10 тисяч пакетів з їжею на «нуль»

Волонтерка із Закарпаття Ірина Світлик щодня готує та передає військовим їжу, яку варить удома в 200-літрових казанах

Якось Ірині Світлик під відео в соцмережах написала дружина військового, мов, тепер допомога з їжею для фронту не потрібна – в армії й так добре годують. Того ж дня чоловік цієї пані надіслав волонтерці з передової відеозвіт із подякою: через дощі окопи затопило, і саме Іринині сухпаї стали для підрозділу єдиною їжею.

Такі історії мотивують волонтерку кілька разів на тиждень готувати для військових. Саме для тих, хто на "нулі" отримує з дрона її пакети, щоб протриматися довше.

Щомісяця вона відправляє на фронт понад 10 тисяч пакетів із готовими стравами. Борщ, плов, супи, гуляші та навіть закарпатські спеціалітети варить у двохсотлітрових казанах, а потім стерилізує й пакує у реторт-пакети. Із маленької волонтерської кухні з домашньою випічкою виросла ціла система допомоги фронту – й водночас неформальна школа для волонтерів та військових кухарів.

ПОЧАЛА ІЗ ВИПІЧКИ, ПЕРЕЙШЛА НА АВТОКЛАВ

Ірина розповідає, що почала волонтерити для військових та передавати домашню їжу на фронт одразу після повномасштабного вторгнення у 2022-му.

- Я мала досвід у кондитерській справі – тож із цього ми з чоловіком і почали. Трохи згодом придбали автоклав і почали готувати в ньому найпростіші страви: кашу з м’ясом і тушківку. Закатували то в банки – їх нам зносили сусіди, люди з навколишніх сіл. Також робили найрізноманітнішу випічку для хлопців і передавали на фронт.

Із хлопцями, які отримували від них страви, волонтери постійно тримали зв’язок – і через місяць такої співпраці почали отримувати повідомлення: мов, чи можна б нам більше готових страв у банках, аніж випічки? Їхній натяк розуміли – випічка «живе» 4-5 днів, далі, особливо влітку, у спеку, псується. Тож згодом узагалі відійшли від випічки і стали готувати лише їжу в банках.

- У кінці літа 2022-го ми дізналися, що в Україні з’явилися реторт-пакети, спробували – і за деякий час назавжди відійшли від банок. Незважаючи на те, що банки ми мали безкоштовно, а пакети потрібно було купувати по 8 грн за штуку, це було не до порівняння практичніше: вони не билися, не треба було додатково пакувати в папір чи целофан, і їжа у них зберігалася ідеально.

Ірина додає, що спочатку на пакети перейшли, бо вони просто було практичніші.

- Я із самого початку роблю відеозвіти з роботи – і коли почала викладати пости про те, як ми перейшли із банок на реторт-пакети, зіткнулася зі значною хвилею хейту. Мені писали сотні людей про те, що «борщ зіпсується на жарі», і «як це можна їсти – воно ж скисло», і «як ви це передасте за 1000 км» тощо. Утім, хейт у соцмережах ніколи мене не спиняв – я готувала і паралельно доносила до мільйонів людей, чому це зручно і безпечно. Паралельно ділилася власним досвідом і переводила всі знайомі волонтерські кухні на реторт-пакети. Допомагав також зворотній зв'язок від хлопців, – розповідає волонтерка.

ПРО ЗАКАРПАТСЬКУ КУХНЮ ДІЗНАЮТЬСЯ НЕ В ТУРІ

У 2023 році користь такого пакування зробилася ще очевиднішою, адже подекуди єдиною можливістю доправити їжу на передові позиції стали дрони. Тоді ж волонтери почали й розширювати асортимент страв.

- Ми почали адаптувати різні страви під формат сухпаю – щоб можна було запропонувати військовим не лише кашу з м’ясом, борщ чи тушківку, а й щось цікавіше, зокрема, локальні страви нашої закарпатської кухні. Тепер у нас вже напрацьована рецептура і ми готуємо 15 страв. Це каша з м’ясом, борщ, плов, супи картопляний, гороховий та з фрикадельками, розсільник, наша закарпатська «пасуля з капустою» (традиційна страва закарпатської кухні, що готується лише із квашеної капусти й вареної квасолі, – ред.), левеш, а також човлент, гурка, голубці, фарширований перець у сезон і гуляші: сигидинський та картопляний, – перераховує волонтерка.

