Іван Мойсієнко, доктор біологічних наук, професор Херсонського держуніверситету

Після підриву в ніч на 6 червня 2023 року російськими окупантами греблі Каховської ГЕС дно колишнього водосховища почало швидко заростати вербою. За змінами, що відбуваються на цій території, спостерігають українські вчені-природоохоронці, й у травні відбулася їхня чергова експедиція.

Про її результати та перші висновки говоримо з членом правління Української природоохоронної групи, доктором біологічних наук, професором кафедри ботаніки Херсонського державного університету Іваном Мойсієнком.

СФОРМУВАВСЯ ПІВДЕННИЙ ВАРІАНТ ЗАПЛАВНОГО ЛІСУ

- Яка це була по рахунку експедиція після підриву ГЕС? Чи помітні зміни на дні колишнього водосховища, якщо порівнювати з попередніми розвідками?

- Після російського теракту на Каховській ГЕС відбулася вже дев’ята експедиція. Можна сказати, що зміни тепер не такі помітні, як було у перший рік. Адже приїхавши вперше – через три тижні після трагедії – ми побачили голе дно, такий собі марсіанський ландшафт. А вже через чотири з половиною місяці, восени, там був двометровий вербовий ліс, а деякі дерева сягали трьох метрів восьми сантиметрів. Тобто, це була разюча зміна. Зараз цей ліс росте, розвивається, ускладнюється.

- Поясність, що означає: ускладнюється?

- Є певна структура лісової екосистеми. У перші два роки ми навіть не могли фактично називати це лісом, бо якщо дерева – висотою до п’яти метрів, за міжнародними визначеннями такі зарості ним не вважаються. І от у 2025-му році середня висота вербових заростей була вище п’яти метрів, а деякі верби – більше семи. Тобто, починаючи з 2025-го, маємо право називати зарості дерев на дні Каховського водосховища лісом.

Крім того, для лісу притаманна ярусність. От, скажімо, в перший рік це були прості зарості, коли і верба, й трав’янисті рослини утворювали один ярус. А зараз уже добре видно розшарування. Виділяється деревний ярус – значно вищий за інші, потім – чагарниковий, трав'яний, моховий-лишайниковий. У деревному домінує верба, в чагарниковому – тамарикс галузистий.

Цікавою є наявність тамариксу у великій кількості. Власне, вербово-тополеві ліси є інтразональними, тобто вони ростуть по всій території України, біля води, зокрема річок. Вони є, наприклад, і на Київщині, де я зараз мешкаю, але в цих лісах немає тамариксу. Там інші чагарники – верба сіра чи крушина, а от тамарикс – специфіка саме південних вербово-тополевих лісів. Тому зазначу, що на дні Каховського водосховища сформувався не такий ліс, як у більшій частині України, а саме південний варіант. І навіть можна сказати, що це наближає його до лісів Середземноморського типу.

Ще скажу про високе видове багатство. Ми з головним науковим співробітником Інституту ботаніки Національної академії наук України Анною Куземко зробили 47 описів. І в деяких кількість видів доходила майже до 50. Для таких типів лісів це дуже високі показники. Природні ліси зазвичай мають по 20-30 видів. Частково, напевно, це можна пояснити тим, що екосистема нестабільна, ці ліси дуже молоді й у їхньому складі, крім типових видів – осок, очерету – є випадкові елементи, зокрема бур'яни. У міру розвитку лісів їх витіснятимуть типові аборигенні рослини.

- У ваших дописах у соцмережах згадується термін “рівновіковий ліс”. Це про те, що дерева виросли в один період?

- Це нам фізіологи рослин таку ідею підкинули, бо з нами їздили в експедицію експериментальні ботаніки. Вони кажуть: якщо ти досліджуєш ліс, то, як правило, там будуть дерева різного віку – від старих до молодих. А тут усі дерева одного віку.

В експедиції працювали науковці, які вивчають фізіологію рослин – Катерина Романенко й Олександр Поліщук із Інституту ботаніки. Їхні дослідження допомагають розкрити загадку такого швидкого росту цього лісу. Бо ми кажемо, що ліс росте рекордними темпами, але можемо тільки припустити, що на цей процес впливають багаті ґрунти, добре забезпечення водою та інтенсивне сонячне освітлення. Але це – лише наші припущення. А розібратися в механізмах, чому так відбувається, без фізіологів не можемо.

Наші колеги фіксували у лісі на дні колишнього водосховища рекордні показники вмісту хлорофілу в листках та інтенсивності фотосинтезу. Наприклад, максимальний коефіцієнт інтенсивності роботи фотосистеми II – 0,83. В ідеальних лабораторних умовах у них виходило 0,78-0,8. А тут, у лісі, отримали показник 0,83 – тобто вищий, аніж у лабораторії, й максимально можливий. Наразі рано робити остаточні висновки. Поки що встановлені окремі цікаві закономірності. Тому ці дослідження продовжуватимуться.

Цікавий феномен також пов'язаний із мулами, на яких росте верба. Вони дуже багаті на органічні речовини, тут активно працюють мікроорганізми, виділяючи величезну кількість вуглекислого газу. Це – основний парниковий газ, і якщо би він весь потрапляв у атмосферу, то це було б досить погано. Але верба перехоплює значну його частину. Колеги фіксували, наприклад, що рівень вуглекислого газу в цьому лісі вночі вдвічі вищий, аніж удень. Це тому, що вночі верба не поглинає вуглекислий газ у процесі фотосинтезу. Виходить, що верба нас не тільки рятує від поширення чужорідних видів, а ще й перехоплює вуглекислий газ, що виділяється в ході життєдіяльності мулів. Це – дуже важливо. І з іншого боку, це може пояснювати такий аномально високий темп росту, тому що вуглекислий газ є основним елементом, із якого будується тіло рослини.

