Розірвати «павутиння»: про небезпеки евакуації
Ворог затягує прифронтові села Запорізької області оптоволокном від FPV-дронів, аби діставати ними якомога далі
На вулиці потеплішало… до мінус 11. Відносно тихо в плані вітру, але гучно в плані вибухів. Якби тут вмикали повітряну тривогу, то вона б лунала постійно. Найбільша загроза зараз – дрони і керовані авіаційні бомби.
Разом із поліцією, капеланським патрулем та волонтерами журналісти Укрінформу виїхали в Таврійську селищну громаду Запорізького району, аби евакуювати з тамтешніх сіл два десятки людей.
Тиждень тому ми приїжджали сюди – тоді евакуація проходила буквально між атаками ворожої авіації. Цього ж разу нам пощастило «розминутися» з російською FPV-шкою.
ЗАГРОЗА І НЕБЕЗПЕКА – ПОСТІЙНІ
За тиждень тут побільшало розбитих будинків. Деяких не стало зовсім. Дороги у прифронтових селах затягнуті антидроновими сітками і… оптоволоконним «павутинням». Воно тонке і нагадує справжнє павуче мереживо. Якби не сонце, його було б зовсім не розгледіти. Оптичні «дроти», більше схожі на нитки чи волосінь, допомагають ворожим операторам керувати дронами. Заглушити такі безпілотники не можна, а от розірвати зв’язок – так.
- Оператор сидить десь на відстані й за допомогою оптоволоконного кабелю керує дроном. Якщо бачите кабель, то рвете його, щоб звʼязку не було. Такий кабель означає присутність ворожого дрона поблизу. Він тут однозначно пролітав, і тому треба бути уважними, – говорить поліцейський офіцер громади Дмитро Бєсєдін.
На вʼїзді в Юрківку про загрозу FPV нас попередили військові, які поверталися з позицій. Тож у село заїжджали обережно. Першими зупинилися поліцейські. Хлопці з антидроновими рушницями вийшли вперед – перевірити, чи немає десь обабіч дороги «ждуна». Побачили оптоволокно, дали сигнал решті групи, щоб чекали. Дріт розірвали. Трошки перечекавши, вирішили рушати далі.
- Ми не розуміємо, звідки може піднятися безпілотник. Тут постійна загроза і небезпека. Ми постійно контролюємо небо, працюємо з індикаторами дронів, – говорить начальник сектору ювенальної превенції Запорізького районного управління поліції Євгеній Токарєв.
Коли приїхали за однією з адрес, де на нас чекали люди, зʼясувалося, що ворожий дрон тут чули хвилин за пʼять до нашого приїзду. Вибух стався десь неподалік. Нам пощастило.
ЗАЛИШИТИ ЖИТТЯ ЗА ДВЕРИМА
Таврійська громада була створена відносно нещодавно – в січні 2020 року. Тоді в ній проживало майже 4500 людей. Наприклад, у Юрківці налічувалось понад 1200 мешканців. Після погіршення безпекової ситуації із села в примусовому порядку вивезли родини з дітьми.
- Зараз люди тут є, але виїжджають, бо безпека – перш за все. В селі Юрківка залишаються приблизно 100-150 осіб. Кожен день проводимо евакуацію, вивозимо близько 10-15 мешканців сіл, які входять до складу громади, – говорить Дмитро Бєсєдін.
Токарєв додає, що впродовж кількох днів правоохоронці отримували заявки від людей, які просили допомогти з евакуацією. У день, коли ми працювали з евакуаційними бригадами, треба було вивезти 15 дорослих і п’ятьох дітей. Кілька людей потребували спеціалізованого транспорту під час евакуації. Тож необхідно було все ретельно спланувати та головне – уважно стежити за безпековою ситуацією.
За однією з адрес вивозили трьох жінок, одній з яких 85 років. Неоніла Дмитрівна зовсім не може ходити. У селі проживала разом з доньками. Її довелося виносити, замість нош – тепла ковдра.
- Несемо ногами уперед. Це нехай не лякає. Це правильно. Так треба виносити людину під час евакуаційних заходів, – пояснює хтось з евакогрупи, побачивши наше здивування.
Старшу доньку звати Любов Іванівна, їй 60 років. Жінка виглядає розгубленою, тільки-но починає говорити – одразу плаче.
- Це наша батьківська хата… Вигнали нас усіх із дому ці кацапи… – схлипує.
Із села Таврійське вивозили багатодітну родину, в якій виховується п’ятеро дітей. За словами старшої інспекторки сектору ювенальної превенції Юлії Никоненко, в селі залишилося небагато родин із дітьми. Здебільшого вони живуть у тій частині села, яка трохи далі від лінії фронту.
Цю багатодітну сімʼю вона добре знає. Свого часу спільно з капеланським патрулем передали родині генератор, аби діти мали змогу навчатися незалежно від того, чи є світло в мережі.
- Я часто відвідувала цю родину, бо тут є хлопець, який у мене на обліку перебуває. У нас була можливість забезпечити родину генератором. Діти навчаються онлайн, – говорить Юлія.
Найстарший Данило навчається у військовому училищі на другому курсі. Питаю його, скільки ж їх загалом у родині. На кілька секунд задумується, потім сором’язливо каже: “Ой, зараз порахую”.
- Так, нас п'ятеро дітей і троє дорослих. Я – найстарший. Страшно тут уже… починають стріляти по селу. Зараз ми їдемо до Запоріжжя, будемо десь житло шукати, – розповідає.
Поки говоримо з ним, поліція разом із волонтерами виводять з двору 75-річну жінку, бабусю дітей. Вона ледь ходить.
Маму дітей звати Марина. Вона стоїть у дворі і тримає за руку найменшого сина. Каже, що в цьому році він тільки збирається йти до школи.
- Після обстрілів, які останнім часом почастішали, трьох будинків не стало… Були по сусідству – КАБи стерли. Що буде далі, невідомо. Стало страшно, і ми вирішили виїхати. У першу чергу треба дітей забезпечити нормальними умовами. Ми за них боїмося, щоби з ними нічого не сталося, не дай бог. Ми життя прожили, а вони ще не бачили нічого, – говорить Марина.
Вона додає, що вдома у них є інтернет, кожна дитина мала своє робоче місце. Втім, виїжджають усі, в хаті нікого не залишається, її просто замикають. За зачиненими дверима залишаються не лише робочі місця дітлахів, а й звичне життя родини.
СОБАКИ В БАГАЖНИКУ
Вже за кілька хвилин за іншою адресою ми забирали трьох людей, які дуже просили дозволити їм узяти з собою трьох домашніх собак.
- У нас тільки переноски для них немає. Точніше, не можемо знайти її, – говорить жінка.
Двох собак посадили в багажник авто, в якому їхали ми.
- Годувати тварин нікому, морози на вулиці. Залишити їх тут – це все одно що залишити помирати. Звичайно, ми не відмовили і забрали, – говорить речниця ГУНП в Запорізькій області Анна Ткаченко.
Ще один пухнастик був зовсім маленький, він поїхав на руках у Юлії Никоненко. Песики виховані, дорогою вели себе дуже чемно та дивились у вікно. На мить навіть здалося, що вони також прощалися з рідним селом.
Загалом евакуація усіх запланованих родин тривала кілька годин. Волонтери та правоохоронці кажуть, що кожного разу її проводити стає все складніше, адже ворог підібрався занадто близько, має перевагу в небі, постійно моніторить і б’є по автівках. Та попри це евакуаційні бригади продовжують вивозити людей.
- Кожна поїздка – це ризик. Ще місяць тому сюди було легко заїхати, рейсові автобуси ходили, а зараз кожен тиждень ми бачимо все нові руйнування. Лінія фронту рухається, – говорить волонтер Влад Маховський.
До двох сіл, де ми працювали, фронт підсувається, здається, щодня. Там майже не лишилося людей, але в сонячний день видно, як на вулицях блищить «павутиння». Ворог снує смертоносну нитку, щоб остаточно задушити тут життя.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Відео авторки, фото Дмитра Смольєнка / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.