Питаю Ірину, чи розуміють та люблять закарпатські спеціалітети хлопці на фронті.

- Так! Максимум, що нас питали – це про пасулю з капустою: «А чому це у вашому борщі нема картоплі?» Якщо хлопці щось запитують про нові для них страви, то пояснюю – що це за їжа, її сенс, історію, особливості приготування. Так сотні тисяч людей не із Закарпаття дізнаються про нашу кухню й уперше в житті пробують її не в турі чи мандрівці, а на фронті. Ці відчуття й емоції з ними лишаться на все життя. Закінчиться війна – і вони будуть шукати, як ця гурка чи човлент робляться, й готуватимуть собі та рідним.

Ірина Світлик ділиться, що з першого дня, відколи почали готувати їжу на фронт, домовилися з чоловіком (волонтерять разом, він помагає Ірині готувати і пакувати), що не ділитимуть хлопців на фронті на своїх і чужих.

- Вони всі наші, хоч з якої б області були. Тому ми вирішили допомагати усім підрозділам – але тільки тим, хто перебуває в зоні бойових дій. І ще маю одне правило: я приймаю запити виключно від військових, не від мам, дружин чи друзів. Нам важливо, аби ці пакети дійшли саме туди, де вони найбільш потрібні.

Власне, каже Ірина, нині в країні з’явилася каста підприємців, які готують для фронту і продають їжу в реторт-пакетах. Це бізнес – і це окей, воно може бути. Коли є потреба – з’являється пропозиція, не всі згодні бути волонтерами.

- Єдине, що ми не хотіли – це аби наші сухпаї асоціювалися із тими, що продаються за гроші. Тому ми знайшли рішення – розробили власний реторт-пакет, замовляємо його і друкуємо одразу 50 тис. штук. Пишемо на ньому, що це лише для захисників і не для продажу. Вся наша їжа йде на фронт лише в таких пакетах – тому їх не передаю нікому, навіть колегам-волонтерам. Це наше золоте правило, – додає Ірина Світлик.

НЕ ГОТУЙ Г***НО В ПАКЕТІ

Волонтерка каже, що має іще одне золоте правило: готувати дійсно смачну їжу, а не будь-що, лиш би тільки було.

- Ми готуємо хлопцям борщ такий самий, як для себе, своїх рідних – бо вони достойні найкращого! Ми готуємо для хлопців так, аби їм було смачно. Зваріть, спробуйте і лише тоді готуйте для військових. Коли вчу мам та дружин військових, які починають допомагати підрозділам своїх дітей чи чоловіків, готувати в автоклаві, – перше, що кажу: не робіть г***но в пакетах. Дехто ображається, але я називаю речі своїми іменами. Кажу: готуйте таке, як хотіли б, аби їли ваші діти. Часто в автоклав закидають суху крупу, а сіль та спеції додають після приготування. Виходить несмачно. Ми готуємо у великому казані на відкритому вогні, додаємо всі спеції, і в автоклаві вже лише стерилізуємо страву. Так їжа має набагато кращий смак, рівномірний, домашній. Іще важливо – ми використовуємо м’ясо домашніх свиней і домашні овочі, це також впливає на смак. Сало коптимо самі, його всі дуже люблять.

Ірина пояснює, що є певна специфіка приготування страв в автоклаві, адже це великий тиск і температура.

- Страви треба адаптувати. Якщо там багато жиру, наприклад, як у сигидинському гуляші (закарпатський спеціалітет, готується з квашеної капусти із вудженими ребрами, – ред.), то він розпечеться і довше триматиме температуру, а отже, ваша страва може пригоріти. Тому ми відредагували рецепт: зменшили кількість жиру в страві і зменшили на один градус температуру. Так само з левешом (левеш – закарпатська традиційна страва, курячий бульйон на овочах з тонкою лапшою, – ред.): можемо його готувати лише з одного виду лашки (лапші, – ред.), вона найдорожча з асортименту, але якісна і не розварюється в процесі. Пробували замінити дешевшими – погано вийшло, тож купуємо дорогу локшину, бо я хочу, аби той військовий, який висипле собі цей левеш із пакета в тарілку, почав їсти й опинився думками і за відчуттями у мами за столом.

СУМКИ З ОВОЧАМИ І МʼЯСО – ЗА ДОНАТИ З-ЗА КОРДОНУ

Цікавлюся у волонтерки, як побудована її робота. Ірина розповідає, що вона не має фонду чи ГО, працює як фізична особа. Готує все із продуктів, які приносять люди, друзі, знайомі, колеги, часом пересилають навіть із інших областей поштою. Буває, що просто вішають на ворота сумки з овочами.

- Саме тому я активно веду соцмережі, аби відзвітувати про все, з чого я готую. Зборів ніяких я майже не роблю. Кошти на м’ясо, наприклад, пересилають наші люди із-за кордону – ми купуємо свиней на живу вагу, обробляємо їх, потім із цього м’яса готуємо.

Ірина Світлик каже, що її домашнє виробництво працює на горизонтальних зв’язках між людьми, на повазі та довірі одне до одного.

- У мене немає жодного відео, де я скаржилася б, що нема з чого готувати, – зауважує вона.

Ірині допомагають також жінки-сусідки.

- Є чотири людини, які приходять до мене почерез день. Наприклад, у цю суботу готую 500 порцій борщу – вони перед тим прийдуть і будуть чистити моркву, цибулю, картоплю, а ми вже потім із чоловіком то все варитимемо і розсипатимемо по пакетах.

ПЕРШИЙ БОРЩ В АВТОКЛАВІ ЗАЗВИЧАЙ СПАЛЮЮТЬ

Усі страви Ірина готує вдома, крім голубців.

- На голубці треба руки – тому вони «приходять» до мене вже накручені, – каже.

Іще цікава історія з її фірмовим пловом.

- Його мене навчив готувати Казах – він далекобійник, і коли приїжджає, ми завжди готуємо плов. Він купує на нього всі продукти та спеції, і також придбав 225-літровий казан, в якому готуємо страву на вогні. Такий узбецький плов ще ніхто не зміг повторити! – ділиться волонтерка.

Додає проблем те, що немає готової рецептури для готування в автоклаві.

- В інтернеті багато всього, але на власному досвіді скажу, що все треба апробовувати, достеменних рецептів нема, вони підходять для каш та тушківки, але, наприклад, свій перший борщ в автоклаві люди зазвичай спалюють.

Саме тому, каже Ірина, вона почала ділитися власними детальними відеорецептами.

- Я роблю це, щоби збільшити потік готової їжі на фронт. Тому працюю часом у режимі відеодзвінків, іноді знімаю відео навіть на етапі, де що купити (автоклави та реторт-пакети), далі вже розповідаю по градусах, процесу приготування, консультую щодо страв і температур. Люди пробують, записують на відео, аналізуємо якість страви на виході – і далі вони вже працюють. На деякі волонтерські кухні я їздила з чоловіком – ми приготували з ними, прописали все в зошитах, а далі вони вже самі.

МОРПІХИ ПЕРШИМИ ПОЧАЛИ ГОТУВАТИ СУХПАЇ НА "НУЛЬ"

Навчання Ірини не обмежується цивільними.

- Я вчила готувати в автоклаві та пакувати в реторт-пакети також і захисників. І це дуже потрібно, бо ми наразі не встигаємо закривати усіх потреб у їжі для хлопців на "нулі". Іноді в мене черга на 50 адрес, – каже вона.

Першими учнями Ірини були військові кухарі з 36-ї бригади морської піхоти.

- Там просто був порядний командир, який дбає про своїх. Він вийшов на мене, мов, у нас на нулі 120 чоловік – їх треба годувати, можливості довозу нема, скидати треба мінімум по 2 пакети на день, навчіть моїх хлопців. Вони самі купили автоклав, запайщик пакетів, знайшли штатних кухарів та тих із поранених, хто міг цим займатися, – й у прифронтовій зоні почали переробляти «зесеушні» продукти на сухпаї. Забезпечення є – м’ясо, крупи, овочі, – це просто треба переробити. Після моїх консультацій та нашого відеонавчання хлопці мені скидали відео, яка у них вийшла картопля з м’ясом, яка гречка, які каші.

Ірина каже, що також розповіла військовим про два способи готувати в автоклаві: «сухий» і «смачний», – і своє друге золоте правило: вари як для рідних, аби було смачно.

- Вони пішли складнішим шляхом і готують, як я: спочатку варять у великих кастрюлях, тоді стерилізують і скидають смачну їжу своїм побратимам.

Далі, розповідає Ірина Світлик, за навчальними курсами почали звертатися інші підрозділи Сил оборони. Наразі волонтерка провела навчання для 11 підрозділів. Це – лише за останні три місяці.

