибулю та моркву збитковими позиціями. Згадує, що торік через низькі ціни реалізації дешевше було запахати врожай, ніж збирати та зберігати. Він розповідає, що чимало великих фермерських господарств скоротили вирощування овочів саме через «цінові гойдалки», адже мали збитки на сотні мільйонів гривень.

ВОДА «ЗІ СЮРПРИЗОМ»

Останніми роками господарство Матросенкова відмовляється від вирощування кукурудзи, хоч до 2022 року фермер мав найкращі показники врожайності цієї культури.

- Кукурудзи більше за мене ніхто не збирав. Середня врожайність була 160 ц/га завдяки поливу та добривам. Минулого року й цього її навіть не садив. Видатки на один гектар, я порахував, сягатимуть десь 110 тисяч. А якщо не зберу врожаю, а вкладу стільки грошей, то що робити? Простіше навіть не сіяти, – розмірковує він.

Володимир обурений цінами на добрива і воду. Мовляв, виходить складна математика, і «розвʼязати рівняння» майже неможливо, адже занадто багато невідомих.

- Із такими захмарними цінами на добрива та воду немає сенсу вирощувати кукурудзу, соняшник і пшеницю. Бо це такі культури, що якщо води не додати, то врожай одразу відчує, і мінус – величезний, – продовжує співрозмовник.

Зауважує, що має все необхідне для вирощування кукурудзи, але прибуток прорахувати неможливо.

- У березні за куб води платили 16 грн. Для порівняння – торік вартість була 10 грн за куб. Ціни на всі добрива дуже зросли, на азотні – на 80%. Те, що коштувало 25 тисяч, тепер – 45–47 тис. грн. Подорожчали й фосфорні добрива. Дизель, бензин – ви ж ціни бачите, тут і говорити не треба. Було 50 грн за літр, а підскочило до 80 грн. Вартість насіння зросла в доларах. Усе до валюти має привʼязку, лише ми продаємо за гривні, – розкладає видатки фермер.

- Із такими даними ціни на врожай треба множити на два, – говорю.

- Треба, але мова не про те, щоб помножити, а щоб хоч видатки перекрити та в нуль вийти, – відповідає.

Із паном Володимиром ми зустрічалися весною, коли у нього в теплицях зійшла перша розсада. Тоді він робив певні розрахунки, тож питаю, а чи вкладається в те, що планував.

- Та де там, ми вже вийшли за межі. Не можемо знати, наскільки ціни на добрива зростуть. Навіть витрати на воду не сплануєш, – відповідає фермер.

- Ну ви ж знаєте, скільки вам приблизно треба води на гектар. Тоді чому порахувати не можете?

- Ми місяць поливаємо і лише в наступному дізнаємося ціну, за якою це робили. Я можу приблизно знати, скільки витрачу води на гектар, а от скільки піде грошей – не знаю. Ніхто не може назвати ціну. Не можу закласти в продукцію собівартість, і тим паче – прорахувати, скільки витрачу на воду за сезон. Знаю, що мені треба 3 тис. кубів води на гектар. Якщо по 12 грн за куб, – це одна історія, а по 16 грн – інша. Пів тонни добрив на гектар треба. По 25 грн за тонну чи по 47 грн? Різниця ж 30 тис. грн. І за ці гроші вже можна боротися, – розʼяснює він.

На підприємстві Володимира у вирощуванні овочів на опади не орієнтуються. У них крапельний полив, дощ під плівку не потрапляє. Тут надія на те, що працюватимуть водопровідні станції.

«ЯКЩО ЛЮДЯМ БАЙДУЖЕ, ЩО ВОНИ САДЯТЬ ЧИ ЗБИРАЮТЬ, ТО ВСЕ»

Зараз у полі працює небагато людей. Але Володимир каже, що за пару-трійку тижнів можна буде збирати картоплю, підійде перший врожай помідорів та дині, і треба буде залучити 80–100 працівників. А з ними тепер важкувато.

- На висадку абикого ставити теж не хочеться, у великих бригадах 40–50% людей не хоче працювати. Людський чинник на вирощуванні овочів – найстрашніше. Не шкідники, а люди. Якщо їм байдуже на те, що вони садять та збирають, то все… Якщо не так розсаду в землю посадили, корінці не дістали до землі, рослина гине. Я цього одразу не побачу, щоб виправити. Це видно буде, коли вже врятувати неможливо, – ділиться.