ВЕРБА «НЕ ПУСКАЄ» ЧУЖОРІДНІ ВИДИ РОСЛИН

- Якщо ми кажемо про зоологію, то які помітні зміни у тваринному світі зафіксували ваші колеги?

- Можу сказати як ботанік: якщо взяти перший рік, то на території дна колишнього водосховища ми спостерігали тотальне домінування рослин, що поширюються вітром. А вже станом на минулий рік значно збільшилася частка таких, що поширюються тваринами. Це опосередкований ботанічний індикатор збільшення активності тварин. Але з нами в експедицію їздив зоолог, голова правління ГО «Українська природоохоронна група» (UNCG) Олексій Василюк. Він відмічав дрібних ссавців і велику кількість птахів. Ми, ботаніки, теж бачили на дні водосховища багато птахів – вони біля будь-якої водойми. Птахи різні, минулоріч зустрічали зокрема куликів, а в цьому році – червонокнижних огарів.

Ще зауважу, що на вербах у великій кількості тепер зустрічається павутиння – як у справжньому лісі. Його помічаєш, бо чіпляється до обличчя, а в минулому-позаминулому роках павутиння не було. Це теж ознака, що тварин стало більше.

- Одразу після підриву Каховської ГЕС були прогнози, що на дні колишнього водосховища можливе масове поширення чужорідних видів рослин. У 2024 році ви казали, що цей сценарій не реалізувався. А як зараз, чи є чужорідні рослини на цій території?

- Чужорідні види є, але в невеликій кількості. Верба, як я вже казав, їх «не пускає», дуже швидко утворивши густі зарості. От навіть біля Мар'янського (село в Криворізькому районі на Дніпропетровщині, яке безпосередньо межує з Херсонською областю, розташоване на березі колишнього Каховського водосховища, – ред.) уздовж дороги – черга дуже агресивних чужорідних видів рослин. Там у великій кількості росте аморфа чагарникова, ясен пенсильванський, айлант найвищий. А спускаєшся вниз у вербу – їх немає, лиш поодинокі особини. Хоча я розумію, що для аморфи там просто ідеальні умови – достатньо вологи, багаті ґрунти.

- Ми маємо лише вербово-тополевий ліс на цій території?

- Вербово-тополеві ліси дуже характерні для заплав. А от дуб, в'яз, ясен були значно менше поширені, на більш високих островах, або на надзаплавній боровій терасі. Ми вже відмічали ясен та в’яз у підліску вербових лісів на дні водосховища, а от дуба поки що зафіксувати не вдалося. У Каховському водосховищі були архіпелаги піщаних островів – Великі та Малі Кучугури ближче до лівого берега. Був у свій час на Великих Кучугурах, там росла, наприклад, береза дніпровська – це наш особливий субендемічний вид, включений до Червоної книги України. Я впевнений, що береза там зараз дуже поширюється, тому що це теж дерево-піонер. Там оголилися піски і вони повинні заростати березою. Але ця територія ближче до лівого берега водосховища, і ми не можемо в цьому зараз пересвідчитися, як ви розумієте.

ЛІС, ЩО ВИРІС НА ДНІ ВОДОСХОВИЩА, ПІД ЗАХИСТОМ БЕРНСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ

- Нині у багатьох європейських країнах говорять про повернення річок до природного режиму існування. Там це, звісно, відбувається за інших обставин, але чи не можемо ми використовувати європейський досвід у відновленні екосистем, чи є зворотна зацікавленість у ваших дослідженнях?

- У Європейському Союзі планують до 2030 року відновити природність течії річок на 25 тисячах кілометрів. Це величезний показник, ідеться про тисячі річок, де ліквідують дамби. Але, як правило, це малі річки, які не можна порівняти з тим, що відбувається на Каховському водосховищі. Тобто наш досвід є унікальним, хоч і дуже трагічним. Великий Луг – це, напевно, найбільший вербово-тополевий ліс Європи. Тому іноземні колеги дуже цікавляться подіями в Україні.

Щодо наших досліджень, ми робили доповіді в університетах Канади, США, європейських країн.

- У 2024 році ви казали, що Каховську ГЕС не треба відновлювати у такому вигляді, якою вона була. Чи не змінилася ваша думка?

- Хочу наголосити, що тип лісів, що вже сформувався на дні Каховського водосховища, включений до Резолюції №4 Бернської конвенції. Це означає, що він охороняється на території всієї Європи, зокрема й в Україні як підписантці цієї конвенції. Крім того, нам удалося виявити декілька видів рослин, які охороняються. Наприклад, осока житня включена до Червоної книги України, як і вже згадана береза дніпровська. Значно більше тут видів тварин, які підлягають охороні. Тобто, цей ліс поступово набуває все більшого й більшого природоохоронного значення. Як на мене, найкращий варіант – створення тут природоохоронного об'єкту. Ми кажемо, що цей ліс – уже не лише природна, а й важлива культурна спадщина. Бо шість із десяти Січей було в межах Великого Лугу, це фактично – колиска Української козацької держави. Тому виникла ідея оголосити цю історико-природничу пам’ятку змішаним об'єктом спадщини ЮНЕСКО.

Ірина Староселець

Фото Юрія Рильчука, надано Іваном Мойсієнко