- Чудово, що військові далі самі передають цей досвід та множать його. Це означає, що вони не чекають реформи харчування в армії й роблять самі все можливе, аби побратими не сиділи голодними в землі.

ЧИМ КОРИСНИЙ ВІЙСЬКУ КЛОПОТЕНКО?

Утім, із приводу реформи військової кухні Ірина каже, що ініціатива чудова.

- Чотири роки це питання взагалі не піднімалося. Я знаю, що таке наш український сухпай, у мене син військовий. Я куштувала те, що їм дають в отих залізних банках, це дійсно проблема. І нарешті в держави дійшли до цього руки! Це як було з дронами: в 2023-му на них збирали усі, а зараз держава влаштувала все так, що ці питання вже не треба закривати волонтерами. Провели роботу, змінили постачання – і тепер кожна бригада забезпечена дронами. Сподіваюся, що так буде й тут. Добовий сухпай на три страви, який будуть скидати воїнам, щоб вони смачно поїли, – це теж питання, яке можна налагодити. Я не кажу про голубці чи бограч – але каша, тушківка та суп/борщ мають бути, і це реально зробити. Держава має перейти на реторт-пакети, це пункт 1 у такій реформі, – каже волонтерка.

Друге найважливіше, вважає волонтерка, – це потреба в навчальному центрі для військових кухарів. Їх треба навчити перетворювати продукти, які постачають у військо, у сухпаї. Кожен військовий кухар має знати процес приготування в автоклаві.

- Третє – технологічні карти. І от якраз у цьому Клопотенко може допомогти. Він професійний кухар, він може розписати грамівки, технологічний процес, методички – так, аби будь-яка людина змогла за цим приготувати гречку з м’ясом в автоклаві і на ранок мати сухпаї, які пілоти скинуть хлопцям на "нуль" із дронів. Якщо це буде зроблено – наші захисники будуть отримувати достойну їжу, – переконана Ірина Світлик.

"ПРИЛІТАЄ" Й ВІД РОСІЙСЬКИХ БОТІВ, І ВІД ДРУЖИН ВІЙСЬКОВИХ

Волонтерка каже, що наразі у війську маємо проблему з доставкою їжі на "нуль" та з її якістю.

- Про це знають і захисники, і вороги – я це відслідковую по тих коментах, які прилітають від ботів під моїми дописами. Росіяни знають про цю нашу слабку сторону і б’ють по ній, аби створити сум’яття, деморалізувати нас. Коли в одному зі своїх відео я озвучила, що готую на місяць 10-12 тис. пакетів з їжею, отримала таку атаку від ботоферм, якої не сподівалася! Їх це зачіпає, бо росіяни знають, що бойовий дух тримається і за рахунок нормального харчування: голодний воїн – не воїн. Тому реформа харчування для них – це болюча тема. Якщо українці будуть мати достойне забезпечення, менше буде СЗЧ, кращим буде бойовий дух.

Але крім російських ботів Ірині прилітає й від своїх. Дуже часто пишуть дружини та мами військових, мов, нащо ви все це робите, наших хлопців добре годують в армії.

- «Нащо та їжа» – це пишуть люди, які або не мають прямого зв’язку з військовими, або їхні чоловіки їх оберігають і не говорять правди. Таке є, і такого багато: аби не переживала мама, дружина, – чоловіки кажуть, що у них усе добре і все є. У мене бувало, що дружина писала мені хейтерські коменти під відео, а її чоловік у той же день скидав відеозвіт із нашими сухпаями і дякував, бо у них почалися дощі, все в окопах попливло і залило болотом, і лише з цих пакетів вони змогли харчуватися… Я вважаю, що так не має бути: нам не треба одне одного присипляти, навпаки – краще говорити правду і шукати, як одне одному помогти. Тоді ситуація мінятиметься на краще.

Ну а щодо того, що «в армії їжа не потрібна, там добре кормлять» – це було актуально в 2022-23-му. Тоді це справді було більше не про нагодувати, а про пригостити, виказати повагу, увагу.

- У 2024-25-му, а тим більше зараз, у 26-му році, все кардинально помінялося, і ці сухпаї почали рятувати життя. Повідомлення від хлопців із "нулів" переломили свідомість навіть у мене – я зрозуміла, що їжі треба робити якомога більше, і тому почала всі ці навчання волонтерських кухонь та підрозділів. У мене питання «потрібно - непотрібно» узагалі не стоїть, адже маю інформацію від самих захисників.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото з архіву Ірини Світлик