Трагедія в Судобичах: убивця алкоголь не вживав і щонеділі ходив до церкви

У селі проживало семеро переселенців. Один став убивцею, п’ятеро загинули, ще одному чоловікові пощастило - він перебував у лікарні

На Рівненщині у селі Судобичі у приміщенні колишньої школи, де було облаштоване місце тимчасового перебування ВПО, сталася трагедія – 72-річний чоловік зарубав сокирою та вбив молотком своїх сусідів, теж переселенців – трьох жінок та двох чоловіків. Жителі Судобичів в один голос кажуть: вимушені переселенці жили спокійно, були доброзичливі самі й у селі до них ставилися добре. Ніщо не віщувало такої біди.

ЖИЛИ ТИХО І СТОСУНКІВ НЕ З’ЯСОВУВАЛИ

Автобус від автостанції у Дубно відправляється о 12:45 і вже о 13:20 зупиняємося на трасі біля села.

- Вийдете отут, перейдете дорогу і бачите он там: позаду зупинки протоптана у снігові стежка через поле, то вона якраз виведе вас у село, – пояснив мені водій маршрутки.

Знаходжу витоптану людьми стежку, і за кілька хвилин з поля виходжу у двір, до невеликого старого спортивного майданчика. Далі за ним – відремонтована охайна будівля і по стрічках у дворі та поліцейських автівках на вулиці розумію, що, власне, випадково опинилася безпосередньо на подвір’ї колишньої школи, де мешкали переселенці й де сталася трагедія. На вулиці вже підходить правоохоронець, показую йому посвідчення. Він просить відкрити у мобільному фотогалерею – хоче пересвідчитися, чи не зробила я фото, заглядаючи у вікна на задньому дворі. Не сперечаюся, показую. Коментувати чи щось казати правоохоронці відмовляються.

На вулиці кілька авто з тележурналістами. Загалом у селі дуже тихо, воно й зрозуміло, бо діти у школі, дорослі займаються своїми справами, на вулиці просто так стояти довго не будеш – мороз.

Неподалік будівлі, де трапилася трагедія, вийшла зі свого двору до журналістів пані Олена.

- Ніхто не думав, що той мужик так може з ними вчинити. Він ходив до церкви, з собачкою гуляв. Такий привітний був. Як там могло статися, що він убив їх і чому п’ятеро людей не могли дати ради одному? – дивується жінка.

Олена пояснює, що жили переселенці тихо. Не було гучних з’ясовувань стосунків, скандалів, якихось бійок чи чогось такого.

- Жіночки дуже були хороші. І там Юра був серед них – хороший чоловік такий. Одна жінка приходила на чай до нас, – додає.

Розповідає, що про вбивство дізналися, коли виводили дітей до шкільного автобуса – тоді й побачили, що працюють поліцейські, прибули представники місцевої влади.

До поліції надійшло повідомлення про трагедію від соцпрацівниці, яка опікувалася ВПО – її житло неподалік. Проте пані Леся з хати до журналістів не виходить, її донька пояснює, що мама на заспокійливих, спілкуватися не може.

СЕЛО ПРИВІТНО ПРИЙНЯЛО ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

Ще один місцевий мешканець пенсійного віку, що живе біля школи – пан Микола, розповідає, що у селі привітно приймали вимушених переселенців.

- Добре, що будівля школи пусткою не стояла, гарний ремонт там зробили. Коли їх привезли, то ми допомогли трохи з продуктами – приносили, хто що міг, хто молоко, хто яєць, хто картопельки, закрутки. Жили ми мирно. Щодо того чоловіка, який таке вчинив, то він був такий, знаєте… сам по собі ходив, – каже пан Микола.

Він також згадує добрим словом одного з вимушених переселенців, що загинув – Юрія, який і бензопилку купив, і дрова різав, старався щось робити для їх тимчасового прихистку, завжди був привітним, вітався, кажучи: «Здоров’я бажаю!».

Пан Микола, як і всі, з ким довелося спілкуватися, теж не може зрозуміти, що могло статися, що призвело до такого.

Чоловіка, який вчинив убивство, як вдалося з’ясувати, звати Микола, йому – 72 роки. За попередньою інформацією, раніше у нього судимостей не було.

У селі люди кажуть, що він постійно гуляв із песиком, щонеділі відвідував службу в церкві.

- Скільки малу зранку в школу відправляла, то він постійно вітався, веселий, – ділиться ще одна місцева мешканка Тетяна.

Йду вулицею, де розташована колишня школа – на ній і невелика крамниця, куди час від часу заходили переселенці, і церква.

Заходжу на подвір’я церкви – вона закрита, служба в неділю.

У крамниці продавчиня розповідає, що жіночки-переселенки заходили скуплятися. Не те, що багато чого брали, але купували печиво, цукерки. Бо, певне, їздили робити більші закупи у Дубно.

ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

Голова Тараканівської громади, до якої належить село Судобичі, Наталія Сорочинська шокована.

- Ми не можемо заглянути кожному в душу. Певне, таке могло трапитися не лише з ВПО. Цей чоловік, який таке вчинив, ходив постійно в церкву, не пив, не палив. Коли потребував лікування, ми допомагали, – ділиться пані Наталія.

Розповідає, що приїхали ці вимушені переселенці на Рівненщину евакопотягом 9 жовтня 2025 року.

Загалом тут проживало семеро людей. Один став убивцею, п’ятеро загинули. Ще одному чоловікові пощастило – він перебуває у лікарні на реабілітації після операції.

- Це несправедливо, що таке сталося з ними, ці люди старшого віку втекли з пекла війни. Одна з жіночок казала, що вони потрапили у рай – ми ж для них створили гарні умови, вони нам так дякували. У кожного була своя кімната. Ми спілкувалися. Вони позитивні. Звісно, у них у всіх, як і у нас, були свої характери, але не було звернень щодо конфліктів, які могли б призвести до такої страшної трагедії, – каже голова громади.

Вона згадує, що переселенки, з якими вона спілкувалася, були дуже толерантними.

- Дві жіночки, 1947 і 1944 року народження, мене просто вразили – це була така інтелігенція, – розповідає голова громади.

Вона висловила співчуття рідним загиблих.

Коли я поверталася додому, правоохоронці ще працювали. Можливо, вони дадуть відповідь на питання, які задають мешканці села…

Ірина Староселець

Фото авторки та Національної поліції