Як дітей із інвалідністю готують до дорослого життя
Репортаж із багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру «Надія» Черкаської облради, що в Корсунь-Шевченківському
У цьому закладі відкрили два кабінети сенсорно-моторної реабілітації. Зробили це за допомогою міжнародних та українських благодійників.
МАЛЮВАТИ ВСЕ, ЩО ПІДКАЗУЄ ФАНТАЗІЯ
У навчально-реабілітаційному центрі «Надія» – 147 вихованців, розповів його директор Олександр Ткаченко.
- У нас 14 дітей позбавлені батьківського піклування, із них четверо перебувають на повному державному утриманні. Також 75 дітей з інвалідністю. Це дітки зі складними порушеннями розвитку, що пов’язані з інтелектуальними або з фізичними розладами аутичного спектру. Вони не можуть опановувати навчальний матеріал у звичайній школі. У центрі працюють досвідчені педагоги – дефектологи, логопеди, практичний психолог. Підлаштовуємо навчання, аби було доступно нашим дітям, – розповідає Ткаченко.
Він каже, що працює у цьому закладі вже 23 роки, є вчителем, вихователем і директором водночас.
- Коли я починав, це був інтернат для дітей із порушеннями слуху. У 2003 році його реорганізували у спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей із порушеннями слуху та із затримкою психічного розвитку, а з 1 вересня 2017 року – в комунальний заклад “Корсунь-Шевченківський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр «Надія» Черкаської обласної ради”, – зазначає співрозмовник.
Центр розміщується у двох великих корпусах. У кожному облаштували по кабінету сенсорно-моторної реабілітації. Заходимо до одного з них і бачимо великий шестикутний стіл із прозорим екраном, укритим шаром піску. Діти малюють на ньому пальцями все, що підказує фантазія. Знизу екран підсвічується спокійними кольорами, аби дітлахи могли бачити, що у них виходить. Творчий процес супроводжується легкою музикою, в кабінеті – камерна атмосфера. Помітно, що хтось із дітей експериментує вперше, а хтось викреслює пальцями доволі складні композиції. Ось один із гостей зображає на піску смайлик, малеча повторює.
- Такі сенсорні кімнати потрібні для занять із реабілітації. Легка музика, проблиски світла сприяють, аби діти заспокоїлися. Хоча не всі сприймають таке освітлення, тож часом його не вмикаємо, – пояснює Олександр Васильович.
Другий кабінет сенсорно-моторного розвитку масштабніший та по-іншому облаштований. Тут ігрова дошка розміщена на підлозі, й коли ми зайшли, на ній уже розмістилися дітлахи. Їх захопила гра “Руки-ноги” за допомогою різнокольорових світлодіодів. Дітки обирали правильний колір і позицію майже одразу, вистачало кількох секунд.
Заходимо до іншої кімнати, де за столом сидять восьмеро дівчат-підлітків. Вони дружно піднімаються, вітаються. Заступниця директора навчально-реабілітаційного центру, вихователька Оксана Сизоненко розповідає, що тут вихованців готують “до виходу в широкий світ”.
- Дітки опановують навички, необхідні у повсякденному житті: від догляду за тілом, одягом – до приготування тих самих вареників. Як бачите, в цій кімнаті є все необхідне: пральна й швейна машинки, праска, кухонне обладнання. Аби не завішувати стіни наочними посібниками, використовуємо інтерактивну дошку, – ділиться Сизоненко.
Саме проходить урок на тему транспорт, де дітям розповідають, як придбати квитки, продумати маршрут, як поводитись у громадському транспорті тощо.
- А от улюблена тема дівчат – приготування їжі. Люблять ліпити, нарізати овочі та інші продукти, пекти, – зізнається вчителька. Додає, що в закладі й самостійно вирощують овочі.
Спускаємось до укриття, що розташоване під цим корпусом. Тут двоярусні ліжка, є телевізор. Лише 30 відсотків вихованців центру мешкають у Корсуні-Шевченківському, і щоб розмістити під час тривоги решту дітей, довелося саме так компонувати місця для спання.
- Сирени іноді лунають по кілька раз за ніч. Ганяти дітей, та ще й із такими особливостями, нам дуже не хотілось. Тому один раз спустились – і сплять до ранку, – пояснює директор.
Звичайні кімнати для проживання у центрі також є – на верхніх поверхах.
ІЗ ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ КОЛО ДРУЗІВ ЦЕНТРУ РОЗШИРИЛОСЯ
- Ми зараз із вами перебуваємо у швейній майстерні, але дітки тут займаються тим, що їм до душі: вишивають, шиють, в’яжуть, плетуть із бісеру, – продовжує екскурсію Олександр Васильович. – Із початку повномасштабної війни ми, як і багато шкіл, долучаємося до волонтерства. На Великдень завжди приїжджаємо в Черкаси на благодійний ярмарок – нас запрошують друзі й партнери, зустрічають і допомагають. Цьогоріч із лютого готуємось до цього заходу.
Директор показує святкові подарунки, які виготовили діти за допомогою вчителів на ярмарок. Звертають увагу вишукані композиції з мушлі й бісеру. З першого погляду – звичайне панно на рослинну тематику, а придивишся – мушлі так елегантно замасковані під листя й пелюстки з бісеру, що не можна не захопитися майстерністю.
У кабінеті трудового навчання Олександр Васильович показує заготівлю для великої шахівниці. Каже, що хочуть зробити великі шахи, аби діти під час цієї гри рухалися.
У порівнянні з іншими навчальними закладами, які доводилось відвідувати раніше, центр реабілітації в Корсунь-Шевченківському відрізняється новітнім обладнанням, навчальними посібниками, іграшками.
- Загалом ми є державним закладом. Але без благодійної допомоги сьогодні утримати такий заклад, а тим більше його розвивати – складно. Із початком повномасштабної війни коло наших друзів розширилось, і саме завдяки їм ми маємо доволі потужну матеріально-технічну базу. У нас є все, що дає можливість дітям спокійно здобувати освіту в комфортних умовах, перебуваючи в закладі. Зокрема й харчування, тепло, – розповідає директор.
Останнім пунктом візиту була зустріч із вихованцями. Коли йшли до актової зали, директор попередив: дітки можуть соромитися, замикатися в собі.
- От у нас є два братики – Петро й Антон. Навчаються в одному класі. То Антон іде на розмову нормально. А Петро, навіть якщо й знатиме, що сказати, говоритиме так тихо, що просто не чутно, – розповідає директор.
Голова черкаської делегації презентував подарунки: м’які іграшки, зв’язані американськими однолітками, канцелярські товари, книжки. А потім запитав, що ще хотіли б отримати вихованці Центру. Когось цікавили комп’ютерні ігри, когось – настільна гра «Реактор», конструктор LEGO. Дітям також запропонували написати американським друзям листа. На завершення вихованці центру, вчителі та гості зробили спільне фото.
Михайло Бублик