Окуповане Олешшя: евакуації більше нема, похорон - розкіш

У багатостраждальній громаді Херсонщини, розташованій на лівому березі Дніпра навпроти Херсона, немає продуктів, тут люди гинуть та зникають

Укрінформ продовжує відстежувати ситуацію у фронтовій Олешківській громаді, що пережила підрив росіянами Каховської ГЕС. Справи там погіршуються щодня: окупаційна влада, всупереч вимогам міжнародного права, як не забезпечувала, так і не забезпечує базові потреби цивільного населення.

П’ЯТЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УЖЕ СТЕРТІ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ

- Знаєте, я не можу підібрати у багатій українській мові відповідного слова, щоб описати ситуацію у нашій громаді. Вона перебуває безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Із 13 населених пунктів п’ять знищені повністю, вони не існують, відновлення потребує кожен будинок, людей там немає. Це суцільна руйнація, і не знаю, наскільки взагалі буде можливо їх відновити після деокупації, – каже керівниця Олешківської МВА Тетяна Гасаненко.

За її словами, взагалі знищені села Кринки, Піщанівка, Підстепне, Саги, Заплава. З тих населених пунктів громади, де лишилися мешканці, найкритичніша ситуація у місті Олешки. Мешканці щодня чують вибухи та потерпають від дронових атак, особливо вздовж лінії узбережжя.

- Окупаційній владі немає ніякого діла до того, що там відбувається з цивільним населенням. Три тижні тому, під час робочої поїздки у Дніпро, я зустрічалася з жителями громади, які не так давно виїхали з окупації: близько півтора місяця тому вони ще були в Олешках, і це були одні з останніх можливих виїздів.

Гасаненко наголошує, що зараз евакуацій немає – це смертельний ризик для волонтерів, які рятували людей.

- Так, я зустрічала у соцмережах повідомлення, мовляв, пишіть і ми вивеземо, але я не знаю, хто то пише і які у них можливості реальні. Нам на гарячу лінію зараз зайшов запит, пише донька, просить: «Вивезіть моїх батьків». Як вивезти? Уже не можу надати жодного контакту волонтерів, які наважаться на таке. Українська влада нічого не може зробити, бо з того боку просто нелюди-окупанти.

Більш-менш стабільна ситуація нині далі від лінії фронту – у селах Раденськ, Костогризове, Челбурда, Поди.

- Але що значить більш-менш, порівняно з чим? І що буде за якийсь час? – каже Гасаненко.

Вона додає, що люди, які залишилися в окупації, за чотири роки «вжилися» в ці умови. Коли вона ще місяць-два тому просила виїхати людей з Олешок, то чула у відповідь: а куди їхати, адже й на підконтрольній території неспокійно, там росіяни обстрілюють, то ми вже тут...

- Так, казала я їм, війна, але це не те, що відбувається в Олешках. Я зараз живу у Миколаєві, це не так і далеко, але навіть порівняти життя не можна, – зауважує Тетяна Гасаненко.

БЕЗ ПРОДУКТІВ, ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ, ГАЗОПОСТАЧАННЯ

- За весь цей період, із середини січня по сьогоднішній день, мені відомо тільки про одну доставку продуктів в Олешки. Я не скажу, яким шляхом, як ця людина ризикнула здійснити доставку, тому що всі інші спроби були навіть не сказати – невдалі, це були спроби з людськими жертвами. Тобто люди загинули, намагаючись провезти хліб. І знаєте, Росія експлуатує, мало не хизується темою «блокади Лєнінграда», як тоді страждали люди – а вони що, сучасні росіяни, роблять з нашою громадою? Це дорога смерті для цивільних під дронами! В Олешках – то що, не блокада?! У Ленінграді, значить, були люди, а в Олешках – це не люди?! Це розриває зсередини, тому що люди не мають що їсти, люди не мають якісної води, люди не мають електроенергії, люди не мають газу, люди не мають тепла, – розповідає пані Тетяна.

За її словами, магазини, які ще працювали раніше, нині, за свідченнями місцевих жителів, зачинені. І до покращення погодних умов постачання нових товарів не очікується. Мешканці змушені обходитися тими запасами, що зробили раніше.

ЛЮДИ ЗБИРАЮТЬ ДРОВА, РИЗИКУЮЧИ ПІДІРВАТИСЯ НА МІНАХ

За оцінками Гасаненко, у громаді залишається не більше 6 тисяч мешканців з тих майже 40 тисяч, які проживали до широкомасштабного вторгнення.

- Наголошую, що це моя оцінка, зважаючи на ті дані, які ми можемо отримувати. Хоч люди виїжджають, а ті, хто лишається, бояться контактувати, зв’язки з громадою підтримуються. Раніше ми могли більш чітко оцінювати кількість населення, бо завозилася гуманітарка, люди збиралися, бачили одне одного, спілкувалися. Зараз гуманітарки нема, і люди, відповідно, за нею не виходять. Де вони можуть зустрітися? На самоорганізованому ринку. Там можна продати випечений у печі пиріжок і придбати завдяки цьому щось украй необхідне для себе. Борошно, до речі, – це ще гуманітарна допомога протестантської церкви, не окупаційної влади, – каже Гасаненко.

Щоправда, той заробіток місцевих на пиріжках – теж із ризиком для життя. Бо дрова для пічок люди збирають під снігом, а там можна натрапити на міни чи інші вибухонебезпечні предмети.

А ще є домашні тварини – треба годувати собак і котів та іншу живність.

- Коли лишилася людина одна на 10-20 дворів, і з усіх тих дворів приходять голодні тваринки і на тебе дивляться, то ти маєш думати, як не лише себе прогодувати, а й тим тваринам щось дати. Я спілкувалася з мешканцем одного з сіл і просила: виїжджайте. А він мені каже: «А як я виїду, як у мене з усіх хат зійшлися оці тварини? Якщо їх кину, я спати не зможу, не зможу жити. Не тому, що погані ті, хто їх кинув, а я такий хороший. Просто коли вони їхали, то просили приглянути за їхніми тваринами, і я пообіцяв. Я не можу кинути не своє майно, я не можу кинути оці очі», – розповідає начальниця МВА.

ПОХОРОН – ЦЕ РОЗКІШ, У КРАЩОМУ ВИПАДКУ ЗАКОПАЮТЬ У ПОЛІЕТИЛЕНОВОМУ ПАКЕТІ

- Убитих, як підриваються чи гинуть під обстрілами, та померлих немає кому ховати. Їх треба відвезти в Каланчак або Скадовськ на медичну експертизу, потім звідти тіло забрати і поховати. Похорон – це розкіш, щоб отримати якісь ритуальні послуги, треба, як мені казали, 70-100 тисяч російських рублів. Де їх узяти? Мені стало відомо, що лише недавно відвезли на експертизу тіло чоловіка, який помер у грудні-місяці, він, виходить, майже два місяці лежав непохованим. Людей ховають у поліетиленових пакетах, у кращому випадку ще ставлять табличку, де написано дата народження, дата смерті і хто там лежить. А ще тіла звозять у розбитий після прильотів морг. І це щастя, якщо тіло хтось знайде і згодиться довезти і закинути у той морг. Зараз зима, холодно, тіла там якось зберігаються. А весною – що буде і хто з того моргу забере трупи і поховає? – каже Гасаненко.

Крім того, люди просто зникають.

- Люди зникають – я не знаю, де вони. У групах земляки просять допомогти зв’язатися з тієї чи іншою людиною, яка перестала виходити на контакт. Я не можу стверджувати, що винні у зникненні цих цивільних російські військові, які когось викрали чи вбили, – я не там. Але контингент російських військових відомий, і ми розуміємо, як вони мародерствують, і знаємо, є підтверджені факти, що вони вбивають цивільних на окупованих територіях і яке безумство там коїться.

Перевірити, що сталося зі зниклими, можливості нема.

- Людина зникла – і все. Не виключено, наступила на міну. Хто шукатиме, хто відвезе тіло хоча б у той же розбитий морг?! Це залежить від випадку – як пощастить, якщо так можна сказати. Лежала на дорозі жінка з ампутованими ногами внаслідок вибуху, вона померла від втрати крові – її у лікарню ніхто не доправив, швидких там немає. Добре, що знайшовся той, хто на садовій одноколісній тачці її тіло відвіз до моргу. Хто вона – не знаю, раніше ми могли відслідковувати, хто саме загинув, зараз такої можливості немає. Її тіло з того моргу ніхто на експертизу не відвезе, – розповідає начальниця МВА.

У лікарні в Олешках працює тільки хірургічне відділення, тому що в інших і сенсу немає, та й де взяти лікарів, медсестер, санітарок...

- Оті сумнозвісні російські медпрацівники, які приїжджали в Олешки, вони і раніше залишалися на тиждень-місяць і тікали, отримавши «корочки», що, я так розумію, необхідні для пільг: побули – здиміли. А тепер російські медики не їздять зовсім, бо зрозуміли, що ніяка «корочка» того не варта, – страшно. Аптека не працює, бо завозу ліків немає. Люди стали заручниками цієї ситуації: не виїхати, вмирати з голоду – це все, що їм залишила російська окупаційна влада, – каже Гасаненко.

Власне, й окупаційної влади, що за всіма міжнародними нормами зобов’язана забезпечити базові потреби населення, в Олешківській в громаді немає, вона втекла давно.

- Росіяни так кричали, що встановили там свій контроль, свій порядок, російську владу, освободілі, принесли рускій мір. То де там та «влада», як вона забезпечує базові потреби населення, відповідно до міжнародних норм?! Окупаційна адміністрація мігрує – чи то в Скадовську, чи то в Залізному Порту, чи то у Виноградовому сидять, чи то в Копанях. Ту владу «дньом с огньом» не знайти. В Олешківській громаді у людей нема ні грошей, ні продуктів, ні фінансової підтримки. Жителям, щоб отримати допомогу, російську пенсію, ще треба потрапити у Скадовськ, аби подати документи. І ще не факт, що їх відразу приймуть у той день. А дорога з громади – я вже казала, яка вона.

МОЛОДШІ ЩЕ МАЮТЬ СИЛИ ГОВОРИТИ ПРО ГРОМАДУ, СТАРШІ ЛЮДИ ПРОСТО ПЛАЧУТЬ

Попри чотирирічну окупацію люди громади, розкидані по світу, підтримують зв’язки.

- У нас працює чотири школи, навчається онлайн 1700 учнів. Відвідую родини з дітьми, які виїхали з окупації. Зустрічаюся з земляками, які знайшли прихисток в інших регіонах країни. Знаєте, молодші люди, які виїхали, – вони ще можуть говорити, коли розмовляємо про громаду. А ті, хто старші, бабусі, з якими я раніше ніколи у житті не зустрічалася, вони, коли чують, що я представляю Олешківську громаду, просто беруть мене за руку і тримають мовчки, наче я частина їх родини, людина, яка асоціюється з домом для них. Спілкуватися проблема: слово сказали – і плачуть. Усі наші кажуть, що хочуть повернутися додому. І тим, хто за кордоном, – їм не легше, вони там виживають, там життя не мед, вони теж хочуть додому. Та земля була благословенна для нас.

Ірина Староселець, Херсон

Фото із соцмереж