«Ми залишаємося разом і вдома» - наймолодший опікун на Харківщині Олександр Зерній
Хлопець узяв під опіку брата і сестру, працює й утримує родину
Троє дітей із Краснокутської громади Богодухівського району втратили батьків унаслідок хвороби. Старший Олександр, коли йому було лише 18, офіційно став опікуном для брата і сестри. Але Сашко не вважає, що через відповідальність втрачає роки юності. Що розповів наймолодший у Харківський області опікун – у публікації Укрінформу.
“ВЛАШТУВАВСЯ НА РОБОТУ БЛИЖЧЕ ДО ДОМУ”
Зараз Олександру 19. Він має професійну освіту – навчався на тракториста. Працює слюсарем на сільськогосподарському підприємстві у рідній громаді. Говорить: до роботи звик змалечку, завжди шукав якийсь підробіток.
- Та я, можна сказати, з 12 років працював. Я хотів, щоб ні в кого грошей не просити, а самому вміти заробити. Із 15 років у батьків грошей узагалі не просив. А коли виповнилося 18, поїхав на будівництво фортифікацій, був на Куп’янському напрямку. Це, як ви розумієте, далеченько. Відмовився від тієї роботи, щоб бути поруч із домом, – розповідає Сашко.
Його молодшій сестрі Дар’ї 16 років, а брату Олексію – 12. Опіку над ними Сашко отримав у липні 2025-го.
- Даша в 11 класі, хоче потім навчатися в якомусь харківському закладі. А Льоша тільки в 7 класі. Вони обоє допомагають мені. Даша готує, коли може – все ж таки в неї уроки, домашні завдання. А Льоша теж намагається допомагати, та йому ще ранувато. Брат ще малий, звісно, йому хочеться погуляти, погасати з друзями, – каже Олександр.
Найскладніше було розібратися із документами, потрібними для оформлення опікунства, тож допомагали соцпрацівники, адміністрація громади, юрист благодійного фонду. “Сам би я із цим не впорався”, – зазначає хлопець.
“НАЙВАЖЛИВІШЕ, ЩО ВОНИ СМІЮТЬСЯ”
Батьки дітей померли з різницею в чотири роки.
- Мами не стало у 2021-му. Двостороннє запалення легенів. Батька – минулого літа… Згорів від температури… Довга історія, не зовсім зрозуміла причина. Та що вже розбиратися… Пізно. Сталося, – ділиться Олександр.
Попри пережите, великі навантаження та відповідальність, він зберігає оптимістичний погляд на життя.
– Я думаю, ще встигну нагулятися. Брат і сестра швидко підростуть. Буде ще в мене час на усе, – говорить опікун.
Нещодавно Олександр став одним зі спікерів форуму “Родина для кожної дитини: досягнення і виклики громад Харківської області”, присвяченого сімейним формам виховання і підтримці родин у складних життєвих обставинах. На заході було понад 100 учасників: представників громад, служби у справах дітей, фахівців соціальної сфери, освітян, батьків-вихователів та опікунів. Перед виступом хлопець неабияк хвилювався, одначе розповів аудиторії про свій досвід.
- Я не планував стати “головою родини”. Але іноді життя не питає, чи готовий ти. Воно просто ставить перед фактом. Чесно кажучи, я й раніше доглядав за братом і сестрою. Допомагав із уроками, готував, залишався з ними, коли потрібно. Тому коли все сталося… я просто не міг залишити їх самих. Це навіть не було рішенням. Це було відчуття: вони – моя родина... Вранці – робота. Вдома – ще одна робота. Інколи втомлююся. Дуже. Але знаєте, що для мене найважливіше? Коли вони сміються. Коли я бачу, що їм не страшно. Що вони відчувають себе вдома. Я не знаю, яким буде наше завтра. Але я точно знаю одне: ми разом. І поки ми разом – ми впораємося, – зокрема, сказав Сашко.
“ДІТИ ТРИМАЮТЬСЯ ОДНЕ ЗА ОДНОГО”
Ще один аспект, на якому наголосив наймолодший опікун області: “Ми не самі”. Родина Зерній отримує підтримку завдяки проєкту ЮНІСЕФ, який реалізує один із благодійних фондів спільно зі Службою у справах дітей Харківської ОВА, Харківським обласним центром соціальних служб і громадами.
- Дуже молоді опікуни та дуже літні – це завжди ризик. Це проблема. Але Сашко нас настільки вразив! Він такий відповідальний! Знаєте, буває, заходиш до родини, а ми ж – благодійний фонд, і починається: “Нам потрібно те, нам потрібно се”, “Дайте”. За цим люди потім не розуміють своїх реальних потреб. А Сашко нічого не просив. Я ставила запитання про побут, а він розповідав, як намагається вирішити. Так, ми дали кошти на проведення води, влаштування ванної кімнати, але він самостійно обрахував, що потрібно, сам багато робить. Якщо займалися ремонтом, розумієте, що мало хто у 18 років може з таким справитися. Він молодець. І молодші його слухаються, – розповідає керівниця БФ Вікторія Тищенко.
Каже, що з Олександром проговорили й певні плани на майбутнє.
- Спілкувалися і з Дашею. Для неї це останній рік у школі. Вона розповіла, що важкувато з математикою, тож ми знайшли для неї репетитора. Бо Сашко має працювати, в нього багато клопоту, і вона намагається допомогти по дому. Їм усім непросто, бо вони подорослішали передчасно. Але вони чудові! І тримаються одне за одного, – додала вона.
За її словами, Харківщина стала пілотним регіоном для цього проєкту від ЮНІСЕФ. Його реалізовували з липня 2024 року по березень 2026-го у 19-ти громадах області. Зокрема, за цей час 252 дитини влаштовані у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, родини опікунів чи піклувальників; створено 8 дитячих будинків сімейного типу, 19 прийомних сімей і 2 опікунські родини; 468 дітей у складних життєвих обставинах залишилися у рідних сім’ях завдяки індивідуальному комплексному супроводу; 31 дитину реінтегровано до біологічних родин після подолання сімейної кризи.
Юлія Байрачна, Харків
Фото авторки, надані Олександром Зернієм та ЮНІСЕФ