За його словами, треба купувати техніку, яка б садила замість людей, але багато що впирається в гроші.

- Війна, і робити великі вкладення… якось неправильно, недоречно. Так, є державні програми, але виплати за ними сильно затримуються. Гроші треба, коли ми вирощуємо, а не колись потім. Техніка українського виробництва поки що поступається імпортній, але якщо компенсація буде, то можна купити. Якщо ж ні, то і брати не варто. Техніка сильно подорожчала. Той трактор, який мені треба, коштує орієнтовно 8 млн грн. На нього компенсації немає, але тепер на нього класні умови кредитування. Щодо тракторів мінського виробництва, то не те що купувати, а навіть думати про це не хочу. Нехай той «вусань» торгує ними сам і з ким хоче, – розмірковує Володимир.

Великі покупки він поки що відкладає на майбутнє. Зараз думає, що треба передискувати поля: «Раптом пожежа виникне, щоб не все поле вигоріло, маємо дискувати. На це пожертвуємо десь 5% врожаю. Треба зробити це і все».

ПОКИНУТА СВОБОДА І НОВЕ ЖИТТЯ У 55 РОКІВ

Поки говорили з Володимиром, бригада розібрала всю розсаду з причепа і рознесла по рядках. Тракторист робить ще одну ходку до теплиць, за останніми касетами з рослинами. Їдемо за ним. Вікторові Петровичу – 56 років. Трактористом працює все своє життя, влаштувався одразу після армії.

- Своєї професії не зраджую. Усе можу робити: бризкати, полоти, але городина – це нове. У нас поливних земель не було, і тому я цього не знаю, не бачив, як воно. А зараз вивчив трошки. У 56 років нове життя розпочав, – каже з усмішкою Віктор Петрович.

Він переїхав сюди зі села з красивою назвою – Свобода. Це Пологівський (колишній Оріхівський) район. Мав там два паї пшениці та соняшника. Сам обробляв, сам сіяв і збирав.

- 24 січня цього року виїхали з дружиною. Ми майже нічого не забрали. У холодильнику навіть лишилось усе. Взяли документи і поїхали до Запоріжжя, до куми нашої. Провідати її хотіли, бо у неї мати старенька, хворіє. Це було в суботу. А вже в понеділок у село не можна було заїхати, – згадує чоловік, ставлячи ящики до причепа.

- Що вдома залишилося?

- Все… але хата вже без даху, може, уже й хати нема… 14 га пшениці посіяної залишилося.

- Це найбільше болить?

- А як думаєте? У мене прогноз був дуже хороший на врожай. Прекрасна пшениця стоїть.

- А є хоч маленька надія, що зберете врожай?

- Ні. А як туди заїхати? Там уже просто не можна було перебувати. Вони не зайшли в наше село, а розбивають його. Як у вулику дрони дзижчать.

На підприємстві Володимира він працює з травня. Говорить, що робочий день у сільському господарстві дуже не нормований. Умовно, сьогодні з 5-ї ранку працювали, а завтра, може, зі 7-ї будуть, а як дощі, то й пізніше. Але ми й самі це знаємо, навіть домовитися про зйомку не з першого разу вдалося.

- Дай Боже, приїдемо до вас у Свободу колись – і покажете своє господарство, – кажу на завершення.

Він перепитує, немов не розчув, куди саме ми збираємося, а потім зітхає і говорить: «Там краси не буде вже».

Віктор Петрович доставляє останні ящики в трактор. Каже, що розсада трішки перетримана, але то не страшно.

Обидва наші співрозмовники зазначили, що в сільськогосподарській справі головне, щоб усе в міру було. Сонце поки що не пече, то картоплі добре, а от дині, кавуни, цибуля люблять спеку й воду. Вода потрібна, але якщо дощі сильні будуть, то пшениця стане фуражною: опади вимивають клейковину – і зерно втрачає продовольчі якості. І таких нюансів – дуже багато. Поки що – без прогнозів та розуміння цін, але овочі та хліб будуть.

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка