Як військові на реабілітації каталися засніженими горами Буковини
Репортаж із прогулянки на санях селом Самакова Конятинської громади Вижницького району Чернівецької області
Три пари коней, запряжених саморобними саньми, на кожній такій підводі – по четверо-п'ятеро людей, і ще одні санки на двох осіб. Уся ця «делегація» мчить засніженими пагорбами вгору і вниз буковинським селом. Таку атракцію влаштували для українських військових, які проходять лікування і реабілітацію у Вашківецькій лікарні. Зарядився позитивом та згадав веселе дитинство разом із ветеранами і кореспондент Укрінформу.
ПРОГУЛЯНКА «ІЗ ВІТЕРЦЕМ»
Виїзд запланували в один із морозних днів, тому організатори попереджають учасників про теплий одяг для мандрівки. Коли вирушили із Чернівців, температура вже була нижче ніж 10 градусів морозу. Розумію, що в горах буде ще холодніше, тому радію, що під зимову куртку одягнув ще й «фліску».
Їдемо до Вашківців – там до нашого мікроавтобуса сідають 12 військовослужбовців, які зголосилися поїхати в гори для прогулянки на санях. Організатори поїздки розповіли, що охочих насправді було більше, ніж змогли цього разу взяти із собою. Ще півтори години їзди – і ми біля села Самакова. Далі автобусом їхати не ризикують.
Нас зустрічає голова Конятинської громади Олексій Скрипчук. Люб’язно запрошує пересісти на більш пристосований до гірських засніжених доріг транспорт – дві кінські підводи й сани. Наступні п'ять кілометрів дорогою вгору до центру села їдемо «із вітерцем». Помічаю, що коні «перевзуті» у зимові підкови із шипами. У таких обладунках тваринам легше долати слизькі ділянки шляху. Погоничі кажуть, що ці коні звикли підніматися засніженими горами. Зауважують, що чим доросліша тварина, тим більше має досвіду, отже, краще долає різкі підйоми в горах.
Наверху робимо перепочинок, п'ємо гарячий чай зі смаколиками з місцевого магазину. Тварини віддихуються. До нас приєднується ще одна підвода. Через деякий час розсідаємося і рушаємо до найближчої вершини. Голова громади каже, що звідти відкриваються гарні краєвиди. Ще кілька кілометрів угору – і сільські хати, місцеві школа й церква залишаються позаду, а ми прибули до кінцевого пункту призначення.
РОЗВАНТАЖИТИСЬ ВІД НЕГАТИВНИХ ДУМОК
Із нами на підводі їде колишній айтівець, а нині – військовий першого окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» Назарій Купченко. Він родом із Житомирщини, мешкає зі сім’єю в Бучі Київської області. Після мобілізації у 2024 році з побратимами обороняв позиції на Курахівському напрямку в районі Єлизаветівки, також воював на Покровському напрямку. Розповідає, що разом із побратимом отримав поранення у травні 2024 року в Покровську. Тоді під час перезміни в українських військових влучив ворожий дрон. Назарію довелося ампутувати ногу вище коліна. Протягом останніх кількох місяців він ходить на протезі. Каже, що повністю звикнути до нього ще не може, але вже добре адаптувався і почуває себе набагато мобільнішим, аніж у перші місяці після поранення. Навіть самостійно добирався транспортом із Чернівців до сім’ї в Бучу.
- У зимових Карпатах я вперше. Від емоцій перехоплює подих. Восени нас возили на прогулянку до гори Стіжок поблизу Берегомета. Вважаю, що це допомагає пораненим військовим розвантажитись від негативних думок. Помічаю, як чимало побратимів після різних поранень і травм замикаються в собі, починають звинувачувати у проблемах когось чи щось. Це не дуже хороший стан. І саме такі виїзди, як сьогодні, нам показують красу життя, радість моменту, – каже Купченко.
Додає, що записався на курси психологічної підтримки для військовослужбовців і радить це зробити всім побратимам.
ЗА 200 МЕТРІВ ДО ЕВАКА СТАВ НА МІНУ
На вершині пагорба, звідки відкриваються справді неймовірні краєвиди на зимові гори, організували швидкий гуцульський перекус: домашній хліб, сало, часничок із цибулькою та по чарочці місцевої наливки. Погоничі поклали сіна коням. Військові фотографуються на тлі краєвидів, телефонують близьким і діляться враженнями. Знайомлюся з військовослужбовцем 43 бригади Євгеном М’ясоїдом. Він родом із Дніпропетровщини, наприкінці серпня 2025 року отримав поранення на фронті від ворожого дрона. У його тілі досі багато уламків, перебиті нерви, нога повноцінно не працює, є проблеми зі слухом. Розповідає, що за останні п'ять місяців, окрім лікарняних палат і процедурних кабінетів, майже нічого не бачив. І коли ми піднялися на засніжену гору на запряжених кіньми санях, його емоціям не було меж.
- Я з 18 років мріяв побувати в Карпатах. І зараз у мене всередині ніби щось бурлить. Колись був у Кримських горах, але вони інші. А тут ліс, це чисте повітря, неймовірна краса, – ділиться враженнями ветеран.
- Хочу подякувати людям, які для нас таке організовують. Це дуже важливо, – доєднується до нашої розмови ветеран Василь Ласковий.
Чоловік родом із Чернівецької області. На війні втратив руку, важко поранило ноги. Це сталося наприкінці листопада минулого року, і відтоді військовий проходить лікування і реабілітацію в різних медзакладах. Історію його поранення беземоційно слухати неможливо.
- Із групою пішли на зачистку ворожих позицій. Так сталося, що нашому побратимові прострелило ногу. Після виконаної роботи почали відходити до точки евакуації. Несли на собі пораненого бійця, так пройшли 10 кілометрів. А коли до евака залишалося останні 200 метрів, я наступив на ворожу міну. Мені відсікло руку, поранило ногу, пробило легені. Одразу стало важко дихати, я впав і почав надавати собі допомогу. Наклав один турнікет на руку, не допоміг. Накинув другий і зупинив кровотечу. Уявся за ногу, з якої також фонтанувала кров, наклав турнікет. Тут помітив, що наді мною завис ворожий дрон. Дав хлопцям команду не виходити з укриття. Проходили суміжники, які допомогли дістатися до найближчого дерева. Після цього по нас почав відпрацьовувати російський 120-й міномет. Я дивом залишився живий. Коли вибухи стихли, покликав хлопців на допомогу. Вони підбігли й понесли мене на ношах разом із пораненим раніше побратимом через невелику річку до точки евакуації. Далі я опинився в лікарні, – розповідає ветеран.
У Запоріжжі йому ампутували руку. На щастя, ногу вдалося врятувати. Василь пояснює, що вчасно почав попускати турнікет, коли лежав під обстрілами. Чоловік вдячний командуванню свого підрозділу, яке у вільний від служби час змушувало військових тренуватися і вдосконалюватися. Каже, що якби не набуті знання, то невідомо, чи зміг би тоді вижити.
ЗА ТРИ РОКИ ВІЙНИ – 16 ПОРАНЕНЬ
Один із наймолодших військових, які з нами каталися на санях, – 23-річний Владислав на позивний «Турбо». Помічаю в нього на протезі невелику іграшку. Він пояснює, що так радять робити реабілітологи: тоді, мовляв, більше шансів, що на людей із інвалідністю реагуватимуть перехожі, отже, зменшується ризик випадкового поштовху і втрати рівноваги у транспорті чи на тротуарах.
Владислав – харків'янин, підписав контракт у 19 років. Служить сапером у Третій окремій штурмовій бригаді. Найважче своє поранення отримав минулоріч на початку червня.
- Радію, що лиш одну ногу втратив, а не дві. А взагалі-то це вже було моє 16 поранення, – спокійно говорить боєць.
Каже, що до повномасштабного вторгнення любив їздити в гори на відпочинок, кататися на лижах. Кілька разів бував із друзями на Закарпатті. А в горах Буковини – уперше.
- Дух захоплює від емоцій! Це дуже круто! Ось так на санях із кіньми я вперше катаюся. Мені сподобалося, – ділиться враженнями.
Пригадує, що коли лежав у лікарні в Харкові після ампутації, то впав духом і думав, що активності закінчилися. Та поступово почав відчувати радість від життя.
- Воно не просто продовжується, ти повинен побачити, який світ довкола цікавий і яке життя в ньому може бути класне. І потрібно знову ставити собі різні цілі, досягати їх, – вважає військовий.
Після перекусу і традиційних фотографувань на тлі засніжених гір присутні швиденько розсідаються по підводах. Адже довго на морозі й вітрі не постоїш, хоч які би гарні краєвиди не були.
ПОЇЗДКИ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ДВІЧІ НА МІСЯЦЬ
Коли спустилися з гір, нас запросили до їдальні місцевої школи, де пригощали стравами місцевої гуцульської кухні: грибною юшкою, баношем із бринзою та білими грибами, книшами з гуслянкою, пампушками з узваром.
За словами організаторів, такі поїздки для психосоціальної реабілітації ветеранів, що перебувають у медзакладах області, організовують двічі на місяць. Членкиня Ротарі клубу Чернівців Юлія Грицку розповідає, що цю ініціативу змогли реалізувати завдяки швейцарським благодійникам. Проєкт допомоги українським ветеранам складається із двох компонентів.
- Перший – психосоціальна реабілітація ветеранів за допомогою подорожей, спорту, комунікації. Щоб вони не перебували постійно в лікарнях та реабілітаційних центрах, а виїжджали на природу, бачили світ і розуміли, заради чого їм варто відновлюватися і продовжувати своє життя, – зазначила Грицку.
За її словами, другий складник цього проєкту – створення у Вашківецькій лікарні ергокухні, що вже на завершальному етапі. Це, своєю чергою, також сприятиме реабілітації та адаптації ветеранів.
Віталій Олійник
Фото й відео автора